Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №490/10551/25 — Миколаївський апеляційний суд

11.02.26

22-ц/812/459/26

Справа №490/10551/25

Провадження № 22-ц/812/459/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 лютого 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2025 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих коштів

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення безпідставно набутих коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 18 лютого 2011 року позивач, підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» і отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення отриманого кредиту, рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2024 року у справі №490/5638/23 (2/490/1981/2024) з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» стягнуто суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.02.2011 року у розмірі 49 614,74 грн.

Заявлена відповідачем сума до стягнення у судовому провадженні складала 101 626, 78 грн., проте вказаним рішенням позов було задоволено частково. Водночас, не зважаючи на рішення суду, АТ КБ «Приватбанк» не перерахував суму боргу та продовжив обліковувати заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 лютого 2011 року у розмірі 101 626,78 грн.

24 січня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Довгань В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76584936 про примусове виконання рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2024 року у справі №490/5638/23. Рішення суду по справі № 490/5638/23 було передано на примусове виконання до приватного виконавця Довгань В.В. Борг за виконавчим листом у розмірі 49 614, 74 грн боржником було погашено у повному обсязі.

06 серпня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Довгань В.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №76584936 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2024 року у справі №490/5638/23.

Листом від 05 вересня 2025року №15534 приватний виконавець Довгань В.В. підтвердила, що при примусовому виконанні виконавчого провадження №76584936 стягувачу – АТ КБ "Приватбанк" було перераховано 50689,10 грн, а саме: 49614,74 грн - основного боргу; 1074,36 грн суму судового збору.

Враховуючи зазначене, сума заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № б/н від 18 лютого 2011 року в повному обсязі сплачена в межах виконавчого провадження №76584936 під час примусового виконання рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2024 року у справі №490/5638/23.

Водночас, в період з 01січня 2025 року по 28 липня 2025 рік АТ КБ «Приватбанк» самостійно списав з карткового рахунку позивача на погашення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18 лютого 2011 року кошти в загальному розмірі 31 922,41 грн.

01серпня 2025 року ОСОБА_1 направив АТ КБ "Приватбанк" претензію про повернення коштів у розмірі 31922,41 грн, яка згідно листа відповідача від 05 вересня 2025 року №20.1.0.0.0/7-250826/78918 залишена без задоволення. Цим же листом ОСОБА_1 для вирішення питання було рекомендовано звернутися до суду.

10 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України із заявою про захист прав споживачів банківських послуг, я вкій просив Національний банк України вжити заходів до АТ КБ "Приватбанк" щодо відновлення порушених прав споживача фінансових послуг та повернення йому протиправно списаних банком в період з січня 2025 року по серпень 2025 року коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18 лютого 2011 року у розмірі 32 199,08 грн. Листом від 27.10.2025 №14-0005/82461 Національний банк України повідомив, що незгода із діями банку призводить до виникнення спору, вирішення яких не входить до компетенції та повноважень НБУ, а здійснюється в судовому порядку.

З огляду на зазначене, оскільки заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 18 лютого 2011 року в повному обсязі сплачена АТ КБ «Приватбанк» в межах виконавчого провадження №76584936, кошти автоматично списані банком в період з 01 січня 2025 по 28 липня 2025 року в загальній сумі 31 922,41 грн підлягають поверненню позивачу на підставі статей 1212, 1213 ЦК України, оскільки набуті АТ КБ «Приватбанк» без достатньої правової підстави виходячи з наступного.

Вказував, що на підставі ч.5 ст.28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно до усталеної судової практики положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Оскільки згідно паспортних даних позивача, зареєстроване місце проживання останнього значиться за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Центрального району м. Миколаєва, відповідно даний позов має розглядатися Центральним районним судом м. Миколаєва на ч. 5ст. 28 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Посилаючись на викладене, просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" 31922,41 грн безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення безпідставно набутих коштів, передано за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Мотивуючи ухвалу суд першої інстанції зазначив, що в позовній заяві в обґрунтування вимог, зазначено про безпідставне набуття відповідачем належних позивачу коштів в розмірі 31922,41 грн та з посиланням на положення статей 1212, 1213 ЦК України, заявлено вимогу саме про повернення позивачу безпідставно набутих відповідачем коштів.

Суд зазначив, що конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Тобто, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, ні в якості підстав позову, ні предметом даного позову позивачем не зазначено про завдання відповідачем шкоди позивачу та не заявлено вимог про необхідність відшкодування такої шкоди відповідачем в порядку встановленому главою 82 ЦК України, а також не зазначено про наявність між сторонами, саме в спірних правовідносинах, договірних відносини (не зазначено жодного реквізиту будь-якого договору та не наведено пункти договору який порушено) та необхідність захисту прав позивача як споживача товарів, робіт і послуг, саме з огляду на предмет та підстави позову.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 , діючи через свого представника Мотельчук Ю.І., подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справу направити до Центрального районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду.

