Вирок від 10 лютого 2026 р. у справі №945/2873/25 — Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/2873/25

Номер провадження 1-кп/945/444/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді ОСОБА_1 , за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ;

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

захисника ОСОБА_5 ;

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №62024150010002085 від 27.08.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Красні Окни Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого згідно вироку Красноокнянського районного суду Одеської області від 04.12.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі, звільнений 05.06.2024 ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24.05.2024 за ст. 81-1 КК України, умовно-достроково на 1 рік 9 місяців 3 дні для проходження військової служби за контрактом, на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 у військовому званні «солдат»,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

Солдат ОСОБА_6 19 липня 2024 року приблизно о 17:00 год., будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи військову службу на посаді стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», самовільно залишив тимчасове місце дислокації підрозділу, тобто несення служби, що знаходиться у Миколаївському районі Миколаївської області та незаконно перебував поза його межами проводячи час на власний розсуд, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 18.08.2025.

Обвинувачений у судовому засіданні винуватість визнав, суду повідомив, що був засуджений за крадіжку та у червні 2024 року звільнений з місць відбування покарання за ст. 81-1 КК України умовно-достроково, для проходження військової служби за контрактом. Прибув на дислокацію підрозділу ВЧ, де протягом 2 тижнів проходив базову підготовку. Через незадовільне відношення командира підрозділу до нього, а саме неодноразові спричинення тілесних ушкоджень, психологічний тиск, безпричинне утримування у «ямі», був вимушений самовільно залишити ВЧ. Такого відношення до себе не витримав та покинув підрозділ. Знаходився за місцем свого проживання у м. Миколаєві. 18 серпня 2025 року самостійно звернувся до Військової служби правопорядку, так як мав намір повернутись до військової служби. Був затриманий. На даний час бажає продовжити військову службу, про що вже отримав письмову згоду командира ВЧ НОМЕР_2 . Вину визнав повністю, у скоєному розкаявся.

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що обвинувачений визнав свою вину, надав покази та не оспорює фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, викладені в обвинувальному акті, а тому вважає недоцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. З огляду на викладене просив суд обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, зокрема матеріалів службового розслідування, документів, що характеризують особу обвинуваченого.

Обвинувачений та його захисник проти такого порядку та обсягу дослідження доказів не заперечував.

Оскільки учасники судового провадження не оспорювали фактичні обставини провадження і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції, суд роз`яснив учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого щодо визнання винуватості, не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини чи визнає їх під примусом.

З огляду на позицію сторін кримінального провадження щодо порядку та обсягу дослідження доказів, суд здійснив судовий розгляд у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судом досліджено:

- повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 20.08.2024 першого заступника командира ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до якого з 19.07.2024 ОСОБА_6 самовільно залишив військову частину;

-дані копії Контракту про проходження ОСОБА_6 військової служби у ЗСУ;

-матеріали службового розслідування, зокрема копією акту службового розслідування, затвердженого заступником командира стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) з психологічної підтримки персоналу, згідно якого солдат ОСОБА_6 з 19.07.2024 самовільно залишив військову частину, без поважних причин в умовах дії правового режиму воєнного стану. Місце знаходження не встановлено, на телефонні дзвінки солдат не відповідає.

Таким чином, суд доходить висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є доведеною та кваліфікує його дії в межах пред`явленого йому обвинувачення за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби, вчиненому в умовах воєнного стану, військовослужбовцем тривалістю понад три доби.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що за місцем несення служби зарекомендував себе негативно, не одружений, утриманців не має, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому суд визнає щире каяття та з`явлення із зізнанням до правоохоронного органу.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_6 є рецидив злочинів.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання судом повинні враховуватись тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, що відповідно до ч.5 ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, негативну характеристику за місцем несення служби, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, востаннє згідно вироку Красноокнянського районного суду Одеської області від 04.12.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі, звільнений на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 24.05.2024 за ст. 81-1 КК України, умовно-достроково на 1 рік 9 місяців 3 дні для проходження військової служби за контрактом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Згідно з вимогами ч. 4 цієї статті остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

З врахуванням того, що ОСОБА_6 має не зняту та не погашену судимість, вчинив новий умисний злочин у період умовно-дострокового звільнення, суд приходить до висновку про призначення обвинуваченому покарання в мінімальній межі санкції ч.5 ст.407 КК України із застосуванням ст. 71 КК України, що буде достатнім покаранням, необхідним для можливого виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Під час досудового розслідування та судового розгляду обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Враховуючи міру покарання, яка призначається обвинуваченому за вчинене кримінальне правопорушення, суд вважає до набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно обвинуваченого залишити у вигляді тримання під вартою.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись статтями 368-371, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Красноокнянського районного суду Одеської області від 04.12.2018, остаточно призначити покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 - з 29 жовтня 2025 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 29 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.

Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити учасникам судового провадження право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію вироку негайно вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику.

В умовах дії воєнного стану проголошена резолютивна частина вироку у порядку ч.15 ст. 615 КПК України.

Суддя ОСОБА_7

11.02.2026