Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №146/1912/25 — Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1912/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2026 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»

відповідач: ОСОБА_1

вимоги позивача: про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

31 грудня 2025 року до Томашпільського районного суду, посилаючись на ст.ст. 509, 526 ЦК України, звернувся представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», що розташоване по вул.Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13 місто Київ, до ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, судових витрат та витрат на правничу допомогу.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» позов обґрунтував наступним.

09.08.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 787318175.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі: - 17710,00 грн. шляхом перерахування через банк-провайдер.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу.

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 162 від 30.11.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.

ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до договору факторингу, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

17.07.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 17/07/2024 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у реєстрі боржників № б/н від 17.07.2024 до позивача підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу.

Всупереч умов кредитного відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що створило заборгованість у розмірі – 64089,73 грн., яка складається з: 16226,46 грн. - заборгованості по тілу кредиту; 47863,27 грн. - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», тому останні вимушені з даним позовом звернутися до суду.

09.01.2026 року відповідачем подано до суду відзив, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив обґрунтовано наступним.

Відповідач вважає, що жодним доказом, який надано позивачем разом із позовною заявою, не доказано: укладення кредитного договору від 09.08.2021 № 787318175 між відповідачем і ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»; надання (перерахування) ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» відповідачу коштів у кредит за кредитним договором; відступлення права вимоги до відповідача на користь позивача за договорами відступлення прав вимоги; наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем.

Усі твердження позивача є надуманими, бездоказовими та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, суб`єктивних міркуваннях позивача, та не доведені документально.

При цьому відповідач категорично заперечує, що він: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавця); створив в такій системі особистий кабінет; отримав пропозицію (оферту) та ознайомився із нею; отримав електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; ввів одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця; використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитного договору.

Зокрема, у позові позивач не підтверджує доказами, яким чином був надісланий позивачем та отриманий відповідачем такий ідентифікатор: СМС-повідомлення, певний месенджер тощо.

Сторона Відповідача стверджує, що він: не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавця); не створював в такій системі особистий кабінет; не отримував пропозицію (оферту) та не ознайомився із нею; не отримував електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; не вводив одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця; не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитного договору.

Позивачем не надано суду достовірні докази відступлення права вимоги до відповідача та дійсності такої вимоги.

У даній справі Кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений 09.08.2021. При цьому, договір факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», на який посилається позивач як на одну з підстав переходу до нього права вимоги до боржника, був укладений 28.11.2018. Тобто, на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником.

Відповідач вважає, що майбутня вимога на момент укладення договору мала би бути чітко визначеною, тоді, як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідача на момент укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року не було і сторони цього договору не могли передбачити, що в майбутньому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем буде укладено кредитний договір.

Відповідач не погоджується із заявленим розміром витрат на правову допомогу, спираючись на наступне.

Позивач звернувся до адвоката у зв`язку із чим поніс витрати на правову професійну допомогу у розмірі 6000 грн.

Відповідач, ознайомившись із позовною заявою вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу значно завищена та не відповідає складності справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Стала судова практика визначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Враховуючи справу незначної складності, Відповідач вважає неспівмірними та нерозумними судові витрати у місцевому суді у розмірі 6000 гривень та такими, що були фактичними та неминучими.

Між ОСОБА_1 (Замовник) та Адвокатським бюро «Артема Кірюшина» (Виконавець) 07.01.2025 укладено договір про надання правової допомоги , копія якого додається.

Пунктом 2.1. договору визначено, що виконавець бере на себе правове та процесуальне представництво Замовника в частині представлення його інтересів як відповідача у цивільній справі № 146/1912/25, в органах та у осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів шляхом надання юридичних консультацій, підготовки відповідних процесуальних документів, зокрема, відзиву на позовну заяву, заяв і клопотань та інших процесуальних документів, їх підписання, подання до судів, участі у судових засіданнях тощо.

Одночасно, згідно п. 3.2.3 договору замовник своєчасно, у встановлені цим договором строки, зобов`язаний оплачувати вартість наданих послуг та додаткових витрат, понесених адвокатським бюро «Артема Кірюшина» у зв`язку з відрядженням виконавця, з компенсацією витрат на державне мито, нотаріальні послуги, реєстраційні збори, судовий збір та інші платежі, що не включаються в предмет договору.

Згідно п. 5.3. договору вартість послуг за ним визначено в сумі 8500 грн.

9 січня 2026 року позивачем та адвокатським бюро «Артема Кірюшина» складено акт виконаних робіт по договору. При цьому претензій щодо виконання умов договору відповідач та його представник один до одного не мають.

Згідно п. 5.2. договору оплата здійснюється замовником у формі визначеною усною домовленістю сторін.

Відповідачем на користь адвокатського бюро «Артема Кірюшина» 09.01.2026 було сплачено гонорар у сумі 8500,00 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.01.2026 № 7.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому нормами Цивільного процесуального кодексу України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.

Наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

На даний час справи не закінчено у зв`язку із чим строк для подання доказів на підтвердження понесених судових витрат не є пропущеним.

Ураховуючи те, що судові витрати відповідача пов`язані із наданням професійної правової допомоги у справі доведені належним чином копією договору, актом виконаних робіт по Договору, квитанцією до прибуткового касового ордеру у суду є усі підстави для стягнення судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правової допомоги у справі № 146/1912/25 понесених у сумі 8500,00 грн.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 05 січня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження, перше судове засідання призначено на 10 лютого 2026 року без виклику сторін.

09.01.2026 року відповідачем подано до суду відзив.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» в матеріалах позову заявив клопотання в якому просить справу слухати у його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити в повному обсязі, в разі неявки відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи. а відповідач ОСОБА_1 06 січня 2026 року отримав ухвалу про відкриття провадження.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження від сторін не надійшло.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши права та обов`язки сторін, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено що позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» зареєстроване 07.05.2019 року, код ЄДРПОУ 42986956, масцезнаходження 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13.

Згідно договору кредитної лінії № 787318175 від 09 серпня 2021 року, договір укладено між ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 розмір кредитного ліміту 17710 грн.

Позивач за позовною заяву визначає суму заборгованості в розмірі 64089,73 грн., яка складається з: 16226,46 грн. - заборгованості по тілу кредиту; 47863,27 грн. - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Матеріалами справи встановлено, що кредитним договором № 787318175 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 09 серпня 2021 року, натомість договір факторингу № 24/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило права вимоги ТОВ «Таліон плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та ОСОБА_1

Згідно договору факторингу № 30/1023-01, за яким ТОВ «Таліон плюс» відступило права вимоги ТОВ «ФК» Онлайн фінанс», вказаний договір був укладений 30.10.2023 року.

Згідно договору факторингу № 17/07/2024, за яким ТОВ «ФК» Онлайн фінанс» відступило права вимоги ТОВ «ФК» Ейс», вказаний договір був укладений 17.07.2024 року.

Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон плюс» на підставі договору факторингу № 24/1118-01 від 28 листопада 2018 року, та яке б в подальшому перейшло до позивача, а тому позивач право вимоги відносно ОСОБА_1 як боржника у зобов`язанні, не набув. Подальше укладення договорів факторингу не свідчить про набуття позивачем права вимоги.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що кредитним договором № 787318175 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 09 серпня 2021 року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «Ейс», суд доходить висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором та є неналежним позивачем.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Разом з тим, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17).

Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 09 серпня 2021 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.

Таким чином суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором № 787318175 укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 09 серпня 2021 року, який укладений після відступлення первісним кредитором права вимоги за кредитом на користь ТОВ «Таліон плюс», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 64089,73 грн.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, зокрема, не доведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові як на підставу своїх вимог, в задоволенні позову потрібно відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» понесло судові витрати, що складаються 2422,40 гривень, сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, відмову в задоволенні позову, судові витрат понесені позивачем слід залишити за позивачем.

Водночас відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1,2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На виконання вимог ст. 134 ЦПК України представником відповідача в відзиві було надано орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, а саме на суму 8500 грн.

На виконання вимог ч.3 ст. 137 ЦПК України до відзиву додано Договір про надання правової допомоги від 07 січня 2026 року укладений між АБ «Артема Кірюшина» та ОСОБА_1 , згідно якого вартість наданих послуг складає 8500 грн., акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 7 січня 2025 року від 9 січня 2026 року, згідно якого вартість наданих послуг складає 8500 грн.

У відповідності до висновку Великою Палатою Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, визначено цілі оцінки витрат на професійну правничу допомогу: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включно з підготовчою до її розгляду, збиранням доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються за договором і на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості; розмір компенсації витрат адвоката встановлюється договором про надання правничої допомоги на підставі доказів; сума компенсації визначається за детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і витрат, необхідних для надання правничої допомоги; заявлені витрати на адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) зазначеним справи для сторони, в тому силі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи, що в задоволенні позову було відмовлено, а також, що розмір наданої відповідачу правової допомоги є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову і значенням справи для сторін, враховуючи, що в справі відбулося одне судове засідання, в якому представник відповідача не приймав участі, представником відповідача підготовано та подано відзив, суд приходить до висновку, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3500 грн. витрат на професійну правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, 207, 526, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ст. 610-611, 1046-1049, ч. 1 ст. 1054, ч. 2 ст. 1054, ч. 3 ст. 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 289, 354 ЦПК України

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Судові витрати понесені позивачем залишити за позивачем.

Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - код ЄДРПОУ 42986956, місце реєстрації: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: О. В. Пилипчук