Так, представниця позивача у позовній заяві посилається, що позивачем 18 лютого 2011 року було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» та отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В подальшому, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2024 року у справі №490/5638/23 (2/490/1981/2024) з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» стягнуто суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 18 лютого 2011 року у розмірі 49 614,74 грн. Вказаним рішенням встановлені обставини, щодо укладення між позивачем та відповідачем договору надання банківських послуг, що в силу дії ч.2 ст.82 ЦПК України не потребують додаткового доказування. За такого, вищезазначене свідчить про існування між сторонами договірних відносин у сфері банківських послуг, що нівелює твердження суду про відсутність між сторонами договірних відносин та посилання на них у позовній заяві.

Також, позовній заяві заначено, що судовим рішенням у справі № 490/5638/23 позов про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково, стягнуто 49 614,74 грн. оскільки заявлена Банком до стягнення сума у судовому провадженні складала 101 626, 78грн. Проте, не зважаючи на рішення суду, АТ КБ «Приватбанк» не перерахував суму боргу та продовжив обліковувати заборгованість за кредитним договором № б/н від 18лютого 2011 року у розмірі 101 626,78 грн, що спричинило порушення умов договору банківського кредиту та слугувало підставою для звернення споживача за захистом свого порушеного права до суду, оскільки суму боргу за рішенням суду позивачем було погашено в межах виконавчого провадження у повному обсязі.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що підставою позову є неналежне виконання відповідачем договору про надання банківських послуг. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", що відповідає правовому висновку Верховного Суду викладеного в Постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19), а також надає можливість застосовувати ч.5 ст.28 ЦПК України щодо позовів про захист прав споживачів при виборі підсудності справи.

Зауважує, що безпідставним є посилання суду на наявність у справі кондиційної вимоги та дійшов хибного висновку про те, що між сторонами відсутні договірні відносини, оскільки позивач та відповідач 18 лютого 2011 року уклали договір банківських послуг, що підтверджується матеріалами справи.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2025 року без змін.

За правилами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч.1 ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає в повній мірі.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 подав позовну заяву з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не за місцем знаходження відповідача, що в силу пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України та за відсутності підстав для застосування положень статті 28 ЦПК України є підставою для направлення позовної заяви до Печерського районного суду м. Києва.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК).

Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК).

Якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, суд передає справу на розгляд іншому суду (пункт 1 частини 1 статті 30 ЦПК України).

За загальними правилами територіальної юрисдикції (підсудності) позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина 2 статті 27 ЦПК України).

Статтею 28 ЦПК України визначені випадки альтернативної підсудності, тобто підсудності за вибором позивача.

Так, частиною 5 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, а згідно із частиною 8 статті 28 ЦПК України позови, які виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 , місце проживання якого зареєстровано у будинку АДРЕСА_1 , звернувся за місцем свого проживання до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовною заявою як сторона (споживач) до АТ «КБ «Приватбанк» на захист порушених відповідачем його прав, а саме, як вважає позивач, як споживача банківських послуг, що мало місце на стадії виконання договору про надання банківських послуг.

За такого ОСОБА_1 звернувся до суду на захист своїх прав як споживача банківських послуг, яким він є в розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до положень частини 5 статті 28 ЦПК України мав підстави для звернення до суду за своїм місцем проживання.

Колегія суддів також звертає увагу на таке.

Відповідно до змісту статей 12, 13, 81, 175 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, зазначає сторони та інших учасників спору, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин.

Суддя згідно статей 175, 177, 185-187 ЦПК України перевіряє, чи має особа відповідно до статті 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом відповідного права чи інтересу, чи відповідає форма та зміст заяви вимогам закону, чи дотримані правила підсудності та чи немає інших установлених законом перешкод для відкриття провадження у справі.

Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суддя при вирішенні питання щодо прийняття заяви (скарги) не має права давати оцінку зазначеному позивачем складу осіб, які братимуть участь у справі, наведеним доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, і ставити залежно від цього вирішення питання про прийняття позовної заяви.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку, що дана справа підсудна Печерському районному суду м. Києва за місцем знаходження відповідача.

Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала судді є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, й підлягає відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України скасуванню, а справа – поверненню до суду для продовження розгляду.

З огляду на положення статті 141 ЦПК України, результати розгляду апеляційної скарги, за якими апеляційним судом нове рішення по справі не приймалось та не змінювалось, відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2025 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих коштів повернути до того ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 11 лютого 2026 року.