Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №510/1750/25 — Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Провадження № 2/510/662/26

Справа № 510/1750/25

11 лютого 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.,

за участю секретаря Фурсової А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 18 липня 2023 року сторони домовились про купівлю-продаж житлового будинку з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,144 га, кадастровий номер 5124110100:02:005:0029, виділену для ведення особистого селянського господарства, що розташована за цією ж адресою.

В той же день між сторонами було укладено відповідний письмовий договір, об`єктом якого є зазначене нерухоме майно.

Так, сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передала позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила ОСОБА_2 його вартість, почала ним користуватись, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки вона, хоча і є власницею нерухомого майна в порядку спадкування, однак, належним чином не оформила своїх спадкових прав.

Наведені обставини стали приводом для звернення позивача із позовом до суду.

Позивач у судове засідання не з`явилась, направила до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, сповіщалась належним чином, про причини неявки не повідомила, правом на подання відзиву не скористалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що причини неявки відповідача є неповажними та є підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено судом, 18 липня 2025 року сторони домовились про купівлю-продаж житлового будинку з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,144 га, кадастровий номер 5124110100:02:005:0029, виділену для ведення особистого селянського господарства, що розташована за цією ж адресою.

В той же день між сторонами було укладено відповідний письмовий договір, об`єктом якого є зазначене нерухоме майно.

Так, сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передала позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила ОСОБА_1 його вартість, почала ним користуватись, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Разом із тим, оскільки договір між сторонами був укладений у простій письмовій формі, позивач через деякий час звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки вона, хоча і є власницею нерухомого майна в порядку спадкування, однак, належним чином не оформила своїх спадкових прав.

Об`єкти нерухомого майна (житловий будинок та земельна ділянка) належали бабусі відповідача – ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності № НОМЕР_1 від 25 червня 1992 року, свідоцтвом про правом на спадщину за законом від 07 липня 1992 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 962782.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 , видане 28 березня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ренійського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 101).

За час життя ОСОБА_3 зробила заповідальне розпорядження – заповіт від 26 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Ренійського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрований в реєстрі за № 2893, за яким заповіла усе належне їй майно онучці ОСОБА_4 (післяшлюбне прізвище – ОСОБА_5 , згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ).

В подальшому, за ОСОБА_4 на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області від 22 грудня 2009 року (справа № 2-512/2009р.) визнано право власності на спадкове майно, яке відкрилось після смерті її бабусі – ОСОБА_3 .

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, що передбачено ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином, обставини з спадкування, встановлені вищезазначеним рішенням суду є встановленими та є підтвердженим факт прийняття спадщини ОСОБА_4 (післяшлюбне прізвище – ОСОБА_5 ), після смерті її бабусі – ОСОБА_3 .

Разом із тим, наведені вище обставини повністю підтверджуються матеріалами витребуваної спадкової справи, яка відкрита після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , з яких також вбачається, що інші спадкоємці, окрім ОСОБА_4 (яка звернулась із заявою про прийняття спадщини) або заяви про відмову від прийняття спадщини – відсутні.

Однак, при зверненні до відповідних органів для належного оформлення договору, позивачу було роз`яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину, крім того, під час укладення договору відповідач не була належним власником нерухомого майна.

Про існування цих обставин, позивач до укладення договору обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

На теперішній час відповідачем не здійснено ніяких дій з приведення укладеної між сторонами угоди у відповідність до діючого законодавства – посвідчення її в нотаріальному порядку.

Отже, нерухоме майно було відчужене особою, яка не мала на це права, натомість воно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач, як добросовісний набувач, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України, набула право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбала його у відповідача, яка не мала права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нерухоме майно яке перейшло до позивача за договором купівлі-продажу від 18 липня 2023 року, не може бути у неї витребувано, тобто позивач правомірно володіє та користується спірним нерухомим майном.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що викладені позивачем обставини знайшли своє належне підтвердження у судовому засіданні та підтверджуються наданими доказами, тому є всі законні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки у своїй заяві позивач просила залишити судові витрати за нею, питання про стягнення судових витрат з відповідача судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на земельну ділянку площею 0,144 га, кадастровий номер 5124110100:02:005:0029, що розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої – для ведення особистого селянського господарства.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова