Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №695/1310/25 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1310/25

номер провадження 2-а/695/4/26

14 січня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді – Степченка М.Ю.,

за участю:

секретаря с/з – Землянухіної Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Керімов А.З. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа – ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 складено 14.03.2025 відносно ОСОБА_1 постанову №180 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп.

Відповідно до винесеної постанови №180 нібито встановлено, що поштовим відправленням на адресу ОСОБА_1 направлена повістка про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де позивач перебуває на військовому обліку. Громадянин ОСОБА_1 не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив(ла) правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУПАП.

Тобто, на думку відповідача громадянин ОСОБА_1 нібито своїми діями порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Одержання громадянином ОСОБА_1 повістки нібито підтверджується листом повідомленням про відсутність адресата за вказаною адресою.

Позивач не погоджується з зазначеною вище постановою з тих підстав, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, за відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують викладені в ній обставини, не може сама по собі свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, однак не може замінювати собою доказову базу.

Щодо зазначених обставин у постанові про належне сповіщення ОСОБА_1 про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач зазначав, що будь-яких викликів, повідомлень позивач від відповідача не отримував, про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 обізнаний не був, тому вважає, що сам факт неотримання поштового відправлення, про яке взагалі нічого не було відомо позивачу та жодним доказом не підтверджено факт відмови від отримання повістки на прибуття до РТЦК, само по собі не може створювати складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують, що ОСОБА_1 отримав повістку або був належним чином оповіщений про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Факт направлення повістки поштовим відправленням, на думку позивача, не є достатнім доказом належного оповіщення, якщо немає підтвердження її вручення адресату. Відповідні докази військкоматом надані не були.

Формулювання обвинувачення в оскаржуваній постанові в загальній формі не відображає конкретної суті дій чи бездіяльності ОСОБА_1 , оскільки вони не містять усіх ознак правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КУпАП, зокрема змісту норм відповідно закону, в порушенні якого бвинувачується, необхідних для вирішення справи. Також оспорювана постанова не містить дату вчинення та дату виявлення адміністративного правопорушення, що позбавляє можливості встановити в позивача обов`язку, передбаченого законом.

У даному випадку ОСОБА_1 жоден документ не отримано і належним чином його не повідомлено РТЦК, а факт повернення поштового відправлення не є в силу закону доказом отримання повістки. Тим більше, з оскаржуваної постанови невідомо, з якої причини ОСОБА_1 потрібно прибути до РТЦК та в який час та дату, що позбавляє можливості встановити наявність в нього обов`язку, передбаченого законодавством.

На думку позивача, відповідачем була порушена процедура розгляду справи, зокрема в частині складання протоколу та оформлення матеріалів про порушення.

Позивач вважав оскаржувану постанову протиправною та незаконною, оскільки уповноважена особа при розгляді справи не з`ясувала усіх обставин, що мають значення для справи, зокрема не з`ясувала, що ніякої повістки позивачу особисто не вручалося та від її вручення він не відмовлявся. Також уповноваженою особою при оформленні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не було повідомлено, з якої причини необхідно прибути позивачу до ртцк, яка взагалі була причина виклику. Якщо причина виклику уточнення даних, то в оскаржуваній постанові, не зазначено, які саме конкретно відомості про себе (персональні дані) позивач був зобов`язаний уточнити і не уточнив, а отже, не в повному обсязі викладено суть (об`єктивну сторону) адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. При цьому зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що відповідач належним чином з`ясував причину неявки позивача до органів ТЦК та СП. Також посадовими особами проігноровано та не враховано під час винесення оскаржуваної постанови пояснення позивача, що він не отримував повідомлення від АТ «УКРПОШТИ» та не отримав через це повістку. Також позивачем було повідомлено, що він має право на відстрочку, оскільки має на своєму утриманні трьох неповнолітніх дітей. Відтак, позивач вважає, що не допускав умисного порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме порушення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31.03.2025 відкрито провадження по справі.

21.04.2025 на адресу суду від представника третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшли до суду письмові пояснення в формі відзиву, в яких зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в цій адміністративній справі являється неналежним відповідачем.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, але представник скерував до суду заяву, в якій просив розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 всудове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзив на позов не надав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ІНФОРМАЦІЯ_5 всудове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того ч. 2 ст. 175 КАС України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на вказане, враховуючи, що ч. 1 ст. 286 КАС України передбачено обмежений строк вирішення судом справ цієї категорії, суд вирішив провести розгляд на підставі доказів, наявних у матеріалах справи.

Дослідивши матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Із наявної в матеріалах справи копії постанови в справі про адміністративне правопорушення №180 від 13.03.2025, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 вбачається, що 14 березня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 було встановлено, що громадянин ОСОБА_4 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порушення вимог частин 1, 3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", пунктів 1, 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року, відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року (зі змінами), відповідно до ст. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, будучи належним чином оповіщеним поштовим оператором «Укрпошта» про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 (поштове відправлення направлялось на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання громадянина та повернуте з приміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», при цьому особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання), до ІНФОРМАЦІЯ_4 не прибув, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як порушення військовозобов`язаним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Зазначеною постановою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1 - 4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП визначено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписами частини 3 статті 210-1 КУпАП встановлено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Згідно частини 3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Для громадян, які самостійно прибули до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та підлягають направленню на навчання (підготовку) у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, час явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки встановлюється протягом двох місяців з дня проходження військово-лікарської комісії.

Під час вручення повістки представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки на вимогу громадянина, якому вручається повістка, зобов`язані назвати свої прізвища, ім`я та по батькові, посади, а також пред`явити службові посвідчення.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

На виконання ст. 254 КУпАП України про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, в разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, в двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 256 КУпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Частиною 5 ст. 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм ч. 1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказано у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі №201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі №524/5536/17, від 24 липня 2019 по справі №161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі №295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі №754/10826/16.

Процедура оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.

Згідно з п. 41 Порядку N 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Ухвалою суду від витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_8 матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

На виконання вказаної ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_9 було надано копію постанови від 14.03.2025 №180, копію паспорта ОСОБА_1 , та копію виписки з Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» з відміткою про неприбуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці.

Однак, відповідачем не було надано жодних доказів направлення повістки на адресу позивача. Відповідно відсутні й докази належного оповіщення позивача (згідно п. 41 Порядку №560) про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також суд зазначає, що відсутні докази того, коли саме необхідно було прибути позивачу до ІНФОРМАЦІЯ_3 та з якою метою, оскільки в копії виписки з Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» вказані відомості відсутні.

Водночас суд ураховує, що в оспорюваній постанові не зазначено дату вчинення та дату виявлення інкримінованого адміністративного правопорушення.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов`язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ про адміністративні правопорушення національні органи влади мають дотримуватися гарантій, притаманних кримінальному провадженню.

Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа "Karelin v. Russia" від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення "поза розумним сумнівом", яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Звертаючись до рішень Європейського суду з прав людини, а саме: "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002 року, Суд неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суди мають застосовувати принципи доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення від 21 жовтня 2011 року у справі "Коробов проти України"), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства".

Доведення "поза розумним сумнівом" відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена "поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Отже, суд зазначає, що всі сумніви відносно доведеності вини слід тлумачити на користь особи, а не суб`єкта владних повноважень, оскільки вказаний конституційний принцип, поряд з іншими, є гарантією захисту від безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності.

Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено факту вчинення адміністративного правопорушення та наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, позовні вимоги підлягають до задоволення, а провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Щодо решти доводів сторін суд зазначає, що враховуючи рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

Внаслідок вказаного, решта доводів сторони позивача є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не спростовують основного висновку суду.

Згідно із частинами 1 та 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 605,60 грн.

Керуючись ч. 3 ст. 243 та ст. 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 від 14.03.2025 № 180 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

Згідно зі статтями 255, 286, 293, 295 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Степченко М.Ю.