Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №600/5328/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/5328/25-а

Головуючий у 1-й інстанції: Григораш В.О.

Суддя-доповідач: Канигіна Т.С.

11 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Кузьмишина В.М. Слободонюка М.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Нечко Я.O.,

позивача: ОСОБА_1 ,

третьої особи: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

10.11.2025 ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання протиправною та скасування постанову про накладення штрафу від 05.11.2025 у виконавчому провадженні №77110815, винесеної головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В., якою накладено штраф в розмірі 3400 грн за невиконання рішення суду.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню. За доводами позивача: невиконання рішення суду не мало місця з її вини, а було обумовлене психоемоційним станом дітей, що підтверджується висновком дитячого психолога, яка була присутня під час виконавчих дій; у її діях відсутній умисел, оскільки вона виконала рішення суду настільки, наскільки це було можливо, створивши умови для зустрічі, забезпечивши присутність психолога та не перешкоджаючи прибуттю батька; фактична реалізація зустрічі стала неможливою через обставини непереборної сили – панічну реакцію та ретравматизацію дітей. Також указувала, що батько на зустріч прибув разом із своєю матір`ю, яка вела себе агресивно, використовувала нецензурну лексику, звинувачувала матір дітей у присутності самих дітей.

Таким чином, за твердженням позивача, державним виконавцем не перевірено причини невиконання судового рішення у встановлений спосіб та винесено спірну постанову без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, необґрунтовано та не у спосіб, встановлений законом.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22.05.2024 у справі №726/3005/23 зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визначено порядок спілкування та побачення ОСОБА_2 із його дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 у справі №726/3005/23 змінено рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22.05.2024 в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Встановлено наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із його дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у формі побачень:

- протягом першого року з дня прийняття даної постанови, тобто до 17.09.2025 за попередньою домовленістю з матір`ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров`я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 13:00 години в присутності матері за місцем проживання дітей чи в іншому місці за погодженням батьків;

- в подальшому, тобто після 17.09.2025 за попередньою домовленістю з матір`ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров`я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов`язком забрати дітей із місця їхнього проживання та повернути назад до місця їх проживання;

- 15 серпня у день народження батька дітей ОСОБА_2 , щорічно, у проміжок часу із 09:00 години до 18:00 години, якщо припадає на вихідний чи святковий день та з 18:00 години до 21:00 години якщо вказана дата припадає на будній день, без присутності матері у місці за вибором батька із обов`язком забрати дітей із місця їхнього місця проживання та повернути назад до місця їх проживання;

- у різдвяні, новорічні та пасхальні свята, святкові дні - 16 червня (день Діани), ІНФОРМАЦІЯ_1 (день народження ОСОБА_5 ), 1 вересня, 8 березня, щорічно, за бажанням дітей та за домовленістю з матір`ю.

У решті рішення залишено без змін.

10.02.2025 головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №77110815 про примусове виконання виконавчого листа №726/3005/23, виданого 22.05.2024 Садгірським районним судом м. Чернівці на виконання рішення у справі №726/3005/23.

02.11.2025 за адресою: м. Чернівці, вул. Бідняка, 14 проведено виконавчу дію щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . За результатами виконавчої дії державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гурильовим О.В. складено акт державного виконавця, у якому наведено, що мати ОСОБА_1 вивела дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із приміщення будинку, проте, посилаючись на небажання дітей, не передала їх стягувачу та не надала можливість проведення спільного часу з батьком ОСОБА_2 .

На підставі цього акта 05.11.2025 головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гурильовим О.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №726/3005/23, виданого 22.05.2024 в межах ВП77110815, винесено постанову, якою за невиконання рішення суду у справі №726/3005/23 накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 3400,00 грн.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 можливе лише за участі боржника – позивача у даній справі, у зв`язку з чим державний виконавець не вживає жодних заходів примусового виконання рішення, а лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням.

Як наведено судом першої інстанції, незважаючи на своє відношення до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов`язана була вчиняти дії щодо забезпечення спілкування дітей з батьком. Проте нічого з цього не було зроблено, жодних доказів зворотного позивач суду не надала. Її позиція заснована насамперед на тому, що вона не зобов`язана сприяти проведенню побачень батька з дітьми (обґрунтовуючи їх "небажанням") на виконання судових рішень у справі №726/3005/23, що є помилковим.

Іншої можливості ОСОБА_2 спілкуватися з дітьми як у порядку, що визначений судовими рішеннями у справі №726/3005/23, немає. ОСОБА_1 зобов`язана сприяти такому спілкуванню, зокрема, шляхом формування у дітей сприятливої до ОСОБА_2 поведінкової моделі.

Державний виконавець при винесені оскарженої постанови належним чином перевірив як факт виконання судового рішення боржником на момент винесення спірної постанови, так і дослідив поважність невиконання такого, оскаржена постанова про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду винесена з дотриманням норм чинного законодавства, у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

V. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, – ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, зокрема:

- неправильний розподіл тягаря доказування (не з`ясовані причини невиконання рішення суду, не перевірена наявність або відсутність поважних причин, не надані до суду докази умисного ухилення боржника від виконання рішення);

- вихід за межі доказування;

- порушення прав на справедливий суд та принципу змагальності;

- не повністю встановлені та спотворені обставини справи;

а також на порушення норм матеріального права:

- неправильне застосування статей 64-1 та 75 Закону України "Про виконавче провадження";

- ігнорування принципу найкращих інтересів дитини тощо.

Третя особа подала відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому стверджує про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 20.04.2021 у справі № 620/536/19, від 11.09.2024 у справі № 440/5984/20, від 30.10.2025 у справі № 420/8983/25.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

При цьому відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" наведені обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців.

Так, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Розділ VIII Закону України "Про виконавче провадження" містить положення щодо виконання рішень немайнового характеру.

Згідно зі статтею 63 цього Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 64-1 наведеного Закону передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі – Інструкція №512/5), затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, згідно з пунктом 5 розділу ІХ Інструкції №512/5 якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування (пункт 6 розділу ІХ Інструкції №512/5).

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови (пункт 7 розділу ІХ Інструкції №512/5).

Відповідно до пунктів 8, 9 цієї Інструкції державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

VIІ. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Колегія суддів не погоджується з указаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З огляду на вищенаведені приписи законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.

Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання судового рішення, варто з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мала вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений їй строк.

У цьому взаємозв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

При цьому невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин та винесення відповідної постанови про накладення штрафу.

У доводах апеляційної скарги позивач стверджує, що нею було забезпечено виконання рішення суду, оскільки вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з дітьми, а неможливість спілкування викликана поведінкою дітей, які відмовилися проводити час із батьком, а тому ця обставина, у силу приписів статей 63 та 75 Закону № 1404-VІІІ, є поважною причиною невиконання рішення.

Як наведено в акті державного виконавця, 02.11.2025 за адресою: м. Чернівці, вул. Бідняка, 14 проведено виконавчу дію щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у якому зазначено, що мати ОСОБА_1 вивела дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із приміщення будинку, проте, посилаючись на небажання дітей, не передала їх стягувачу та не надала можливість проведення спільного часу з батьком ОСОБА_2 .

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на своє відношення до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов`язана була вчиняти дії щодо забезпечення спілкування дітей з батьком. Проте нічого з цього не було зроблено, жодних доказів зворотного позивач суду не надала.

З цього приводу варто зазначити, що в силу частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі – Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення у справі "М.С. проти України" від 11.07.2017 (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

За правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 05.06.2024 у справі № 480/6452/23, небажання дитини у момент зустрічі спілкуватися з батьком, що прямо зафіксовано в акті державного виконавця, не може розцінюватись як неповажна причина невиконання позивачем, як боржником судового рішення у виконавчому провадженні, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та очевидно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а, від 08.07.2021 у справі № 640/11833/19.

Як вищезазначено, відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

З урахуванням приписів пунктів 6, 7 розділу ІХ Інструкції № 512/5 при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування. При цьому в разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Отже, державним виконавцем складено вищенаведений акт від 02.11.2025 при проведенні виконавчої дії щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зазначено, що боржник не передала дітей стягувачу у зв`язку з їх небажанням. Водночас, державним виконавцем не здійснено залучення у такому випадку представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови та передчасно винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу.

Таким чином, у даному випадку без залучення відповідних спеціалістів, без з`ясування та надання оцінки поважності/неповажності всіх причин невиконання судового рішення позивачем, як боржником, у виконавчому провадженні, відповідач протиправно виніс постанову від 05.11.2025 в межах ВП77110815, якою за невиконання рішення суду в справі №726/3005/23 накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 3400,00 грн.

Тобто державний виконавець не навів належних та достовірних, достатніх доказів щодо невиконання позивачем, як боржником, без поважних причин рішення суду, що передбачено приписами статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу від 05.11.2025 у виконавчому провадженні №77110815.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення не звернув уваги на вказані приписи законодавства, дійшов передчасного висновку про правовірність доводів державного виконавця.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем у порушення вимог 77 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

VIІІ .ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про задоволення позову.

IX. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 3028,20 грн судового збору, сплаченого за подання позову згідно з платіжною інструкцією від 09.11.2025 на суму 1211,20 грн та за подання апеляційної скарги відповідно до платіжної інструкції від 25.12.2025 на суму 1817,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Підкови Івана, 2, м. Чернівці, Чернівецька область, 58025, код ЄДРПОУ 41660030), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу від 05 листопада 2025 року у виконавчому провадженні №77110815.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Підкови Івана, 2, м. Чернівці, Чернівецька область, 58025, код ЄДРПОУ 41660030) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 20 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 лютого 2026 року.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Кузьмишин В.М. Слободонюк М.В.