Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №490/10076/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1311/2026 Справа № 490/10076/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – «ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Кредитним договором №002/20383874-SP від 16.05.2023 року в сумі 19893,14 грн та сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог в позові позивач посилається на таке.

ОСОБА_1 уклала з АТ «Таскомбанк» Договір про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної кратки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank» №002/20383874-SP від 16.05.2023 року, підписанням якого акцептувала Публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті Банку та беззастережно приєдналася до умов Договору. 26.05.2025 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК» ЄАПБ» укладено Договір Факторингу № НІ/11/29-Ф (далі Договір факторингу), у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов`язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/29-Ф від 26.05.2025 Реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК» ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 19893,14 грн, з яких: 9955,70 грн - загальна заборгованість по тілу кредиту; 9937,44 грн - загальна заборгованість по відсоткам.

Всупереч умов кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК» ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 26.05.2024 р. позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Кредитним договором №002/20383874-SP від 16.05.2023 р. в розмірі 19893,14 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді від 03.12.2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 03.12.2025 року відповідачці був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачці за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія ухвала про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 03.01.2026 року з відміткою "адресат відсутній".

Відповідно до п.п. 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України №270 від 05.03.2009 року інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Відповідачка, яка належним чином повідомлена про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, телефонограмою та надсиланням копії ухвали про відкриття провадження у справі на відому електронну адресу відповідачки, не скористалася своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

16.05.2023 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 , за допомогою підпису ВЦП, підписано Заяву-Анкету №002/20383874-SP про приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту sportbank (далі-Заява).

Відповідно до Заяви, ОСОБА_1 просила надати банківські та фінансові послуги, а саме:

- відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті для власних потреб на її ім`я та випустити платіжну картку для здійснення операцій за рахунком з урахуванням умов визначених в Публічній пропозиції, цій Заяві;

- надати послугу Кредитування рахунку та встановити Ліміт кредитування рахунку з межах максимальної суми загального ліміту кредитування рахунку, що встановлений в Тарифах та складає 100 000 гривень, з урахуванням умов визначених в Публічній пропозиції, а саме: Строк кредиту - на вимогу (з урахуванням особливостей передбачених Договором). Тип кредиту - кредитування рахунку. Тип процентної ставки – фіксована. Розмір процентів за користування кредитом становить: на операції з оплати придбаних товарів (робіт, послуг) в торговельній мережі та мережі Інтернет, Мобільному застосунку sportbank - 0,00001% річних – пільгова процентна ставка при виконанні умов Пільгового періоду; - 0,22% в день – при невиконанні умов Пільгового періоду та після нього; - 0,26% в день – підвищена процентна ставка на строкову заборгованість у разі наявності простроченої заборгованості; Порядок та умови застосування Пільгового періоду визначаються в Публічній пропозиції. На операції з видачі готівки та перекази на іншу картку, операції з безготівкових переказів з Рахунку - 0,22% в день - на строкову заборгованість за кредитом; - 0,32% в день - підвищена процентна ставка на строкову заборгованість у разі наявності простроченої заборгованості;

26.05.2025 року АТ «Таксомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № НІ/11/29-Ф, відповідно до умов якого, ТОВ «ЄАПБ» зобов`язується передати АТ «Таксомбанк» відступити суму фінансування, а АТ «Таксомбанк» зобов`язується відступити, ТОВ «ЄАПБ» право вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги.

Перелік позичальників, підстави виникнення прав вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються в Реєстрі прав вимог, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною цього Договор

Згідно із Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №НІ/11/29-Ф від 26.05.2025 р.ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором №002/20383874-SP від 16.05.2023 р. на загальну сума 19893,14 грн.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачка має непогашену заборгованість перед позивачем за Кредитним договором №002/20383874-SP від 16.05.2023 р. в сумі 19893,14 грн, з яких: загальна сума боргу по тілу – 9955,70 грн, загальна сума боргу по відсоткам – 9937,44 грн, на підтвердження чого долучає до матеріалів справи розрахунок заборгованості за Кредитним договором №002/20383874-SP від 16.05.2023 року за період з 26.05.2025 по 31.10.2025, який складений представником ТОВ «ФК «ЄАПБ».

З наданого позивачем розрахунку та документів вбачається наявність укладеного договору позики між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк», а також, отримання прав вимоги до боржниці у розрахованій первісним кредитором сумі.

Суд звертає увагу на те, що вищевказаний розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду пересвідчитися, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, не вбачається чому саме такий розмір тіла кредиту та як змінювалось тіло кредиту, чи вносила відповідачка кошти на погашення заборгованості. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості.

Зазначений розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак інформація, що зазначена в ньому, за відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.

Крім того, позивачем не надано доказів наявності заборгованості відповідачки перед первісним кредитором на момент укладення договору факторингу, зокрема не доведено ті обставини, що відповідачкою взагалі були отримані кошти на встановлених у договорі умовах.

У відповідності до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. В свою чергу, будь-який кредитор, первісний або новий, окрім доведення факту укладення договору та набуття прав на стягнення з боржника у зобов`язанні повинен довести факт виникнення зобов`язання у боржника, що, в даному випадку може бути підтверджено фінансовими документами про перерахування коштів на рахунок відповідача., які в матеріали справи надані не були.

Отже, з огляду на положення вказаних вище норм законодавства, докази надання відповідачці коштів, оплати чи неоплати за кредитним договором відповідачкою є необхідним для доведення вимог позивача про стягнення заборгованості. Позивач повинен був довести ці обставини за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт відкриття карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту та користування ОСОБА_1 цим лімітом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору, документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Згідно п. 22.4. ст. 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.

Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, в редакції, чинній станом на момент укладення договору, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в чинній станом на момент укладення договору редакції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Отже, належним доказом перерахування позивачем відповідачу коштів є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивачем не були надані суду розрахункові документи, банківські виписки або інші належні та допустимі докази, які підтверджують факт встановлення відповідачці кредитного ліміту на виконання Кредитного договору та користування нею кредитними коштами в межах ліміту. На підтвердження існуючої заборгованості позивачем долучено лише розрахунок заборгованості за Кредитним договором №002/20383874-SP від 16.05.2023 р., що не може вважатись належним та достатнім доказом існуючої заборгованості.

Позивач не заявляв клопотання про витребування доказів. З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази встановлення відповідачці кредитного ліміту на виконання Кредитного договору та користування нею кредитними коштами в межах ліміту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Враховуючи ненадання позивачем належних та допустимих доказів встановлення ОСОБА_1 кредитного ліміту, на виконання Кредитного договору №002/20383874-SP від 16.05.2023 року, та користування нею кредитними коштами в межах ліміту, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлено: 11 лютого 2026 року.

Суддя О.В. Саламатін