Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №742/162/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/61/26

Єдиний унікальний № 742/162/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Прилуки справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Линовицької об`єднаної територіальної громади, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Н.М. звернулася з позовною заявою до Линовицької об`єднаної територіальної громади, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності.

Позовну заяву мотивує тим, що ОСОБА_4 разом з іншими членами сімї, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.02.1993. Відповідно до вказаного документа розмір часток співвласників не визначений. Рішенням Прилуцького міськрайоного суду Чернігівської області від 19.03.2018 у справі № 742/217/18 визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа. Однак, наразі розмір часток кожного зі співвласників не визначений, що позбавляє останніх можливості розпоряджатись їхніми частками у праві власності.

Відтак, позивач просить встановити розмір часток співвласників по частки за кожним із співвласників.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Позивач у судове засідання не з`явилася. Адвокат Ткаченко Н.М., котра діє в інтересах позивача, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Відповідач, треті особи у судове засідання не з`явилися. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2)відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01.03.1993 р., виданого Линовицьким цукровим комбінатом «Красний» квартира за адресою: АДРЕСА_1 площею 96,5 кв. м. належить на праві спільної власності ОСОБА_5 та членам його сімї ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 . Частки у праві власності між співвласниками не визначені.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що внесено актовий запис про смерть від 16.04.2019 №30.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19.03.2018визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року" (далі - Конвенція), Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (стаття 368 ЦК України).

За частиною першою статті 356, частиною першою статті 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Спірна квартира сторонам у справі належить на праві спільної сумісної власності. Частки співвласників не визначені.

Матеріали справи не містять відомостей про домовленість сторін щодо розміру їх часток у майні.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від якого не відійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 127/7320/13 (провадження № 61-18125св18).

З аналізу змісту частини третьої статті 358 ЦК України можна дійти висновку, що надання співвласнику у користування частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна, надання якого у користування вимагає такий співвласник. За домовленістю співвласників, може бути допущений відступ від засади відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні.

Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. (ст.. 369 ЦК України).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

VІ. Висновок суду.

Судом установлено, що позивач є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно зі свідоцтвом про право власності на житло та рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19.03.2018. Крім позивача, іншими співвласниками цього об`єкта нерухомості є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Частки співвласників у праві власності не визначені.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Позивач у позовній заяві просить визначити частки кожного зі співвласників в розмірі частини майна, в тому числі стосовно померлого ОСОБА_5 .

При вирішенні питання щодо визначення часток співвласників суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного суд виснує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для визнання права на частку за особою, яка померла ( ОСОБА_5 ), оскільки в цьому випадку виникають спадкові правовідносини.

Ідеальна частка кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно становила по частини кожного. Водночас, після смерті ОСОБА_5 щодо його частки відкрилася спадщина і набуття права власності на спадкове майно потребує інших дій та способів захисту, що не може бути вирішене в цьому провадженні.

Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду в справі № 570/997/19 (постанова від 16.06.2021).

VІІ. Розподіл судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає, що оскільки позивачами не заявлено клопотання про стягнення з відповідача судового збору, сплаченого ними при подачі позовної заяви до суду, судовий збір варто залишити за позивачами.

Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. 12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 280-281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Линовицької об`єднаної територіальної громади в особи Линовицької селищної ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності – задовольнити частково.

Визначити, що частка ОСОБА_1 в праві спільної сумісної власності на квартиру площею 96,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/4 частину.

Визначити, що частка ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності на квартиру площею 96,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/4 частину.

Визначити, що частка ОСОБА_3 в праві спільної сумісної власності на квартиру площею 96,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/4 частину.

В решті позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив,за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач:Линовицька селищна рада, ЄДРПОУ 04412455, смт. Линовиця, вул. Шевченка, 1, Прилуцький район, Чернігівська область.

Повний текст рішення складено 11.02.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК