Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №491/865/25 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/865/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючої у справі судді – Надєр Л.М.,

за участю секретаря судового засідання – Білоус А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьєві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначає, що 20 січня 2007 року між його батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, який 08 червня 2010 року був розірваний. Від указаного шлюбу народився позивач. Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 10 серпня 2009 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, та виданого на підставі вказаного рішення виконавчого листа, з відповідача Савранським відділом ДВС у Подільському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) стягувалися аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання позивача в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2009 року і до повноліття позивача. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №52086560 з виконання виконавчого листа №2-385 від 21 серпня 2009 року, заборгованість зі сплати аліментів відповідача станом на червень 2025 року складає 235778 гривень 20 копійок. Крім того, рішенням Балтського районного суду Одеської області від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа орган опіки та піклування Ананьївської міської ради, ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно позивача. 15 червня 2025 року позивачу виповнилось 18 років, однак він продовжує навчання та є студентом першого курсу очної (денної) форми навчання, першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 263 «Цивільна безпека», освітня програми «Охорона праці» Національного університету цивільного захисту України, термін закінчення навчання в університеті - червень 2028 року. Таким чином позивач не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно утримувати себе та оплачувати навчання. З батьком позивач довий час проживає окремо, останній раз спілкувалися у 2021 році під час судових засідань у справі про позбавлення відповідача батьківських прав. Будь-якої допомоги на утримання позивача та навчання відповідач не надає, наразі всі витрати на утримання позивача несе мати позивача, а саме здійснює оплату його навчання, проживання, харчування, забезпечення навчальними матеріалами, проїзд до місця навчання тощо, що в свою чергу ставить її в скрутне матеріальне становище. Оскільки відповідач є працездатною особою, позивач вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти для забезпечення достатнього рівня життя, навчання та розвитку позивача до моменту закінчення ним навчання чи досягнення 23-річного віку.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовну заяву та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на його утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову та по день закінчення навчання, тобто, по 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення ним 23 років, а також просить стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати у зв`язку із зверненням до суду з вказаним позовом.

Ухвалою від 26 вересня 2025 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників.

Крім того, в ухвалі про відкриття провадження у справі роз`яснено відповідачу про його процесуальні права, а саме подати відзив на позовну заяву, пред`явити зустрічний позов та подати заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, що передбачено вимогами ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїми процесуальними правами передбаченими ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України не скористався та у встановлені строки в ухвалі про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву до суду не подав, з зустрічним позовом та з заявою із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не звертався.

У судові засідання сторони по справі не з`являлися.

При цьому, представник позивача – адвокат Юраш І.О., яка діє на підставі договору на надання правничої допомоги серії ВН №1573413 від 10 вересня 2025 року, договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2025 року та додатку до нього від 28 червня 2025 року, 10 лютого 2026 року до початку судового засідання подала письмову заяву, в якій просить розгляд справи провести без її участі та без участі позивача. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі. Не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.49).

Відповідач в судові засідання не з`являвся, причину неявки не повідомляв, про дату час та місце розгляду справи відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України повідомлений належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулися до суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.42, 47).

У відповідності до положень ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, що відповідає умові визначеній п.3 ч.1 ст.280 ЦПК України.

При цьому, з наведених вище обставин вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань, при цьому у судові засідання не з`явився без повідомлення причин неявки, водночас в матеріалах справи відсутні заперечення позивача проти заочного розгляду справи, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 280 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, що відповідає умові визначеній п.3 ч.1 ст.280 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає що існують визначені ч.4 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК України підстави та умови для здійснення заочного розгляду справи, про що у відповідності до положень ч.1 ст.281 ЦПК України без виходу до нарадчої кімнати постановлено відповідну ухвалу.

Частиною 1 ст.223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

При цьому, враховуючи наявність відомостей про належне сповіщення сторін про дату, час та місце розгляду справи, наявність клопотання позивача в якому вона висловлює свою позицію щодо позовних вимог, відсутність, передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України, підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням положень ч.ч.1, 3 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників судового процесу.

При цьому, у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Взявши до уваги заяву представника позивача та неявку відповідача, вивчивши документи справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Так, при розгляді справи встановлено:

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 21 липня 2025 року органом 5136 (а.с.5), та копією довідки про реєстрацію місця проживання особи №615 від 26 серпня 2021 року, виданою Відділом надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради (а.с.7).

Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з реєстру територіальної громади про місце проживання особи, виданими Відділом надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради за №6060 від 16 вересня 2025 року (а.с.28).

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогою про винесення рішення, котрим стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, починаючи з дати пред`явлення позову і до закінчення позивачем навчання, тобто, до 30 червня 2028 року, але не пізніше досягнення ним 23 років.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком позивача, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Ананьївського районного управління юстиції Одеської області (а.с.9).

Шлюб між батьками позивача розірвано 08 червня 2020 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 08 червня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Ананьївського районного управління юстиції Одеської області (а.с.10).

В подальшому мати позивача 09 червня 2012 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , після чого їй було присвоєно прізвище чоловіка « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 09 червня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ананьївського районного управління юстиції Одеської області (а.с.11).

Відповідно до копії виконавчого листа №2-385/2009 р., виданого Ананьївським районним судом Одеської області, з відповідача на користь матері позивача стягувались аліменти на його утримання в розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2009 року та до досягнення позивачем повноліття (а.с.8).

Встановлено, що рішенням Балтського районного суду Одеської області позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав було задоволено та відповідача було позбавлено батьківських прав відносно позивача у справі, що підтверджується копією рішення Балтського районного суду Одеської області від 22 грудня 2021 року (а.с.14-16).

Також встановлено, що станом на червень 2025 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів згідно вище вказаного виконавчого листа №2-385/2009 р., виданого Ананьївським районним судом Одеської області, становить 235778 гривень 20 копійок, що підтверджується копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №52086560, що перебуває на виконанні у Савранському відділі державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з виконання вище вказаного виконавчого листа (а.с.13).

Відповідно до копії довідки Національного університету цивільного захисту України ДСНС України №43-ДВ/88 від 02 липня 2025 року позивач навчається у вказаному навчальному закладі на першому курсі очної (денної) форми навчання, першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 263 «Цивільна безпека» освітня програма Охорона праці. Термін закінчення навчання в університеті – червень 2028 року (а.с.17), що також підтверджується копією договору №24.5.1 від 01 вересня 2024 року про навчання у закладі вищої освіти, укладеного між Національним університетом цивільного захисту України ДСНС України, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 80000 гривень 00 копійок (а.с.37-38).

Відповідно до копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №144/25/3826/В від 18 вересня 2025 року, позивач виключений з військового обліку (постійно), має хронічні захворювання, з 15 червня 2025 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, дата повторного оцінювання – 01 липня 2027 року (а.с.35-36).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XIIта набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч.8 ст.7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч.2 ст.166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Згідно статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до статті 198 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати.

Згідно статті 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Постановою Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (п.20) роз`яснено судам, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Частиною 1 ст.182 СК України визначено перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При таких обставинах, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та визначення аліментів на користь позивача на його утримання в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до закінчення позивачем навчання, тобто, до 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення позивачем 23 років.

Згідно п.3 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» та ст.141 ЦПК України, позивача звільнено від сплати судового збору за подачу даного позову, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 гривень 00 копійок.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд враховує та виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, доводів сторін та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

У своїй постанові №686/28627/18 від 27 липня 2022 року Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.

Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18, провадження №К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі №640/10548/19, провадження №К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, провадження №К/9901/22452/20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18)(офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява №37083/03, пункт 106).

Так, у матеріалах справи наявна копія укладеного між позивачем та адвокатом Юраш І.О. договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2025 року (а.с.18-19), копія додатку до договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2025 року, відповідно до якого сторони погодили виплату авансом фіксованої суми гонорару (винагороди) адвокату в розмірі 4000 гривень 00 копійок (а.с.20), копія ордера на надання правничої допомоги серії ВН №1573413 від 10 вересня 20025 року (а.с.21), квитанція до прибуткового касового ордера №9 від 10 вересня 2025 року, відповідно до якої позивачем адвокату Юраш І.О. за надані нею послуги правничої допомоги сплачено 4000 гривень 00 копійок (а.с.22-а), попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які поніс позивач у зв`язку зі звернення до суду з даним позовом (про стягнення аліментів), відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг відповідно до переліку наданих послуг складає 4000 гривень 00 копійок (а.с.23).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.ч.4-5 ст.137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано.

Клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу від відповідача до суду не надходило.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем надано до суду належні докази на підтвердження витрат на професійну правову допомогу, зокрема докази щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт, переліку складових наданих послуг, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність витрат на правничу допомогу по даній справі в розмірі 4000 гривень 00 копійок, які підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на наведені вище обставини, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правову допомогу адвоката в розмірі 4000 гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст.81, 182, 183, 198, 199, 200, 191 СК України ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 430 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , аліменти на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 21 липня 2025 року органом 5136, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 11 вересня 2025 року по день закінчення сином навчання, тобто по 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення 23 років.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 21 липня 2025 року органом 5136, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , понесені ним судові витрати на отримання правової допомоги в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_5 , судовий збір в прибуток держави в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

В частині стягнення аліментів рішення підлягає негайному виконанню, у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Надєр Л.М.

Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20__ року.