Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №380/5388/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5388/25 пров. № А/857/39900/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року в справі № 380/5388/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

суддя в 1-й інстанції – Сподарик Н.І.,

час ухвалення рішення – 08 вересня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м.Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про стягнення 155248,49 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 39110 (тридцять дев`ять тисяч сто десять) гривень 82 копійок.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірний період у цій справі варто поділити на 2 частини: до 19 липня 2022 року та після цієї дати. Водночас за перший період розмір виплати не є співмірним, тому підлягає зменшенню з істотністю частки 0,23. Однак сума за період після 19 липня 2022 року зменшенню не підлягає, адже обмежена законодавчо шістьма місяцями. Тому просить стягнути з відповідача 155 248, 49 грн (85 356,09 + 69 892,40). Скаржник також підкреслює, що це спір стосується виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 14.11.2019, а не з 01.01.2016 по 28.02.2018 (рішення в справі №380/9267/21).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами, Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №252 від 14.11.2019, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14.11.2019.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі №380/9495/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абз. 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/9495/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 380/9495/24 доповнено абзац третій резолютивної частини, вказавши конкретні суми індексації грошового забезпечення та викласти його в такій редакції:

«Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 щомісячної суми індексації-різниці 4463,15 грн за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 включно у сумі 91345,80 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.».

У решті судове рішення залишено без змін.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 17.07.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/9495/24, відповідачем 26.02.2025 виплачено грошове забезпечення у розмірі 86778,51 грн, що підтверджується копією виписки по картковому рахунку позивача.

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 Цивільного кодексу України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Колегія суддів відхиляє міркування позивача щодо неможливості застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування стягнутого відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

Суд апеляційної інстанції зауважує, що зі змісту норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності.

Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу, адже Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

При цьому відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".

Апеляційний суд повторює, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Також у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що стягнута судом сума може не відображати дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Однак ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у період з 19.07.2022 по 25.02.2025 застосуванню підлягає вже нині чинна редакція ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Помилковість такого висновку обґрунтована апеляційним судом вище.

За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Колегія суддів підкреслює, що формула, визначена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 в складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби, однак не єдино можлива.

При застосуванні критеріїв зменшення розміру відшкодування, позивач (в судах обох інстанцій) пропонує керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зокрема враховувати розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із середнім заробітком за період прострочення.

Зрештою щодо можливості застосування такого підходу висловилася Велика Палата Верховного Суду також у справі № 489/6074/23

Попри те, що визначення істотності частки недоотриманого грошового забезпечення, як співвідношення виплаченої (з порушенням термінів) на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за весь зазначений період затримки розрахунку вочевидь, не може становити частку несвоєчасно виплачених сум, однак позивач вільний в розпорядженні власними правами, і такий критерій зменшення розміру відшкодування, є застосовний з метою досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, також судом взято до уваги не лише тривалість невиплати усіх належних позивачу сум грошового забезпечення та інших виплат при звільненні 14.11.2019, а й пасивну поведінку позивача, те, що позивач за вирішенням спору не звертався тривалий час після звільнення зі служби (лише у 2024 році).

Колегія апеляційного суду також підкреслює, період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення, фактично тривав з 15.11.2019 року (наступний день за датою звільнення) по 25.02.2025 року (дата перед днем проведення повного розрахунку).

Разом з тим, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 у справі №380/9267/21, яке набрало законної сили, вирішено стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 116450,61 грн за період із 15.11.2019 по 18.05.2021, то період, за який у межах цієї справи вирішується питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починається з 19 травня 2021 року та закінчується 25 лютого 2025 року.

Такий підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 29.08.2024 року в справі № 200/3662/23 (пункт 68).

Відтак вже нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (в іншій справі) впливає не стільки на розмір компенсації у справі, що розглядається, скільки на період затримки (прострочення). Також варто зауважити, що Законом № 2352-IX законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Тобто, якщо працівника звільнено з роботи до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з наступного дня після звільнення по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Отже в цій справі, суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, ОСОБА_1 підлягають нарахуванню з 19 травня 2021 року (адже спірні правовідносини після звільнення до цієї дати, вирішені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 у справі №380/9267/21) по 19 січня 2023 року (6 місяців з Законом № 2352-ІХ).

Як встановлено з карток грошового забезпечення позивача, за два останні місяці перед звільненням (вересень-жовтень 2019 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у вересні 2019 року в сумі 11615,34 грн та у жовтні 2019 року - в сумі 11615,34 грн, всього – 23230,68 грн.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 380,83 грн (23230,68 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у вересні - жовтні 2021 року).

Колегія суддів відхиляє розрахунок середньоденного грошового забезпечення наведений позивачем в сумі 379,85 грн, адже такий заснований на відомостях про виплати за серпень-вересень, які не становлять два останні місяці перед звільненням (позивача звільнено 14 листопада 2019 року).

Зважаючи на вищенаведені обставини, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,37 (86778,51 грн (сума за результатами вирішення спору у судовому порядку)/ 232687,13 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 19 травня 2021 року по 19 січня 2023 року).

Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 86094,24 грн (380,83 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,37 (істотність частки) х 611 (кількість календарних днів за період з 19.05.2021 по 19.01.2023).

Суд повторює, що стягнута сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у цій справі становитиме 86094 гривень 24 коп., який і підлягає стягненню з відповідача, враховуючи критерії зменшення розміру відшкодування, з метою досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.6 ст.139).

Оскільки судове рішення підлягає зміні в частині сум стягнення середнього заробітку, відтак здійснюється новий розподіл судових витрат.

Витрати позивача зі сплати судового збору в судах обох інстанцій становлять 3294,55 грн (1552,48 + 1742,07), водночас судом задоволено 55,46% позовних вимог (86 094,24 з 155 248,49), отже судові витрати із сплати судового збору, які підлягають відшкодуванню позивачу становлять 1827,16 грн.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року в справі № 380/5388/25 змінити, зазначивши середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 86094 (вісімдесят шість тисяч дев`яносто чотири) гривні 24 копійки.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 16 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 11 лютого 2026 року.