Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №766/4249/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/4249/25

н/п 2/766/6309/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді: Майдан С.І.,

за участю секретаря: Кирпиченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Херсонської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Головного управління Національної поліції у м.Києві Національної поліції України, третя особа - Державний нотаріальний архів Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 14.08.2024 року заведено спадкову справу №152/2024 щодо майна померлого ОСОБА_2 . Спадкоємцем ОСОБА_2 , який прийняв спадщину є ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав ОСОБА_2 (померлий) був власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору № 3733 купівлі-продажу нерухомого майна від 27.05.2000, який зареєстровано в Херсонському міжміському БТІ в реєстрові книзі № 116 за номером 45999 від 14.06.2000. В процесі підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину з`ясувалося, що на спадкову квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на нерухоме майно, зареєстроване обтяження-арешт. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №390072564 від 07.08.2024 року на спадкову квартиру, власником якої був ОСОБА_2 , накладено обтяження: арешт Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005 зареєстровано обтяження - арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 2501287. Підставою обтяження є постанова, 12/2-3457, 21.04.2003, СУ УМВС в м.Києві. Об`єкт обтяження: квартира, Причина відсутності коду: архівний запис Додаткові дані: Архівний номер: 2781612HERSON1, Архівна Дата: 29.04.2003, Дата виникнення: 29.04.2003 № реєстра: 279818-67, внутр. №8101433E25F427314447. Обтяження на вищезазначену нерухомість було накладене на підставі постанови про забезпечення заявленого в справі цивільного позову від 18.04.2003 року в рамках кримінальної справи №20-3297, яка винесена старшим слідчим СУ ГУМВС України в м. Києві та направлена до Першої державної нотаріальної контори м. Херсона. Таким чином, арешт (архівний запис) на спадкове майно унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки згідно п.п. 4.17 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у разі, якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту. До Першої Херсонської нотаріальної контори 28.02.2025 року позивачем надано заяву про зняття арешту (архівного запису) з нерухомого майна. Відповідно до листа-відповіді Першою Херсонською нотаріальною конторою від 05.03.2025 за вих. № 374/01-16 зазначено, що 17.10.2005 за № 2501287 Першою Херсонською нотаріальною конторою на підставі Постанови СУ УМВС в м. Києві від 21.04.2003 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна була внесена інформація про арешт нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала власнику ОСОБА_2 . Додатково повідомлено, що підтвердити виконання п.2.7 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо повідомлення органу прокуратури про накладання заборони не має можливості, у зв`язку зі знищенням журналу вихідної кореспонденції та закінченням строку зберігання документів в приміщенні Першої Херсонської нотаріальної контори. Підставою для зняття заборони (архівного запису) може бути відповідне рішення суду. Згідно інформації, яку було надано Слідчим управлінням ГУ НП у м. Києві від 04.12.2024 №265482-2024 питання щодо майна, яке описано для забезпечення цивільного позову можливої конфіскації, а також щодо речових доказів та інших речей, нажитих злочинним шляхом, підлягає вирішенню судом при постановлені вироку по справі. Відповідно до вироку від 01.06.2006 року, винесеного Дніпровським районним судом м.Києва та Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 у справі № 11-а 1894/2006, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 , відповідно до ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, засуджено за ст.27 ч.2 та ст.191 ч.5 КК України із застосуванням ст.69 КК України; ч.2 ст.366 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, ст.358 ч.3 КК України до п`яти років позбавлення волі без конфіскації належного йому майна та без позбавлення прав обіймати посади чи займатися певною діяльністю. Питання щодо зняття арешту вищезазначеного майна судом не розглядалося. В рамках цивільного позову ОСОБА_2 добровільно виконав рішення суду та сплатив відповідні кошти. На підтвердження зазначеного повідомлено, що інформація про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 коштів за рішенням суду (вироком) відсутня, оскільки рішення суду було виконано до видачі виконавчого листа судом та звернення до державної виконавчої служби. Таким чином, відсутні виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за вироком суду від 01.06.2006 року, винесеним Дніпровським районним судом м.Києва. У зв`язку з наявністю запису (архівного) про арешт нерухомого майна, оформити спадщину в порядку спадкування після смерті спадкодавця на спадкове майно до складу, якого входить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позивач не має можливості. У зв`язку з викладеним, позивач просить скасувати арешт, накладений 18.04.2003 року Слідчим управлінням ГУ МВС України в м.Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 40108583) на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005, реєстраційний номер обтяження: 2501287 на підставі: постанова, 12/2-3457, 21.04.2003, не вказано, СУ УМВС в м. Києві, Архівний номер: 2781612HERSON1, Архівна дата: 29.04.2003, Дата виникнення: 29.04.2003 № реєстра: 279818-67, внутрішній №8101433E25F427314447. Зняти обтяження (архівний запис) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону, а саме реєстраційний номер 2501287, зареєстрований 17.10.2005 Першою Херсонською нотаріальною конторою.

Ухвалою від 15.04.2025 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального провадження до підготовчого судового засідання.

27.05.2025 року представник відповідача Головного управління Національної поліції у м.Києві надав до суду відзив, згідно якого представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та вважав їх безпідставними та необґрунтованими. Так, встановлено, що правовою підставою для накладання обтяження на вищезазначене майно позивача слугувала постанова старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві капітана міліції Фаренюка О.С. від 18.04.2003 року про забезпечення заявленого в справі цивільного позову, яка винесена у рамках здійснення ним досудового розслідування кримінальної справи під №20-3297, порушеної за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.200 КК України. Отже, належним відповідачем у вищезазначеній судовій справі є Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, яке відповідно до інформації з єдиного державного реєстру осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є окремою юридичною особою публічного права (діючою станом на даний час) та має код ЄДРПОУ: 08592201. ГУНП у м. Києві не є правонаступником ГУМВС України в місті Києві, оскільки відповідно до пункту 5 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України « Про Національну поліцію» передбачено втрату чинності Законом України «Про міліцію», що з 07.11.2015 міліція ОВС України в Україні як державний орган виконавчої влади припинила своє існування. Головне управління МВС України в місті Києві на даний час перебуває в стані припинення, однак ще не припинено повністю, про що є відповідні відомості в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців і громадських формувань. Отже, оскільки Головне управління Національної поліції у м. Києві не є правонаступником Головного управління МВС України в м. Києві, а тому Головне управління Національної поліції у м. Києві не є належним відповідачем у даній справі, так як правовідносини у позивача відбувалися саме з Головним управлінням МВС України в місті Києві (міліція ОВС України). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Також, представник відповідача зазначив, що відсутні повноваження у Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо самостійного здійснення юридичного представництва своїх інтересів у суді. Таким чином, враховуючи викладене, представник відповідача вважав за необхідне зазначити, що Слідче управління Головного управління Національної поліції у м. Києві є структурним підрозділом (входить у склад) Головного управління Національної поліції у м. Києві та не має статусу юридичної особи публічного права. Щодо позовної вимоги про скасування арешту, то в даному випадку, арешт на майно було накладено на підставі постанови слідчого від 18.04.2003, тобто до набрання чинності новим КПК України. Отже, виходячи зі змісту пункту 9 розділу 11 Перехідних положень КПК України 2012 року, арешт майна не скасований, продовжує свою дію до цього часу. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (позиція із постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц). Пунктом дев`ятим розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року визначено, що запобіжні заходи, арешт майна, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. Отже, арешт на майно накладений за правилами кримінального судочинства підлягає скасуванню за правилами того виду ж судочинства. Але, оскільки нормами КПК України 1960 року не було визначено порядку скасування арешту майна за ініціативою осіб, які не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України 2012 року. Постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в місті Києві капітана міліції Фаренюка О.С. від 18.04.2003 про забезпечення заявленого в справі цивільного позову, яка винесена у рамках здійснення ним досудового розслідування кримінальної справи під №20-3297, порушеної за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.200 КК України, було виключно забезпечено заявлений у кримінальній справі №20-3297 цивільний позов, шляхом заборони відчуження до прийняття рішення по даній справі квартири АДРЕСА_2 . Пунктом другим зазначеної постанови вирішено про прийняте рішення щодо заборони відчуження вищезазначеного майна повідомити Херсонське міське БТІ та Першу державну нотаріальну контору в м. Херсоні, надавши копії постанови, що в свою чергу було виконано слідчим шляхом направлення відповідної постанови на адресу вищезазначених державних органів та установ. Таким чином, встановлено, що у кримінальній справі №20-3297 постанова про арешт майна не виносилася та арешт на вищевказане майно не накладався. Належних і допустимих доказів порушення будь-яких його законних прав чи інтересів юридичною особою ГУНП у м. Києві позивав не надав. У зв`язку з викладеним, представник відповідача просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

29.05.2025 року представник позивача ОСОБА_3 надала до суду відповідь на відзив, згідно якої зазначила, що ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві та його структурних підрозділів з одночасним створенням іншого органу ГУНП, який частково виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідується, надає можливість дійти висновку про те, що Головне управління Національної поліції у м.Києві, з огляду на правовий статус і обсяг повноважень, є фактичним правонаступником ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві, а отже залучення його відповідачем до розгляду справи щодо відновлення порушених прав ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постановах від 04.03.2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14 ГУНП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, Головне управління Національної поліції у м. Києві є правонаступником УМВС, а тому твердження відповідача-2 про те, що він не є правонаступником ГУ МВС України в м. Києві не відповідає дійсності і є безпідставним, а заявлення даного позову до Головного управління Національної поліції України у м. Києві є обґрунтованими, так як спрямоване на ефективне відновлення порушених прав позивача. Відповідно до п. 21.1 Постанови Великої Палати Верховного суду від 30.06.2020 року по справі № 727/2878/19 було сформовано правовий висновок: «Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства». Тобто, Велика Палата Верховного суду визначила в даному пункті дві підстави для розгляду справи в порядку цивільного чи/то господарського судочинства, а саме: особа, на майно якої накладено арешт, не була учасником кримінального провадження; завершеного (вироком, постановою про закриття провадження) у порядку передбаченому КПК України 1960 року. В даному випадку на вказані правовідносини розповсюджуються положення саме цивільно-процесуального законодавства України. Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається на сьогоднішній день незмінною - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження, якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України 2012 p., то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Оскільки, арешт на спірне нерухоме майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній на підставі положень КПК України 1960 року, а згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства. Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду України викладеного у справі №911/1247/18 від 21.08.2019 року, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватися в порядку цивільного судочинства. На сьогодні позивач не може оформити спадщину після смерті батька через наявність арешту. Відтак, арешт накладений на майно, порушує спадкові права позивача. Щодо статусу Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, представник позивача зазначає наступне. Визначаючи відповідача по справі в позовній заяві зазначено слідче управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, оскільки цим структурним підрозділом виносилась постанова про арешт майна. Таким, чином, звертаючись до суду та визначаючи коло відповідачів, позивачем визначено зокрема Слідче управління Головного управління Національної поліції у м.Києві із зазначенням ЄДРПОУ, адреси юридичної особи та контактів, які належать Головному управлінню Національної поліції у м. Києві. Отже, формально позов подано до Головного управління Національної поліції у м.Києві, оскільки заміна неналежного відповідача чи залучення співвідповідача в даному випадку є неможливим, так як позов подано до юридичної особи Головного управління Національної поліції у м. Києві (до якої входить структурний підрозділ слідче управління, яке безпосередньо виносила постанову про накладення арешту на майно). Поряд з цим, відзив на позовну заяву подано, саме уповноваженим представником Головного управління Національної поліції у м. Києві. Таким чином, самим відповідачем-2 визнано, що позовні вимоги подані саме до Головного управління Національної поліції у м. Києві. У зв`язку з викладеним, представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

03.06.2025 року представник відповідача Головного управління Національної поліції у м.Києві надав до суду заперечення, згідно якого із доводами, що викладені у даній відповіді на відзив, сторона відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та вважала їх цілком необґрунтованими. Фактично обґрунтування відповіді позивача на відзив зводиться до того, що Головне управління Національної поліції у м.Києві є правонаступником Головного управління МВС України в місті Києві, що не відповідає дійсності. З матеріалів даної справи вбачається, що процесуальне рішення щодо накладення арешту на майно позивача, здійснював слідчий слідчого управління Головного управління МВС України у місті Києві, який станом на день прийняття зазначеного рішення був працівником міліції органів внутрішніх справ України, яка ліквідується та із 07.11.2015 Головне управління МВС України у місті Києві (міліція) перебуває в стані припинення (в тому числі слідче управління, як його структурний підрозділ), а Головне управління Національної поліції у м. Києві не є правонаступником вказаного органу, а тому не є належним відповідачем у справі. Арешт на майно, накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає скасуванню за правилами того виду ж судочинства. Але, оскільки нормами КПК України 1960 року не було визначено порядку скасування арешту майна за ініціативою осіб які, не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України 2012 року. У зв`язку з викладеним, представник відповідача просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

09.06.2025 року представник позивача Козацька О.К. надала до суду письмові пояснення, згідно яких зазначила, що позивач обґрунтовано, посилаючись на правові висновки Великої палати Верховного Суду, які є усталеними та не потребують додаткових доказів, зазначила, що на місце ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві та його структурних підрозділів утворено Головне управління Національної поліції в м. Києві з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені аналогічні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Отже, Головне управління Національної поліції, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, виконує функції, які були покладені на УМВС України. У даній справі співвідповідачем зазначено Головне управління Національної поліції в м. Києві, саме воно виконує завдання і функції УМВС України в м. Києві, і саме на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві від 18 квітня 2003 року, Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005 зареєстровано обтяження – арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо позовної вимоги позивача про скасування арешту майна. Зі змісту постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві, капітана Фаренюк О.С. від 18 квітня 2003 року, вбачається, що за розглядом матеріалів кримінальної справи №20-3297, порушеної за ознаками злочину передбаченого ст.200 ч.1 КК України, керуючись ст. 125, 130 КПК України (в редакції 1960 року) винесено постанову про забезпечення цивільного позову (виконання вироку в частині можливої конфіскації майна) та постановлено накласти арешт на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала власнику ОСОБА_2 . Тобто, з метою забезпечення цивільного позову (виконання вироку в частині конфіскації майна) постановою слідчого фактично було накладено арешт на вищезазначене майно. Таким чином, постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві від 18 квітня 2003 року було накладено, саме арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно змісту відповіді Слідчого управління ГУНП в м.Києві №2654822024 від 04.12.2024 вбачається, що накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , здійснено на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві від 18 квітня 2003 року, за розглядом матеріалів кримінальної справи №20-3297. За результатами розслідування 30.06.2004 досудове слідство у справі завершено і в порядку ст. 225 КПК України (в редакції 1960 року) її направлено до прокуратури міста Києва, якою після затвердження обвинувального висновку, спрямовано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду по суті. В подальшому справу було передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва. Щодо підстав не зняття обтяження (арешту) з нерухомого майна Слідче управлінням УМВС України в м. Києві відповідь не надало. Оскільки, по кримінальній справі №20-3297 Дніпровським районним судом м. Києва 01.06.2006 винесено вирок, подальше розслідування по справі відсутнє, відшкодування збитків за цивільним позов відбулось в добровільному порядку, так як виконавче провадження щодо відповідного стягнення за рішенням суду не відкривалося, відпала необхідність в застосуванні заходу забезпечення (арешту) на нерухоме майно. Твердження відповідача - 2, що арешт на майно, накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає скасуванню за правилами того виду ж судочинства є хибним. Арешт майна, про скасування якого просить позивач, був застосований під час розгляду кримінальної справи до набрання чинності КПК України 2012 року, оскільки постанова була винесена 18.04.2003 року, а новий КПК набрав чинності 13.04.2012 року. Таким чином, вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна, на який було накладено арешт в рамках кримінальної справи, яка розслідувалась за нормами КПК України, який втратив свою чинність, за нормами чинного кримінального процесуального кодексу України не передбачено. Також, відповідач - 2 не враховує той факт, що позивач не був стороною у вказаному кримінальному провадженні, не залучався до участі у процесуальних діях, не був власником майна та не мав можливості реалізувати своє право на захист саме в кримінальному провадженні. Збереження арешту створює позивачу реальну перешкоду у реалізації спадкових прав, що порушує його конституційні права, а також положення Цивільного кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що пройшов тривалий термін після винесення вироку (більше 20 років) і судимість погашена (ст.90 ККУ), виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за цивільним позовом в рамках кримінального провадження - відсутні, арешт протягом більш ніж 20 років не був знятий і управління не має достатніх підстав для продовження арешту квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , тому існування заборони на майно позивача є безпідставним та таким, що порушує охоронювані законом майнові права позивача, як власника майна. Вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача ОСОБА_1 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права. Отже, на даний час порушено право позивача на отримання спадщини, оскільки накладений арешт на вказане майно дійсно створює спадкоємцю ОСОБА_1 перешкоди в оформленні права власності на спадкове майно. У зв`язку з викладеним, представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 10.06.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. В останнє судове засідання не з`явилася надала до суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у м.Києві Національної поліції України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. В останнє судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Беручи до уваги, що судом заслухано пояснення сторін та досліджено письмові докази за їх участі, їх неявка не перешкоджає ухваленню рішення у даній справі.

Представник відповідача - Першої Херсонської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, при розгляді справи покладався на розсуд суду.

Представник третьої особи - Державного нотаріального архіву Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно договору №3733 купівлі-продажу нерухомого майна від 27.05.2000 року, який зареєстровано в Херсонському міжміському БТІ в реєстрові книзі №116 за номером 45999 від 14.06.2000 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до вироку від 01.06.2006 року, винесеного Дніпровським районним судом м.Києва, та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 у справі № 11-а 1894/2006, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 , відповідно до ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно засуджено за ст. ст. 27, ч.2 та 191 ч.5 КК України, із застосуванням ст. 69 цього кодексу; ч.2 ст. 366 КК України, із застосуванням ст. 69 цього ж кодексу, ст.358, ч.3 КК України до п`яти років позбавлення волі без конфіскації належного йому майна та без позбавлення прав обіймати посади чи займатися певною діяльністю.

Згідно актового запису про смерть №3759, складеного 27.02.2024 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №390072564 від 07.08.2024 року на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладено обтяження: арешт (архівний запис). Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005 зареєстровано обтяження - арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 2501287. Підставою обтяження є постанова, 12/2-3457, 21.04.2003, СУ УМВС в м. Києві. Об`єкт обтяження: квартира. Додаткові дані: Архівний номер: 2781612HERSON1, Архівна дата: 29.04.2003, Дата виникнення: 29.04.2003 № реєстра: 279818-67, внутр. №8101433E25F427314447.

Згідно довідки, виданої 20.11.2024 року №317/01-16 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Черних О.В., 14.08.2024 року було заведено спадкову справу №152/2024 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Згідно матеріалів спадкової справи, спадкоємцем ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, є ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1 ). Станом на 20.11.2024 року інших (крім ОСОБА_1 ) спадкоємців, передбачених законом та які б мали право на спадкування, немає.

Згідно листа Слідчого управління ГУНП у м. Києві, на адвокатський запит від 28.11.2024 №27 адвоката Козацької О.К., повідомлено, що на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладено 29.04.2003 року обтяження (арешт) постановою № 12/2-3457 від 21.04.2003 року, винесеною СУ УМВС в м.Києві. Разом з тим, вжитими заходами з`ясовано, що у слідчому управлінні ГУМВС України в місті Києві здійснювалось розслідування у кримінальній справі № 20-3297 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та інших осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 200, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України. За результатами розслідування 30.06.2004 року досудове слідство у справі завершено і в порядку ст. 225 КПК України (в редакції 1960 року) і направлено до прокуратури міста Києва, якою після затвердження обвинувального висновку, спрямовано справу за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду по суті. Враховуючи, що санкціями інкримінованих злочинів передбачено конфіскацію майна обвинувачених, а також з метою забезпечення заявленого цивільного позову, згідно з вимогами ст. 126 КПК України (у редакції 1960 року), накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належало обвинуваченим. Відповідні постанови знаходяться в матеріалах зазначеної кримінальної справи.

Відповідно до листа від 02.12.2024 року Державного нотаріального архіву Херсонської області, на адвокатський запит, Державний нотаріальний архів Херсонської області направив копію постанови про забезпечення заявленого в справі за цивільного позову м. Київ від 18.04.2003 року, стосовно заборони на ім`я ОСОБА_2 .

З постанови від 18.04.2003 року старшого слідчого СУ ГУМВС України в м.Києві, капітана міліції Фаренюк О.С. вбачається, що за розглядом матеріалів кримінальної справи №20-3297, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст.200 ч.1 КК України, забезпечено заявлений по справі цивільний позов, шляхом заборони відчуження до прийняття рішення по справі наступного майна: квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 .

Відповідно до листа-відповіді Першою Херсонською нотаріальною конторою від 05.03.2025 за вих. №374/01-16 зазначено, що 17.10.2005 року за №2501287 Першою Херсонською нотаріальною конторою на підставі Постанови СУ УМВС в м. Києві від 21.04.2003 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна була внесена інформація про арешт нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала власнику ОСОБА_2 . Додатково повідомлено, що підтвердити виконання п.2.7 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо повідомлення органу прокуратури про накладання заборони не має можливості, у зв`язку зі знищенням журналу вихідної кореспонденції та закінченням строку зберігання документів в приміщенні Першої Херсонської нотаріальної контори. Підставою для зняття заборони (архівного запису) може бути відповідне рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» передбачено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до п. 2 вищевказаної Постанови позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 ст.55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що у всіх інших випадках, крім передбачених ч.4 ст.59 цього Закону, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Виходячи з вищевикладеного, за наявності арешту, накладеного на майно ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушується право власності спадкоємця – ОСОБА_1 , гарантоване Конституцією України, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися спадковим майном, оскільки не має можливості реалізувати своє право на оформлення спадщини.

Під час судового розгляду встановлено, що на майно ОСОБА_2 накладено арешт на підставі постанови від 18.04.2003 року, винесеної у межах досудового слідства у кримінальній справі №20-3297, відповідно до положень КПК України 1960 року, а саме до набрання чинності КПК України 13.04.2012 року.

Таким чином, спори про право, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відтак, якщо арешт майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства.

Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 24.04.2019 року №2-3392/11.

У постанові Великої Палати Верховного суду №727/2878/19 від 30.06.2020 року вказано, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Тобто, Велика Палата Верховного суду визначила в даному пункті дві підстави для розгляду справи в порядку цивільного чи/то господарського судочинства, а саме:

- особа, на майно якої накладено арешт, не була учасником кримінального провадження;

- завершеного (вироком, постановою про закриття провадження) у порядку передбаченому КПК України 1960 року.

В даному випадку, позивач не був учасником кримінальної справи №20-3297, яка розглядалася у порядку, передбаченому КПК 1960 року, кримінальна справа завершена ухваленням вироку ще в 2006 році, а тому, на вказані правовідносини розповсюджуються положення саме цивільно-процесуального законодавства України.

Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. Припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому, втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15.05.2013 року №6-26цс13 та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18) від 15.05.2019 року.

Варто зауважити, що положеннями КПК України (в редакції 1960 року) передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Доводи відповідача про необхідність розгляду даного спору виключно в порядку кримінального судочинства, суд до уваги не приймає.

Доводи відповідача про те, що у кримінальній справі не накладався арешт на майно, а лише встановлювалась заборона відчуження, суд вважає безпідставними.

Відповідно до положень КПК України 1960 року, зокрема статей 125, 130, забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна здійснювалося шляхом накладення арешту на майно, що реалізовувався, зокрема, у формі заборони його відчуження.

Зі змісту постанови слідчого від 18 квітня 2003 року вбачається, що обмеження застосовано саме з метою забезпечення цивільного позову у кримінальній справі, тобто фактично було накладено арешт на майно.

Формальне розмежування термінів «арешт» та «заборона відчуження» у даному випадку не змінює правової природи застосованого заходу, оскільки наслідком такого обмеження є неможливість власника або спадкоємця розпоряджатися майном.

Посилання відповідача на те, що Головне управління Національної поліції у місті Києві не є правонаступником Головного управління МВС України в місті Києві, суд оцінює критично.

Ліквідація органів міліції та створення Національної поліції України супроводжувалася передачею функцій, завдань та повноважень новоствореним органам. Верховний Суд у своїх правових висновках неодноразово наголошував, що відсутність формального правонаступництва не може бути підставою для позбавлення особи права на ефективний судовий захист.

Саме Головне управління Національної поліції у місті Києві на сьогодні виконує функції, пов`язані з діяльністю ліквідованих органів внутрішніх справ, володіє матеріалами кримінальних справ та має реальну можливість усунути порушення прав позивача.

Щодо належності відповідача у справі, то суд враховує, що в постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 826/27239/15, надаючи оцінку аргументам ГУ НП у м. Києві про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач визначений належним чином.

Позивач, як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 має право володіти, користуватися та розпоряджатися спадковим майном на свій розсуд, однак не може цього робити через наявність обтяження на належне йому майно, отже арешт накладений на майно порушує право власності позивача.

Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 219/1704/17 вказано, що за загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, покладається на позивача.

Згідно ч.1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність накладеного арешту на майно, а також беручи до уваги неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, та позивач в іншій спосіб, крім звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту захистити своє порушене право не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача та необхідність захисту його прав шляхом звільнення майна з-під арешту, а відтак і про задоволення позову в цій частині.

Водночас позовна вимога про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону, а саме реєстраційний номер 2501287, зареєстрований 17.10.2005 Першою Херсонською нотаріальною конторою не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст.3 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Згідно вимог ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що суб`єктами, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав є: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб`єкти державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Відповідно до ч.1 ст.31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Рішення суду про скасування арешту майна є підставою для внесення до відповідного Державного реєстру запису про скасування арешту майна.

Керуючись ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 258-259, 263-265, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Першої Херсонської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Головного управління Національної поліції у м.Києві Національної поліції України, третя особа - Державний нотаріальний архів Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про звільнення майна з-під арешту задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений 18.04.2003 року Слідчим управлінням ГУ МВС України в м.Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 40108583) на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005, реєстраційний номер обтяження: 2501287 на підставі: постанова, 12/2-3457, 21.04.2003, не вказано, СУ УМВС в м. Києві, Архівний номер: 2781612HERSON1, Архівна дата: 29.04.2003, Дата виникнення: 29.04.2003 № реєстра: 279818-67, внутрішній №8101433E25F427314447.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Учасники справи, яким повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: http://ksm.ks.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02.02.2026 року.

Суддя: С.І. Майдан