Вирок від 10 лютого 2026 р. у справі №730/1234/25 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01

Справа №730/1234/25

Провадження № 1-кп/730/17/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2026 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025270410000101 від 30.06.2025, з обвинувальним актом від 22.08.2025, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Борзна Чернігівської області, громадянина України (паспорт № НОМЕР_1 ), РНОКПП НОМЕР_2 , з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом визнано доведеним, що 30.06.2025 близько 02 години 16 хвилин ОСОБА_4 на ґрунті раніше виниклих особистих неприязних відносин з ОСОБА_6 , маючи намір на умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, взявши з собою заздалегідь заготовлену пластикову ємкість об`ємом 0.5 л. з легкозаймистою речовиною - зміненим бензином, прибув до багатоповерхового будинку АДРЕСА_2 . У подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , скориставшись відсутністю власника та інших сторонніх осіб, використовуючи заздалегідь заготовлену пластикову пляшку 0,5 л. з легкозаймистою речовиною - зміненим бензином, підійшов до автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport, д.р.н. НОМЕР_3 , що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7 та фактично перебуває в постійному користуванні ОСОБА_6 , та облив легкозаймистою рідиною - зміненим бензином передню праву частину автомобіля та за допомогою запальнички здійснив підпал розлитої ним на автомобіль Mitsubishi Pajero Sport, д.р.н. НОМЕР_3 , горючої рідини, в результаті чого сталось займання, яким автомобілю спричинено пошкодження декоративних елементів, фар, бампера, решітки радіатора, лобового скла, панелі приладів, частини моторного відділення. Після цього ОСОБА_4 , упевнившись, що йому вдалось здійснити намір, спрямований на пошкодження автомобіля шляхом підпалу, залишив місце вчинення злочину. Унаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , було знищено та пошкоджено деякі конструктивні елементи автомобіля Mitsubishi Pajero Sport, д.р.н. НОМЕР_3 , чим завдано потерпілому ОСОБА_6 матеріальної шкоди на суму 527529,15 грн.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Указаних висновків суд дійшов, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

Згідно встановленого судом порядку дослідження доказів, обвинувачений мав надати свої пояснення після дослідження усіх доказів у справі, а тому, ОСОБА_4 , протягом усього судового розгляду відмовлявся надавати пояснення у справі, лише іноді, у формі реплік, виказував своє відношення до обвинувачення. Так, зазначив, що він не визнає свою винуватість у повному обсязі, уважає, що працівники поліції його підставляють, роблять винуватим, але мотиви цього йому не відомі. Вже перед судовими дебатами, вибірково надаючи пояснення, оскільки на деякі питання прокурора обвинувачений відмовився відповідати, зазначив, що злочину він не вчиняв, на момент вчинення злочину перебував у себе вдома. Потерпілого Ракуту знає лише наглядно, як мешканця ОСОБА_8 , але знає давно. Після того, як ОСОБА_9 доставив його до ТЦК більше з ним не спілкувався. У день, коли його доставили до ТЦК, він проходив поруч з райвідділом, але раптом до нього підбігли працівники поліції, його заламали та доставили до ВП, причому нічого не пояснювали, лише зазначили, що він перебуває у розшуку. У подальшому його доставили до ТЦК. Сам обвинувачений є військовозобов`язаним, на обліку у ТЦК перебуває. Йому вручили повістку для проходження ВЛК, але він комісію не проходив. Чи погрожував комусь під час доставки до ВП чи до ТЦК обвинувачений не пам`ятає зі спливом часу. 29.06. перебував вдома, орієнтовно о 23.30 до нього заїхав друг. Спілкувалися по роботі, треба було виконати ремонтні роботи. Приблизно о восьмій ранку вже був на квартирі друга, де почали заливати підлогу. Зазначив, що іноді у нього вдома був бензин, оскільки він косив траву, але на 30.06 у нього бензину не було взагалі, його йому підкинули працівники поліції, оскільки в нього вилучили ключі від будинку під час затримання. Підтвердити чи спростувати чи знайдена перчатка є його не може, оскільки він багато працює та вдома є багато різних перчаток. Де проживав потерпілий не знав, але знав, що він має автівку – чорний джип. Те, що він казав на відео, а також на усіх слідчих діях не відповідає дійсності, оскільки його змусили так сказати. Адвокат від нього відмовився, іншого не призначили. Усі деталі вчинення злочину, про які він раніше зазначав, йому підказали працівники поліції. Як вони йому сказали, те він й повторив. Затримали його орієнтовно о 20.00 годині, а протокол затримання склали орієнтовно о 22.00 годині. Дійсно, адвокат ОСОБА_10 прийшов на затримання, підписав документи, але повідомив, що він знайомий з потерпілим та від обвинуваченого відмовився. У подальшому іншого адвоката не надали. Коли його записував оперуповноважений ОСОБА_11 на відео, то він свої згоди на це не давав.

Незважаючи на повне невизнання вини, винуватість ОСОБА_4 , у вчиненому доводиться наступною низкою доказів, перевірених у судовому засіданні, у їх сукупності та взаємозв`язку.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 показав, що бачив обвинуваченого лише один раз. ОСОБА_4 відомий потерпілому як особа, яка ухиляється від мобілізації. 30.06.2025 потерпілий був вдома, почув стук в двері, це були сусіди, сказали, що горить його авто, потерпілий вибіг та почав гасити авто. У ході досудового розслідування з`ясувалося, що підпал зробив ОСОБА_12 . Із самого початку потерпілий підозрював саме його, оскільки потерпілий, як працівник поліції, доставляв напередодні обвинуваченого до райвідділу, як особу, яка ухиляється від мобілізації, а обвинувачений повідомив йому, що він за це йому помститься. Це було при свідкові – ОСОБА_13 . Автомобіль був там, де потерпілий його зазвичай залишав. Автомобіль належить іншій особі, оскільки потерпілий його придбав «по техпаспорту, але на себе не переоформив». Розбудили сусіди орієнтовно о другій годині ночі, а автомобіль залишив біля будинку, приблизно о 17.00 годині. Повідомив про підпал сусід – Набок. О 24.00 годині потерпілий виходив курити та авто ще було в нормальному стані. Згоріла передня частина автомобіля. Окрім автомобіля більше нічого не горіло. Загасити самостійно не вдалося, його погасили працівники ДСНС, орієнтовно все зайняло пів години. Потерпілому ніхто не погрожував, конфліктів ні з ким не було, неприязних відносин не було. Лише інцидент з ОСОБА_4 , який, коли потерпілий його доставляв до райвідділу, зазначив, що за це помститься. ОСОБА_4 проходив по обліку, як особа, яка ухиляється від мобілізації, доставляли його для складання протоколу по лінії ТЦК. У процесі доставки ОСОБА_4 прямо зазначив, що помститься потерпілому. Це чув напарник – ОСОБА_14 , бо він був поряд, а обвинувачений не намагався говорити тихо. Потерпілий має претензії матеріального та морального характеру. Потерпілий психологічно страждає. Дружина та дитина злякалися. Порушився ритм життя сім`ї. Іншої автівки немає, авто дороговартісне, дитина вимушена пішки ходити до школи, оскільки громадського транспорту немає. Що стосується покарання, то потерпілий хоче примиритися та уважає, що якщо збитки будуть компенсовані хоча б частково, то він пробачить обвинуваченого та не буде наполягати на позбавленні волі, але якщо обвинувачений не хоче відшкодовувати шкоду, то він заслуговує на покарання у виді позбавлення волі. Потерпілий працював заступником начальника превенції ВП. До приміщення поліції обвинуваченого доставляв орієнтовно у квітні/травні. Потерпілий обвинуваченого не доставляв, а супроводжував. Повідомили, що перебуває в базі, як ухилянт, запросили до ВП для перевірки обліково-військових документів, приїхали працівники ТЦК. Пожежу починав гасити сам потерпілий, водою, сусіди дали вогнегасник, але нічого не допомагало. Працівники ДСНС загасили одразу сухим порошком. Гасили лише передню частину, там де горіло. Що стосується додаткового обладнання, то потерпілий його придбав та встановив. Моральна шкода оцінується у 50 тисяч гривень.

У подальшому, у ході судового розгляду потерпілий ОСОБА_6 додатково пояснив, що після початку розгляду справи саме в суді обвинувачений змінив свою думку щодо винуватості, та перестав визнавати свою винуватість у вчиненні злочину, хоча до цього, у розмовах, це не заперечував, розповідав подробиці злочину, визнавав, що зробив неправильно. Про таку зміну відношення обвинуваченого до вчиненого потерпілий повідомив оперуповноважених, в тому числі, ОСОБА_15 . Також, потерпілий повідомив оперуповноважених, що позиція обвинуваченого зводиться до того, що його били та працівники поліції змусили себе обмовити. Це викликало здивування, та ОСОБА_15 пояснив, що цього не могло бути, адже є відеозапис, де обвинувачений все добровільно розповідає, без примусу, у ході вільної бесіди, жодного примусу, тим більше, фізичного, не було. Це було, коли його доставили до відділу поліції. Указаний відеозапис ОСОБА_15 передав потерпілому, а потерпілий вже передав його прокурору, коли справа вже була у суді. Під час досудового розслідування у потерпілого запису не було. Про такий запис дізнався лише під час розгляду справи у суді, коли розповів оперуповноваженим про зміну позиції обвинуваченого та які повідомили про наявність такого запису. Одразу такий запис потерпілий передав прокурору, без усіляких заяв, просто передав, усно.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_16 показав, що обвинуваченого знає, навчалися в одній школі, неприязних відносин немає. Потерпілого також свідок знає. Фактично знає обвинуваченого з 6 років, відносини товариські, обмовляти обвинуваченого підстав немає, конфліктів не було. Про подію свідкові нічого не відомо. Лише загально відомо, що був підпал автомобіля, який належить ОСОБА_6 . Це було 30.06.2025. Бачив ОСОБА_4 напередодні підпалу, 29.06.2025. Він заїхав до свідка додому, оскільки свідок хотів віддати йому штани. Обвинувачений був на велосипеді. Потім разом поїхали в центр, де вони розійшлися, це було орієнтовно о 23.00 годині. ОСОБА_4 свідкові розповідав, що його затримали працівники поліції, доставили до райвідділу, розповів, що доставляв його саме ОСОБА_6 . Характеризує обвинуваченого добре, зазначає, що він працьовитий, алкогольні напої не вживає, бо закодований. ОСОБА_4 просив свідка дати йому бензин, однак свідок відмовив йому, оскільки свідкові він був потрібен самому. Це було зранку, 30.06.2025. ОСОБА_4 казав, що потрібно для косарки для трави. Стан обвинуваченого був звичайний. Не скаржився. Поліція доставила свідка до поліції 30.06.2025, для чого, свідок не розумів. Спочатку не розумів, що це стосувалося підпалу, але потім йому повідомили, про що мова. Доставляв працівник поліції ОСОБА_17 на другий поверх, почали задавати питання про ОСОБА_4 , у що він був одягнений, про його велосипед та таке інше. Свідок мав судимість, але остання вже погашена. Востаннє бачив ОСОБА_4 30.06.2025, орієнтовно біля 10.00 години, тобто вже після вчинення злочину.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_18 пояснила, що обвинуваченого знає, відносини добрі, обвинувачений усім допомагає по домогосподарству, знає обвинуваченого років 10, про потерпілого чула, але його не знає. Востаннє бачила обвинуваченого 29.06.2025, але зазвичай бачила кожен день. ОСОБА_4 допомагав з ремонтом. 29.06.2025 його бачила о 23.50. Точно це пам`ятає, бо прощалися через комендантську годину. 30.06.2025 о 8.00 годині побачила його у своїй квартирі, бо робили ремонт – заливали підлогу, перебували разом до 19.00 години. У подальшому дізналася про затримання ОСОБА_4 . Обвинувачений нічого не розповідав, про жодні проблеми з поліцією, поводив себе звично. Звернула увагу, що обвинувачений просив у ОСОБА_16 бензин: свідок це сама чула або про це сказав ОСОБА_16 . Просив бензин для косарки для трави. ОСОБА_4 30.06.2025 був у квартирі цілий день, але свідок це не може стверджувати 100%, бо періодично свідок відлучалася з квартири в особистих справах. 29.06.2025 зустрічалися пізно, бо магазин Фора працює до 23.50 години. Вирішили зустрітися з ОСОБА_19 , заїхали до нього, хлопці дружать, бачилися дуже часто, домовилися про ремонт. Перебували біля Фори.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_20 пояснила, що обвинуваченого вона не знає. 30.06.2025 вона вийшла з під`їзду, це по АДРЕСА_2 , присіла на лавку, бачила багато людей, поліцію, зрозуміла, що щось трапилося. Вийшла з будинку, орієнтовно о 9.00-10.00 годині. Була спалена автівка, хто це зробив, свідку не відомо. Біля будинку є інші споруди, недобудова – 5-ти поверховий будинок.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показав, що він працює оперуповноваженим ВП № 3, обвинуваченого знає, неприязних відносин до нього немає. Знає, що був спалений автомобіль Ракути. Орієнтовно о 4 годині ранку 30.06.2025 свідка викликали до райвідділу, як оперуповноваженого, для розкриття злочину – підпалу автівки. Приїхав на місце пригоди, побачив спалений автомобіль, повністю вигоріла передня частина. Проводили обходи, працювали з потерпілим, відпрацьовували версії. Стало відомо про конфлікт потерпілого з обвинуваченим на ґрунті його доставки до райвідділу з приводу ТЦК. Обвинувачений повідомив потерпілому, що за вказане помститься. Це все відомо свідку зі слів потерпілого. Саме цю версію почали відпрацьовувати, стали шукати ОСОБА_21 його, запросили до райвідділу. Він добровільно прийшов, нормально та спокійно розповів, що це зробив саме він – підпал автомобіля потерпілого, надав визнавальні пояснення. Це було все у вільній бесіді з працівниками поліції, без жодного тиску, він добровільно самостійно розповів усе, уключаючи подробиці, деталі. При цьому, свідок вирішив це все записати на телефон, про що повідомив обвинуваченого, почав знімати розмову з обвинуваченим. Все було спокійно, без криків, лайки. Свій підпал обвинувачений пояснив помстою ОСОБА_9 . Обвинувачений повністю розповів про механізм вчинення злочину, як та що зробив, чим вчинив підпал. Обвинуваченого було саме запрошено до райвідділу, він погодився, його завезли в райвідділ. Свідок не допитував обвинуваченого, а лише опитав. Свідок отримував доручення на проведення певних дій. Свідок пояснив додатково, що він вирішив записати обвинуваченого, оскільки він працює оперуповноваженим та по роботі часто стикається з тим, що люди змінюють свої пояснення чи взагалі відмовляються надавати пояснення. У його роботі це часто допомагає. Загалом, такі відео сприяють тому, щоб було більше доказів. Відео свідок бачив, бо його знімав. Вказане відео свідок передав ОСОБА_9 . Передав вказане відео ОСОБА_9 , бо у розмові з останнім дізнався, що обвинувачений в суді заперечив свою винуватість у вчиненні злочину, а свідок пам`ятав, що обвинувачений все визнавав, що він зафіксував на відео та вирішив його віддати потерпілому. Раніше не віддавав запис, бо думав, що в цьому немає потреби, бо обвинувачений визнавав свою винуватість. Коли запрошували обвинуваченого до райвідділу, то представилися. Обвинуваченому прямо сказав, що розмова буде записана. Причому, права, у тому числі, 63 Конституції, обвинуваченому були роз`яснені. Обвинуваченого ніхто не бив та ніхто не змушував щось казати, це була просто розмова, у ході якої обвинувачений визнав, що це він вчинив злочин та все, з подробицями, розповів. Сумнівів не було, що злочин вчинив не обвинувачений. Коли знімали відео, захисника не було, бо це був період, коли лише встановили особу, уперше запросили до відділу поліції, вже потім слідчий призначав обвинуваченому захисника. Конфлікт обвинуваченого з потерпілим був щодо мобілізації.

Щодо показань даного свідка, обвинувачений висловив свої заперечення лише щодо того, що до райвідділу його доставили примусово. Іншого не заперечив.

Свідок ОСОБА_22 в суді зазначив, що він працює слідчим ВП № 3, обвинуваченого знає, оскільки з ним проводив слідчі дії, неприязних відносин немає. Проводив слідчий експеримент, як слідчий, а також обшук. Первісний огляд свідок не проводив. Коли проводився слідчий експеримент, то обвинувачений вже був затриманий, його доставив конвой. Права обвинуваченому були роз`яснені у відповідності до вимог законодавства, вони були зачитані, в тому числі, ст. 63 Конституції, а також роз`яснено право на адвоката. Клопотань від обвинуваченого щодо залучення адвоката не надходило. Все фіксувалося на відеокамеру, були присутні поняті. У ході слідчого експерименту обвинувачений все добровільно продемонстрував, як він вчинив злочин, розповів подробиці, показав маршрут рухів, підтверджував свою причетність до вчинення злочину. Щодо захисника, то свідку невідомо, чи був при затриманні захисник, бо не затримував обвинуваченого у цій справі. Коли свідок проводив з обвинуваченим свої слідчі дії, то від обвинуваченого не надходили клопотання щодо залучення захисника. Під час обшуку також були поняті, зачитувалися права, було фіксування. Під час обшуку знайшли певні речі, які були вилучені: перчатки, кофта, пластикові ємності з рідиною. Під час слідчих дій жодного впливу на обвинуваченого не було, немає сенсу, все відбувалося добровільно. Під час слідчого експерименту захисника не було. При цьому, перед початком вказаної дії, свідок особисто роз`яснив обвинуваченому його право на захисника, але він не бажав його залучати, було також роз`яснено його право не свідчити щодо себе.

Обвинувачений заперечив показання свідка, зазначив, що він каже неправду, напевно, виконує вказівку начальника.

Усуваючи суперечності в цій частині щодо порушення права на захист, суд додатково ознайомився з відеофіксацією обшуку, згідно якої обвинувачений дійсно, зазначає, після роз`яснення йому прав, що він не бачить адвоката. Але при цьому жодних клопотань заяв не заявляв, від проведення слідчої дії у відсутності адвоката не відмовився, добровільно, з учасниками слідчої дії, продовжив обшук до його завершення.

Свідок ОСОБА_23 в суді пояснив, що він працює слідчим у ВП № 3, у ОСОБА_8 . Обвинуваченого знає, нейтральні відносини. 30.06.2025 був на чергуванні. На планшет прийшов виклик щодо підпалу автівки. Приїхали на виклик. Там був ОСОБА_9 , його дружина. Почали проводити ОМП. Коли приїхали, побачили людей, спалену автівку, приїхало у подальшому багато людей, у тому числі місцеве керівництво поліції. Свідок проводив огляд місця події, склали протокол. Затримував обвинуваченого слідчий ОСОБА_24 . Що було вилучено при ОМП, свідок вже не пам`ятає, бо події були давно. Все, що було вилучено, зазначено у протоколі. Поняті при ОМП були.

Свідок ОСОБА_25 в суді показала, що обвинуваченого знає, як мешканця ОСОБА_8 , з ним не спілкувалася ніколи. Проживає по АДРЕСА_2 . 30.06.2025 прокинулася вночі від того, що щось було червоне. Злякалися, вийшли у двір, побачили, що горить автівка. Побачили, як її вже гасили, у тому числі, ОСОБА_9 . Він бігав з водою. Потім приїхали працівники пожежної служби. Хто здійснив підпал, свідку не відомо. У свідка відеонагляду немає. Але на будинку камера є, належить вона ОСОБА_26 , квартира 8. Чи працює камера, свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_27 в суді показала, що проживає по АДРЕСА_2 . Обвинувачений наглядно знайомий. 30.06.2025 свідок вночі спав, почула на вулиці розмови, було жарко, орієнтовно це був ранок/ніч. Почули, як спрацювала сигналізації на автівці, почала пищати, вийшли з будинку, побачили, що горить автівка ОСОБА_28 . Свідок звернула увагу, що автівка лише починала горіти. Коли свідок вибігала на вулицю, то інші люди вже також почали вибігати. Хто міг зробити підпал, свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_29 в суді показала, що вона проживає по АДРЕСА_2 . Обвинуваченого знає, як мешканця ОСОБА_8 . 30.06.2025 горіла автівка. Свідок вибігла на вулицю. Прокинулася від шуму, спрацювала сигналізація. Був дим. Приїхала пожежна машина, спустилася, щоб перевірити, чи все добре. Коли вийшла, побачила багато сусідів, а пожежники вже загасили автівку. Події відбувалися вночі. Хто міг спалити автівку, свідкові не відомо.

Свідок ОСОБА_30 у суді показав, що він працює поліцейським-водієм ВП № 3. Обвинувачений йому знайомий, як ухилянт, оскільки його доставляли до райвідділу, перевіряли документи. Неприязних відносин до нього немає. Потерпілий ОСОБА_9 також знайомий по роботі. У квітні 2025 повз райвідділ проходив обвинувачений, у нього перевірили документи, перевірили по базі, обвинувачений виявився ухилянтом. Про це обвинуваченому повідомив ОСОБА_9 . Запропонували пройти до райвідділу. Поки йшли, обвинувачений погрожував ОСОБА_9 фізичною розправою, кричав, що застрелить його. Вказані погрози свідок чув особисто, бо всі йшли разом. У подальшому обвинуваченого забрало ТЦК. Ракуту знає по службі, а обвинуваченого свідок бачить лише вдруге. Про підпал свідкові відомо. Обвинуваченого доставляли до райвідділу до того, як стався підпал. Обвинуваченого доставляли до райвідділу свідок та ОСОБА_9 . Обвинувачений представився усно, добровільно. Виявився ухилянтом. Обвинувачений казав, що всіх треба постріляти. Загалом погрози стосувалися працівників поліції. Потім його забрав ТЦК та свідок обвинуваченого більше не бачив. Зазвичай люди не задоволені, коли їх доставляють до райвідділу по лінії ТЦК, тому такі погрози, це не поодинокий випадок. Хто такий ухилянт, свідок точно сказати не може, визначення не знає. Свідок працює водієм, усім займався ОСОБА_9 , саме він повідомив обвинуваченому, що той ухилянт. Базу перевіряв ОСОБА_9 , а не свідок. Обвинувачений прохання працівників поліції виконував добровільно. Викликав ТЦК ОСОБА_9 . Свідок та ОСОБА_9 були по формі, мали зброю.

Обвинувачений на пояснення свідка відреагував емоційно, зазначивши, що свідок каже неправду, бо обвинуваченого працівники поліції наздогнали, заламали та примусово доставили до райвідділу, а потім до ТЦК. Працівники поліції його побили. Не заперечував, що потерпілий ОСОБА_9 його доставляв у райвідділ.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_31 показала, що при додатковому ОМП присутня не була, була вдома. До неї прийшли працівники поліції, порозпитували її, але вона спала та підписала, що їй дав працівник поліції. Все, що знала, розповіла. На місце, де була автівка, не виходила, навіть не знала, що вона згоріла. Нічого не бачила, як і що вилучалося, бо на вулицю не виходила, спала. У подальшому свідку роз`яснили, що мається на увазі огляд, що був день, а не ніч, але свідок все одно наполягала, що на вулицю з будинку не виходила, понятою не була, автомобіль не оглядала. Але не заперечує, того, що підписала все те, що їй дав слідчий, хоча частково не читала, бо було дрібним шрифтом. Працівники поліції їй задавали питання, вона все відповідала, а за нею записували. Для усунення суперечностей, у зв`язку з тим, що свідок плутала протокол допиту та протокол ОМП, судом було оголошено додатковий протокол огляду місця події, але свідок, у черговий раз, заперечила свою участь в ОМП.

У подальшому, у наступне судове засідання, знову з`явився свідок ОСОБА_31 , яка показала, що «її згризла совість, що вона переживає, що вона в суді сказала не всю правду, що коли вона обдумувала цю справу вдома, у неї спливла застібка від замочка, яку їй показував слідчий. У неї був інсульт, вона могла щось забути. Слідчий, прокурор, поліцейські не телефонували, ніхто на неї не тиснув. Просто їй стало совісно, а тому вона сама, добровільно вирішила знову прийти в суд. Вона згадала, що вони виходили на вулицю, але пам`ятає все як в тумані, згадує, що були якісь кульочки, які запаковували. Вона дійсно не хотіла виходити, але вийшла на вулицю. Це дійсно було. Точно пам`ятає, що показували застібку. Перед тим, як її покликав слідчий, у свідка була операція, був інсульт, у неї проблеми з пам`яттю, тому вона може щось плутати. Слідчий точно не приносив речі їй додому, вона бачила застібку точно на вулиці. Людей було багато, чи був інший понятий, свідок не пам`ятає. У свідка все переплуталося, через хвилювання, акцентує увагу, що каже правду, ніхто не тиснув. Свідок через первісні показання та через цю ситуацію не може спати, довго про це думала. Зрозуміла, що щось забула, а це може нашкодити людям. Зараз свідок каже те, що пам`ятає. У минулому засіданні так категорично сказала, бо не пам`ятала. Дійсно, вночі спала, але вдень вона виходила на вулицю. Працівники поліції були, але хто саме, свідок не пам`ятає. При свідкові була точно вилучена застібка, показували якісь кульочки. Що в них клали, свідок не пам`ятає, бо пройшов час. Каже правду, перший раз, в суді, пам`ять цього не згадала, але потім, вона вже згадала, бо довго думала, не може спати спокійно, оскільки в голові спливло. Ніхто свідка не змушував приходити до суду, не навчав, що казати. Це виключно її власна воля, оскільки її мучить совість. Зараз свідок каже правду – тільки те, що пригадує її мозок. Свідок каже, що вона може присягнути на Біблії, ніхто не неї не тиснув. Дійсно, слідчий живе у неї в будинку, але з ним вона не спілкується, лише вітаються. Він її ні про що не просив. Ракуту свідок жодного разу не бачив. Як зазначив свідок, вона дуже розхвилювалася через свій вік, через стан здоров`я, через прийом ліків. Зараз свідок каже правду, все те, що згадала, саме тому вона добровільно сама знову прийшла до суду. Це було вже давно, просто все забулося. Прямо перед судом, вона виписалася з лікарні, була під дією ліків, поховала сестру, знаходиться у постійному стресі, через сукупність усіх цих факторів, вона у перший раз все наплутала, а тому хоче виправити ситуацію.

Сторона захисту заперечила проти повторного допиту свідка, оскільки свідок допустив суперечності, а також сторона захисту уважає, що на свідка тиснули. Однак, суд відкидає такі міркування сторони захисту, оскільки, емоційний стан свідка (хвилювання, розплакалася) не дає підстав суду вважати, що свідок каже неправду чи намагається ввести в оману суд чи оговорити обвинуваченого. Тим більше, жодних доказів цьому не надано. Саме тому, суд, керуючись внутрішнім переконанням, бере до відома показання свідка, які він дав повторно, відмовившись від показань, які свідок давав у попередньому судовому засіданні. Це також не позбавляє сторону захисту, у разі сумнівів, звернутися до правоохоронних органів з приводу надання свідком неправдивих показань, оскільки даний свідок був попереджений судом про вказане.

Свідок ОСОБА_23 , в контексті суперечливих показань свідка ОСОБА_31 , був повторно допитаний судом за клопотанням прокурора та свідок показав, що був проведений ОМП, були залучені поняті та спеціаліст – ОСОБА_32 , був також начальник СВ - Горкавий. Свідок, як слідчий, проводив лише ОМП. Поняті були залучені, в тому числі ОСОБА_31 , які були ознайомлені з протоколом ОМП, його читали, поставили свої підписи. Було вилучено: замочок від застібки, перчатка, сліди рук, пожежне сміття, щось інше. Свідок переконує, що поняті були, добровільно все підписали, без примусу. Чому свідок надав суперечливі показання, не є зрозумілим. Перед повторним допитом свідка ОСОБА_31 свідок ОСОБА_23 з нею не спілкувався, жодного тиску не було, бо в цьому немає жодного сенсу. Свідок проводив ОМП та додатковий ОМП.

Свідок ОСОБА_33 в суді пояснив, що він працює оперуповноваженим у ВП № 3, у ОСОБА_8 . Обвинуваченого знає по роботі, неприязних відносин немає. Свідок був присутній при обшуку домоволодіння обвинуваченого. У кого були ключі від будинку, свідок не пам`ятає, напевно, обвинувачений їх дав слідчому, а слідчий їх дав свідкові, але з часом цього вже не пам`ятає. Все було добровільно, ОСОБА_34 при обшуку все показував, розповідав. Тиску не було. При обшуку був слідчий, поняті, все знімалося на відеокамеру. Знали, що шукати, бо слідчий дав доручення, що шукати, а саме предмети, що могли сприяти підпалу: горючі рідини та таке інше. Деякі речі знайшли: одяг, перчатки, перчатки з запахом рідини, горючі матеріали. Як потрапили в будинок, не пам`ятає, але здається, за допомогою ключа. Чи просив обвинувачений адвоката, свідок не знає, при ньому не просив, такого не чув.

Свідок ОСОБА_35 в суді показав, що він працює оперуповноваженим ВП № 3, м. Борзна. Обвинуваченого знає, як мешканця ОСОБА_8 , неприязних відносин немає. Ракуту знає, це колишній начальник. Начальником був ще задовго до підпалу автомобіля, під підпорядкуванням Ракути був з 2019 по 2024 рік, бо свідок був дільничним. Обвинуваченого не доставляв до райвідділу. Бублика Руслана «діда» знає, місцевий мешканець. 30.06.2025 року його доставляли до райвідділу, запрошували, бо свідок був у слідчо-оперативній групі.

Явку свідка ОСОБА_36 , про допит якої сторона захисту заявила клопотання, остання не забезпечила. Суд сприяв стороні захисту шляхом направлення повісток та постановлення ухвал про привід свідка, які не були виконані органом поліції, у зв`язку з неможливістю встановлення місця знаходження свідка. Зважаючи на тривалість судового розгляду та необхідність дотримання розумних строків, судом прийнято рішення про закінчення розгляду справи без показань вказаного свідка. Ураховується судом й те, що перед дебатами, обговорюючи дане питання, сторона захисту вже не наполягала на допиті вказаного свідка, сама просила закінчити судове слідство та перейти до судових дебатів не наполягаючи на повторному виклику вказаного свідка.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань убачається, що відповідні відомості до останнього були внесені 30.06.2025 о 10.49, а саме, що 30.06.2025 приблизно о 02.16 годині невстановлена особа з метою умисного знищення чужого майна шляхом підпалу прибула до багатоквартирного будинку, що за адресою АДРЕСА_2 , де за допомогою легкозаймистої рідини вчинила умисний підпал автомобіля Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_3 2008 р.в., що належить ОСОБА_6 , та у встановленому порядку зареєстрований за ОСОБА_7 . Унаслідок пожежі вогнем пошкоджено та знищено декоративні елементи передньої та правої передньої частини автомобіля, переднє праве колесо автомобіля, фари, бампер, решітка радіатора, радіатор, передні крила автомобіля, капот, лобове скло, панель приборів салону автомобіля, а також паливне устаткування мотору автомобіля (т.1 а.п. 123-125).

Згідно рапорту від 30.06.2025 (т.1 а.п.129-130) 30.06.2025 о 02.32 годині надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 30.06.2025 о 02.31 годині за адресою м. Борзна, вул. Героїв майдану, буд. 31 невідомі підпалили автомобіль Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_3 , погасили власними силами, заявник ОСОБА_9 . За результатами відпрацювання рапорту встановлено, що виїздом СОГ зі вказаною адресою встановлено, що невідома особа підпалила автомобіль і втекла з місця події в невідомому напрямку. На місці були задіяні сили ДСНС, які загасили автомобіль, також проведено огляд місця події, задіювався кінолог, вилучені частки автомобіля, змиви автомобіля, праву тряпчану прорезинову перчатку сірого кольору.

Відповідно до протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 30.06.2025 (т.1 а.п. 131-132), було відібрано заяву від потерпілого ОСОБА_6 про те, що 30.06.2025 невстановлена особа здійснила підпал його автомобіля Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_3 , що знаходився за адресою: м. Борзна, вул. Героїв Майдану, 31.

Згідно протоколу огляду місця події від 30.06.2025 та фототаблиці до нього (т.1 а.п. 133-138), який було проведено у присутності понятих, огляд здійснювався на відкритій території в АДРЕСА_2 в темну пору доби, з частково освітленою місцевістю за допомогою штучного джерела світла квартир. Поверхня - ґрунт вкритий трав`яним покривом, (трава переважно волога). На місці огляду, за його напрямком праворуч, розташований 5-ти поверховий багатоквартирний будинок візуально у формі букви «Г», а у внутрішній стороні вказаного будинку прибудинкова територія, прямо знаходиться прибудинкова територія, являє собою ґрунтове покриття, місцями вкрите травою. На території маються автомобілі мешканців будинку, один з яких Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_3 чорного кольору, який і являється безпосереднім об`єктом огляду та знаходиться на ґрунтовій поверхні, укритій травою, ліворуч від вказаного багатоквартирного будинку за напрямком огляду. Під час огляду автомобіля встановлено, що його передня частина має значні пошкодження від дії високих температур та полум`я. Переднє праве колесо (покришка) повністю зруйноване вогнем, передні декоративні елементи кузова зруйновані полум`ям, лобове скло в правій частині також зруйноване полум`ям, в середині автомобіля від дій високих температур зруйновано передня панель зправа, кузов передньої частини автомобіля (його поверхні) обгоріла, вогнем знищено фари, решітку радіатора, радіатор, передній бампер та всі передні елементи автомобіля. На ґрунтовому трав`яному покриві поряд з автомобілем з правої сторони та правої задньої частини маються сліди згорівшої трави, в якому візуально видно, що на вказаній місцевості горіла горюча рідина. У місці згорівшої трави біля правої задньої частини автомобіля виявлено залишки згорівшого полімеру та далі позаду автомобіля на відстані близько 2 метрів виявлено тряпчану перчатку, пропитану гумою сірого кольору (права), всередині якої знаходиться волокно (тканина) світлого кольору. У ході подальшого огляду будь-якої слідової інформації виявлено не було. Залишки полімеру (пожежне сміття) поміщено до чистого аркушу паперу, який, у свою чергу, поміщено до спеціального пакету CRI 1149898, тряпчану прорезинову перчатку сірого кольору (права) з фрагментом сторонніх ниток (волокон) світлого кольору поміщено до спеціального паперового пакету № 1, фрагмент сторонніх ниток (волокон) світлого кольору який знаходився в перчатці, вилучено та поміщено по паперового пакету № 2. У подальшому також було вилучено пожежне сміття і поміщено в спеціальний пакет CRI 1149910. Зіскоб з поверхні землі було вилучено та поміщено в спеціальний пакет CRI1149909. Та до цього всього були проведені змиви з поверхні машини (правого крила) та поміщені до спеціального пакету CRI 1149911. У ході огляду використовувалась службова собака, яка узяла слід з тряпчаної прорезиненої перчатки та повела через сад, що ліворуч від багатоквартирного будинку за напрямком огляду, та вздовж вулиці Героїв Майдану в напрямку місцевого ринку та парку, де на перехресті собака загубила слід. На цьому огляд було завершено.

Актом про пожежу від 30.06.2025 установлено, що повідомлення про пожежу надійшло 30.06.2025 о 02.25 хвилин по вул. Героїв Майдану, 31. Працівники ДСНС прибули на місце о 02.29 хвилин та приступили до гасіння пожежі: автомобіля. За результатом пожежі в автомобілі пошкоджено: моторний відсік, панель приладів, передні колеса та лобове скло (а.п. 153-154).

Згідно висновку про причини виникнення пожежі № 40 та схеми до неї, за результатами огляду місця пожежі встановлено, що колесо та кузов автомобіля були облиті горючою рідиною, а по трав`яному покриву розлито доріжку для підпалу. Під час огляду також було виявлено гумову рукавичку, яку вилучено працівниками поліції. Крім того, на відеозаписі з камери відеоспостереження, розміщеної на сусідньому будинку, зафіксовано, як у момент загорання з місця події втікає невстановлена особа. Ураховуючи сукупність виявлених доказів, причиною виникнення пожежі є підпал (т. 1 а.п. 155-163).

Згідно додаткового протоколу огляду місця події від 30.06.2025 та фототаблиці до нього (т.1 а.п. 164-168), який було проведено у присутності понятих, огляд здійснюється на відкритій території в м. Борзна вулиця Героїв Майдану, 31 уже в світлу пору доби, біля безпосереднього об`єкта дослідження – згорівшого автомобіля, знайдено металевий предмет, який візуально схожий на елемент застібки від «собачки» (застібки блискавки), який вилучено та поміщено до спеціального пакета. Крім цього, на автомобілі Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_3 чорного кольору були вилучені сліди рук на задній частині автомобіля, які поміщені в паперовий пакет.

У дебатах захисник поставив під сумнів вказаний протокол, оскільки не можливо ідентифікувати чи проводився додатковий ОМП взагалі, або у який час. Але, суд такі доводи відкидає, оскільки усі відповідні дані, прямо наведені у протоколі. Тим більше. про проведення такої дії показали свідки у судовому засіданні.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 01.07.2025 ОСОБА_4 пояснив та показав обставини, за яких було вчинено підпал автомобіля потерпілого (а.п. 177-180).

За результатами відтворення технічного запису убачається, що ОСОБА_4 надає пояснення добровільно, а також показує та розповідає самостійно про обставини вчиненого злочину. Винуватість визнає у вчиненні підпалу, зокрема зазначає, що він взяв вдома бензин, у пляшці 0.5, облив авто, підпалив сірниками. Коли авто загорілося, велосипедом поїхав додому. Звертає увагу суд на те, що обвинувачений сам показує механізм вчинення підпалу, та розповідає подробиці, а не описує все загальними словами. Із технічного запису не убачається жодного тиску чи примусу на обвинуваченого. Усе відбувалося у присутності понятих.

Сам обвинувачений після перегляду вказаного запису зазначив, що все розказати та показати його змусили невідомі працівники поліції, які його побили. Злочину він не вчиняв, перебував вдома. Били його в райвідділі поліції. Категорично заперечує вчинення злочину, а речові докази йому підкинули. На відео немає тих працівників поліції, які його били. Били саме перед проведенням слідчого експерименту.

Захисник після перегляду відео зауважив, що протокол слідчого експерименту є неналежним доказом, оскільки він проведений без присутності захисника, а також без роз`яснення обвинуваченому права не свідчити проти себе. Обвинувачений вказане підтвердив, зауважив, що він просив захисника, слідчому про побиття не казав, але сказав, що йому погрожували. Коли з`явився перший захисник ОСОБА_37 , то йому також не казав, що його побили, а слідів побиття видно не було. Коли з`явився другий захисник – ОСОБА_38 , то йому вже сказав про побиття, він це собі кудись записав. Від ОСОБА_39 обвинувачений відмовився добровільно (т. 3 а.п. 130). Коли з`явився захисник ОСОБА_5 , то обвинувачений також сказав йому про побиття.

Як пояснив захисник ОСОБА_5 на питання суду, особисто він не звертався зі скаргами щодо побиття обвинуваченого, а звернувся зі скаргою щодо лише погроз.

Суд звертає увагу, що ані захисник, ані сам обвинувачений, із моменту вчинення злочину до постановлення вироку, взагалі не зверталися будь-куди з приводу його побиття чи перевірки вказаних обставин, незважаючи на відповідне роз`яснення суду.

Також, з відеозапису убачається, що обвинувачений не виглядає побитим. Навпаки, жодних слідів, які б могли свідчити про побиття обвинуваченого, не видно. Його стан не дозволяє констатувати, що його дії перебувають під тиском чи примусом. Все виглядає цілком природньо, спокійно. Стан обвинуваченого навіть не змушує сумніватися у тому, що його дії є добровільними.

Що стосується адвоката ОСОБА_39 , то суд самостійно (т. 1 а.п. 188-189) намагався вжити заходів щодо з`ясування обставин про порушення, на думку обвинуваченого, з боку адвоката прав обвинуваченого (не вжиття заходів щодо побиття обвинуваченого), але з`ясувалося, що вказаний адвокат був не за призначенням, а уклав договір з обвинуваченим, а тому суд роз`яснив право обвинуваченому на відповідне право на звернення до КДКА, але обвинувачений таким правом не скористався з незрозумілих для суду причин.

Захисник ОСОБА_40 на дії ОСОБА_39 також не звертався, оскільки, як зазначив захисник, не було жодних фактів про порушення з боку захисника, тим більше він не може оцінювати дії інших адвокатів, хоча також роз`яснив право обвинуваченому поскаржитися на захисника. Об`єктивних підстав для звернень з приводу побиття обвинуваченого не було.

Оцінюючи слідчий експеримент від 01.07.2025, як доказ у цій справі, суд виходить з того, що слідчий експеримент — це самостійна слідча дія (ст. 240 КПК), спрямована на перевірку показань шляхом відтворення обставин, а не лише фіксація усних свідчень, як при допиті. Він вимагає відтворення дій на місці події для підтвердження обставин. Результати оформлюються протоколом та, обов`язково, відеозаписом, що фіксує перевірку.

При цьому, відомості, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом (ВС у справі № 396/385/19).

Також, оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. У випадку оцінки результатів слідчого експерименту суд має визначити допустимість не самого протоколу слідчого експерименту, а відомостей, які в ньому містяться. Не можуть бути визнані допустимими позасудові показання особи, навіть якщо вони викладені у протоколі слідчого експерименту, якщо вони по суті становлять допит особи і протокол не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд у постанові від 11 липня 2023 по справі № 275/368/19. У цій й же справі ККС суд нагадав, що допустимість показань обвинуваченого, викладених в протоколі слідчого експерименту можлива за умови, що при проведенні цієї слідчої дії була додержана належна процедура, якщо сторона обвинувачення довела: до особи, яка приймала участь у слідчій дії, не застосовувався протиправний тиск; слідча дія проведена за власною волею такої особи та її вільним волевиявленням; особа усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе; її права на захист і правову допомогу були забезпечені; у слідчій дії приймали участь поняті або здійснювався її безперервний відеозапис; права та процесуальні наслідки участі особи в проведенні слідчого експерименту були детально і ґрунтовно роз`яснені.

Також, ККС зазначив, що якщо слідчий експеримент полягає лише у повідомленні підозрюваним відомостей про факти і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, він має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК. Крім того, Суд зазначив, що використання результатів слідчого експерименту не має порушувати справедливості кримінального провадження в цілому.

Ураховуючи таку позицію ККС, суд уважає, що протокол слідчого експерименту в цій справі є належним та допустимим доказом. При цьому, визначальним для суду є те, що обвинувачений самостійно вчиняв відтворення дій, обстановки та обставин подій. Одночасно судом перевірено, що щодо особи, яка приймала участь у слідчій дії, не застосовувався протиправний тиск, оскільки такого не зафіксовано; слідча дія проведена за власною волею такої особи та її вільним волевиявленням, оскільки обвинувачений, як убачається з відеозапису, самостійно вчиняв певні дії, пояснював обставини вчинення злочину, не заперечував проти проведення такої слідчої дії та не казав про будь-який тиск на нього; з протоколу убачається, що усім було роз`яснено права та обов`язки, в тому числі й обвинуваченому, що підтверджується його власноручним підписом, жодних зауважень від учасників ПОМП не надійшло; у слідчій дії приймали участь поняті та здійснювався її безперервний відеозапис; її права на захист і правову допомогу були забезпечені.

Одночасно суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 240 КПК до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені інші особи, в тому числі, захисник, але його участь не є обов`язковою під час проведення такої слідчої дії.

Відсутність захисника під час слідчого експерименту не є підставою для визнання протоколу недопустимим доказом. Такий висновок зробив ВС в постанові № 127/9211/17 від 3 вересня 2020.

Ураховуючи кваліфікацію у даній справі, відповідно до ст. 52 КПК участь захисника в кримінальному провадженні не є обов`язковою, а мати захисника та отримувати правову допомогу є правом підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно протоколу затримання ОСОБА_4 від 30.06.2025, останнього було затримано 30.06.2025 о 22.35 годині. Із даного протоколу убачається, що зауважень під час його складання у обвинуваченого не було, обвинуваченому були роз`яснені його права та надано пам`ятку про права для ознайомлення, що ОСОБА_4 засвідчив власним підписом (т. 1 а.п. 196-202). Також, указаний протокол затримання підписано захисником ОСОБА_10 .

Сам обвинувачений, у частині дослідження протоколу затримання, зазначив, що час затримання не відповідає дійсності, оскільки його затримали орієнтовно о 20.00 годині, а сам протокол його змусили підписати. Адвокату ОСОБА_10 він не казав, що його змусили підписати протокол затримання, хоча адвоката бачив, із ним розмовляв.

Заявою від 30.06.2025, яка надійшла слідчому о 23.40 годині, обвинувачений відмовився від адвоката ОСОБА_10 та одночасно просив надати йому іншого захисника (а.п. 203, т. 1).

Обмірковуючи позицію сторони захисту щодо протоколу затримання та можливих, порушень прав обвинуваченого (змусили підписати), суд виходить із того, що для доведення обвинувачення це не має жодного значення, адже суд не покладає в основу вироку дані з протоколу затримання чи протоколу допиту ОСОБА_4 , як підозрюваного, який, за клопотанням сторони захисту, до справи не долучений взагалі.

Суд також виходить із того, що обвинувачений був забезпечений захисником, від якого він сам добровільно відмовився, а у подальшому знайшов двох захисників, з якими уклав угоду про надання правничої допомоги.

Відповідно до протоколу обшуку від 01.07.2025 (а.п. 112-124, т. 1), проведеного на підставі ухвали слідчого судді від 01.07.2025 (а.п. 107-111, т. 1), за місцем проживання обвинуваченого по АДРЕСА_1 вилучено пластикову ємність (пляшка 0,5) з речовиною, схожою на бензин, пляшку з розчинником, кофту, перчатки, кросівки.

ОСОБА_4 у суді з протоколом обшуку не погодився, зазначив, що було підкинуто бензин, перчатки. До приходу поліції цих речей не було. Сіра кофта була випрана, а на відео вона брудна. Під час складання протоколу за результатами обшуку про зауваження нічого не казав, їх не висловлював, бо не уважав за потрібне.

