Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №726/3900/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 726/3900/25

Головуючий у 1-й інстанції: Проскурняк І.Г.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

11 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №6093532 від 06.11.2025 року,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №6093532 від 06.11.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не допускав будь-яких порушень правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, оскаржувана постанова є протиправоною, оскільки в його діях відсутній склад вищезгаданого адміністративного правопорушення, відповідачем не було з`ясовано обставини, що мають суттєве значення для справи та грубо порушено процедуру розгляду справи, не досліджено докази, що в подальшому зумовило порушення прав, передбачених ст.268 КУпАП.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 17 грудня 2025 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що постановою Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України серії ЕНА №6093532 від 06.11.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190 гривень.

Згідно з оскаржуваною постановою, 05.11.2025 року близько 12 год. 50 хв. позивач керував транспортним засобом Mercedes-Benz 250, державний номерний знак НОМЕР_1 , у місті Чернівці по вулиці Маріупольській, 4, з номерним знаком, який був забруднений та містив сторонні предмети, а саме пластикові стяжки, а також був неосвітлений у темну пору доби, що унеможливлювало чітке визначення його символів з відстані двадцяти метрів, чим, на думку відповідача, порушено пункт 2.9(в) Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до суду з вимогою про її скасування.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність постанови серії ЕНА №6093532 від 06.11.2025, оскільки відеозаписом, який наданий до відзиву представником відповідача підтверджується вина позивача, де чітко відображено, що позивач керував Mercedes - Benz 250 з д.н.з. НОМЕР_1 , в м.Чернівці, по вул.Маріупольська, 4, в якого державний номерний знак був забруднений та із сторонніми предметами, а саме встановлено пластикові стяжки та із неосвітленим номерним знаком в темну пору доби, чим порушив пункт 2.9.в Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 121-3 КУпАП, а тому в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення ним пункту 2.9.в ПДР, який б відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» давав право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під його керуванням. Номерний знак на автомобілі Mercedes-Benz 250, яким керував позивач, належно освітлювався, лампочки підсвітки були справні, він не був забруднений та на ньому не було сторонніх предметів.

Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно із ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1 - 4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП за порушення вимог п.2.9.в ПДР України.

При цьому позивач також вказує на відсутність підстав для зупинки його транспортного засобу.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів i технічних засобів, що мають функції фото- i кінозйомки, відеозапису, засобів фото- i кiнозйомки, вiдеозапису.

Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Частиною 3 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

З огляду на наведені норми Закону України «Про Національну поліцію» доводи позивача про відсутність у відповідача підстав для зупинки транспортного засобу є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 35 цього Закону поліцейський має право зупиняти транспортний засіб, зокрема, у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху. При цьому закон не вимагає попереднього доведення факту вчинення правопорушення - достатньою є наявність обґрунтованих підстав вважати, що таке порушення мало місце.

Як убачається з обставин справи, відповідач, здійснюючи повноваження у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, вважав, що позивачем допущено порушення вимог Правил дорожнього руху, що і стало безпосередньою підставою для зупинення транспортного засобу відповідно до пункту 1 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Отже, такі дії відповідача узгоджуються з наданими йому законом повноваженнями та мають превентивний характер.

Частиною третьою статті 35 Закону передбачено обов`язок поліцейського повідомити водія про конкретну причину зупинки. Сам по собі факт подальшого оскарження позивачем наявності чи відсутності порушення Правил дорожнього руху не свідчить про незаконність самої зупинки, якщо на момент її здійснення у поліцейського були об`єктивні підстави вважати, що водієм вчинено правопорушення.

Таким чином, зупинення транспортного засобу було здійснено у межах повноважень відповідача, на підставі та у спосіб, передбачені законом, а твердження позивача про відсутність правових підстав для такої зупинки не знайшли свого підтвердження.

Стосовно вчинення позивачем самого правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. «в» п. 2.9 Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Згідно ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака,- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За змістом ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

На підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП відповідачем надано до матеріалів справи два відеозаписи.

Колегія суддів з цього приводу зауважує, що Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України "Про дорожній рух" щодо посилення адміністративної відповідальності за порушення порядку встановлення та використання номерних знаків транспортних засобів" було внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та доповнено його новою статтею 121-3, якою встановлено адміністративну відповідальність за порушення вимог щодо використання номерних знаків.

Водночас зміни до Правил дорожнього руху України та до статті 37 Закону України «Про дорожній рух» у частині формулювання ознак порушення, пов`язаного із закриттям або забрудненням номерного знака, не вносилися.

