Рішення від 22 січня 2026 р. у справі №570/5115/24 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/5115/24

Номер провадження 2-др/570/6/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

д о д а т к о в е

23 січня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю: секретаря судових засідань Ярошик І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області заяву представника заявника ОСОБА_1 — адвоката Курис Ольги Сергіївни про стягнення понесених судових витрат з ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини, -

в с т а н о в и в :

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року у справі №570/5115/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 пеню за прострочення по сплаті аліментів у розмірі 41 107,05 грн.

09.01.2026 року представник заявника ОСОБА_1 — адвокат Курис О.С. звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області з заявою про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів понесених витрат на правничу допомогу та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №570/5115/24, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 600,00 грн.

Заяву представник заявниці — адвокат Курис О.С. обгрунтовує наступним.

Так, адвокат Курис О.С. просить поновити процесуальний строк на подання доказів понесених витрат на правничу допомогу, оскільки такий строк був пропущений нею з поважних причин, а саме, останній день строку подання заяви було 04.01.2026 року включно, а вона з 04.01.2026 року по 08.01.2026 року знаходилася у відрядженні, та приступила до роботи лише 09.01.2026 року та відразу звернулася до суду з заявою про стягнення судових витрат. Тобто існували обставини, що унеможливлювали подання заяви про долучення доказів понесених витрат до 09 січня 2026 року.

Так, представництво Годун Я.В. у справі №570/5115/24 здійснювало адвокатське об`єднання «Удовиченко і партнери» на підставі Договору про надання правничої допомоги №186/24 від 01.10.2024 року, що підтверджується ордером про надання правничої допомоги серії ВК 1145189 від 01.10.2024 року, виданого адвокатським об`єднанням «Удовиченко і партнери» для адвоката Курис О.С. Згідно Акту про надання правничої допомоги від 31 грудня 2025 року — загальна вартість наданої правничої допомоги ОСОБА_1 за Договором №186/24 від 01.10.2024 року становить 11 600,00 грн.

Таким чином, адвокат Курис О.С. як представник ОСОБА_1 просить ухвалити додаткове рішення у справі №570/5115/24, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які вона понесла у вказаній справі на професійну правничу допомогу в розмірі 11 600,00 грн.

22.01.2026 року від представника відповідача - адвоката Коновалової А.В. надійшло клопотання, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні заяви представника позивачки про поновлення процесуального строку на подачу такої заяви та відмовити представнику позивачки у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Так, вказує про те, що представник позивачки була відряджена до м.Києва з 04.01.2026 року по 08.01.2026 року, останнім днем подання доказів понесених судових витрат є 05.01.2026 року, що не заважало представнику подати такі докази до вибуття у відрядження або з клопотанням про продовження процесуального строку. Договір про надання правової допомоги позивачка уклала з адвокатським об`єднанням, а тому звернутися з доказами про надання правничої допомоги могли звернутися інші адвокати адвокатського об`єднання, а тому просить відмовити у поновленні строку на подання доказів понесених витрат на правничу допомогу. При цьому, з Акту про надання правничої допомоги від 31.12.2025 року слідує, що на час формування позовної заяви та подання відповіді на відзив сума сплачених клієнтом коштів складала б 7 000,00 грн., а тому заявлена сума у розмірі 11 600,00 грн. є завищеною та не відповідає фактичним обставинам.

Так, згідно ч.3 ст.270 ЦПК України, суд що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

У частині 4 статті 270 ЦПК України зазначається про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Розгляд заяви представника заявника ОСОБА_1 — адвоката Курис Ольги Сергіївни про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, яке було призначено на 22.01.2026 року було відкладено у зв`язку із зайнятістю судді в іншому провадженні до 23.01.2026 року.

В судове засідання 23 січня 2026 року заявник та його представник — адвокат Курис О.С., відповідач та його представник не з`явилися, повідомлялися про час та дату судового засідання завчасно та належним чином.

З огляду на викладене, суддя вважає за можливе розглядати заяву про стягнення понесених судових витрат, у відсутність учасників справи, за наявних у розпорядженні суду матеріалів, з урахуванням поданих них заяв та заперечень, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши заяву про стягнення понесених судових витрат та додані до неї докази, вивчивши матеріали справи №570/5115/24, суд приходить до наступного висновку.

Так, суддя вважає за можливе поновити представнику заявниці ОСОБА_1 — адвокату Курис О.С. процесуальний строк на подання заяви про понесення судових витрат на правничу допомогу, оскільки він був пропущений з поважних причин.

Так, відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Зі змісту ч.ч. 1-3 ст.134 ЦПК України вбачається, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Судом встановлено, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року у справі №570/5115/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 пеню за прострочення по сплаті аліментів у розмірі 41 107,05 грн.

09.01.2026 року представником позивачки ОСОБА_1 — адвокатом Курис О.С. подано заяву про поновлення строку на звернення до суду з заявою про стягнення судових витрат та стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за надання професійної правничої допомоги у розмірі 11 600,00 грн.

На підтвердження надання правничої допомоги представником позивачки надано Договір про надання правничої допомоги №186/24 від 01.10.2024 року; ордер про надання правничої допомоги №ВК1145189 від 01.10.2024 року; Акт про надання правничої допомоги від 31 грудня 2025 року, згідно якого ОСОБА_1 надано правничу допомогу наступного характеру: підготовка проекту позовної заяви — 4 000,00 грн.; підготовка проекту відповіді на відзив — 3 000,00 грн.; підготовка та подання клопотань про долучення доказів — 1 000,00 грн.; представництво інтересів клієнта в судових засіданнях (в 3 засіданнях) — 3 600,00 грн. Загальна вартість правничої допомоги становить 11 600,00 грн.; Рахунок від 31.12.2025 року, згідно якого ОСОБА_1 сплатила Адвокатському об`єднанню «Удовиченко і партнери» 11 600,00 грн. як гонорар за надання правничої допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги №186/24 від 01.10.2024 року.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.19 вказаного вище Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 .11.2020 у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19), від 08.01.2024 у справі № 642/4993/17 (провадження №61-3789св23) зроблено висновки, що: «суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».

Верховний Суд у справі № 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Водночас, відповідно до п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку наведеному переліку та вартості робіт (наданих послуг) в Акті про надання правничої допомоги від 31 грудня 2025 року, що підтверджується також і Договором про надання правничої допомоги №186/24 від 01.10.2024 року, аналізуючи перелік наданих послуг та зміст перелічених документів, суд дійшов висновку, що представником заявника підтверджено відповідними доказами обсяг наданих послуг і виконаних робіт, враховуючи також складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для позивача у своїй сукупності, однак враховуючи, що позов був задоволений частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустоку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 41 107,05 грн. (тобто на 88,50% від заявленої суми), суд вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимоги, а саме у розмірі 10 265,96 грн. (11 600,00 грн.*41 107,05 грн./46 448,81 грн.), а тому заява про ухвалення додаткового рішення у справі №570/5115/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Поновити представнику заявника ОСОБА_1 — адвокату Курис Ользі Сергіївні пропущений процесуальний строк на подання заяви про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Заяву представника заявника ОСОБА_1 — адвоката Курис Ольги Сергіївни про стягнення понесених судових витрат з ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини — задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП — НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП — НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 265 (десять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 96 коп.

На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на додаткове рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому додатково рішення суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гладишева Х.В.