Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №295/15193/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/15193/25

Категорія 62

2/295/1212/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі Желєвій Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної часткової власності на житловий будинок,-

встановив:

Позивач звернувся в суд із позовом, в якому зазначив, що він є батьком відповідача ОСОБА_2 .

Разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 , відповідачем ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_4 відповідними особами за спільні кошти збудовано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 643,3 кв.м., житловою площею 95,4 кв.м.

Позивач зауважує, що будинок розташований на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_2 , під час будівництва дозвільна документація оформлялась на ім`я даною особи.

При цьому, за твердженням позивача, ним понесено фінансові втрати на будівництво спірного об`єкту, а з часу прийняття будинку до експлуатації сім`єю несуться спільні витрати на утримання, сплату комунальних послуг.

Позивач додає, що відповідач зобов`язана щорічно сплачувати податок на нерухомість, що є непропорційно значним.

Вказуючи на відповідні обставини, позивач просить визнати за ним право власності на 1\4 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 643,3 кв.м., житловою площею 95,4 кв.м.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив задовольнити. На стадії підготовчого провадження, при з`ясуванні судом первісних даних про характер спору, учасник вказував на необхідність вирішення справи в суді у зв`язку з накладенням заборони на відповідний об`єкту нерухомого майна у зв`язку з існуванням податкового зобов`язання.

Відповідач не заперечувала з приводу задоволення позову.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності зареєстроване на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 24.01.2006 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 згідно з рішенням виконкому Житомирської міської ради від 22.12.2005 року за № 880.

Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2544 га, належній ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 132408 від 31.03.2004 року.

Як зазначалось вище, позивачем ініційоване звернення до суду з вимогами про визнання права власності на частину житлового будинку з підстав прийняття участі у його будівництві.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої цієї статті).

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

У відповідності до ч.2 ст. 357 ЦК України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

За змістом ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача не надано достатніх належних доказів на підтвердження фактичного вкладу при будівництві об`єкту нерухомого майна. Суду не подавались будь-які квитанції, чеки, акти виконаних робіт, договори замовлення, що складені або видані на ім`я ОСОБА_1 .

В даному випадку суд звертає увагу не лише на рівні доказового значення поданих учасником матеріалів, але й на послідовності дій сторони в контексті використання майна за місцем проживання.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось вище, правовстановлюючий документ на будинок - свідоцтво про право власності, видане 24.01.2006 року.

Позивачем попередньо не заявлялись будь-які вимоги про визнання права на частину спірного майна або відшкодування матеріальних втрат при його будівництві.

Слід додати, що порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт (у передбачений період проведення будівельних робіт) визначався, зокрема, Законом України "Про планування і забудову територій", Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвредженим Наказом Держбуду України 05.12.2000 N 273 .

Відповідно до статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно з п.п.1 1, 1.2 Положення дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об`єктів, розширення і технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів.

Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

Подання документів до інспекцій держархбудконтролю для одержання дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється забудовником (замовником).

Так, відповідно до п.2.1 Положення для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен, зокрема, подати до інспекції держархбудконтролю документи: заяву забудовника (замовника), (додаток 1); рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об`єкта містобудування; документ, що посвідчує право власності забудовника (замовника) чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт містобудування;

Судом не отримано даних про волевиявлення сторони позивача за внутрішнім суб`єктивним спрямуванням на започаткування та подальшу реалізацію прав як співвласника об`єкту нерухомого майна з притаманними для цього відповідним тягарем обтяження. Позивачем не ініціювалось питання набуття у власність частини земельної ділянки або отримання її у користування, відомості про спільну домовленість про участь у будівництві судом не отримано.

Суд зауважує, що наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем.

Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Повідомлені стороною позивача відомості щодо перебування об`єкта нерухомого майна у податковій заставній свідчать про поведінку учасника, яка, за своїм справжнім наміром, скеровавна на фактичне уникнення можливої відповідальності.

Приймаючи до уваги відповідні висновки, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 258-273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної часткової власності на житловий будинок.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Д.М.Лєдньов