Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №367/12630/25 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/330/2026

Номер справи 367/12630/25

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

« 05 » лютого 2026 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Гончарової А.О.,

за участю секретаря судового засідання – Слободкіної Т.І.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 14.02.2022 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 3294308356-615898 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Відповідно до умов Кредитного Договору, ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту, становить 12 000,00 грн. ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування, становить 28 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р.4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); дисконтна відсоткова ставка, становить 0,91% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків). Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 14.03.2022 року до 11.06.2022 року, за ставкою 2,2% на добу. На момент подання даної позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 35 822,60 грн. Відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором на суму 2 995,00 грн. Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № 3294308356-615898 від 14.02.2022 року станом на дату подання позову до суду становить 35 822,60 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту: 12 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 23 822,60 грн.

В зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3294308356-615898 від 14.02.2022 в розмірі 35 822,60 грн., судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Представник позивача, ТОВ «Кошельок», в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 , повідомлявся про розгляд справи у спрощеному провадженні, в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у паспорті кредиту Позивач вказав РРПС у розмірі 332,15%.Проте, згідно з умовами договору, базова ставка становить 2,2% на добу, що становить 803% річних (без урахування складних відсотків). За методикою НБУ №16, РРПС при такій денній ставці має перевищувати 300 000% річних. Надання недостовірного розрахунку вартості кредиту є порушенням ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та свідчить про введення споживача в оману. Оскільки Позивач не розкрив реальну вартість кредиту, він втрачає право на стягнення відсотків та штрафів, про які споживач не був поінформований належним чином. Більша частина заявленої суми (23 760,00 грн) — це відсотки, нараховані після закінчення строку договору (13.03.2022). Відповідач сплатив Позивачу 2 995,00 грн. Згідно з розрахунком Позивача, за лояльний період (до 13.03.2022) було нараховано 3 057,60 грн. Різниця становить лише 62,60 грн. Позивач ігнорує ці факти, не враховує проведену оплату для зменшення тіла кредиту в першу чергу та штучно нарощує борг, що свідчить про недобросовісність. Позивач вимагає 10 000 грн за 5 годин роботи адвоката. Дана справа є малозначною, позовна заява — типовою (шаблонною).Позивач не надав похвилинної калькуляції часу. Витрати у 10 000 грн є неспівмірними зі складністю справи та сумою спору. Позивач надав копію договору, QR-код на якій не дозволяє перевірити цілісність електронного документа. Відповідач заперечує факт підписання договору саме на таких умовах.

Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3294308356-615898 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. За умовами даного Договору, ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Кошельок» кредит в сумі 12 000 грн. строком на 28 днів, з дисконтною відсотковою ставкою 0,91% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду, що становить 3 057,60 грн.; базовою процентною ставкою 2.2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, орієнтовною загальною вартістю кредиту в сумі 15 057,60 грн.

Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 14.03.2022 року до 11.06.2022 року, за ставкою 2,2% на добу.

Згідно з детальним розрахунком заборгованості за договором № 3294308356-615898 від 14.02.2022 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за період з 14.02.2022 по 01.12.2022 ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 35 822,60 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту: 12 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 23 822,60 грн.

Згідно з повідомленням АТ «Універсал Банк» на ухвалу суду від 12.12.2025 повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) Банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 та згідно з рухом коштів за картковим рахунком платіжної картки НОМЕР_2 за період з 13.02.2022 по 15.02.2022, 14.02.2022 року від ТОВ «Кошельок» було зараховано 12000,00 грн.

Крім того, на увалу суду від 12.01.2026 року про витребування оригіналу електронного документа: Договору № 3294308356-615898 від 14.02.2022, укладеного між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» (ЄДРПОУ 40842831), у форматі, що дозволяє перевірити електронні підписи (файл у форматі .p7s або аналогічний) та протокол перевірки кваліфікованого електронного підпису (КЕП) під зазначеним договором, виданий через сервіс «Дія» або веб сайт Центрального засвідчувального органу, позивачем зазначено про неможливість надати вказані документи з наступних підстав. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор -3329-, для підписання кредитного Договору. Таким чином, один з дозволених Законом підписів було використано при укладенні кредитного договору між Позивачем та Відповідачем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це алфавітно-цифровий код, який використовувався одноразово відповідачем для підписання Договору. На відміну від КЕП, він не базується на криптографічних сертифікатах і не має протоколу підпису КЕП. Укладення електронного договору позики з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором не потребує наявності сертифікації ключа ЕЦП підписувача, відомостей про особистий ключ підписувача та інших ознак, властивих звичайному електронному цифровому підпису без одноразового ідентифікатору. Вказаний Договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту укладено у формі електронного документу, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого чинного законодавства України, підписом є одноразовий ідентифікатор -3329-, що був направлений СМС-повідомленням на номер Позичальника +38 (095) 563-55-57 яким відповідач скористався, результатом чого був оформлений кредитний договір. Ідентифікація відповідача на вебсайті позивача здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти.

Вирішуючи вказаний спір суд виходить з наступного.

В силу ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на вказане вище, суд вважає, що між сторонами правомірно укладений договір позики в електронній формі та у відповідності до вимог закону.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, суд зазначає, що в статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» перелічена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Зокрема, до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);

3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;

4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;

5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;

6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.

Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.

Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит;

7) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг.

У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обов`язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг;

8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань із сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, що застосовуються чи стягуються у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а також про право кредитодавця та/або нового кредитора залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Попередження про право кредитодавця залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію обов`язково має включати інформацію про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки), про право споживача на звернення до Національного банку України щодо недотримання зазначених вимог кредитодавцем та/або новим кредитором, та/або колекторською компанією, а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості, та інформацію про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб;

10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

11) порядок дострокового повернення кредиту;

12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.

Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Судом встановлено, що зміст зобов`язання в наведеному договорі викладено досить зрозуміло, що дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю.

Відповідач ОСОБА_1 ознайомився з наданою в договорі інформацією, що засвідчив електронним підписом, вибрав та погодився з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклав договір позики, підписавши його особистим електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Тобто таким чином висловив своє волевиявлення щодо укладання договору позики за конкретних умов.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження не укладення договору, зокрема, не звертався до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій позивача.

Позичальником не доведено належного повернення позичених коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого кредитним договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц.

Отже, право кредитодавця нараховувати відсотки за договором припинилось після спливу строку кредитування, доказів пролонгації договору суду не надано, тому суд відмовляє в частині позовних вимог щодо стягнення відсотків за договором у розмірі, більшому ніж було погоджено сторонами при укладенні такого договору. Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за спірним договором №3294308356-615898 від 14.02.2022 року у розмірі, погодженому сторонами договору при його укладенні, а саме, в розмірі 12 062,60 грн. /12000 грн. (сума кредиту) + 3057,60 грн. (відсотки) – 2995,00 грн. (сума, сплачена відповідачем в рахунок погашення кредиту)/.

Щодо продовження позивачем строку кредитування з посиланням на ст.212 ЦК України, суд зазначає наступне.

Графік розрахунків за кредитним договором №3294308356-615898 від 14.02.2022 свідчить про те, що грошові кошти надано відповідачу на період з 14.02.2022 по 13.03.2022.

Сукупна вартість кредиту за ставкою 0,91% складає 125,48% від суми кредиту (в процентному вираженні) або 15 057,60 грн. та включає в себе: проценти за користування кредитом в розмірі 25,48% від суми кредиту (в процентному вираженні) або 3057,60 грн. (в грошовому виразі) та суму кредиту в розмірі 12000,00 грн.

Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

Докази, які свідчать про вчинення відповідачем дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (28 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Суд вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору щодо строку його дії 28 днів відповідно до п. 2.1 договору чи 120 днів (30 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Ураховуючи наведене, суд виходить з того, що починаючи з 14.03.2022 року у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором № 3294308356-615898 від 14.02.2022 року.

Суд виходить також з того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами. Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок».

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.

Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

На підтвердження наданих юридичних послуг позивач надав договір про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025 року, укладений між адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «Кошельок», додаток до договору про надання правничої (правової) допомоги від 11.08.2025 року з визначенням розміру гонорару в сумі 10000 грн.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання позову, розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2025 року складає 3028,00 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 12 062,60 грн.

Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 33,67 % ((12 062,60 грн. – задоволені вимоги) / ( 35822,60 грн. – заявлені позовні вимоги )*100%).

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 815,62 грн. (2422,40 грн. – сплачений судовий збір * 33,67 %), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 205, 207, 526, 527, 530, 626, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», розташованого за адресою: 08135, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, 8А, ЄДРПОУ 40842831, суму заборгованості за кредитним договором № 3294308356-615898 від 14.02.2022 року в розмірі 12 062,60 грн. (дванадцять тисяч шістдесят дві грн. 60 коп.), витрати на правову допомогу в сумі 2 000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.) та судовий збір у сумі 815,62 грн. (вісімсот п`ятнадцять грн. 62 коп.).

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду

Донецької області А.О. Гончарова