Захисник уважав протокол обшуку неналежним доказом, оскільки останній не містить завершальної стадії, не зрозуміло, чи були якісь зауваження, доказ є неповним.

Незважаючи на заперечення сторони захисту, оскільки відео запис дійсно не містить завершальної стадії (фіксування складання протоколу), суд вважає цей доказ допустимим та належним, оскільки допитані в судовому засіданні свідки з достатньою точністю показали, як проходив обшук та детально розповіли, що саме та де було знайдено, яким чином оформлено, при цьому, зауважень жодних до самої процедури не було.

Також, суд виходить з того, що усі істотні моменти, необхідні для прийняття судом рішення, на відеозаписі зафіксовано. Сам протокол, як убачається з його змісту, було оголошено, підписано, у тому числі, обвинуваченим. Суть обшуку, у тому числі моменти виявлення та вилучення, зафіксовано.

Загалом, протокол обшуку це документ, де слідчий описує перебіг дії, учасників, а також детально перераховує знайдене та вилучене майно. Саме протокол є основою для визнання доказів допустимими або недопустимими. Протокол обшуку є основним процесуальним документом, що фіксує перебіг та результати слідчої дії, а відеозапис — його обов`язковим додатком згідно з вимогами КПК України. Хоча протокол є головним доказом, ненадання відеозапису може свідчити про порушення процедури та ставити під сумнів достовірність отриманих доказів у суді, оскільки відеозапис допомагає відтворити хід обшуку та зафіксувати порушення, допущені слідчими. Відсутність відеозапису або його ненадання в суді може розцінюватися як порушення вимог щодо фіксування процесуальних дій, що впливає на оцінку доказів судом. Даного у цій справі не встановлено, відеозапис є достатньо повним та інформативним.

При цьому, не долучення до матеріалів кримінального провадження відеозапису обшуку не може бути безумовною підставою для визнання протоколу такоі? слідчоі? діі? та похідних від неі? результатів експертиз недопустимими доказами. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 по справі № 164/431/20. Як виснував Верховний Суд, саме собою не долучення до матеріалів кримінального провадження відеозапису обшуку не може бути безумовною підставою для визнання доказів недопустимими. Сама лише констатація, що в матеріалах кримінального провадження відсутніи? відеозапис або він є неповним, без указання, як ця обставина вплинула на законність прии?нятого рішення, за умови дотримання встановленим кримінальним процесуальним законом правової процедури (порядок) проведення слідчоі? діі? (обшуку) та застосуванні належних процесуальних гарантій, не може свідчити про те, що доказ є недопустимим чи не належним.

У цій справі суд оцінив істотність порушення – відсутність частини запису, з огляду на положення ст. 87 КПК, та уважає, що ця слідча дія була проведена на підставі ухвали слідчого судді, за участю двох понятих, яким було роз`яснено процесуальні права та обов`язки, і які підтвердили достовірність відомостеи?, відображених у протоколі, і не висловили жодних зауважень стосовно повноти проведених процесуальних діи?, вівся відеозапис, а тому, виходячи з цих даних, суд приходить до переконання про відсутність підстав для визнання результатів обшуку за місцем проживання особи та похідних від них даних експертиз недопустимими доказами через не долучення до протоколу обшуку частини відеозапису.

Також, відсутність адвоката при обшуку не є перешкодою для його проведення, проте не допускається недопущення захисника, який прибув на місце події. Слідчий зобов`язаний допустити адвоката на будь-якому етапі, а порушення цього права (недопущення) може визнати докази недопустимими.

Так, 26 вересня 2023 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 404/2409/20 досліджував питання щодо обов`язку слідчого або прокурора забезпечити присутність захисника під час проведення обшуку житла. Перед Верховним Судом постало питання: чи передбачає кримінальний процесуальний закон обов`язок слідчого чи прокурора забезпечити обов`язкову участь захисника під час проведення обшуку?

Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд виснував таке.

15 вересня 2021 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 476/579/18, вказував, що законодавець передбачає певні гарантії захисту прав особи під час проведення обшуку (судовий контроль; обов`язок слідчого, прокурора вжити належні заходи для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені; обов`язок слідчого, прокурора, іншої службової особи, яка бере участь у проведенні обшуку, допустити на місце його проведення захисника чи адвоката на будь-якому етапі його проведення). З іншого боку, указавши на те, що слідчий, прокурор зобов`язані вжити належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, законодавець не виключив можливість проведення обшуку без участі цих осіб, про що свідчать наведені вище положення ч. 4 ст. 236 КПК України. Водночас ст. 236 КПК України не містить обов`язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи для забезпечення присутності під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Натомість закон передбачає лише те, що «слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення». Отже, хоча законодавець створює умови для участі осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, а також захисника чи адвоката під час проведення обшуку, він не передбачає, що така участь є суворо обов`язковою з огляду на специфіку цієї слідчої дії. Навіть під час обшуку особи, правила якого в частині участі адвоката є більш суворими, ніж правила обшуку житла чи іншого володіння особи, закон передбачає можливість його проведення без участі захисника: «Обшук особи здійснюється особами тієї самої статі у присутності адвоката, представника на вимогу такої особи. Неявка адвоката, представника для участі у проведенні обшуку особи протягом трьох годин не перешкоджає проведенню обшуку». Отже, КПК України не містить положення про обов`язкову участь захисника при проведенні обшуку, у тому числі в кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов`язковою згідно з вимогами ст.ст. 49, 52 КПК України. Іншими словами, навіть обов`язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК України не передбачає обов`язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях (див. наприклад, постанови Верховного Суду: від 10 грудня 2020 у справі № 751/602/18, від 31.03.2021 у справі №727/8945/17; від 21.07.2021 у справі №175/935/19-к). Положення ч. 1 ст. 236 КПК України містять суперечливі формулювання щодо участі захисника чи адвоката під час проведення обшуку. З одного боку, йдеться про те, що для участі в проведенні обшуку може бути запрошений захисник чи представник особи, у якої проводиться обшук. З іншого ж – слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Незалежно від стадії цієї слідчої дії, слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, з належним чином підтвердженими повноваженнями. Одночасно слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення. Верховний суд ще раз наголошує, що ст. 236 КПК України не містить обов`язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи для забезпечення присутності під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Натомість закон передбачає лише те, що «слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення». Отже, хоча законодавець створює умови для участі осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, а також захисника чи адвоката під час проведення обшуку, він не передбачає, що така участь є суворо обов`язковою з огляду на специфіку цієї слідчої дії. Як висновок, Верховний Суд зазначив, що слідчий, прокурор не зобов`язані забезпечувати присутність захисника під час проведення обшуку житла, участь якого під час проведення цієї слідчої дії не є обов`язковою, однак слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника та зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд акцентує увагу, що з відеозапису дійсно убачається розмова щодо присутності адвоката, але слідчий зазначив обвинуваченому, що саме він відмовився від адвоката. Натомість позиція обвинуваченого, що саме адвокат відмовився від обвинуваченого, не підтверджується матеріалами справа, оцінка чому також буде дана судом нижче.

Також, з відео убачається, що обвинувачений все показує та розповідає добровільно, хоча звертає увагу, що вдома хтось був, бо двері зачинені не так, як завжди. Після того, як знайшли пляшку з бензином, категорично зазначив, що це не його. Підтвердив, що наявний засіб для куріння коноплі, оскільки колись вживав. Щодо знайденої перчатки також зазначив, що її підкинули. Вилучена сіра кофта без частини замку з блискавки – «собачки». Все описано, запаковано при понятих. Зйомка була призупинена для оформлення протоколу.

Підсумовуючи, суд відкидає позицію сторони захисту щодо неналежності даного доказу.

Відповідно до висновку експерта від 19.08.2025 № СЕ-19/125-25/9637-ПТ (т. 3 а.п. 2-8), осередкова зона пожежі (місце, де знаходяться точні геометричні - координати виникнення першопочаткового горіння) в автомобілі Mitsubishi Pajero Sport, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , знаходиться ззовні, у районі кришки капота, решітки радіатора, передньої правої фари, переднього правого крила, переднього правого колеса автомобіля. Джерелом запалювання автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , є відкритий вогонь (полум`я сірника, свічки, запальнички і т. ін). Причиною виникнення пожежі автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , є занесення стороннього джерела запалювання в осередок пожежі (осередкову зону пожежі) із застосуванням інтенсифікатора горіння (висновок експерта від 14.08.2025 № 9668-ФХД).

Відповідно до висновку експерта від 11.08.2025 № СЕ-19/125-25/9635-ТТ (а.п. 16-39, т. 3) ринкова вартість, з урахуванням зносу, автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport, 2008 року випуску, об`ємом двигуна 2500 см3, д.н.з НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_4 , до його пошкодження станом на 30.06.2025 - 527529,15 грн (п`ятсот двадцять сім тисяч п`ятсот двадцять дев`ять гривень 15 копійок). Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Mitsubishi Pajero Sport, 2008 року випуску, об`ємом двигуна 2500 см3, д.н.з НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_4 , у результаті його пошкодження при пожежі, що сталась 30.06.2025, станом на 30.06.2025 - 527529,15 грн (п`ятсот двадцять сім тисяч п`ятсот двадцять дев`ять гривень 15 копійок).

Згідно висновку експерта від 03.07.2025 № СЕ-19/125-25/9148-Д (т. 3 а.п. 60-69) сліди пальців рук розмірами 15x7 мм, 11x18 мм, зафіксовані на таблицю до протоколу огляду місця події 30.06.2025, проведеного за адресою: м. Борзна, вул. Героїв Майдану, 31 Борзнянської ТГ Ніжинського району Чернігівської області, придатні для ідентифікації за ними особи, що їх залишила. Слід пальця руки розмірами 12x13 мм, зафіксований на таблицю до протоколу огляду місця події 30.06.2025, проведеного за адресою: м. Борзна, вул. Героїв Майдану, 31 Борзнянської ТГ Ніжинського району Чернігівської області, непридатний для ідентифікації за ним особи, що його залишила. Відбитки (відтиски) пальців рук та відтиски долонь рук на дактилоскопічній карті, заповненій на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придатні для проведення порівняльного дослідження із слідами пальців рук розмірами 15x7 мм, 11x18 мм, а саме: слід пальця руки розмірами 15x7 мм залишений безіменним пальцем правої руки особи, дактилокарта якої заповнена на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; слід пальця руки розмірами 11x18 мм залишений середнім пальцем правої руки особи, дактилокарта якої заповнена на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обговорюючи даний висновок, обвинувачений відмовився надавати будь-які пояснення. Із боку захисту не надійшло будь-яких клопотань чи версій, яким чином сліди пальців рук обвинуваченого могли потрапити на автомобіль потерпілого.

Зауваження захисту щодо вказаного висновку зводилися до того, що експерту було надано для дослідження: таблиця до протоколу огляду місця події від 30.06.2025 зі слідами папілярних узорів та дактилокарта, заповнена на ім`я ОСОБА_4 . При цьому, експерту не було надано постанову та протокол про відібрання зразків для проведення експертизи. Дактилокарта відбиралася при затриманні особи, але без винесення постанови про відібрання зразків. Таким чином, зразки відбиралися не слідчим, а оперуповноваженим, якого ніхто на це не уповноважував.

Але суд не погоджується з доводами сторони захисту. Указане питання вже було предметом дослідження Верховного Суду, який виснував, що доводи захисника про те, що відбитки пальців є біологічними зразками, а тому для їх відібрання необхідна була постанова, якої матеріали кримінального провадження не містять, не знайшли свого підтвердження, адже для відібрання відбитків пальців така постанова не потрібна. Так, за своєю суттю біологічні зразки особи виробляються в процесі її життєдіяльності (наприклад кров, слина, піт, сперма тощо). У ході відібрання таких біологічних зразків вони відокремлюються від організму особи, тобто відбираються. Таким чином, за своєю суттю біологічний зразок повинен мати здатність бути відокремленим. Відбитки пальців рук – це передусім візерунок, залишений папілярними лініями людського пальця, який візуалізується експертом у ході проведення експертного дослідження шляхом дослідження завитків, зображених на цьому візерунку, для встановлення його належності певній особі. Відбитки пальців, як і фотографія обличчя, відображення сітківки ока, не відокремлюються від організму індивіда, оскільки не є такими за своєю природою. Фактично вони є відображенням певної частини тіла особи. Отже, відбитки пальців не належать до кола об`єктів, які можуть бути біологічними зразками, оскільки за своєю суттю такі відбитки є відображенням папілярного узору пальців, вони не відокремлюються від тіла особи, на відміну від біологічних зразків, що можуть відбиратися, існувати й досліджуватися окремо від біологічного індивіда, як-от кров, слина, піт, сперма тощо. Про це зазначив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові ККС ВС від 21 травня 2024 у справі № 607/17409/22.

Крім того, Верховний Суд перевіряв і ситуацію, коли адвокат вказував, що на дослідження експерту було надано дактилокарту, однак зразки папілярних візерунків рук у обвинуваченого взагалі не відбирались, і прокурором не надано документів про законність відібрання таких зразків, а сама дактилокарта не досліджувалась судами і не відкривалась стороні захисту. Як зазначив Верховний Суд, у разі відмови особи надати відбитки папілярних візерунків пальців рук та долонь для проведення судової дактилоскопічної експертизи використання експертом раніше заповненої дактилокарти цієї особи не суперечить вимогам КПК. Дактилокарта не є окремим доказом у кримінальному провадженні, оскільки не містить фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню. Доказом є висновок судової дактилоскопічної експертизи. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду від 4 червня 2025 по справі № 607/12186/22.

Ба більше, дактилокарта (відбитки пальців) оформляється правоохоронними органами у разі затримання особи за адміністративні чи кримінальні правопорушення, взяття під варту, а також при ідентифікації невпізнаних трупів або розшуку зниклих. Відібрання зразків для дактилокарти (відбитків пальців) є процесуальною дією, що входить до комплексу заходів, спрямованих на отримання порівняльних матеріалів для експертизи. Процедура використовується для внесення даних до автоматичної системи АДІС, передбачена ст. 26 ЗУ «Про Національну поліцію» та відомчими документами, що стороною захисту не заперечувалося. При чому, КПК окремо не передбачає такої слідчої дії, як відібрання зразків для дактилокарти, як й не містить поняття «дактилокарта».

Також, судом враховується, що сліди були вилучені одразу після підпалу протоколом огляду місця події, коли ще не був відомий підозрюваний. Даних для обмови експертом обвинуваченого не встановлено.

Лише у судових дебатах захисник зазначив, що, на його думку, вказані сліди були перенесені автомобіль потерпілого працівниками поліції. Але, у даному випадку, суд погоджується з прокурором, який зазначив, що це фізично чи об`єктивно не було можливо зробити, оскільки дані сліди було вилучені набагато раніше, аніж було затримано обвинуваченого, а саме: сліди були вилучені додатковим протоколом огляду, вдень 30.06., коли можна було більш ретельніше все оглянути у порівнянні з нічним часом доби, а обвинуваченого було затримано лише вечором 30.06., що ним не заперечується.

Також, судом відкидається й версія захисту щодо того, що працівники пожежної охорони, при гасінні, змили б усі сліди, адже, як прямо показав потерпілий, гасінню підлягала лише передня частина автомобіля, де почалося горіння. Вказане узгоджується з актом, який складено за результатом виїзду працівників ДСНС. Доводи захисту про те, уся автівка була піддана суміші, якою здійснювалося гасіння, не підтверджуються матеріалами справи та прямо суперечать показанням потерпілого.

Згідно висновку експерта від 14.08.2025 № СЕ-19/125-25/9668-ФХД (т. 3 а.п. 104-114), на наданому на дослідження фрагменті бинту, що поміщено до спецпакету № CRI1149911, та в пожежному смітті, що поміщено до спецпакетів №№ CRI1149909, CRI1149910, слідів нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів не виявлено. У пожежному смітті, що поміщено до спецпакету № CRI1149898, виявлено сліди нафтопродуктів. У пожежному смітті, що поміщено до спецпакету № CRI1149898, виявлено сліди нафтової оливи. Надана на дослідження рідина в полімерній пляшці, яку поміщено до спецпакету № RIC2236533, є нафтопродуктом. Надана на дослідження рідина в полімерній пляшці, яку поміщено до спецпакету № RIC2236533, є зміненим світлим нафтопродуктом – зміненим бензином. Надана на дослідження рідина в полімерній пляшці, яку поміщено до спецпакету № CRI1149892, є нафтопродуктом. Надана на дослідження рідина в полімерній пляшці, яку поміщено до спецпакету № CRI1149892, є нафтопродуктом з вуглеводневим складом, характерним для бензинів розчинників. На наданій на дослідження кофті, що поміщено до паперового конверту з № 1, слідів нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів не виявлено. На наданій на дослідження рукавичці, що поміщено до паперового конверту з № 1, виявлено сліди нафтопродукту. На наданій на дослідження рукавичці, що поміщено до паперового конверту з № 1, виявлено сліди зміненого світлого нафтопродукту, конкретний вид якого неможливо визначити через фізико-хімічні зміни, які відбулися в результаті випаровування. На наданому на дослідження взутті, що поміщено до паперового конверту з № 2, слідів нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів не виявлено. Питання не вирішувалося у зв`язку з відсутністю нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів. На наданих на дослідження двох рукавичках, що поміщено до паперового конверту з № 3, слідів нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів не виявлено. Питання не вирішувалося у зв`язку з відсутністю нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів.

Відповідно до бюлетня автотоварознавця (т. 3 а.п. 115-126) визначено перелік пошкоджень автівки, вартість вузлів, деталей, ремонту, необхідні роботи.

Згідно технічного запису (на диску), який був відкритий стороні захисту у порядку ст. 290 КПК в суді (а.п. 147, т. 3) та який був наданий суду прокурором, який, в свою чергу, отримав вказаний диск від потерпілого, убачається, що на ньому зафіксована вільна розмова обвинуваченого ОСОБА_4 з працівниками поліції, де обвинувачений детально, з подробицями розповідає, як він вчинив злочин, з яких міркувань, розповів про те, що «його перемкнуло» та він вирішив вчинити злочин, акцентує увагу, що не вживає алкогольні напої, бо йому «краще травку покурити», пояснює механізм вчинення злочину, порядок своїх дій, зазначив, що після вчинення злочину «почистив свій телефон».

Сторона захисту заперечувала взагалі проти долучення та дослідження вказаного доказу. Звернула увагу суду, що обвинувачений на вказаному відео не надав дозволу на зйомку, з відео не зрозуміло чи на ньому взагалі відображений саме обвинувачений, а не стороння особа, особу не попереджали, що вона не може свідчити проти себе.

Сам обвинувачений не заперечував, що на відео саме він, не заперечував, що зйомку проводив саме свідок оперуповноважений ОСОБА_11 після того, як обвинуваченого доставили до райвідділу. Обвинувачений лише зазначив, що не давав дозвіл на відеозйомку.

Обмірковуючи надання оцінки вказаному доказу суд виходить з такого.

Ст. 84 КПК України визначає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стаття 99 КПК визначає, що документом як одним із джерел доказів відповідно до ст. 99 КПК є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації.

Згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5), ДСТУ 7157:2010 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11березня 2010 року № 8, електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 вищезазначеного Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (див. постанову Верховного Суду від 29березня 2021року у справі № 554/5090/16-к).

Ураховуючи викладене, відеозапис у розумінні КПК України є документом, який може бути доказом факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Але, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Загалом, слід відмітити, що потерпілий є учасником кримінального та судового провадження, однак, на загальних підставах, до жодної із сторін кримінального провадження не належить. Лише у випадку, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення в суді, а потерпілий погодився підтримувати обвинувачення в суді, то такий потерпілий користується усіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду (частини 2 та 4 ст. 340 КПК України). Перелік прав та обов`язків потерпілого передбачено у статтях 56–57 КПК України (ОП ККС ВС, постанова від 4 жовтня у справі № 756/10189/20).

Стаття 93 КПК України визначає порядок збирання доказів та передбачає, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Таким чином, законодавець щодо сторони обвинувачення та потерпілого визначив різний порядок збирання доказів.

Також, загальні положення ст.290 КПК не передбачають обов`язку потерпілого відкривати матеріали досудового розслідування (і це стосується будь-яких матеріалів, які є у нього, незалежно від їх значення для провадження). Тобто, якщо документ перебуває у потерпілого і він не вважає за потрібне надавати його слідчому, прокурору, то це його право, яке не може бути обмежене. Потерпілий може реалізувати це право в подальшому, в судовому провадженні. Й оскільки на нього не покладений обов`язок щодо відкриття матеріалів, кримінальна-процесуальна санкція, визначена в ч. 12 ст. 290 КПК, у такому випадку не може застосовуватися.

Так, Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 523/20784/14-к зазначив, що «згідно з п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК потерпілий, його представник та законний представник віднесені до сторони обвинувачення лише у випадках, установлених цим кодексом. І лише у таких випадках обов`язок відкриття матеріалів відповідно до положень ст.290 КПК може покладатися на потерпілого. Отже, як самостійний суб`єкт доказування потерпілий може і не поділяти позиції сторони обвинувачення, а здійснювати захист своїх інтересів самостійно, визначаючи його спрямованість і тактику. Таким чином, хоча під час судового та апеляційного розгляду стороною обвинувачення не було надано як доказ доручення слідчому… на проведення досудового розслідування... ця обставина не позбавляла права потерпілого та законного представника малолітнього потерпілого надати цей процесуальний документ задля обґрунтування вимог та захисту своїх інтересів».

У цій справі, відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи дослідженого судом електронного документу, зміст відеозапису не викликає обґрунтованих сумнів у його достовірності. Тим більше, за відсутності зауважень з даного приводу боку обвинуваченого у судовому засіданні. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 1 вересня 2022 у справі № 736/2398/18.

Підсумовуючи, суд уважає, що потерпілий мав право надати прокурору або суду вказаний доказ, який було прийнято судом. Надання такого відеозапису безпосередньо в судовому засіданні не є порушенням норм КПК.

Але, частково погоджуючись зі стороною захисту, у частині того, що немає доказів, що обвинувачений давав дозвіл на зйомку чи що останньому роз`яснювалося право не свідчити проти себе, суд не оцінює вказаний доказ з позиції викривальних пояснень та не кладе їх в основу вироку суду, а оцінює вказаний доказ виключно з позиції того, який вигляд має обвинувачений, як себе поводить, що він не має ознак побиття, усе розповідає добровільно, дійсно, у формі вільної бесіди. Для суду це має значення у контексті перевірки доводів обвинуваченого щодо застосування щодо нього недозволених методів слідства. Обвинувачений не заперечував, що цей відеозапис було створено під час його первісної доставки до райвідділу. У подальші дні (дні, на яких зафіксовано проведення слідчих дій) обвинувачений мав такий же вигляд. Жодних слідів побиття, тиску чи такого іншого, не убачалося.

Дослідженими в судовому засіданні речовими доказами, які прокурор безпосередньо розпечатав та дав для огляду суду та стороні захисту для огляду в судовому засіданні, а саме: прорезинену перчатку сірого кольору, сіру кофту, у якої відсутня частина застібки.

Як наслідок, у цій справі, процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК України, в їх сукупності, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 того ж Кодексу.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.

При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження суд виходив з такого.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

У постанові ВС від 01 грудня 2020 у справі № 318/292/18 вказано, що «норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».

У постановах від 28 січня 2020 у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 у справі № 639/8329/14-к ВС зауважив, що «вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті».

У постанові від 8 жовтня 2019 у справі № 639/8329/14-к ВС указав, що «…суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».

У постанові від 06 липня 2021 у справі № 720/49/19 ВС зауважив, що «оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з частиною 1 статті 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими.

У зв`язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду».

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися, виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

У постанові від 15 лютого 2018 у справі № 357/14462/14-к Верховний Суд указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Як наслідок слід констатувати, що, вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд висновує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Так, порушень вимог КПК України під час проведення слідчих дій, які б, як указав ВС, були фундаментальними, не установлено.

Бере до уваги суд й те, що фактично доводи захисника зводяться до незгоди проведення певних процесуальних та слідчих дії, порядку їх проведення, яка викладена загальними фразами, без посилання на норми закону, які на думку захисту, були порушені, чи відповідну судову практику. Загальна ж незгода з певними діями не може автоматично свідчити про те, що докази є неналежними чи недопустимими.

При цьому, слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

Також, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 № 12-рп/2011, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких даних.

У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к), суд зазначає, що у цій справі, порядок, встановлений КПК України, дотриманий.

Як наслідок, суд сприймає письмові докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст. 81 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.

Водночас, суд звертає увагу на те, що, як послідовно та стало зазначає Верховний Суд, самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні ст. 84 КПК (наприклад, постанова ВС від 18.02.2025 у справі №495/263/17), а тому суд не надає оцінку таким процесуальним рішенням, які прокурор надав у цій справі, як докази вчинення обвинуваченим злочину, оскільки такі ані доводять вину обвинуваченого, ані її спростовують.

Що стосується доводів сторони захисту, то останні, для суду у цій справі, не є переконливими.

Так, доводи про те, що справа є сфальсифікованою, а вилучені при обшуку речі були підкинуті працівниками поліції, на думку суду, не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду. Вказана версія повно та об`єктивно досліджувалася судом, жоден із свідків не показав на такі обставини, а навпаки, з боку свідків було акцентовано увагу на дотриманні порядку проведення слідчих дій. При цьому, усі без виключення вказані слідчі дії проводилися під відеофіксацію, як пояснювали свідки в судовому засіданні, протоколи слідчим оголошувалися. Зауважень не надходило. Одночасно суд враховує й те, що вилучені при обшуку речі не є єдиним доказом з боку обвинувачення. У даній справі, на доведеність обвинувачення ОСОБА_4 суду надано достатньо інших доказів, що не викликають сумнівів, в тому числі, висновки відповідних експертиз, які під сумнів стороною захисту не ставилися взагалі.

Що стосується доводів сторони захисту, що щодо обвинуваченого застосовувалися недозволені методі ведення слідства, то суд також перевірив вказану версію у повному обсязі.

Так, в судовому засіданні, під час дослідження доказів у справі, обвинувачений заявив суду, що перед тим, як з ним провели слідчий експеримент, його було доставлено до ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, де його побили та примусили зробити так, як йому казали працівники поліції. Саме через тиск працівників поліції, побоюючись за своє життя та здоров`я він, вимушено, під відеокамеру, зазначив те, що йому сказали зробити, хоча насправді він злочину не вчиняв. Події відбувалися 30.06.2025 одразу після його затримання. Також, він просив надати йому захисника, однак з нього лише знущалися та захисника не надали. Хто саме з працівників поліції це робив, він не знає, однак це все відбувалося у приміщенні ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області. Як повідомив обвинувачений, про вказану ситуацію він зазначав слідчому у справі, однак останній не вжив жодних заходів.

При цьому, суд акцентує увагу, як пояснив сам обвинувачений та захисник, вони нікуди з даного приводу (побиття обвинуваченого) з відповідними скаргами не зверталися, а обвинувачений заявив про зазначене лише у суді.

На спростування вказаних даних судом були допитані свідки: слідчі, оперуповноважені, але жоден зі свідків не заначив про примус чи тиск на обвинуваченого. Усі слідчі дії відповідали вимогам КПК України, з участю понятих, з використанням відеозапису, тому фальсифікувати справу не мало сенсу.

За ініціативою суду було також проведено відповідну перевірку ( т. 1 а.п. 187, т. 3, а.п. 153-154), за результатами якої, в тому числі, 05.02.2026 слідчим п`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Також, в судовому засіданні обвинувачений прямо не вказав на жодну особу, яка була допитана судом, як таку, яка застосовувала силу до обвинуваченого.

Окрім того, судом береться до уваги той факт, що, як зазначено у постанові слідчого від 05.02.2026, з відповіді ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Чернігівській області убачається, що кожна новоприбула особа в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» оглядається медичним працівником на предмет наявності тілесних ушкоджень, унаслідок чого заводиться медична карта амбулаторного хворого. ОСОБА_4 прибув у слідчий ізолятор 02.07.2025, під час первинного медичного огляду скарг на здоров`я не виказував, що засвідчим власним підписом.

Таким чином, повно перевіривши доводи обвинуваченого щодо його побиття працівниками поліції, останні свого підтвердження не знайшли.

Також, судом у повному обсязі перевірені доводи сторони захисту, які були поставлені перед судом у підготовчому судовому засіданні.

Так, захисник звернувся зі скаргою, яка мотивована тим, що 30.06.2025 о 22 год. 10 хв. ОСОБА_4 був затриманий працівниками поліції відділення поліції № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області за підозрою у підпалі автомобіля, яким користується начальник сектору превенції вищезазначеного відділення поліції ОСОБА_6 . Під час затримання в ОСОБА_4 відібрали мобільний телефон та ключі від його будинку, що розташований по АДРЕСА_1 . Після затримання ОСОБА_4 не забезпечили права на захист. Адвокат ОСОБА_10 , який прибув до поліції за призначенням Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, повідомив, що потерпілий ОСОБА_6 є його другом, а тому він відмовляється здійснювати захист ОСОБА_4 ОСОБА_4 30.06.2025 о 23 год. 40 хв. написав слідчому заяву про заміну захисника, однак слідчий ОСОБА_41 цю заяву проігнорував. У відповіді на адвокатський запит Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги повідомив, що в період з 23 год. 40 хв. 30.06.2025 до 20 год. 50 хв. 01.07.2025 постанови чи заяви з ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області про заміну захисника ОСОБА_10 , якому 30.06.2025 було видано доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_4 , до центру не надходили, відповідно, інший адвокат останньому не призначався. За відсутності захисника ОСОБА_4 примусили підписати протокол допиту підозрюваного, свідчення в якому йому не належать і не відповідають дійсності. Після цього, також під примусом та погрозами працівники поліції провели слідчий експеримент на місці пригоди з участю ОСОБА_4 . Обшук в будинку ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 був проведений 01.07.2025 також без участі захисника, при цьому ключі від будинку перебували в працівників поліції з моменту затримання ОСОБА_4 до проведення обшуку. Речі, вилучені в ході обшуку, ОСОБА_4 не належать, а підкинуті працівниками поліції. Процесуальне керівництво в цьому кримінальному провадженні здійснюють прокурори Ніжинської окружної прокуратури, в якій прокурором працює дружина потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_42 . З приводу незаконних дій працівників поліції та прокуратури ОСОБА_4 14.08.2025 подав скаргу керівнику Чернігівської обласної прокуратури, але відповіді на неї не отримав. Всі ці обставини викликають обґрунтовані сумніви в неупередженості слідчих Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області та прокурорів Ніжинської окружної прокуратури. Оскільки ОСОБА_4 не було надано захисника під час його допиту, обшуку його будинку та проведення слідчого експерименту за його участю, наявне порушення права на захист, що є суттєвим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та визнання доказів недопустимими. А тому захисник просив визнати неправомірною бездіяльність слідчих Відділення поліції № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області та прокурорів Ніжинської окружної прокуратури, яка полягає у не призначенні ОСОБА_4 захисника за його заявою від 30.06.2025; визнати недопустимими докази у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 194 КК України: протокол допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 01.07.2025; протокол обшуку будинку по АДРЕСА_1 від 01.07.2025; протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 від 01.07.2025.

Що стосується відібрання речей при затриманні обвинуваченого, то суд виходить з того, що, дійсно, це, за наявності підтвердження таких обставин, може бути визнано порушенням, але в контексті дисциплінарної відповідальності уповноважених осіб, оскільки, у розрізі даної справи, це не впливає на обсяг пред`явленого обвинувачення, бо як зазначав суд вище, пред`явлене обвинувачення підтверджується сукупністю доказів у справі у їх взаємозв`язку, а не виключно речами, що були вилучені під час обшуку.

Що стосується забезпечення права на захист.

З матеріалів справи убачається, що обвинуваченого було затримано 30.06.2025 року о 22.35 годині. Згідно протоколу затримання органу (установі), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги повідомлено про затримання ОСОБА_4 , 30.06.2025 о 22.37 годині (номер вхідного повідомлення № 005-250000740. Прийняв повідомлення: ОСОБА_43 ). Захисник - адвокат ОСОБА_10 прибув 30.06.2025 о 23.07 годині (т. 1 а.п. 196-202).

30.06.2025 о 23.40 саме обвинувачений своєю заявою відмовився від захисника ОСОБА_10 (а.п. 203, т. 1).

У цій справі, сторона захисту постійно акцентує увагу на тому, що саме ОСОБА_10 відмовився від захисту обвинуваченого, однак, у матеріалах провадження немає жодного доказу, у тому числі процесуальних документів, які б свідчили про таке, у тому числі, і відповідної заяви самого захисника, а тому такі твердження суд відкидає. Питання щодо відводу чи самовідводу захисника не розглядалося.

Сторона захисту переконує, що обвинувачений не був забезпечений захисником, але з матеріалів справи убачається, що вже 02.07.2025 обвинувачений уклав угоду з адвокатом ОСОБА_44 (т. 13 а.п. 58,59), який, у тому числі, брав участь при обранні запобіжного заходу обвинуваченому (а.п. 48-50, т. 3). У подальшому, обвинувачений уклав угоду з адвокатом ОСОБА_5 . Указані обставини стороною захисту в суді не заперечувалися.

Доводи про те, що за відсутності захисника ОСОБА_4 примусили підписати протокол допиту підозрюваного, свідчення в якому йому не належать і не відповідають дійсності, судом не оцінюються, оскільки останні не мають значення для справи, оскільки такі свідчення обвинуваченого судом не покладаються в основу вироку суд, в силу ч. 1 ст. 23 КПК, згідно якої суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Ба більше, оригінал протоколу допиту підозрюваного, як вже було зазначено судом вище, саме за клопотанням сторони захисту, до справи не долучений взагалі. Тому, такі твердження захисника суд оцінює критично, як такі, що не стосуються справи та оцінює їх на користь обвинуваченого, оскільки останній, під час обрання запобіжного заходу (т. 3 а.п. 48-50), у присутності захисника зазначав про такі порушення, а саме: у судовому засіданні з пред`явленою йому підозрою у вчиненні інкримінованого злочину не погодився, так як його не скоював, усю ніч був вдома, неприязних відносин до потерпілого не відчуває, а при допиті в якості підозрюваного обмовив себе під тиском слідчого, захисник при цьому був відсутній. Ураховуючи, що в основу вироку судом покладаються докази, які судом сприймалися лише безпосередньо, суд не бере до уваги зазначене у протоколі допиту ОСОБА_4 , як підозрюваного. При цьому, суд ураховує й те, що з протоколу затримання убачається, що обвинувачений відмовився надавати пояснення.

Безумовно, суд обізнаний з тим, що згідно зі ст. 59 Конституції України та ст. 42 КПК, підозрюваний має право на захисника. Незабезпечення адвокатом, коли підозрюваний вимагає його, є грубим порушенням права на захист, що робить здобуті докази недопустимими.

Але, присутність адвоката під час допиту підозрюваного не є обов`язковою в усіх випадках за законом, хоча є критично бажаним для захисту прав. Участь захисника є обов`язковою лише у випадках, передбачених статтею 52 КПК (наприклад, особливо тяжкі злочини, підозрюваний неповнолітній тощо).

Звертає увагу суд й на те, що захисник, після його призначення, відповідно до п. 4 ст. 47 КПК має право відмовитися від виконання своїх обов`язків лише у випадках: 1) якщо є обставини, які згідно з КПК виключають його участь у кримінальному провадженні. До таких обставин належать випадки коли: а) захисником є особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач; б) якщо захисник у цьому провадженні надає або раніше надавав правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги; в) зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) у порядку, передбаченому законом; г) якщо захисник є близьким родичем або членом сім`ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого зі складу суду; 2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо обраного ним способу захисту, за винятком випадків обов`язкової участі захисника; 3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного із захисником договору, яке виявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо; 4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

Як було зазначено вище, жодних доказів про те, що саме захисник відмовився від обвинуваченого матеріали справи не містять, як відсутні об`єктивні дані й про наявність обставин, за яких після призначення захисника, останній мав певні підстави чи причини для відмови від захисту обвинуваченого.

Опосередковано, про відмову від захисника саме обвинуваченим, тобто, за його ініціативою, свідчить й поведінка інших захисників у цій справі – Сухоцького та Ковалюха. Адже, одночасна участь адвоката за призначенням (БПД) та адвоката за угодою (договірним) в одній кримінальній справі не допускається, оскільки це порушує принцип фінансування захисту державою. Дійсно, особа може мати кількох захисників, але не одночасно за рахунок бюджету та за власний кошт у рамках однієї процедури (постанова ККС ВС від 09.09.2021 року у справі № 718/2214/20). Укладаючи відповідні угоди з обвинуваченим, жоден з адвокатів, ані ОСОБА_38 , ані ОСОБА_40 не поставив під сумнів те, що обвинувачений вже має захисника за призначенням, що б виключало їхню участь у даному провадженні. Поведінка, як захисту, так й обвинуваченого свідчила саме про те, що обвинувачений самостійно відмовився від захисника за БПД та уклав угоди з іншими захисниками.

Що стосується того, що під примусом та погрозами працівники поліції провели слідчий експеримент на місці пригоди з участю ОСОБА_4 та обшук, то судом це оцінюється критично, оскільки з відео фіксації такого не убачається, тим більше, були присутні поняті. При цьому, суд не оцінює саме пояснення обвинуваченого, які були надані ним під час вчинення таких слідчих дій, як викривальні чи зізнавальні, оскільки суд оцінює виключно результати слідчих дій, зафіксовані у протоколах, а саме: вилучені речі, а також механізм вчинення злочину. Судом в основу вироку покладені лише ті пояснення обвинуваченого, які він надавав в судовому засіданні, безпосередньо суду.

Загалом, як вказував суд вище, законодавство не вимагає обов`язкової участі захисника під час проведення таких слідчих дій.

Що стосується упередженості слідчих та прокурорів у даному кримінальному провадженні, оскільки процесуальне керівництво в цьому кримінальному провадженні здійснюють прокурори Ніжинської окружної прокуратури, в якій прокурором працює дружина потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_42 , то такі не знайшли свого підтвердження та є виключно припущенням, чому також окремо була надана оцінка судом у своїх процесуальних рішеннях в частині заявлених стороною захисту останнім відводів. Окрім того, як сам зазначив у дебатах захисник, хоча підсудність даного провадження й не була змінена, але досудове розслідування з СВ у м. Борзна було передано до м. Ніжина. Оцінюючи такі міркування захисту суд виходить ще й з того, що будь-яка упередженість не впливає на зміст доказів у даному провадженні, адже останні є об`єктивною дійсністю, зокрема знайдені відбитки обвинуваченого на автомобілі потерпілого.

Звертає увагу суд і на пасивну позицію сторони захисту з приводу порушень, на думку сторони захисту, прав обвинуваченого на захист. Так, адвокат обмежився лише подачею скарги до керівника Чернігівської обласної прокуратури ще у серпні 2025. Інших дій стороною захисту не вчинялося або суду такі не відомі, оскільки суду про такі заходи стороною захисту не повідомлялося. Не долучена до справи стороною захисту й відповідь на скаргу сторони захисту, якщо така взагалі була. Клопотань про її витребування до суду не надходило.

Оцінюючи у сукупності усі зазначені вище факти, суд не убачає порушень прав обвинуваченого на захист.

Доводи сторони захисту у дебатах про те, що прокурор в судовому засіданні не відкрив усі речові докази, а лише перчатки та кофту, а тому це є порушенням, суд відкидає, адже за сталою практикою Верховного суду, на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно ознайомитися з речовими доказами в разі виявлення ними бажання, однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони (наприклад, див. постанову ВС від 16.10.2024 у справі № 279/315/22). Аналогічне правило суд застосовує й для даного судового розгляду, адже при дослідженні речових доказі, захисник не висловлював бажання ознайомитися з іншими речовими доказами, клопотання про таке не заявляв.

Інші доводи сторона захисту не наводила та перед судом інші питання не ставила.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.ч. 1, 2, 6 вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст. 350 КПК України.

У даній справі всі долучені стороною обвинувачення письмові документи та матеріали були досліджені, версії перевірені. Сторони мали рівні права на збирання та подання до суду документів, інших доказів, клопотань, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані в судовому засіданні, щодо невизнання винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину з тих підстав, що усі докази є сфальсифікованими, суд вважає, що такі показання не відповідають дійсності, викликані бажанням уникнути відповідальності, та є способом захисту від висунутого обвинувачення.

Версія обвинуваченого у повному обсязі спростовується дослідженими судом доказами, яким дана належна оцінка. Показання обвинуваченого суперечать поясненням свідків, а також іншим доказам, аналіз яким дано судом вище, в тому числі висновкам експертиз.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину та недопустимості наданих стороною обвинувачення доказів.

Аналізуючи надані сторонами кримінального провадження докази в їх сукупності, суд вважає, що вони є достовірними, допустимими, узгоджуються між собою та в повній мірі доводять вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Відповідно, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 194 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Суд при призначенні покарання має враховувати дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів. При призначенні покарання суд ураховує також роз`яснення, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду № 8 від 12.06.2009), що суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Конституційний Суд України зазначав, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих.

Обставини, що пом`якшують покарання, передбачені ст. 66 КК України, відсутні.

Обставини, що обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України, відсутні.

При визначенні міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, думку потерпілого та сторони обвинувачення щодо призначення покарання - наполягають на ізоляції обвинуваченого від суспільства, суспільно-небезпечні наслідки дій обвинуваченого.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, особливості й обставини вчинення кримінального правопорушення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій. Те, що обвинувачений не розкаявся у вчиненні своїх дій, не відшкодував, хоча б частково, потерпілому збитки.

Згідно характеристики за місцем проживання обвинувачений характеризується нейтрально, згідно характеристики з ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», у цілому, характеризується позитивно.

Згідно досудової доповіді від 15.09.2025 (т. 1 а.п. 103-107), обвинувачений відмовився від участі у складанні досудової доповіді щодо нього. Загалом, сусіди характеризують обвинуваченого як добру, спокійну людину, яка може прийти на допомогу, не конфліктний, до насильства не схильний, не є соціально ізольованим. Ризик небезпеки для суспільства середній, ризик вчинення повторно кримінального правопорушення середній. За підсумками доповіді, є можливість виправлення без ізоляції від суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення обвинуваченого необхідно призначити йому покарання у виді позбавлення волі, а межах відповідної санкції статті обвинувачення, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченою кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме її виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.ст. 122, 124 КПК України.

Що стосується цивільного позову, то відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За приписами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вирішуючи питання цивільного позову, суд виходить з вимог ст. 1166 ЦК України, згідно яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, та вимог ст. 23 ЦК України, згідно яких особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Також суд враховує обставини справи, глибину страждань потерпілого, та виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відшкодування моральної шкоди має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер. Моральна шкода не може бути джерелом безпідставного збагачення потерпілого.

А тому, цивільний позов ОСОБА_6 в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає задоволенню повністю, як такий, що знайшов своє підтвердження у судовому засіданні. Тим більше, що сторона захисту жодним чином не заперечувала проти його задоволення.

Вирішуючи ж цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Саме така сума буде достатньою для розумного задоволення потреб потерпілого.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_4 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбутого покарання строк попереднього ув`язнення з 30.06.2025 (з моменту фактичного затримання) по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

Накладений арешт за ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2025 - скасувати.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 543 561,15 грн (п`ятсот сорок три тисячі п`ятсот шістдесят одна гривня 15 копійок) та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині цивільного позову відмовити.

Речові докази у справі: залишки полімеру (пожежне сміття), які поміщено до спеціального пакету CRI1149898, пожежне сміття, яке поміщено в спеціальний пакет № CRI1149910, змиви з поверхні автомобіля (правого крила), які поміщені до спеціального пакету № CRI 1149911, зіскоб з поверхні землі, який поміщено в спеціальний пакет № CRI1149909, предмет, схожий на елемент застібки від «собачки» одягу, який поміщено до спеціального пакету з № CRI1149834, тряпчану прорезинену перчатку сірого кольору, яку поміщено до спеціального паперового пакету №; фрагмент сторонніх ниток (волокон) світлого кольору, які поміщено до паперового пакету № 2; сліди пальців рук, котрі було поміщено до паперового пакету; ємність пластикова (пляшка) об`єм 0.5 л з написом «Карпатська джерельна» з рідиною, схожою на бензин, упаковано до спеціального пакету № RІС 2236533; пластикову ємність з рідиною прозорого кольору з написом «розчиник органічний», упаковану до спеціального пакету № СRI1149892; перчатку сіру прорезинену з написом «Doloni», упаковану до паперового спеціального пакету № 1; пару перчаток сірих прорезинених з написом «Doloni», упаковану до паперового спеціального пакету № 3, що зберігаються у кімнаті речових доказів ВП № 3 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області та, частково, у кімнаті зберігання речових доказів Ніжинського РУП ГУНП В Чернігівській області (т. 1 а.п. 149-150; т. 1 а.п. 169-170, т. 3 а.п. 127-128) – знищити; автомобіль марки Mitsubishi Pajero Sport, д.р.н. НОМЕР_3 , що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7 та фактично перебуває в постійному користуванні ОСОБА_6 (т. 1 а.п. 151-152) – залишити ОСОБА_6 за належністю; флеш-носії з відеозаписами слідчих дій - залишити у матеріалах кримінального провадження; кофту спортивну сірого кольору з символом марки Nіке, взуття синього кольору (кросівки) з емблемою Nіке, упаковані до паперового спеціального пакету № 2, які зберігаються у кімнаті зберігання речових доказів Ніжинського РУП ГУНП В Чернігівській області – повернути обвинуваченому ОСОБА_4 (або ОСОБА_45 , який є дядьком обвинуваченого та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , якому вже було повернуто телефон обвинуваченого після його затримання, а.п. 73, т.3).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз 27 633,40 грн (двадцять сім тисяч шістсот тридцять три гривні 40 копійок) (т. 3 а.п. 3, 15, 69, 103).

Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1