Вирок від 10 лютого 2026 р. у справі №130/49/26 — Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

1-кп/130/148/2026

130/49/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2026 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025022130000088 від 13 жовтня 2025 року за обвинуваченням: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Слобода – Носковецька, Жмеринського району, Вінницької області та мешканця АДРЕСА_1 , з професійно – технічною освітою, пенсіонера, одруженого, не військовозобов`язаного, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України;

учасники кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_3 , ,

В С Т А Н О В И В :

У 2011 році (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_3 діючи з корисливих мотивів, вирішив здійснити самовільне будівництво споруд на самовільно зайнятих земельних ділянках площею 0,2889 га та площею 0,2641 га, які межують із земельною ділянкою з кадастровим номером 0521084200:05:001:0001 площею 49,4294 га.

Так, ОСОБА_3 , реалізовуючи свій злочинний умисел на самовільне зайняття земельних ділянок з метою їх самовільного використання у власних цілях, всупереч вимогам ст. ст. 13, 14 Конституції України та ст. ст. 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації передачі йому у власність чи надання у користування земельної ділянки та ст. ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, якими встановлено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг водних об`єктів, у 2011 році (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), без належного оформлення права власності, права користування чи оренди земельних ділянок та їх державної реєстрації, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, здійснив самовільне зайняття частини земельної ділянки площею 0,2889 га що відноситься до земель водного фонду, поблизу водного дзеркала водойми річки Мурафа із координатами поворотних точок: X: 1) 5 418 175,966, 2) 5 418 180,167, 3) 5 418 159,000, 4) 5 418 121,042, 5) 5 418 090,798, 6) 5 418 122,784, 7) 5 418 134,407, 8) 5 418 140.466, 9) 5 418 144,718, 10) 5 418 149,135, У: 1) 3 192 454,995, 2) 3 192 461,395, 3) 192 542,681, 4) 3 192 533,796, 5) 3 192 511,795, 6) 3 192 521,115, 7) 3 192 505,822, 8) 3 192 492,541, 9) 3 192 485, 484, 10) 3 192 466,414; на якій, у порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, та всупереч перелічених норм законодавства, які прямо забороняють будівництво будь-яких споруд у прибережній зоні, здійснив самовільне будівництво тимчасових споруд у вигляді дерев`яного складського приміщення приблизною площею 69,2592 м2, а також бетонної площадки на якій встановлено металеве гаражне приміщення приблизною площею 22,144 м2, з метою використання таких споруд у господарських цілях.

Окрім цього, ОСОБА_3 того ж року, нехтуючи переліченими нормами законодавства що регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації передачі йому у власність чи надання у користування земельної ділянки та якими встановлено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг водних об`єктів, у 2011 році (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено) самовільно захопив земельну ділянку площею 0,2641 га, що відноситься до земель водного фонду, поблизу водного дзеркала водойми річки Мурафа із координатами поворотних точок: X: 1) 5 418 113,824, 2) 5 418 122,756, 3) 5 418 125,043, 4) 5 418 104,983, 5) 5 418 075,059, 6) 5 418 056,021, 7) 5 418 041,468, 8) 5 418 053,209, 9) 5 418 072,102, 10) 5 418 075,358, 11) 5 418 085,095, У: 1) 3 192 541,957, 2) 3 192 543,418, 3) 3 192 552, 864, 4) 3 192 583,234, 5) 3 192 565,803, 6) 3 192 580,019, 7) 3 192 565,381, 8) 3 192 556,592, 9) 3 192 526,518, 10) 3 192 526,927, 11) 3 192 530,484, периметр якої обгородив дерев`яним парканом та на якій, у порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснив самовільне будівництво дерев`яних споруд приблизною площею 12,7958 м2, 25,2494 м2, 14,7784 м2 та 69,154 м2 з метою використання таких споруд у господарських цілях.

Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 , будучи допитаним під час судового розгляду, в повному обсязі визнав свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, який передбачений ч.3 ст.197-1 КК України і викладений в обвинувальному акті від 05.01.2026 року, щиро розкаявся, просив його суворо не карати. Суду показав, що правопорушення вчинив за обставин, викладених вище, а саме у 2011 році вирішив здійснити самовільне будівництво споруд на самовільно зайняв земельні ділянки загородивши приміщення невеличким парканом на котрому встановив металевий колючий дріт, аби ніхто із сторонніх не мав можливості потрапити на огороджені території та був обмежений у доступі до збудованих приміщень.

Обвинувачений ОСОБА_3 виявляє жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, запевнив суд, що готовий нести покарання за вчинений злочин і в подальшому не вчинятиме кримінальних правопорушень.

Прокурор у кримінальному провадженні – заступник керівника Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_4 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.

Потерпілий Станіславчицька сільська рада Вінницької області в особі представника потерпілого ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд вказаного кримінального провадження за їх відсутності.

Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, яке передбачене ч.3 ст.197-1 КК України і викладений в обвинувальному акті від 05.01.2026 року, та беручи до уваги думки прокурора ОСОБА_4 , показання обвинуваченого ОСОБА_3 , за згодою учасників судового розгляду, відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_3 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності його позиції у суду немає.

Суд також роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_3 , що при таких обставинах він позбавляються права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.

Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що обвинувачений усвідомлює неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України.

За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Слід зазначити, що у своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Так, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного й неупередженого з`ясування усіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи надані суду відомості з точки зору належності, допустимості, достовірності, суд «поза розумним сумнівом» дійшов висновку про вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 самовільного будівництва споруд на самовільно зайнятих земельних ділянках, а тому його дії вірно кваліфіковані за ч.3 ст.197-1 КК України.

Відповідно до ст.65 КК України та роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з послідуючими змінами), суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який являється нетяжким злочином, особу обвинуваченого.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 , щиро покаявся, на обліку в психіатра та на обліку в нарколога не значиться, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, фактично кримінальне правопорушення вчинив вперше. Ці обставини суд відносить до обставин, які пом`якшують покарання.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом не встановлено.

Враховуючи те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, з урахуванням наведеного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без ізоляції його від суспільства, та вважає за можливе призначити йому покарання, що буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, в межах санкцій інкримінованої статті. Суд приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та про необхідність призначення останньому покарання у виді штрафу.

Відповідно до ч.1 ст.53 КК України, штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті.

Саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 і попередження вчинення ним нових злочинів.

Цивільний позов та речові докази у данному кримінальному провадженні відсутні.

Крім того, відповідно до вимог ст.331 КПК України, враховуючи відсутність клопотань учасників судового розгляду про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 , запобіжного заходу, підстав для його обрання – немає.

Керуючись статтями 373, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Згідно зі ст.ст.376,392, 393, 395, 532 КПК України вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1