Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №120/10457/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10457/25

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк Алла Юріївна

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

11 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції в Вінницькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2021 року по 22 липня 2025 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.12.2025 позов задоволено:

-визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції в сумі 121395 (сто двадцять одна тисяча триста дев`яносто п`ять гривень).

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про не повне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУ НП у Вінницькій області.

Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області від 22.04.2021 № 59 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 26.04.2021 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 року у справі № 120/2306/25, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, зокрема зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за періоди з 01 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2020 року включно, з 22 жовтня 2020 року по 28 березня 2021 року включно та з 17 квітня 2021 року по 26 квітня 2021 року в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення, пропорційно відпрацьованому часу та з урахуванням вже виплачених сум такої доплати; зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% до посадового окладу за період з 13 січня 2021 року по 26 квітня 2021 року.

На виконання вказаного судового рішення, 22.07.2025 та 05.12.2025 позивачу нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 33683,22 грн (5844,07 грн + 27839,15 грн), що підтверджується долученими позивачем розрахунками по рішенню Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі № 120/2306/25, складеними Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Вінницькій області.

В подальшому, позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні.

Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; даліЗакон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Визначаючись щодо середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період 7.04.2021 по 18.07.2022, колегія суддів вказує на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою відповідача, в лютому 2021 року та в березні 2021 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) ОСОБА_1 нараховано 14006,78 грн. та 13994.98 грн.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 474,60 грн (14006,78 грн + 13994.98 грн / 59 календарний день в лютому 2021 року та в березні 2021 року).

Відтак середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.04.2021 по 18.07.2022 включно складає 212 620,80 гривень (474,60 грн * 448 календарних днів), а з 19 липня 2022 року - 87801 гривень (474,60 грн * 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,158 (33683,22 грн (сума виплати за судовим рішенням) / 212 620,80гривень (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно).

Відтак, згідно висновків суду першої інстанції, з врахуванням співмірності, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно становить 33594 грн (474,60 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,158 (істотність частки) х 448 (кількість календарних днів за період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно).

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі №580/2427/19.

Про необхідність врахування розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вказано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи із правових позицій Верховного Суду щодо визначення істотності частки порівняно із середнім заробітком та визначення співмірності такої, не існує якоїсь єдиної методики розрахунку.

У постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, необхідно присудити до виплати суму середнього заробітку за вказаний період в розмірі 33594 грн.

Що стосується періоду, за 19.07.2022 до 22.07.2025, колегія суддів, виходячи із висновків Верховного Суду, висловлених у справі № 560/11489/22, погоджується з сумою середнього заробітку, визначеного судом першої інстанції-87801 грн. (не більше як за шість місяців).

Поряд з цим, суд першої інстанції, обгрунтовано застосувавши принцип співмірності до періоду з 07.04.2021 по 18.07.2022 та дійшовши правильного висновку про те, що середній заробіток за період з 19.07.2022 по 05.12.2025 може бути нарахований лише в межах шестимісячного строку, помилково зобов`язав нарахувати та виплатити позивачу кошти в розмірі 121395 грн., тоді як виходячи із норм статті 116 КЗпП України, такі підлягають стягненню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити рішення суду першої інстанції в його зобов`язальній частині.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року змінити.

Абзац третій резолютивної частини рішення викласти наступним чином:

"Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції в сумі 121395 (сто двадцять одна тисяча триста дев`яносто п`ять) гривень."

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.