Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №487/7731/25 — Миколаївський апеляційний суд

10.02.26

22-ц/812/392/26

Провадження №22-ц/812/392/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 лютого 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

за участю представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Притикіна І.І., відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/7731/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником – адвокатом Притикіним Ігорем Ігоревичем, на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Цуркана Романа Сергійовича у приміщенні цього суду 20 листопада 2025 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на дітей,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подала до суду позов до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають з матір`ю та перебувають на її повному утриманні. Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 29 червня 2016 року у справі №468/179/16-ц з ОСОБА_2 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) на утримання дітей. Фактична сума аліментів становить 4704 грн 43 коп. на місяць, тобто лише по 2352 грн 22 коп. на кожну дитину. Усталена судова практика, що ґрунтується на принципах Сімейного кодексу України, визначає, що на утримання двох дітей стягується 1/3 частина доходу платника. Встановлена попереднім рішенням суду частка у розмірі 1/4, що є стандартом для утримання лише однієї дитини, від самого початку не відповідала загальноприйнятим нормам та об`єктивно зменшувала обсяг матеріальної підтримки, на яку мали право обидві дитини. З 2016 року, коли було встановлено поточний розмір аліментів, обставини змінилися. Діти значно підросли, що об`єктивно призвело до зростання витрат на їх харчування, одяг, освіту та розвиток. Крім того, інфляційні процеси та воєнний стан спричинили значне подорожчання життя, що робить існуючий розмір аліментів недостатнім для забезпечення навіть мінімальні потреби дітей. При цьому відповідач взагалі не приймає участі у шкільному житті дітей, що також значно підвищує матеріальне навантаження на матір, це є загальновідомим фактом та не потребує окремого доказування. Сума 2352 грн. 22 коп. є суттєво меншою за рекомендований державою прожитковий мінімум для дітей відповідного віку (3196 грн на 2025 рік), що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Відповідач є пенсіонером МВС та користується пільгами, зокрема, знижкою на оплату комунальних послуг, що суттєво зменшує його обов`язкові витрати, збільшує обсяг вільних коштів та підвищує його фактичну платоспроможність для утримання власних дітей.

Посилаючись на викладене, позивачка просила збільшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суд мотивував тим, що позивачка не надала будь-яких доказів на підтвердження зміни матеріального або сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них. Обставини, передбачені частиною 1 статті 192 Сімейного кодексу України, під час розгляду справи конкретними доказами не доведені. Надані суду представником позивача докази, зокрема, довідка про отримання аліментів від 25 лютого 2025 року, довідка ОСББ «Рассвет», характеристики на ОСОБА_1 та дітей, такі обставини не доводять, а тому позовні вимоги не підлягали задоволенню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати й ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при вирішенні спору не врахував фактичного визнання відповідачем позову в судовому засіданні. Так, відповідач був готовий сплачувати визначений законом «мінімум». У судовій практиці та згідно з принципом розумності, мінімальною часткою на двох дітей вважається 1/3 частки доходу (по 1/6 на дитину), а поточний розмір (1/4 на двох) є меншим за цей стандарт. На думку представника позивачки, на двох дітей справедливим та законним розміром є 1/3 частка доходу. Тоді як визначений розмір аліментів (1/4 частка) на двох дітей призводить до їх дискримінації порівняно з іншими дітьми та порушує їхнє право на належне утримання. Представник вважає, що неоскарження ОСОБА_1 розміру 1/4 частки від доходу у 2016 році пов`язане виключно з її важким станом на той час (троє дітей на утриманні, розлучення). Крім того, суд не надав оцінки нестабільності доходів відповідача, зокрема розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи. Нестабільність виплат при 1/4 частці від доходу батька ставить матір і дітей у скрутне становище, а її збільшення до 1/3 дозволить врівноважити цю нестабільність в доходах батька. На думку заявника, суд помилково вважав, що обставини не змінилися, зокрема, зросла інфляція та змінився вік дітей, а витрати на школярів-підлітків більше в порівнянні з витратами на дітей молодшого віку. стверджує, тому збільшення аліментів до розумного та законного рівня забезпечить дітям можливість нормально харчуватися, одягатися, навчатися та розвиватися, відчувати себе захищеними.

Відповідач правом на відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частина 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону відповідає оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 7-8).

Діти проживають з матір`ю та перебувають на її утриманні.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2016 року у справі № 468/179/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25 лютого 2016 року і до досягнення ними повноліття (а.с. 27, 28).

Звертаючись із позовом про збільшення аліментів з 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача на двох дітей до 1/3 частки, позивачка посилалась на те, що визначений рішенням суду від 30 березня 2016 року розмір аліментів є недостанім, оскільки витрати на утримання дітей збільшились через те, що вони подоросліли, а також через значну інфляцію у державі та воєнний стан в країні, що призвело до значного здороження життя.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частині 2 статті 182 СК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років 3196 грн.

Звертаючись до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, позивачка посилалася на те, що аліменти у розмірі 1/4 частки від заробітку відповідача, які були стягнуті ще у 2016 році, не можуть задовольнити всіх потреб двох дітей, оскільки діти навчаються у школі, підросли, тому витрати збільшилися. Тому позивач вважає, що розмір аліментів необхідно збільшити до 1/3 частки від заробітку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що: «розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».

Верховний Суд неодноразово зазначав, що: враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Таким чином, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів;

якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 759/22898/20 (провадження № 61-7913 св 22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 372/3260/20 (провадження № 61-8523св22)).

У постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 686/28590/23 (провадження № 61-4480св25) Верховний Суд зауважив, що: парламент встановив у статті 192 СК України ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків;

застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення, які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.

В силу положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі яка переглядається, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про збільшення стягнених на користь позивачки аліментів на двох дітей через ненадання позивачкою будь-яких доказів на підтвердження зміни матеріального або сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, тобто за недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, позивачка на підтвердження своїх вимог подала до суду довідку про отримання аліментів від 25 лютого 2025 року, яка підтверджує, що розмір сплачених відповідачем на її користь аліментів з серпня 2024 року по лютий 2025 року становив 4704 грн. 43 коп. на місяць (а.с. 12), довідку ОСББ «Рассвет» про фактичне проживання ОСОБА_1 разом із трьома дітьми у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є співмешканець позивачки ОСОБА_8 , та характеристики на ОСОБА_1 та дітей.

Такі докази будь-яких обставин, які відповідно до положень статті 192 СК України можуть стати підставою зміни розміру стягнутих аліментів (їх збільшення), а саме - щодо зміни майнового, сімейного стану або стану здоров`я стягувачки аліментів ОСОБА_1 та платника аліментів ОСОБА_2 не підтверджують.

Крім того, згідно із складеним старшим державним виконавцем Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) Железняк Н.О. розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 13 листопада 2025 року платником ОСОБА_2 на двох дітей на підставі виконавчого листа, виданого 30 березня 2016 року по справі № 468/179/16-ц Баштанським районним судом Миколаївської області (а.с. 35-36), станом на 31 жовтня 2025 року відповідач щомісяця з грудня 2018 року сплачує аліменти, заборгованості зі сплати аліментів не має, наявна переплата - 13098 грн. 05 коп.

Цей розрахунок заборгованості містить також відомості щодо доходу ОСОБА_2 , з якого стягуються аліменти на синів сторін. Так, з розрахунку вбачається, що порівняно з січнем – вереснем 2023 року дохід відповідача станом на 2025 рік зменшився і складає 23038 грн. 93 коп.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції відповідач, після початку повномасштабного вторгнення в Україну рф він був мобілізований та проходив службу у Збройних Силах України, але після поранення був звільнений зі служби за станом здоров`я, є учасником бойових дій, мав інвалідність третьої групи, на зараз проходить обстеження. Тому після звільнення зі служби його дохід становить лише пенсія, іншого заробітку не має. Також просив врахувати, що на вихідних до нього приходить молодший син, у зв`язку із чим він несе витрати.

За такого колегія суддів вважає, що висновок суду про недоведеність позивачкою підстав для збільшення розміру аліментів, які стягуються з відповідача на дітей таким, що відповідає нормам права, що регулюють спірні правовідносини, та наявним у справі доказам.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Так, посилання представника позивачки на те, що відповідач в суді першої інстанції фактично визнав позов, не відповідають дійсності, оскільки згідно протоколу судового засідання №5479922 від 19 листопада 2025 року, ОСОБА_2 виклав заперечення на позов, але не заперечував проти стягнення аліментів у мінімальному розмірі (а.с. 37), що не можно сприйняти як визнання позовних вимог відповідачем.

Суперечить вимогам закону, а тому відхиляється твердження в апеляційній скарзі про те, що мінімально визначений розмір аліментів на двох дітей становить 1/3 частку від доходу платника, оскільки такий розмір передбачений лише при зверненні до суду в порядку наказного провадження (частина 5 статті 183 СК України), тоді як при розгляді справи в порядку позовного провадження такий розмір визначається судом.

Щодо посилання на зміну обставин, а саме – інфляцію та вік дітей, то суд першої інстанції правильно виходив з того, відсутні передбачені статтею 192 СК України підстави для збільшення розміру аліментів, оскільки не доведено суттєве поліпшення матеріального становища платника аліментів.

Щодо нестабільного доходу відповідача, порівняно з 2023 роком, то, як вже було зазначено вище, наявними у справі доказами підтверджено, що станом на день ухвалення рішення у справі дохід відповідача порівняно із січнем-жовтнем 2023 року знизився.

Оскільки суд першої інстанції повно, на підставі наявних у справі доказів, встановив обставини справи, надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому ухвалив законне та обґрунтоване рішення, в силу статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції залишено без змін, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником – адвокатом Притикіним Ігорем Ігоревичем, залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

___________________________________________

Повна постанова складена 11 лютого 2026 року