Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №380/9599/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9599/25 пров. № А/857/37448/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Желік О.М.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львові 11 серпня 2025 року у справі № 380/9599/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

14.05.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №134950009179 від 22.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у проведенні переходу з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу», пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» з урахуванням довідок, виданих Львівською районною державною адміністрацією Львівської області №13/04-31/25 від 15.04.2025, №14/04-31/25 від 15.04.2025 з часу звернення за пенсією, а саме з 15.04.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №134950009179 від 22.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди його роботи в органах місцевого самоврядування з 19.01.1993 по 21.05.2014, а також повторно розглянути заяву від 15.04.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Суд першої інстанції вказав, що стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені. Суд першої інстанції зазначив, що час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача в цій частині слід зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди його роботи в органах місцевого самоврядування з 19.01.1993 по 21.05.2014, а також повторно розглянути заяву позивача від 15.04.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Водночас, на переконання суду першої інстанції, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу» відповідно до довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією. Щодо вимог позивача в частині зарахування до стажу державної служби періоду проходження служби в армії з 18.11.1979 по 01.11.1981 суд відзначив, що оскаржуваним рішенням не відмолено в зарахуванні відповідного періоду до стажу державної служби позивача. Окрім цього, позивачем не надано суду доказів не зарахування вказаного періоду служби в армії до стажу державної служби. Відповідне свідчить про відсутність підстав для задоволення даної частини позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 просить в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати рішення суду першої інстанції та в цій частині позов задовольнити, а саме: «зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державно служби періоди роботи в органах місцевого самоврядування та райдержадміністрацій з 19.01.1993 по 21.05.2014; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XI «Про державну службу», пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» з урахуванням довідок, виданих Львівською районною державною адміністрацією Львівської області №13/04-31/25 від 15.04.2025, № 14/04 -31/25 від 15.04.2025 з часу звернення за пенсією, а саме з 15.04.2025.». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 залишити без змін. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до стажу його роботи з 19.01.1993 по 21.05.2014 входить не тільки робота в органах місцевого самоврядування, а й робота в райдержадміністраціях (Мостиської та Пустомитівської РДА), під час якої йому присвоювались ранги державного службовця та зараховується до стажу державної служби для перерахунку пенсії з урахуванням п. п. 10.12 Прикінцевих та перехідних положень закону № 889. Тому вважає, що суд помилково вказав у рішенні суду про стаж роботи за період з 19.01.1993 по 21.05.2014 як роботу лише в органах місцевого самоврядування, не зазначивши про роботу в райдержадміністраціях. Також зазначив, що задоволення позову без врахування наданих ним довідок про заробітну плату не здійснює ефективного та повного захисту його прав, свобод, інтересів у сфері публічно-правових відносин про захист яких він просив, а саме без зобов`язання відповідача здійснити позивачу переведення пенсії з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, право на його пенсійне забезпечення є ілюзорним.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що після 04.07.2001 згідно ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посади в органах місцевого самоврядування віднесені до відповідних категорій посад органів місцевого самоврядування. Отже, посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями з 04.07.2001. Згідно електронної пенсійної справи та відомостей трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 з 12.04.2002 обраний на посаду голови Мостиської районної ради та склав присягу посадової особи місцевого самоврядування. Період роботи позивача в Мостиській районній раді в Львівській області віднесений до категорії посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідної категорії посад державної служби. Отже, період роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 12.04.2002 по 28.07.2010 не може бути зарахований до стажу державної служби. З огляду на вищевикладене, відповідачем прийнято правомірне рішення від 22.04.2025 № 134950009179 про відмову в переведенні Позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутність необхідного стажу на посадах державної служби.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає таку безпідставною та просив в задоволенні її відмовити.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівської області як одержувач пенсії віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 9 липня 2003 року.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 (дата заповнення 19.05.1978) ОСОБА_1 у період з 19.01.1993 по 21.05.2014 працював на різних посадах в органах райдержадміністрації, Мостиській районній раді, Мостиській міській раді, у тому числі й керівних, з присвоєнням спеціальних звань, а саме:

- 19.01.1993-26.09.1994 – на посаді інженера-інспектора держархбудконтролю райдержадміністрації Мостиської районної державної адміністрації;

- 26.09.1994-01.12.1995 – на посаді заступника районного архітектора інженера-інспектора держархбудконтролю Мостиської районної ради;

- 02.04.1994 – присвоєно 14 ранг державного службовця;

- 03.10.1994 – прийняв присягу державного службовця;

-01.12.1995-18.03.1997 – переведений у райдержадміністрацію на посаду заступника завідуючого відділом містобудування та архітектури інженера-інспектора Держархбудконтролю Мостиської райдержадміністрації;

- 01.05.1996 – присвоєно черговий 13 ранг державного службовця;

- 18.03.1997-01.09.1998 – на посаді заступника завідуючого відділом містобудування та архітектури начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Мостиської райдержадміністрації;

- 01.09.1998-12.04.2002 – на посаді заступника завідуючого відділом з питань містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства начальника інспекції Держархбудконтролю Мостиської райдержадміністрації;

- 30.07.1999 – присвоєно 12 ранг державного службовця;

- 10.08.2001 – присвоєно черговий 11 ранг державного службовця;

- 12.04.2002-14.04.2006 – на посаді заступника голови Мостиської районної ради;

- 12.04.2002 – прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування;

- 12.04.2002 – присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування;

- 04.05.2006-28.07.2010 – затверджено на посаду першого заступника Мостиського міського голови;

- 03.08.2010-21.05.2014 – на посаді першого заступника голови Пустомитівської райдержадміністрації;

- 03.08.2010 – присвоєно 8 ранг IV категорії посад;

- 03.08.2012 – присвоєно черговий 7 ранг державного службовця IV категорії кваліфікації посад.

- 21.05.2014 – звільнено з посади першого заступника голови Пустомитівської райдержадміністрації.

15.04.2025 позивач подав заяву до Головного управлінні Пенсійного фонду України у Львівської області про перехід на пенсію на умовах Закону України «Про державну службу».

До заяви долучено оригінали довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 15.04.2025 №14/04-31/25 та №13/04-31/25, видані Львівською державною адміністрацією Львівської області.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області №134950009179 від 22.04.2025 позивачу відмовлено в переведенні на пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Згідно вказаного рішення, стаж позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців складає 8 років 0 місяців 5 днів.

Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту порушених прав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 10 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 17 травня 2021 року у справі № 607/5615/17.

Так, відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 19.01.1993 по 21.05.2014 працював на посадах як в органах місцевого самоврядування так і на посадах державної служби, що не заперечується відповідачем.

Разом з тим, з матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є відсутність у нього права на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» №3723-XII, оскільки, на переконання відповідача, посадові особи органів місцевого самоврядування не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.

Отже, спірним у цьому випадку є лише зарахування позивачу до стажу державної служби час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Так, відповідно до пункту 8 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.

Тобто, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у абзаці восьмому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини якого зазначено, що «Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист».

Так, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про державну службу»» від 16 грудня 1993 року № 3724-XII дія Закону № 3723 поширювалася на «працівників державних органів Республіки Крим, органів місцевого та регіонального самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад службовців» (пункт 2).

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР було закріплено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону № 3723 (перше речення пункту 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення»).

За Законом № 2493, який набрав чинності 4 липня 2001 року, збережено практику врегулювання відносин щодо пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування законодавством України про державну службу.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148) частину сьому статті 21 Закону № 2493 викладено в новій редакції, згідно з якою пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону № 1058; положення частини сьомої статті 21 Закону № 2493 в редакції Закону № 2148 застосовується з 1 жовтня 2017 року.

Як це зазначив Конституційний Суд України у Рішення від 20.01.2026 №1-р/2026, «За Законом № 3723 на одержання пенсії державних службовців мали право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058, за наявності страхового стажу, потрібного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058, зокрема стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку; пенсія державним службовцям призначалася в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (частина перша статті 37» (абзац перший пункту 3.4 мотивувальної частини).

«Отже, пенсійне забезпечення державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування із 1 травня 2016 року врегульовано Законом № 1058 як загальним законом (lex generalis), за винятком випадків, визначених у пунктах 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, до яких може бути застосована стаття 37 Закону №3723 як норма спеціального закону (lex specialis)» (абзац п`ятий пункту 3.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2026 №1-р/2026).

Також судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення враховано, що у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 Конституційний Суд України зазначив, що «юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні» (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Отже, правомірні очікування державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування щодо набуття права на призначення пенсії саме на підставі статті 37 Закону № 3723 пов`язані з наявністю потрібного стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування станом на 1 травня 2016 року, а тому в осіб, які на зазначену дату цього стажу не мали, такі очікування порушені не були (абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2026 №1-р/2026).

Так, механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229).

Згідно з пунктом 6 Порядку №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII.

Приписами пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців (далі - Порядок №239).

Так, пунктом 1 Порядку №239 передбачено, що до посади працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів відносяться до шостої категорії, зокрема, посади заступників голів, секретарів виконкомів міських Рад народних депутатів і міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; керівників відділів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; керівників управлінь, самостійних відділів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; керівників відділів (підвідділів) та їх заступників у складі управлінь, самостійних відділів, апаратів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів управлінь, самостійних відділів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів виконкомів міських Рад міст обласного підпорядкування, їх управлінь, самостійних відділів та інші прирівняні до них посади.

Водночас, відповідно до пункту 4 Порядку №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2018, прийнятій у справі №351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України «Про державну службу» №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вищевикладені законодавчі приписи вказують на безпідставність доводів відповідача про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».

Як убачається з записів трудової книжки, ОСОБА_1 з 19.01.1993 по 21.05.2014 працював як на посадах як в органах місцевого самоврядування, так і на посадах державної служби, що становить в сукупності більше 20 років стажу, який, водночас, необхідний для призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».

На час подання заяви 15.04.2025 року позивачу згідно паспортних даних ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виповнилось 62 роки.

Отже, позивачем дотримано необхідні вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для призначення йому пенсії за віком на умовах статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

З урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин та встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області №134950009179 від 22.04.2025, яким відмовлено позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», що має наслідком таке рішення скасувати.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині відсутності підстав для зарахування до стажу державної служби періоду проходження служби в армії з 18.11.1979 по 01.11.1981, то суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначене не є предметом апеляційного оскарження, а відтак в силу приписів ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції таким оцінку не надає.

Щодо аргументів позивача-апелянта про необхідність призначення пенсії з врахуванням наданих ним довідок про заробітну плату, то апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналогічного змісту положення містить пункт 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 14.09.2016 №622.

Згідно пункту 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Як убачається з матеріалів справи, позивач при поданні заяви про перехід на пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» додав довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Львівською районною державною адміністрацією Львівської області №13/04-31/25 від 15.04.2025, №14/04-31/25 від 15.04.2025.

Апеляційний суд звертає увагу, що позивач на час звернення про переведення не займав посаду державної служби, тому з урахуванням положень ст. 37 Закону № 3723-ХІІ розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Вказаний висновок узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, виловленими у постанові від 13.02.2019 у справі № 822/524/18. Орім того Верховний Суд у постанові від 27.01.2023 у справі №340/4184/21 не знайшов правових підстав для відступу від зазначеного правового висновку.

Суд апеляційної інстанції, також, зазначає, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).

Водночас, при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд насамперед виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи вчинити відповідну дію, суд вправі обрати належний спосіб захисту порушеного права.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини у справі, правове регулювання спірних правовідносин, враховуючи правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та те, що на момент звернення з заявою 15.04.2025 про переведення позивача з пенсії за віком за Законом №1058 на пенсію за віком за Законами №3723 та №889 у нього був необхідний стаж з 19.01.1993 по 21.05.2014 як на посадах в органах місцевого самоврядування (з 12.04.2002 по 28.07.2010) так і на посадах державної служби, що становить в сукупності більше 20 років, враховуючи вік позивача понад 62 роки на момент подання такої заяви, визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача слід обов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889, врахувавши довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Львівською районною державною адміністрацією Львівської області №13/04-31/25 від 15.04.2025, №14/04-31/25 від 15.04.2025, на підставі поданої заяви від 15.04.2025.

Водночас вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції дають можливість констатувати про помилковість висновків суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог в частині зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу» та при переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» врахувати подані довідки про складові заробітної плати.

Окрім того суд апеляційної інстанції зауважує, що оскільки судом порушене право позивача захищено в спосіб зобов`язання призначити спірну пенсію, а відтак вимоги апеляційної скарги позивача-апелянта в частині зарахування ОСОБА_1 до стажу державно служби періоди роботи в органах місцевого самоврядування та райдержадміністрацій з 19.01.1993 по 21.05.2014, охоплюються таким зобов`язанням, а відтак не потребують додаткового захисту, оскільки вже судом захищені.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В силу приписів ст. 139 КАС України та задоволених вимог позивача, слід стягнути на його користь з відповідача понесені судові витрати у суді першої та апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи відповідають частково, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі № 380/9599/25 скасувати та позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 134950009179 від 22.04.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 15.04.2025 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889, з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Львівською районною державною адміністрацією Львівської області №13/04-31/25 від 15.04.2025 та №14/04-31/25 від 15.04.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. згідно квитанції від 06.05.2025 та за подання апеляційної скарги в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп. згідно квитанції від 03.09.2025.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний