Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №260/1378/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/1378/25 пров. № А/857/24818/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції Ващиліна Р.О.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 05 травня 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (далі – ДСА) щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі – ТУ ДСА) у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.12.2024 по 28.02.2025, виходячи із встановленого на 01.01.2024 та 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн;

зобов`язати ДСА забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.12.2024 по 28.02.2025, виходячи із встановленого на 01.01.2024 та 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн;

визнати протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.01.2024 по 28.02.2025 включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 28.02.2025 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме у 2024 та 2025 роках – 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №260/1378/25, ухваленим у порядку письмового провадження, позов було задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що бездіяльність ДСА щодо незабезпечення ТУ ДСА у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.12.2024 по 28.02.2025, виходячи з встановленого на 01.01.2024 та 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб на рівні 3028,00 грн, є протиправною.

При цьому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ДСА забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.12.2024 року по 28.02.2025 року, виходячи із встановленого на 01.01.2024 та 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, а також зобов`язання ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за спірний період у перерахованому розмірі.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ТУ ДСА, яке просило таке скасувати та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовано тим, що ТУ ДСА, здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", діяло правомірно.

ТУ ДСА, як державний орган та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, у спірних правовідносинах не має повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України та зобов`язане діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних вимог, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України «Про призначення суддів» від 03.04.2005 №6-8/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Великоберезнянського районного суду строком на п`ять років.

Указом Президента України «Про переведення суддів» від 10.11.2006 №948/2004 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 20.05.2010 №2280-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.

Рішення зборів суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про обрання на адміністративну посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області» від 03.03.2021 року №1/03-11, ОСОБА_1 обрано на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, починаючи з 04 березня 2021 року до 03 березня 2024 року включно.

Рішенням зборів суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про обрання на адміністративну посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області» від 25.03.2024 року №2/03-11, ОСОБА_1 обрано на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, починаючи з 26.03.2024 до 25.03.2027 включно.

За період з 01.12.2024 по 28.02.2025 обчислення суддівської винагороди ОСОБА_1 було проведено відповідно до статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.

ОСОБА_1 не погодився із правомірністю обчислення його суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання у 2024-2025 роках суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 3028,00 грн.

При цьому фактичні обставини справи сторонами визнаються, а відтак не підлягають доказуванню.

За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регламентовано нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №1402).

У відповідності до положень Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, який є базовою складовою суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначене обумовлює необхідність визначення, який саме прожитковий мінімум підлягає застосуванню - загальний чи спеціальний, передбачений для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» (далі – Закон № 966-XIV).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтями 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі – Закон № 3460-ІХ) та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі – Закон №4059-IX) встановлено, що з 01.01.2024 року та з 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028 гривень. При цьому, для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено прожитковий мінімум у розмірі 2102 гривні.

Отже, відповідно до Закону № 3460-ІХ та Закону №4059-IX з 01.01.2024 та 01.01.2025 відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що, що з 01.01.2024 та 01.01.2025 для визначення базового розміру посадового окладу судді слід виходити із прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом про Держбюджет станом на 1 січня календарного року, для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

«Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №280/1233/22 та 21.03.2024 у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді

З огляду на зазначене та керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, суд апеляційної інстанції вважає, що у 2024-2025 роках для визначення базового розміру посадового окладу судді має застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до Закону №3460-IX та Закону №4059-IX саме у розмірі 2102 грн.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового задоволення позовних вимог. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області задовольнити.

Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №260/1379/25 та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар