Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №522/18363/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/18363/25

Головуючий в 1 інстанції: Ярема Х.С.

Дата і місце ухвалення 07.01.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

за участю секретаря - Кніш Д.А.,

представника апелянта - Гапієнка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 січня 2026 р. у справі №522/18363/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Бондаря Володимира Михайловича, Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом в якому просила, визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення Серії ОДП 2418675 від 08.08.2025, складену інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Бондарем В.М., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 680 грн. за порушення п. 15.9 «и» ПДР України (здійснення зупинки, стоянки безпосередньо в місті виїзду з прилеглої території) за ч.3 ст.122 КУпАП та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 січня 2026 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що відповідач у справі не надав суду доказів надсилання копії відзиву та заперечень іншим учасникам справи. Вважає, що наявні у справі фото матеріали свідчать, що транспортний засіб здійснював зупинку біля тротуару поблизу виїзду з прилеглої території, а не безпосередньо в місті виїзду, як зазначено в оскаржуваній постанові. Також, суд не врахував відсутність даних про відстань транспортного засобу від виїзду з прилеглої території, а також прилад яким інспектор мав здійснювати відповідний замір. Зазначив, що в судовому рішення суд першої інстанції одночасно посилається на «зупинку» та на заборону, що стосується «стоянки», не розмежувавши ці правові поняття, хоча відповідно до ПДР України вони мають різний юридичний зміст і правові наслідки. Також вважає, що відповідач невірно визначив суб`єкта відповідальності, та помилково притягнув позивача до адміністративної відповідальності. Крім цього, вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо наявності двох різних варіантів оскаржуваної постанови.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради посилається на необґрунтованість доводів апелянта та відсутність підстав для скасування судового рішення.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та вказує на порушення судом першої інстанції при винесенні рішення норм процесуального законодавства, зокрема ст 268 КАС України, а саме не повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч.3 ст 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 08.08.2025р. о 16:43 год. за адресою м. Одеса, Французький бульвар, буд. 66/2, інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради розглянуто адміністративну справу та винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення Серії ОДП 2418675, якою ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у зв`язку і порушеннями п. 15.9 ПДР України.

Відповідно до змісту зазначеної вище постанови, водій транспортного засобу Daewoo Lanos д/н НОМЕР_1 здійснив зупинку, стоянку безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території, чим порушив вимоги п. 15.9 ПДР України у зв`язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн.

Не погоджуючись із правомірністю вказаної вище постанови, позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наявні у справі матеріали підтверджують факт порушення водієм транспортного засобу вимог п. 15.9 ПДР України, складена інспектором з паркування постанова про притягнення власника транспортного засобу до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР).

Згідно п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України.

Пунктом 15.1 ПДР України передбачено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (п. 15.2 ПДР України).

Пунктом 15.9 ПДР України встановлені випадки, коли зупинка транспортного засобу забороняється.

Так, згідно пп. «и» п. 15.9 ПДР України зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

В свою чергу, пп. «а» п. 15.10 ПДР України передбачено, що стоянка забороняється у місцях, де заборонена зупинка.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР України).

Згідно ч. 3 ст. 122 КУпАП порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Надаючи оцінку зібраним по справі доказам, колегія суддів зазначає, що відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил зупинки (стоянки) транспортного засобу, що зафіксовано у режимі фотозйомки, надано фотокопії зображення транспортного засобу, отриманих з різних ракурсів.

Дослідивши вказані докази, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані докази (матеріали фотофіксації) підтверджують порушення водієм транспортного засобу вимог пп. «и» п.15.9, а також пп. «а» п. 15.10 ПДР України, оскільки ці фотоматеріали надають можливість ідентифікувати транспортний засіб, встановити місце розташування транспортного засобу по відношенню до прилеглої території, а також те, що зупинка транспортного засобу здійснено на відстані менше 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території.

Вказаний факт є очевидним та не викликає жодних сумнівів, у зв`язку із чим доводи позивача про те, що надані фотоматеріали не підтверджують порушення позивачем вимог пункту 15.9 ПДР України, у зв`язку із відсутністю замірів відстані до виїзду з прилеглої території, у даному випадку не враховуються судом апеляційної інстанції.

Отже, надані відповідачем докази, які у розумінні статті 51 КУпАП, є допустимими та підтверджують факт порушення позивачем вимог пп. «и» п.15.9 ПДР України.

Надаючи оцінку доводам апелянта з приводу того, що відповідач невірно визначив суб`єкта відповідальності, та помилково притягнув позивача до адміністративної відповідальності, судова колегія виходить з наступного.

Приміткою до статті 122 КУпАП передбачено, що суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.

У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1145 від 08.10.2022, належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Водночас положеннями статті 279-3 КУпАП передбачено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили:1) ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; 2) особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

З наданих відповідачем пояснень вбачається, що інспектор з паркування розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, керуючись даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів встановив, що належним користувачем вказаного транспортного засобу на час фіксації правопорушення є позивач.

Оскільки, в розумінні положень статті 14-2 КУпАП України, ОСОБА_1 є відповідальною особою, судова колегія вважає, що інспектор з паркування правомірно склав постанову про притягнення саме власника транспортного засобу, як відповідальну особу до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 КУпАП.

З приводу доводів апелянта щодо порядку направлення відповідачем відзиву (заперечень) на позовну заяву іншим учасникам справи, а також наявність недоліків в оформлені оскаржуваної постанови, судова колегія зазначає, що вказані обставини не спростовують факту порушення водієм транспортного засобу правил дорожнього руху, а отже не можуть бути самостійної підставою для скасування вірно ухваленого по суті судового рішення.

В свою чергу колегія суддів погоджується із представником позивача щодо не повідомлення належним чином про дату, час і місце судового засідання судом першої інстанції та прийняття рішення без належної участі позивача у справі.

Суд зазначає, що ст. 286 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності

Статтею 268 КАС України передбачено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Суд зазначає, що матеріали справи містять відомості про не повідомлення судом першої інстанції сторін про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалою суду першої інстанції від 25.08.2025 ухвалено, що розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Суд констатує, що в порушення вимог КАС України судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності учасників справи, не повідомлених належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Суд акцентує, що не повідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання по зазначеній категорії справ порушує право бути почутим, яке є частиною права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції з прав людини). Відсутність повідомлення унеможливлює надання пояснень та доказів, що порушує принцип всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Пунктом 3 ч.3 ст.317 визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковими для скасування судового рішення, а також встановлення правомірності складення оскаржуваємої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, то апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 січня 2026 р. у справі № 522/1863/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовити.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 січня 2026 р. у справі № 522/1863/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовити.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук