Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №947/23819/25 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/23819/25

Провадження № 2/947/315/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі - Тіщенко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, суд -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2025 року позивач ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , відносно неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.06.2025 року та до моменту досягнення дітьми повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2025 року справу передано судді Гниличенко М.В..

Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 30.06.2025 року прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження у цивільній справі № 947/23819/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав. Розгляд цивільної справи призначено у порядку загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, через канцелярію суду надав заяву, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, справу розглянути за відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась, в матеріалах справи є нотаріально посвідчена заява від 07.05.2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її дітей: малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та просить розглянути справу за її відсутності./а.с.24/

Представник третьої особи - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування до судового засідання не з`явився, через канцелярію суду надав письмову заяву, якою просить розглянути справу за їх відсутності та прийняти рішення з урахуванням прав та інтересів дітей.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи, прав та інтересів малолітніх дітей, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у попередніх засіданнях позивача, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приходить до наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 06.05.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /до шлюбу « ОСОБА_7 »/ уклали шлюб, який був зареєстрований Київським районним у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 912./а.с.25/

ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя народилось двоє доньок - ОСОБА_4 , про що 27.10.2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 7156, що вбачається із свідоцтва про народження, серія НОМЕР_3 , яке видано повторно 05.06.2024 року, та ОСОБА_3 , про що 27.10.2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 7157, що вбачається із свідоцтва про народження, серія НОМЕР_4 , яке видано повторно 05.06.2024 року, батьками в яких вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . / а.с. 20-21/.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 11.02.2020 року у цивільній справі № 947/31333/19 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 06 травня 2017 року Київським районним у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 912, між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було розірвано. Із вказаного рішення вбачається, що ініціатором звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу була дружина ОСОБА_2 , яка 20.12.2019 року звернулась до суду, мотивуючи тим, що на цей час між сторонами припинено ведення спільного господарства, примирення та відновлення сім`ї є неможливими, сторони втратили почуття любові та поваги, шлюб має формальний характер. Рішення набрало законної сили.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_5 народились двійнята дівчата, проте дружина почала гуляти, не приходити ночувати додому, коли донькам ще не виповнилось одного року, після спілкування з дружиною вони вирішили проживати окремо від батьків, але фактично нічого не змінилось, дружина уходила о 24.00 год. вночі та поверталась додому наступного дня, окремо прожили пару місяців, та позивач з дітьми повернувся проживати до батьків, відповідач приходила один раз в 3-4 місяці на один час на прогулянки з дітьми, а у подальшому припинила навідувати дітей та останні 5 років жодного разу не приходила до дітей, не цікавилась їх долею, замість дружини до дітей приходила її прабабуся. Позивач звертає увагу суду на такий випадок, коли дружина поїхала придбати дітям на іменини подарунок /кульку/, але пропала на три дні, вони навіть звертались до поліції на її пошуки.

Позивач вказує, що з середини 2019 року він разом з доньками проживає окремо від відповідачки, малолітні діти знаходиться на його вихованні та утриманні, оскільки ще з часу знаходження в шлюбі, а потім і після його розірвання, ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно фізичного, духовного та морального розвитку малолітніх дітей, не проявляє до них турботи та уваги, станом здоров`я та долею дітей не цікавиться, матеріально не утримує, самоусунулася від спілкування та піклування, участі в їх вихованні не приймає.

Згідно Договору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із батьків, хто проживає окремо від дитини від 20.12.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитонюк Т.А., зареєстрованого у реєстрі за № 2653, вбачається, що місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за згодою батьків визначено за місцем фактичного проживання батька - АДРЕСА_1 . / а.с. 22/.

Договір між батьками про визначення місця проживання дитини та виконання батьківських обов`язків - це нотаріально посвідчена письмова угода (відповідно до ст.157 СК України), що врегульовує питання проживання, виховання, участі у вихованні та утримання дітей після розлучення, забезпечуючи їх інтереси. Угода визначає, з ким із батьків проживають діти, графік спілкування з іншим з батьків та інші питання. Такий договір підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, з зазначенням чіткої адреси проживання дітей, договір діє до досягнення дітьми повноліття, він гарантує захист прав дитини та батьків, мінімізує конфлікти, запобігає самовільній зміні місця проживання дітей та слугує юридичним документом, що регулює відносини батьків без звернення до суду.

Пунктом 4.4. вказаного Договору зазначено, що за згодою сторін в період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом договір може бути розірвано. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання договору вирішуються у судовому порядку.

Договір про визначення місця проживання дитини з батьком фактично лише регулює проживання та не скасовує рівних прав обох батьків на виховання. Мати залишається матір`ю з усіма правами та обов`язками, навіть якщо дитина проживає з батьком. Факт проживання з батьком за договором не свідчить про ухилення матері від обов`язків, якщо вона підтримує зв`язок та бере участь у вихованні, утриманні, проявляє турботу та цікавиться долею дітей; у договорі прописано порядок участі того з батьків, хто проживає окремо у вихованні, зокрема мати має право вільно відвідувати дітей, спілкуватися з дітьми, брати участь у вихованні дітей, забирати дітей для проведення спільного дозвілля, вказане закріплено в графі договору «Права та обов`язки сторін».

Якщо мати систематично порушує вказаний договір, а в даному випадку взагалі його не виконує, оскільки ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться дітьми, не допомагає матеріально, не бере участі в житті, навчанні, лікуванні дітей, а перешкод виконувати батьківські обов`язки судом не встановлено, то це є одним із доказів для позбавлення матері батьківських прав, при цьому остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно дітей, не спростовує належними доказами доводи позову, що підтверджує небажання матері приймати участь у житті малолітніх дітей.

Тобто, судом встановлено, що усі дії відповідачки ОСОБА_2 були направлені на втрату зв`язку з чоловіком та дітьми, шляхом подання позову про розірвання шлюбу та надання згоди на укладення нотаріально посвідченого договору щодо визначення місця проживання дітей з батьком, та самоусунення від виховання та утримання дітей. Перешкод виконувати належним чином договір, або змінити чи розірвати вказаний договір, з метою виконання батьківських обов`язків, налагоджування відносин з дітьми, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 162,3 кв.м, житловою площею 68 кв.м., належить на праві власності батьку заявника ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності від 25.12.2012 року./а.с.36/

Відповідно Довідки СОН «Дмитріївка» про фактичне проживання від 30.05.2025 року № 106 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживають 5 осіб - ОСОБА_9 , батько позивача, ОСОБА_10 мати позивача, ОСОБА_1 позивач та двоє його малолітніх доньок ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ./а.с.35/

В матеріалах справи є характеристика та довідка з місця роботи ТОВ «Нова Пошта», з яких вбачається, що ОСОБА_1 зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний та ініціативний працівник, середній дохід в місяць складав 26000 грн./а.с.27-28/

Згідно довідок Одеського ліцею № 6 Одеської міської ради від 13.09.2024 року за № 01-32/571 та № 01-32/572 - ОСОБА_4 та ОСОБА_11 навчаються у 2-В класі Одеського ліцею № 6 Одеської міської ради./ а.с. 30-31/. В теперішній час, ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , є ученицями 3-В класу Одеського ліцею №6 Одеської міської ради.

Відповідно Декларацій за № 0001-53ТК-Х010 та за № 0001-ТН8К-Х010 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу вбачається, що законним представником дітей є їх батько ОСОБА_1 /а.с.32,33/. Крім того, із письмових пояснень лікаря-педіатра ОСОБА_12 вбачається, що при захворюваннях та на профілактичні огляди дітей приводив їх батько, дідусь та бабуся. Проте мати дітей ніколи не відвідувала дитячу поліклініку./а.с.38./.

В матеріалах справи є письмові пояснення сусідів позивача, посвідчені керівником СОН «Дмитрівка» ОСОБА_13 , зокрема - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтвердили, що діти проживають разом з батьком, дідусем та бабусею, мати вони не бачили останні п`ять років. /а.с.34-45/. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили вказані обставини у судовому засіданні.

Крім того, судом було досліджено заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 19.07.2024 року (справа № 947/7609/23), з якого вбачається, що 07.03.2023 року до Київського районного суду м.Одеси звернувся ОСОБА_19 до ОСОБА_2 з позовом про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що 27 січня 2021 року між сторонами було укладено шлюб, незадовго до реєстрації шлюбу у сторін народився син ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . В подальшому рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23.12.2022 року шлюб між сторонами було розірвано, мати дитини з серпня 2022 року проживає окремо від дитини, відповідач залишила дитину позивачеві і пішла від них, дитина знаходиться на повному забезпеченні батька. Також, позивачу відомо, що ОСОБА_2 від колишнього шлюбу народила близнюків дівчат та покинула їх, дівчат самостійно виховує батько. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 народила ще одну дитину ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною, проте ОСОБА_19 не визнає її своєї біологічною дитиною. В матеріалах справи міститься висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вказаним рішенням ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вказане рішення сторонами не було оскаржено та набрало законної сили 03.09.2024 року./а.с.54/

Аналізуючи вищевказані факти, судом встановлено, що ОСОБА_2 народила четверо дітей, та фактично відносно трьох дітей не проявляє материнської турботи, та зокрема малолітніх доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що суд розцінює як ухилення від виховання дітей матір`ю, свідоме нехтування нею своїх обов`язків, що підтверджує відсутність сумлінного ставлення матір`ю до своїх батьківських обов`язків, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав.

На даний час позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває з травня 2025 року на військовій службі в межах Одеського району, військова частина не перешкоджає бачитися з дітьми шляхом надання відпусток, з огляду на те, що позивач має на утриманні двох малолітніх дітей, оскільки мати тривалий час не приймає будь-якої участі у вихованні дітей.

Суд вважає, що своїм відношенням до дітей та поведінкою ОСОБА_2 порушує основні засади про охорону дитинства та розвиток дітей.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В матеріалах справи знаходиться нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 07.05.2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її дітей: малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . / а.с. 24/.

Суд звертає увагу на систематичні добровільні факти свідомого відсторонення від виховання та утримання дітей відповідачем ОСОБА_2 , які підтвердженні спочатку Договором між батьками щодо визначення місця проживання дітей від 20.12.2019 року разом з батьком, умови якого відповідач не виконує, потім Заявою від 07.05.2025 року, якою відповідач не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказані документи посвідчені нотаріально, крім того, суд звертає увагу на заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 19.07.2024 року з аналогічної ситуації, яке не було оскаржено відповідачкою. Зокрема, цим рішенням встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_8 народила сина, тобто фактично на момент винесення рішення Київського районного суду м.Одеси від 11.02.2020 року про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 знаходилась в інших стосунках, тому фактично відсторонилась від виховання двох доньок від першого шлюбу.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дітей. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей.

Найкращі інтереси дітей є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дітей (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей.

Відповідно до статті 157 СК України, питання виховання дітей вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дітей, зобов`язаний брати участь у їх вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Проте, судом встановлено, що відповідач фактично останні п`ять років самоусунулась від виховання та утримання дітей, не цікавиться їх здоров`ям, навчанням, не приймає участі в їх розвитку та житті, перешкод з боку батька у спілкуванні з дітьми їх матір`ю судом не встановлено.

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дітей на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дітей, а вже тільки потім права батьків.

Суд, з`ясувавши обставини справи у сукупності, вважає, що саме батько у житті дітей відіграє основну та головну роль, забезпечуючи дітям належний рівень їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Крім того, взаємини між батьком та доньками доброзичливі, ґрунтуються на взаємоповазі; розвиток, харчування дітей повноцінні; доньки дуже люблять батька; ОСОБА_1 належним чином виконує свої батьківські обов`язки, у тому числі піклується про фізичне та духовне виховання малолітні доньок в атмосфері турботи та любові тощо.

Такі позитивні тенденції, у тому числі тісний зв`язок доньок з батьком, необхідність забезпечення стабільного проживання дітей, сталого розпорядку життя та навчання в інтересах дітей необхідно зберегти.

Що стосується факту проходження позивачем військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами гарантованими чинним законодавством, нарівні з іншими громадянами України. Обмеження військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України, не допускається, оскільки це прямо суперечить Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, військовослужбовці мають такі ж права на звернення до суду та ефективний правовий захист, як і інші категорії громадян, обмеження позивача у його правах ганьблять його гідність.

Відповідно до ст.19 ЦПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини або позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Відповідно п.5 вказаної статті орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом було досліджено висновок Київської районної адміністрації як органу опіки та піклування № Ш-1802 від 16.12.2025 року про недоцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у відношенні малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ./а.с.91/ Відповідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19, зазначено, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений, однак обов`язковість прийняття висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися.

Суд вважає, що вказаний висновок органу опіки та піклування носить рекомендаційний характер, фактично у висновку в хронологічному порядку описано обставини справи та посилання на докази, але не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між викладом обставин та рекомендацією щодо недоцільності позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав, при цьому у висновку зазначено, що представниками відділу було здійснено вихід за місцем проживання батька та дітей, де створено нормальні умови проживання дітям, та одночасно звернуто увагу, що представниками відділу було здійснено вихід за зареєстрованою адресою місця проживання мати дітей ОСОБА_2 , однак відповідач за зазначеною адресою не проживає, її бабуся ОСОБА_23 пояснила, що вона не пам`ятає де проживає її онука ОСОБА_2 , при цьому пояснила, що ОСОБА_2 виховує малолітню доньку, та підтвердила факт того, що ОСОБА_2 останні три роки не приймає участі у житті дітей ОСОБА_24 та ОСОБА_4 , та зазначила що сім`я позивача дуже гарно виконує обов`язки щодо виховання дітей, оскільки вона, як бабуся, безпосередньо їх навідує.

Також, у висновку комісії зазначено, що мати дітей на засідання комісії не з`явилась, на телефонні дзвінки не відповідала, із пояснень дітей вбачається, що в останній раз мати один раз бачили, коли вони були у другому класі, подарунків їм мати не дарує. Позивач ОСОБА_1 був присутній на комісії та пояснив, що останній раз бачив мати своїх дітей ОСОБА_2 п`ять років тому, по телефону та в соціальних мережах не спілкуються. Безпосередньо ОСОБА_2 жодного разу не телефонувала, не намагалась зустрітися з дітьми, поспілкуватися з ними, з днями народження чи святами не вітає, турботи при захворюванні дітей не проявляє, навчанням не цікавиться, що є справжнім відношенням матері до дітей.

Ухилення від виконання свої обов`язків по вихованню дітей може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав у разі свідомого нехтування своїми обов`язками, в даному випадку свідки з боку позивача, так і бабуся відповідача ОСОБА_23 , що зазначено у висновку органу опіки, чітко пояснила, що мати дітей останні три роки взагалі не приймає участі у житті дітей, свідки з боку позивача зазначили, що не бачили матір дітей п`ять років, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїх батьківських обов`язків. (ч.2 ст.164 СК України).

На підставі викладено, суд вважає, що вищезазначений висновок органу опіки та піклування суперечить встановленим у судовому засіданні обставинам, які підтверджено доказами, не містить дослідження та оцінку усіх доказів, зокрема пояснень свідків за місцем проживання дітей, не прийнято до уваги пояснення лікаря в частині того, що мати дітей ніколи не відвідувала дитячу поліклініку, тобто не цікавилась та не переживала за здоров`я дітей, заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 19.07.2024 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яке набрало законної сили, що теж характеризує поведінку ОСОБА_2 в аналогічній ситуації та інше, висновком не встановлено поважність причин, чи перешкод належним чином виконувати матір`ю своїх обов`язків, які б спростували доводи позову про позбавлення її батьківських прав, окрім того, що поведінка відповідача носить умисний суперечливий характер, з одного боку вона погоджується з позбавленням її батьківських прав, надає заяву та підписує угоду про визначення місця проживання дітей з батьком та здійснення батьківських прав та обов`язків з тим із батьків, хто проживає окремо, а з другого боку надає письмову заяву до органу опіки та піклування про те, що вона не бажає позбавлення її батьківських прав, при цьому свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками відносно двох малолітніх дітей, та не несе за вказану поведінку будь-якої відповідальності. Тому, суд не приймає до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування, який фактично не містить усі дані про відповідачку, які характеризують її образ життя та відношення до дітей, зокрема фактичне місце її проживання, наявність інших дітей, зайнятість, дохід, встановлення дати останнього побачення з дітьми, її участі у житті дітей, оскільки відносно позивача усі дані є в матеріалах справи, тому для об`єктивності висновку вказана інформація є важливою.

Крім того, суд звертає увагу, що реєстрація місця проживання дітей (до 14 років) вимагає згоди обох батьків, якщо вони зареєстровані за різними адресами. Без згоди матері зареєструвати дітей можливо лише через суд, орган опіки або якщо мати позбавлена батьківських прав. Реєстрація дітей до 14 років здійснюється за місцем проживання одного з батьків.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до вимог ст.164 ч.1 п.2 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У відповідності до ч.3 ст.166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Як роз`яснено у пунктах 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надають дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до їх внутрішнього світу; не створюють умов для отримання ними освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Стаття 164 Сімейного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, що є крайнім заходом впливу на батьків, які свідомо не виконують обов`язки. Позбавлення прав відбувається виключно в судовому порядку, це особлива сімейно-правова міра відповідальності, яка застосовується до батьків, що не виконують свої обов`язки. Підставою позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 в даному випадку є п.2 ч.1 ст.164 СК України - ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини (свідоме нехтування, відсутність спілкування, ненадання харчування, медичного догляду тощо). Наявність вини, що виразилася у поведінки матері дітей, яка свідоме на протязі тривалого часу нехтує своїми обов`язками щодо належного виконання своїх батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав не звільняє від обов`язку утримувати дитину (платити аліменти).

Статтею 168 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду особам, які позбавлені батьківських прав, може бути дозволено побачення з дітьми. Якщо поведінка такої особи щодо утримання та виховання своїх дітей зміниться, за правилами ст.169 Сімейного кодексу України остання не позбавлена права звернутися до суду з позовом про поновлення у батьківських правах.

Таким чином, у разі зміни поведінки відповідачки, вона може звернутись до суду з позовом про поновлення батьківських прав, надавши відповідні докази, але станом на час розгляду справи у суді, в результаті дослідження доказів, що містяться в матеріалах даної цивільної справи, судом достовірно встановлено, що відповідач свідомо не виконує своїх обов`язків з виховання дітей - малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ухиляється від утримання та спілкування з ними, що підтверджує винну поведінку матері відносно своїх дітей.

Відповідно ч.3 ст.166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дітей.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 1211,20 грн.підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 155, 164, 165, 166, 168, 180, 181, 182, 183, 191, 192 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 12, 81, 89, 211, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відносно малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.06.2025 року та до моменту досягнення дітьми повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211 / одна тисяча двісті одинадцять/ гривень 20 копійок.

Роз`яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко