Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №475/458/25 — Миколаївський апеляційний суд

09.02.26

22-ц/812/51/26

Єдиний унікальний номер судової справи 475/458/25

Номер провадження 22-ц/812/51/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

09 лютого 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Швець Русланом Петровичем, рішення, яке ухвалено Доманівським районним судом Миколаївської області 17 вересня 2025 року під головуванням судді Єгорової Н.І. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі – ТОВ «Свеа Фінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 березня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі – ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір №3562173 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит на суму 4 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.

28 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі – ТОВ «Росвен Інвест Україна»), правонаступником якого є ТОВ «Свеа Фінанс», укладено договір факторингу за №01.02-77/23, відповідно до умов якого останнє отримало право вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3562173 від 28 березня 2023 року.

Станом на дату звернення до суду з позовною заявою позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 21 310 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі – 4 000 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі – 17 310 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Свеа Фінанс» просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором №3562173 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 березня 2023 року в загальному розмірі 21 310 грн., а також сплачений судовий збір.

Заочним рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2025 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Швець Р.П., про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Доманського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2025 року скасовано, та призначено розгляд справи в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 310 грн., з яких: 4 000 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту та 17 310 грн. – сума заборгованості за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Зазначено, що відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, а тому у позивача, який є новим кредитором згідно з договором факторингу, виникло право вимоги до нього про стягнення заборгованості у заявленому розмірі, який доведений дослідженими доказами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через представника – адвоката Швець Р.П., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати, та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не отримував кошти від первісного кредитора та в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів.

Звернуто увагу на те, що листТОВ «Пейтек Україна» від 04 березня 2024 року №0240304-5554 не є первинним бухгалтерським документом, а тому не може підтверджувати факт перерахування коштів позичальнику. З його змісту не вбачається: кому саме були перераховані кошти; на який рахунок було здійснено переказ (повний номер картки відсутній); чи мав цей переказ будь-який зв`язок із договором №3562173 від 28 березня 2023 року.

Крім того, вказаний лист виготовлений майже через рік після дати нібито здійснення переказу, що ставить під сумнів його достовірність.

Також, матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору, погодження ним умов кредитування, та останній не визнає укладення такого договору.

Матеріали справи не містять доказів письмової згоди ОСОБА_1 , в якій мають міститися зразки відповідного аналога його власноручного підпису, на використання факсимільного відтворення підпису, відповідно до вимог ч.3 ст.207 ЦК України. Факт заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір, відповідач також не визнає.

Договір №3562173 від 28 березня 2023 року не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем, оскільки тільки зазначення в кредитному договорі його персональних даних не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно з вимогами законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що веб-сайт в мережі Інтернет www.credit7.ua належить саме ТОВ «Лінеура Україна», як і відсутній відповідний документ на підтвердження того, що відповідач отримував смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належними чином.

06 лютого 2026 року на адресу апеляційної інстанції надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Швець Р.П. про розгляд справи без участі сторони відповідача.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторін.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч.1 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закон України, в редакції, який діяв на час укладення договору).

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону України).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Зокрема, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір за №3562173 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту узгоджена в розмірі 4 000 грн., строк кредиту – 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів, стандартна процентна ставка – 2.00% в день, знижена процентна ставка – 1.10% в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк кредиту – 14 750.90% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою – 32 800 грн., а за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки – 31 720 грн.

Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п.1.8).

Згідно з п.3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Вказаний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом М023 28 березня 2023 року.

Разом з кредитним договором відповідачем також підписано Паспорт споживчого кредиту за допомогою електронного підпису М023 28 березня 2023 року (том 1 а.с.9-18,20-21).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №3562173 про надання коштів на умовах споживчого кредиту заборгованість відповідача складає 21 360 грн., з яких: 4 000 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 17 310 грн. – заборгованість по відсотках за період з 28 березня 2023 року по 28 листопада 2023 року (том 1 а.с.28-31).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, розмір процентів за користування кредитними коштами, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису. Разом із тим, відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів виконувались неналежним чином.

Отже, всупереч позиції відповідача матеріалами справи підтверджується вільне волевиявлення останнього на отримання від первісного кредитора заявленої суми кредиту в розмірі 4 000 грн., надання з цією метою персональних даних, укладення між ними кредитного договору на визначених істотних умовах шляхом підписання обома сторонами.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта, картка фізичної особи-платника податків, інша особиста інформація тощо) були використані первісним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від імені ОСОБА_1 , до справи не долучено.

Тобто, будь-яких доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову, в т.ч. і щодо доказів надання йому кредитних коштів, відповідач не надав й судом їх не було здобуто.

Щодо аргументів апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування кредитних коштів відповідачу, то вони відхиляються, оскільки незважаючи на заперечення належності саме відповідачу картки № НОМЕР_1 , яка зазначена у договорі, останній доказів на підтвердження такої позиції не надав, з відповідними клопотаннями до суду про витребування доказів, зокрема від кредиторів (первісного та нового), не звертався.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст.516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

28 листопада 2023 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» (новий кредитор) та ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) уклали договір факторингу №01.02-77/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.

Відповідно до витягу з реєстру боржників №1, який є додатком №1 до договору факторингу за №01.02-77/23, ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 21 310 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту – 4 000 грн.; заборгованість за відсотками – 17 310 грн. Порядковий номер запису в оригінальному реєстрі відповідача – 2730, номер кредитного договору 3562173, тип кредиту-online. (том 1 а.с.44).

Позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами жодному з кредиторів не виконував, в зв`язку з чим виникла заборгованість.

Відповідно до ст.ст.611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Також, відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст.1077, ч.1 ст.1078, ч.1 ст.1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст.514, ч.1 ст.1084 ЦК України).

Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами ст.89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання кредитного договору між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договором факторингу як до фактору перейшли права кредитора за вказаним договором.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником – адвокатом Швець Р.П., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Швець Русланом Петровичем, – залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 11 лютого 2026 року