Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №945/110/24 — Миколаївський апеляційний суд

10.02.26

22-ц/812/411/26

Провадження №22-ц/812/411/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 лютого 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Крамаренко Т.В. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №945/110/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, на рішення, яке ухвалив Вітовський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Саукової Ангеліни Анатоліївни у приміщенні цього суду 27 листопада 2025 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У січні 2024 року Акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» (далі – АТ «КРЕДОБАНК», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 05 лютого 2021 року між АТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №КК/63762, відповідно до якого максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 200000 грн., строк кредитного договору - до 04 лютого 2024 року, відсоткова ставка - 36 %. У зв`язку з непогашенням відповідачем заборгованості по кредиту в порядку, передбаченому договором, несплатою нарахованих за період користування кредитом відсотків у строк, встановлений договором, виникла заборгованість, яка станом на 08 листопада 2023 року становить 283500 грн 06 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 197125 грн 87 коп.; заборгованість за відсотками - 86374 грн 19 коп. Відповідач в добровільному порядку прострочену заборгованість по кредитному договору не сплачує.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також сплачений судовий збір у розмірі 4252 грн. 50 коп. та 28350 грн. витрат на професійну правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку та не є належним та достатнім доказом для задоволення позовних вимог, тому вважав недоведеним розмір заборгованості за договором кредиту, а також просив зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суд мотивував тим, що оскільки виписки за картковими рахунками позичальника підтверджують заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку, та не спростована будь-яким контррозрахунком відповідача, тому дійшов висновку про доведеність позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З.Я. вказує, що рішення суду ухвалено з порушенням норма матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати й ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів обставини, що мають значення для справи, належними та допустимими доказами. Так, із розрахунку заборгованості вбачається, що на виконання умов договору відповідач сплатив 992795 грн 78 коп., а тому із заборгованістю у розмірі 283500 грн ОСОБА_1 не погоджується. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11 березня 2015 року (№6-16цс15). Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування заборгованості. Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим позивач не надав належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів за кредитним договором - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У розрахунку заборгованості зазначено, що загальний розмір заборгованості за наданим кредитом складає 283500 грн 06 коп. і вказана сума заявлена банком до стягнення. Проте, будь-яких доказів видачі кредитних коштів, встановлення, підвищення (збільшення) кредитного ліміту до матеріалів справи позивачем надано не було.

У відзиві на апеляційну скаргу Банк просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на належне встановлення судом першої інстанції обставин справи, законність й обґрунтованість ухваленого рішення та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, оцінивши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частина 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону оскаржуваного рішення суду першої інстанції відповідає.

Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2021 року АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 (клієнт) підписали додаток про відкриття кредитної лінії № КК/63762 до заяви-договору №26204011400687/980/РКО від 05 лютого 2021 року (том 1, а.с. 8-9).

Згідно цього додатку шляхом підписання заяви-договору та цього додатку клієнт просить, а банк зобов`язується надати банківські послуги: відкрити рахунок № НОМЕР_1 у валюті - гривні, в межах ліміту кредитування, встановленого у розмірі та на умовах, обумовлених цим додатком відкрити клієнту кредитну лінію, в межах якої надавати йому кредитні кошти. Клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, передбачені цим додатком, правилами ФО і тарифами.

Відповідно до визначених сторонами умов договору максимальний ліміт кредитної лінії становить 200000 (пункт 1.3.2.1); термін кредитної лінії до 04 лютого 2024 року (включно) (пункт 1.3.2.2); процентна ставка - фіксована - 36 % річних, з дати укладення цього додатку, крім періоду, вказаного у пункті 1.3.2.3.2.2 цього додатку до дати повернення кредиту в повному обсязі (пункт 1.3.2.3.2.1); видача клієнту кредиту за кредитним договором здійснюється банком в межах поточного ліміту кредитної лінії, безготівковим шляхом з позичкового рахунку на поточний рахунок клієнта, на якому встановлений поточний ліміт кредитної лінії під час ініціювання клієнтом видаткової операції (видаткових операцій), якщо сума видаткової операції (видаткових операцій) перевищує залишок власних коштів клієнта на поточному рахунку. Датою видачі банком клієнту кредиту є дата проведення відповідної видаткової операції зі списання коштів з поточного рахунку клієнта в межах поточного ліміту кредитної лінії. Ціль видачі кредиту (кредитів) за кредитним договором - поточні потреби клієнта (пункт 1.3.2.6.1); клієнт зобов`язаний повністю погасити заборгованість за кредитом (кредитами), виданими в межах кредитної лінії, процентами, комісіями, неустойкою та іншими платежами, передбаченими кредитним договором не пізніше терміну, вказаного у пункті 1.3.2.2 цього додатку або впродовж строку, передбаченого пунктом 1.3.2.7.5 цього додатку (пункт 1.3.2.7.3).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, АТ «Кредобанк» просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованості, яка відповідно до розрахунку за період з 08 лютого 2021 року по 08 листопада 2023 року становить 283500,06 грн., з яких: 197125,87 грн. - заборгованість за кредитом (основний борг), 86 374,19 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Суд першої інстанції вважав позовні вимоги доведеними.

Колегія суддів погоджується з таким висновків суду першої інстанції та відхиляє аргументи апеляційної скарги.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ «Кредобанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Докази мають бути належними, достовірними, допустимими та достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України, якою визначені вимоги до допустимості доказів, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

До предмету доказування у справі, яка переглядається, входять обставини щодо укладання сторонами кредитного договору, отримання відповідачем у розпорядження кредитних коштів, наявність заборгованості за кредитним договором, її складові та розмір.

Відповідач ОСОБА_1 в судах першої та апеляційної інстанцій не заперечував факт укладання 05 лютого 2021 року кредитного договору шляхом підписання того дня додатку про відкриття кредитної лінії № КК/63762.

Виходячи з наведених доказів, суд першої інстанції установив, що сторони уклали 05 лютого 2021 року кредитний договір, в якому обумовили суму та валюту кредиту, умови його надання та порядок і строки повернення, нарахування процентів за користування кредитом. На підставі Договору позивач надав у користування відповідача грошові кошти на умовах кредитної лінії.

Враховуючи положенням статей 81, 89, частини 4 статті 265 ЦПК України належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно зі статтями 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі – Положення № 75), первинним є документ, який містить відомості про операцію.

До первинних документів бухгалтерського обліку в банках відносяться, зокрема, виписка порахунку про рух коштів, меморіальний ордер.

Відповідно до пункту 1.19-1 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який був чинним на день виникнення спірних правовідносин, меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Пунктом 62 Положення № 75передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Проте, сам по собі розрахунок заборгованості не відноситься до первинних банківських документів і відображає методику нарахування позивачем заборгованості, але не відображає операції з надходження кредитних коштів на рахунки клієнта та їх повернення.

У справі, яка переглядається до позовної заяви долучені меморіальний ордер № 6813447 від 09 лютого 2021 року на 200000 грн., де платником зазначено ОСОБА_1 , призначення платежу – збільшення зобов`язань по кредитному договору № КК/63762 (том 1, а.с. 7) та виписка по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 08 лютого 2021 року по 08 листопада 2023 року (том 1 а.с. 46-326, том 2, а.с. 1-181), які є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними, надходження коштів на погашення заборгованості, наявності заборгованості боржник та її розміру.

За такого суд обґрунтовано зробив висновок про доведеність позовних вимог, оскільки відповідач в порушення зобов`язань за Договором кредитні кошти та нараховані за їх користування проценти позивачу повернув не в повному обсязі, чим порушив права останнього як кредитодавця, та стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за Договором у розрахованому позивачем розмірі.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Так, заперечення в апеляційній скарзі розміру розрахованої судом заборгованості носять узагальнений характер, оскільки позивач та його представник не посилаються на те, в чому полягає неправильність розрахунку, які суми, внесені на погашення кредиту відповідачем, не враховані або враховані помилково, а також свого «контррозархунку» не навели, суму заборгованості, яку відповідач визнає, не вказали.

Посилання ж в апеляційній скарзі на відсутність у справі на підтвердження заборгованості відповідача первинних бухгалтерських документів спростовуються долученою до позовної заяви випискою по особових рахунках ОСОБА_1 . Крім того, доказів невідповідності таких виписок умовам договору, фактичним обставинам користування ОСОБА_1 кредитними коштами та їх повернення не наведено.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції не приймає доводи апеляційної скарги та погоджується з аргументами відзиву на апеляційну скаргу представника відповідача.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно на підставі та в межах належних у справі доказів встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку, правильно застосувавши норми матеріального права та положення процесуального закону, а тому ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

З огляду на результати розгляду апеляційної скарги відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, залишити без задоволення, рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.В. Крамаренко

Ж.М. Яворська

____________________________________

Повна постанова складена 11 лютого 2026 року