Так, стаття 37 Закону України "Про дорожній рух" передбачає заборону експлуатації транспортних засобів із номерними знаками, які "закриті іншими предметами чи забруднені, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 метрів".

Аналогічна за змістом норма міститься у пункті 2.9 "в" Правил дорожнього руху України, яким заборонено керування транспортним засобом із номерним знаком, що "закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м".

Натомість частина перша статті 121-3 КУпАП сформульована інакше та передбачає відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом із номерним знаком, "закритим іншими предметами (в тому числі прозорими)", а окремо - за "забруднений номерний знак, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи … з відстані двадцяти метрів".

Таким чином, у КУпАП критерій "20 метрів" прямо віднесений лише до ознаки забрудненості, тоді як у Законі України "Про дорожній рух" та у Правилах дорожнього руху вказаний критерій поширюється як на закриття іншими предметами, так і на забруднення номерного знака. Вказане свідчить про нормативну неузгодженість (конкуренцію) між нормами, що регулюють однорідні правовідносини.

У даній справі встановлено, що номерний знак транспортного засобу був додатково закріплений двома пластиковими стяжками з метою запобігання його відпаданню під час руху. Зазначені стяжки не перекривали жодного символу номерного знака, не спотворювали його зображення та не перешкоджали візуальному сприйняттю буквено-числової комбінації.

Разом з тим органом, який притягнув особу до адміністративної відповідальності, не встановлено та не доведено, що наявність зазначених предметів унеможливлювала або ускладнювала чітке визначення символів номерного знака з відстані 20 метрів.

З огляду на наявність конкуренції між нормами та різне формулювання ознак складу правопорушення, а також враховуючи, що адміністративна відповідальність не може тлумачитися розширено, у разі нормативної невизначеності має застосовуватися тлумачення, більш сприятливе для особи, яка притягається до відповідальності.

За відсутності доведеності факту неможливості ідентифікації номерного знака з відстані 20 метрів, склад адміністративного правопорушення відсутній, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.

Однак, дослідивши надані відповідачем відеозаписи, колегія суддів встановила, що державний номерний знак НОМЕР_1 транспортного засобу Mercedes - Benz 250 проглядається чітко, номерний знак не забруднений, його розміри, форма, позначення, колір і розміщення не змінені.

В оскаржуваній постанові зазначено, що водій керував транспортним засобом із забрудненим номерним знаком, із наявністю сторонніх предметів (пластикових стяжок), а також із неосвітленим номерним знаком у темну пору доби, що нібито не давало можливості чітко визначити символи з відстані 20 метрів, чим порушено пункт 2.9 "в" Правил дорожнього руху України. Таким чином, сам орган, який виніс постанову, пов`язує наявність складу правопорушення саме з неможливістю ідентифікації номерного знака з відстані 20 метрів.

Водночас твердження про неосвітленість номерного знака як окрему підставу відповідальності, яка є самостійним складом правопорушення і не потребує доведення критерію "20 метрів", спростовується матеріалами справи, оскільки з відеозапису чітко вбачається, що номерний знак транспортного засобу був освітлений.

Крім того, з відеозапису не встановлено факту забруднення номерного знака: його поверхня є візуально чистою, символи - розбірливими, а будь-які ознаки забруднення, які б перешкоджали ідентифікації, відсутні. Об`єктивно спостерігаються лише пластикові стяжки, які використовувалися для додаткового кріплення знака та не перекривали жодного символу буквено-числової комбінації.

При цьому жодних вимірювань відстані, перевірки можливості зчитування номерного знака з 20 метрів або інших об`єктивних способів фіксації неможливості його ідентифікації уповноваженим органом не проводилося, що свідчить про недоведеність відповідних обставин та відсутність належної доказової бази для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Забруднення номерного знака, його неосвітлення чи закриття сторонніми предметами, що не дає змоги чітко визначити його символи з відстані 20 метрів на відео не зафіксовано.

Таким чином, фактично матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем вміненого йому адміністративного правопорушення.

Між тим, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі «Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.1988 зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі "Дактарас проти Литви" від 24.11.2000).

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Салабіаку проти Франції" від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121-3 КУпАП України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в діях позивача складу правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи що за подання позовної заяви позивачем сплачено 605,60 грн та за подання апеляційної скарги - 908,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1514,00 грн.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 3 частини третьої статті 317 КАС порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Отже, враховуючи те, що у справі неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 17 грудня 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА №6093532 від 06.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, а справу про притягнення до адміністративної відповідальності закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1514,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.