Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №144/249/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 144/249/25

Провадження № 22-ц/801/377/2026

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 рокуСправа № 144/249/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №144/249/25 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Теплицька селищна рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теплицького районногосуду Вінницької області від 06 листопада 2025 року, яке ухвалила суддя Бондарук О.П. в Теплицькому районномусуді Вінницької області, повний текст складено 14 листопада 2025 року,

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з цим позовом, мотивуючи його тим, що він являється власником земельної ділянки площею 0,07 га, кадастровий номер 0523755100:04:002:0728, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 . Власником суміжної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2 , яка самовільно спорудила огорожу, захопивши частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728, площею 0,07 га, розташованої по АДРЕСА_1 , які чиняться ОСОБА_2 , шляхом демонтажу огорожі.

Рішенням Теплицького районногосуду Вінницької області від 06 листопада 2025 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , площею 0,07 га, кадастровий номер 0523755100:04:002:0728, шляхом демонтажу огорожі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, також суд першої інстанції надав невірну оцінку доказам, які були надані позивачем та відповідачем. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІV-ВН № 036670 від 30 січня 1998 року на земельну ділянку площею 0,07 га, яка розташована на території Теплицької селищної ради, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, власником якої є позивач ОСОБА_1 , виданий на підставі неіснуючого рішення Теплицької селищної ради. Вважає, що ОСОБА_1 набув її у приватну власність з порушенням закону, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Панченко Д.І. подав до апеляційного суду клопотання про розгляд справи у відсутність відповідача ОСОБА_2 та його як представника.

Також Теплицька селищна рада подала заяву про розгляд справи у відсутність їх представника.

Таким чином колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи у їх відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, власнику спірної земельної ділянки, позивачу ОСОБА_1 чиняться перешкоди в користуванні його власністю відповідачем ОСОБА_2 , чим порушено його право на користування земельною ділянкою, які допустила відповідач, як суміжний землевласник.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ВН № 036670 від 30 січня 1998 року, земельної ділянки площею 0,07 га, яка розташована на території Теплицької селищної ради, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, власником позивач є ОСОБА_1 (а.с.33).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, індексний номер 24418257 від 18 липня 2014 року, земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.35).

Рішенням 13 сесії 23 скликання Теплицької селищної ради від 06 листопада 1999 року передано ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,20 га по АДРЕСА_2 (а.с.42).

Рішенням 22 сесії 6 скликання Теплицької селищної ради № 352 від 05 червня 2012 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі у власність громадянам на території Теплицької селищної ради, в тому числі ОСОБА_3 (а.с.108 – 110).

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 13 липня 2021 року у справі №144/1738/17 за ОСОБА_2 , як спадкоємцем за законом, визнано право власності на спадкове майно, яке складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,2338 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,0838 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 , що залишилось після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19).

Згідно з до акту обстеження земельної ділянки від 25 березня 2015 року комісія у складі селищного голови Вольського Г.П., секретаря виконкому селищної ради Зайцева В.М., землевпорядника селищної ради Павлюк Л.Л. в присутності сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , була присутня при встановленні (відновленні) землевпорядною організацією ФОП ОСОБА_5 межових знаків на земельній ділянці, яка перебуває у власності ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_4 не погодилась з межовими знаками, визначеними землевпорядною організацією (а.с.72).

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 21 січня 2025 року комісією в складі: завідувача сектору земельних відносин житлово-комунального господарства, земельних відносин, містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Теплицької селищної ради Крамського Я.М., спеціаліста 1 категорії сектору земельних відносин відділу житлово-комунального господарства, земельних відносин, містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Теплицької селищної ради Феська В.Г., техніка геодезиста ФОП ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , в присутності заявника ОСОБА_1 і представника суміжної земельної ділянки ОСОБА_8 було встановлено, що згідно державного акта на право приватної власності на землю, серія IV-ВН №036670, виданого 30 січня 1998 року та Даних реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 площею 0,07 га передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 6377609 від 18 липня 2014 року. Однак така загороджена ОСОБА_2 і фактично нею використовується (а.с.34).

Згідно акту від 18 вересня 2000 року спеціалістом 1 категорії відділу земельних ресурсів було зафіксовано, що по земельно-кадастровій книзі за гр. ОСОБА_3 рахується 0,29 га землі, з яких 0,22 га – присадибна ділянка, 0,07 га – за межами. Фактично використовується присадибна ділянка розміром 0,24 га. По документах за селянсько-фермерським господарством ОСОБА_1 рахується 0,11 га землі, фактично використовується 0,09 га. Запропоновано за згодою сторін встановити межові знаки між земельними ділянками згідно плану. ОСОБА_3 не погодився (а.с.84, 85).

За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник (володілець, користувач) вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Підставою для подання позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку в постанові від 27 січня 2021 року у справі №175/4348/17 (провадження №61-12868св19) підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Суд першої інстанції встановив, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 площею 0,07 га, яка передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 6377609 від 18 липня 2014 року, облаштована огорожа ОСОБА_2 і фактично нею використовується.

Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме до актом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 21 січня 2025 року комісією в складі: завідувача сектору земельних відносин житлово-комунального господарства, земельних відносин, містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Теплицької селищної ради Крамського Я.М., спеціаліста 1 категорії сектору земельних відносин відділу житлово-комунального господарства, земельних відносин, містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Теплицької селищної ради Феська В.Г., техніка геодезиста ФОП ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , в присутності заявника ОСОБА_1 і представника суміжної земельної ділянки ОСОБА_8 було встановлено, що згідно державного акта на право приватної власності на землю, серія IV-ВН №036670, виданого 30 січня 1998 року та Даних реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 площею 0,07 га передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 6377609 від 18 липня 2014 року. Однак така загороджена ОСОБА_2 і фактично нею використовується (а.с.34).

Щодо факту встановлення огорожі відповідачем, то зазначена обставина не заперечується і самою відповідачкою.

Зокрема допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснив, що до нього, як до спеціаліста, у 2015 році зверталась ОСОБА_4 з проханням виготовити технічну документацію на її земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Однак під час виготовлення такої ним було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 площею 0,07 га, що по АДРЕСА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 1997 року належить ОСОБА_1 і зареєстрована за ним. Його намагались ввести у оману, в результаті чого він під час виготовлення кадастрового плану припустився помилки. Під будівництво ангару позивачу надавалась інша земельна ділянка розміром 11 соток, а ОСОБА_3 було передано згідно рішення Теплицької селищної ради від 1999 року земельну ділянку розміром 0,20 га за межами населеного пункту для ведення особистого підсобного господарства.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що проживає недалеко від позивача та відповідача. Йому відомо, що ОСОБА_8 поставив огорожу на земельній ділянці, яку завжди обробляла дочка ОСОБА_1 . Між сторонами давно існує спір за межу, часто викликались комісії, однак компромісу так і не досягли.

Свідок ОСОБА_10 показала, що являється дочкою позивача ОСОБА_1 . Її покійна мати за життя дозволила сусідці ОСОБА_4 користуватись частиною їхнього городу і тривалий час вона використовувалась сусідами. А згодом на частині їхньої земельної ділянки було встановлено огорожу. Вважає такі дії сусідів незаконними, оскільки згідно усіх документів спірна земельна ділянка належить її батькові.

Свідок ОСОБА_11 показала, що проживає на паралельній вулиці до вулиці, де машкають сторони. ОСОБА_4 була її двоюрідною сестрою. Усім мешканцям надавалось по 15 соток землі на той час. ОСОБА_12 позивача та відповідача межували, вони спілкувались. Покійна дружина позивача ОСОБА_13 близько двох років обробляла спірну земельну ділянку, а потім позивачем було споруджено на ній ангар.

Свідок ОСОБА_14 показала, що проживає на одній вулиці із сім`ями позивача та відповідача. На скільки їй відомо, ОСОБА_1 приватизував свою земельну ділянку, а відповідачі ні.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що являється чоловіком відповідачки. З 2006 року проживає у АДРЕСА_2 і з того часу по даний час його родина користувалась спірною земельною ділянкою огорожу поставили з метою відгородитись від ангару позивача, оскільки з його сторони постійно забігають хижі тварини. Межі їхньої земельної ділянки документально не визначені і право власності у відповідності до вимог чинного законодавства не оформлено.

Таким чином зібраними та дослідженими доказами в справі (письмовими доказами, поясненнями сторін та свідків) в їх сукупності судом встановлено, що відповідач ОСОБА_15 , самовільно встановила на належній на праві власності земельній ділянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 0,07 га, кадастровий номер 0523755100:04:002:0728, огорожу, чинить перешкоди позивачу перешкоди в користуванні даною земельною ділянкою.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 набув спірну земельну ділянку у приватну власність з порушенням закону, не знайшло свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0523755100:04:002:0728, площею 0,07 га, яка розташована на території Теплицької селищної ради, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ВН № 036670 від 30 січня 1998 року, а тому відповідачем порушено його право на користування земельною ділянкою, яке підлягає судовому захисту.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким рішенням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для скасування або зміни рішення суду колегією суддів не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районногосуду Вінницької області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 лютого 2026 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Стадник І.М.