Постанова від 15 січня 2026 р. у справі №583/100/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/100/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Плотникова Н. Б.

Номер провадження 33/816/31/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 184 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., за участю секретаря судового засідання Кислої Ю. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 583/100/24 за апеляційною скаргою захисника СОБИНИ П. М. на постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.02.2024, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – адвоката Собини П. М.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 – адвокат СОБИНА П. М. просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати постанову судді, оскільки розгляд справи був проведений у відсутність ОСОБА_2 без його належного повідомлення, поза увагою судді суду першої інстанції залишилось те, що місце вчинення правопорушення, викладене в протоколі, не відповідає місцю події, зазначеному в постанові про закриття кримінального провадження, наявний в матеріалах справи відеозапис залучений неуповноваженою особою та є неповним.

Постановою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.02.2024 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді попередження, а також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_2 станом на 16.09.2023 о 17:00 за адресою АДРЕСА_1 , ухилявся від виконання батьківських обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній наніс удари по тілу неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи, що про існування постанови від 21.02.2024 ОСОБА_2 стало відомо тільки 22.03.2024, а апеляційна скарга подана його захисником 05.04.2024, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Вислухавши доводи захисника Собини П. М., який підтримав свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст. 248, ч. 1 ст. 268 КУпАП).

Як убачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення разом із додатками надійшов до суду першої інстанції 09.01.2024, а судовий розгляд був призначений на 21.02.204.

Суддя суду першої інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з`явився, причини неявки суд не повідомив, тому, враховуючи положення ст. 268 КУпАП щодо категорії справ, під час розгляду яких участь особи є обов`язковою, суддя суду першої інстанції розглянула справу у його відсутність.

Така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), а тому суддею суду першої інстанції не дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлений такого права», який також знайшов своє закріплення у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу), де формулюючи незаперечне право особи на судову присутність, Суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об`єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи.

Присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати у суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову у справі, є невід`ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції – важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88); п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91). У іншій справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008), ЄСПЛ констатував, що «принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції».

Враховуючи вказані вище фактичні обставини справи у взаємозв`язку з положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП, виходячи із основних (загальних) засад судочинства, закріплених в Конституції України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актах, в тому числі і з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_2 , так як розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення його про час і місце судового розгляду (матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт обізнаності ОСОБА_2 із датою та місцем розгляду справи – судова повістка повернулася з відміткою про закінчення терміну зберігання), що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення через істотне порушення його особистих прав і законних інтересів, внаслідок чого рішення судді підлягає безумовному скасуванню через порушення норм процесуального права (ст. 268 КУпАП), а апеляційна скарга – задоволенню у цій частині.

Крім того, відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а завданнями провадження в справах є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП). При цьому правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов`язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).

Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 034667 від 04.01.2024, суддя суду першої інстанції дійшла висновку, що ОСОБА_2 ухилився від виконання батьківських обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , внаслідок чого останній наніс удари по тілу неповнолітнього ОСОБА_4 .

Разом з тим, висновки судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, є необґрунтованими, належним чином не умотивовані та не відповідають фактичним обставинам справи.

Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення щодо карантину людей (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

На підтвердження викладених у протоколі обставин щодо ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків поліцейським долучено постанову про закриття кримінального провадження № 12023205480000219 від 25.09.2023 за ч. 1 ст. 126 КК. Згідно цієї постанови 25.09.2023 до Охтирського РВП ГУНП в Сумській області надійшла заява від ОСОБА_4 та його законно представника ОСОБА_5 про те, що 16.09.2023 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виник конфлікт, у ході якого останній завдавав ударів ОСОБА_4 по тілу, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

У ході досудового розслідування було допитано потерпілого ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , досліджено відеозаписи, та встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Таке рішення дізнавача вмотивовано тим, що об`єктивних даних про те, що ОСОБА_4 відчував біль через дії ОСОБА_3 , не встановлено, враховуючи відсутність будь-яких медичних даних про те, що потерпілий скаржився лікарям на біль в ділянках нанесення йому ударів, а також, що ОСОБА_3 молодший майже на 3 роки від ОСОБА_4 , менший на зріст та має дрібнішу статуру.

З досліджених апеляційним судом відеозаписів із камер спостереження та мобільних пристроїв убачається, що ОСОБА_3 перебував у приміщенні продуктового магазину, куди зайшов ОСОБА_4 , після чого останній вивів його на вулицю, штовхаючи долонею в ділянку шиї.

На іншому відеозаписі зафіксовано розвиток конфлікту між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 : ОСОБА_4 знімає з себе футболку, відкидає її вбік та одразу після цього долонями обох рук одночасно завдає удару в область тулуба ОСОБА_3 .

З наведених у вказаній вище постанові про закриття кримінального провадження показань свідків убачається, що ОСОБА_3 не був ініціатором конфлікту. Ініціатива виходила саме від ОСОБА_4 , який покликав ОСОБА_3 до двору багатоквартирного будинку для «з`ясування відносин», водночас закликаючи інших дітей піти за ним та спостерігати за подією.

Прибувши до двору, ОСОБА_4 своєю поведінкою відкрито демонстрував намір розпочати бійку та фактично спровокував її, вдавшись до фізичного впливу – штовхання. Надалі саме він запропонував переміститися на територію непрацюючого заводу, де конфлікт продовжився.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

З точки зору об`єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, відповідальність настає за конкретну протиправну бездіяльність або неналежні дії батьків, що виражаються в ухиленні від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини, і які перебувають у причинному зв`язку з негативними наслідками у поведінці дитини.

Об`єктивна сторона цього правопорушення передбачає наявність таких обов`язкових елементів: діяння (дія або бездіяльність) батьків, що свідчить саме про ухилення від виконання обов`язків, а не про поодинокий факт небажаної поведінки дитини; суспільно шкідливі наслідки, які проявляються у протиправній поведінці неповнолітнього; причинний зв`язок між неналежним виконанням батьківських обов`язків і відповідною поведінкою дитини.

У наведеній ситуації матеріали справи не містять жодних даних про те, що ОСОБА_2 систематично не здійснював належного контролю за поведінкою свого сина, не забезпечував умов для його виховання чи навчання або допускав антисоціальні прояви з боку сина.

Більше того, встановлені обставини свідчать, що конфлікт виник з ініціативи іншої особи, яка першою проявила агресивні дії стосовно ОСОБА_2 , який у свою чергу не був ініціатором конфлікту та не вчиняв будь-яких умисних дій, спрямованих на його провокування чи ескалацію. Конфлікт виник з ініціативи іншої особи, яка першою вчинила активні дії, що спричинили розвиток усіх подальших подій, а отже сам факт його участі у події не може автоматично свідчити про неналежне виконання його батьком батьківських обов`язків.

Тобто, будь-які докази того, що поведінка дитини стала наслідком саме неналежного виховання або безконтрольності з боку батька, відсутні, як і не доведений причинний зв`язок між діями (чи бездіяльністю) батька та виникненням конфлікту.

Таким чином, з огляду на відсутність встановленого діяння у формі ухилення від виконання батьківських обов`язків та відсутність причинного зв`язку між поведінкою дитини і можливими порушеннями з боку батька, об`єктивна сторона складу правопорушення у діях ОСОБА_2 відсутня.

З урахуванням викладеного та оцінюючи докази відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, апеляційний суд доходить висновку, що протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог закону, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують тих обставин, які мають істотне значення, а саме факту ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина та причинного зв`язку між таким нібито ухиленням і завданням ударів неповнолітньому ОСОБА_4 .

Ухвалюючи постанову, суддя суду першої інстанції не надала належної оцінки зазначеним обставинам, не врахувала їх під час формування висновків та не навела переконливої мотивації щодо причин відхилення відповідних доказів. У процесуальному рішенні відсутній повний і всебічний аналіз досліджених доказів, не зазначено, з яких підстав одні докази прийняті за основу, а інші – фактично залишені поза увагою, що не відповідає вимогам закону щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).

Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити».

Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Конституційний Суд України (далі – КСУ) зауважив, що «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі поліцейського, так і у постанові судді суду першої інстанції, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винним у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо виховання своєї дитини.

Оскаржене судове рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, внаслідок чого постанова судді підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції як норми матеріального права, так і порушення норм процесуального права, а провадження у справі – закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Керуючись ст.294 КУпАП,

постановив:

Поновити захиснику СОБИНІ П. М. строк на апеляційне оскарження постанови судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.02.2024.

Апеляційну скаргу захисника СОБИНИ П. М. задовольнити.

Постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.02.2024 відносно ОСОБА_16 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов