Вирок від 10 лютого 2026 р. у справі №458/8/26 — Турківський районний суд Львівської області

Справа № 458/8/26

1-кп/458/41/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2026 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі сторін кримінального провадження –

сторона обвинувачення:

прокурор Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 ,

сторона захисту:

обвинувачений ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Турка Львівської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.11.2025 року №12025141340000148 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Комарники Турківського району Львівської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин України, із неповною загальною середньою освітою, не є особою з інвалідністю, не працюючий, не одружений, раніше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 постановою Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року у справі № 458/432/25, яка набрала законної сили 08.07.2025 року визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Проте ОСОБА_4 , будучи ознайомленим з вище вказаним судовим рішенням про позбавлення його права керування транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи злочинний умисел, спрямований на невиконання постанови Турківського районного суду Львівської області щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, діючи умисно, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1, ст. 68 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, продовжив керування транспортним засобом, оскільки 16.09.2025 року о 11.35 год, достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортним засобом, діючи умисно, всупереч постанови Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року у справі № 458/432/25, маючи реальну можливість виконувати таке рішення, умисно керував автомобілем «ВАЗ 21150» номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 по вул. І. Франка в м. Турка Самбірського району Львівської області, не маючи права керування таким транспортним засобом та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП і відповідно до постанови Турківського районного суду Львівської області від 02.10.2025 року у справі № 458/1005/25, яка набрала законної сили 14.10.2025 року та згідно якої, визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Окрім цього, ОСОБА_4 26.11.2025 року о 10.00 год, достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортним засобом, діючи умисно, всупереч постанови Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року у справі № 458/432/25, маючи реальну можливість виконувати таке рішення, умисно керував транспортним засобом, а саме автомобілем «ВАЗ 21150», номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_1 з державним номерним знаком НОМЕР_2 на автодорозі Львів-Самбір-Ужгород на 124 км 700 м, у зв`язку з чим на останнього було складено адміністративний протокол за ч.3 ст. 130 КУпАП. Окрім цього, ОСОБА_4 26.11.2025 року о 15.30 год достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортним засобом, діючи умисно, всупереч постанови Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року у справі № 458/432/25, маючи реальну можливість виконувати таке рішення, умисно керував транспортним засобом автомобілем «ВАЗ 21150», номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_1 , з державним номерним знаком НОМЕР_2 на автодорозі в смт. Бориня вулиці Незалежності, Самбірського району Львівської області, де був зупинений працівниками СРПП ВП№2 Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області та викликано СОГ.

Суд вважає, що дії ОСОБА_4 необхідно кваліфікувати за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України – в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.

Позицій учасників судового провадження.

Позиція сторони обвинувачення.

Прокурор в судовому засіданні звернув увагу, що під час судового розгляду даного кримінального провадження обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення знайшли своє підтвердження в повному обсязі, його дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України, кваліфікація є вірною і обґрунтованою. Визнавальні покази є аналогічні до фабули обвинувачення, зважаючи на те, що свою вину за інкримінованим обвинуваченням визнав повністю, зазначив, що відносно обвинуваченого доцільно обрати покарання у виді 1 року позбавлення волі, на підставі 75 КК України просив звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст..76 КК України.

Позиція сторони захисту.

Обвинувачений ОСОБА_4 судовому засіданні свою вину за інкримінованим обвинуваченням визнав повністю, погодився з висунутим обвинуваченням, дав відповіді на поставлені питання, які є аналогічні до висунутого обвинувачення, з яких підтверджено, що йому відомо про те, що постановою Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року, яка набрала законної сили 08.07.2025 року і які він отримав, його притягнуто до відповідальності ч. 5 ст. 126 КУпАП, накладено штрафу в розмірі 40 800,00 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років. Однак знаючи про існування постанови суду, 16.09.2025 року по вул. І. Франка в м. Турка Самбірського району Львівської області, 26.11.2025 року на автодорозі Львів-Самбір-Ужгород, 26.11.2025 року в смт. Бориня вулиці Незалежності, Самбірського району Львівської області він керував автомобілем «ВАЗ 21150» державний номерний знак НОМЕР_2 , був притягнутий до відповідальності працівниками поліції.

Учасники провадження не заперечили щодо дослідження в судовому засіданні доказів, зазначених прокурором.

Зазначені пояснення обвинуваченого суд оцінює в сукупності з іншими доказами, які підтверджують, що саме внаслідок протиправних дій обвинуваченого вчинено умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Показання в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння обвинуваченою особою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, оскільки вони достатньо вагомі (переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні і відповідають критеріям якості доказів, встановленим п.150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та п.57 рішення ЄСПЛ в справі «Яременко проти України».

Незважаючи на повне визнання вини обвинуваченим, на підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення свідчать докази, дослідженні під час судового розгляду у порядку ст.94 КПК України.

Судом під час судового засідання були безпосередньо досліджені письмові матеріали кримінального провадження, щодо достовірності та допустимості наданих стороною обвинувачення доказів, з боку сторони захисту ніяких зауважень щодо наданих документів, заявлено не було.

Кримінальна відповідальність ОСОБА_4 , крім визнання ним своєї вини за вказане кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, доводиться в скоєнні кримінального правопорушення при наступних обставинах.

26.06.2025 року постановою Турківського районного суду Львівської області у справі № 458/432/25, яка набрала законної сили 08.07.2025 року, ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Проте, ОСОБА_4 , будучи ознайомленим з вище вказаним судовим рішенням про позбавлення його права керування транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1, ст. 68 Конституції України та ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, 16.09.2025 року о 11.35 год по АДРЕСА_3 , 26.11.2025 року о 10.00 год на автодорозі Львів-Самбір-Ужгород на 124 км 700 м, 26.11.2025 року о 15.30 год на автодорозі в смт. Бориня вулиці Незалежності, Самбірського району Львівської області керував автомобілем «ВАЗ 21150» номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , за що відповідно був притягнутий до відповідальності за допущені порушення 16.09.2025 року о 11.35 год, 26.11.2025 року о 10.00 год і 26.11.2025 року о 15.30 год.

Визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, свідчить про те, що він усвідомив суспільно-небезпечний характер своїх дій, визнання ним своєї вини також свідчить про його бажання нести відповідальність за вчинене.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції - роз`яснивши обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини кримінального провадження в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються та розглядає кримінальне провадження у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ст.94 КПК України, аналізуючи вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх матеріалів кримінального провадження, керуючись законом, приходить до переконання, що зазначені докази є належними, допустимими, достовірними, перебувають між собою у взаємозв`язку, доповнюють один одного, не суперечать між собою, тобто подія кримінального правопорушення мала місце, провина обвинуваченого повністю доведена, противоправні дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 382 КК України кваліфіковані вірно оскільки, він, як особа, який

26.06.2025 року постановою Турківського районного суду Львівської області ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу, 16.09.2025 року о 11.35 год по вул. І. Франка в м. Турка Самбірського району Львівської області, 26.11.2025 року о 10.00 год на автодорозі Львів-Самбір-Ужгород на 124 км 700 м, 26.11.2025 року о 15.30 год на автодорозі в смт. Бориня вулиці Незалежності, Самбірського району Львівської області керував автомобілем «ВАЗ 21150» номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , за що відповідно був притягнутий до відповідальності за допущені адміністративні порушення, передбачені ч. 5 ст. 126, ч.3 ст.130 КУпАП, тим самим не виконав постанови Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року у справі № 458/432/25, яка набрала законної сили 08.07.2025 року.

Правова оцінка та мотиви суду

Суд, ухвалюючи по справі рішення, керується нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст..94 КПК Україн и з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав для його ухвалення.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний суворо додержуватись закріпленого у ст..62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При ухваленні вироку відповідно до вимог ст..17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Також суд при постановленні вироку приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Згідно з вимогами ст..91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративне правопорушення це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Обов`язковість судового рішення, згідно із ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства. Як установлено у ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушенням, передбачене кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Основним безпосереднім об`єктом правопорушення є судовий акт органу правосуддя (постанова), який постановлений: а) судом загальної юрисдикції; б) судом першої інстанції; в) судом із будь-якої категорії судових справ (адміністративних) і г) набрав законної сили.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , 26.06.2025 року постановою Турківського районного суду Львівської області ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу, тим самим не виконавши постанови Турківського районного суду Львівської області від 26.06.2025 року у справі № 458/432/25, яка набрала законної сили 08.07.2025 року.

В діях ОСОБА_4 проявилася об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки присутні обов`язкові ознаки як діяння, обстановка, наслідки та причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Судом встановлено, що діяння ОСОБА_4 відобразилася об`єктивна сторона правопорушення в тому, що він 26.06.2025 року постановою Турківського районного суду Львівської області ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, 16.09.2025 року о 11.35 год по вул. І. Франка в м. Турка Самбірського району Львівської області, 26.11.2025 року о 10.00 год на автодорозі Львів-Самбір-Ужгород на 124 км 700 м, 26.11.2025 року о 15.30 год на автодорозі в смт. Бориня вулиці Незалежності, Самбірського району Львівської області керував автомобілем «ВАЗ 21150» номер шасі(кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , за що відповідно був притягнутий до відповідальності за допущені адміністративні порушення, передбачені ч. 5 ст. 126, ч.3 ст.130 КУпАП, тим самим не виконавши постанови Турківського районного суду Львівської області від 04.12.2024 року у справі № 458/432/25, яка набрала законної сили 08.07.2025 року.

Кримінальна відповідальність ОСОБА_4 за ч.1 ст. 382 КК України настає, оскільки умисно невиконано постанови суду, що набрала законної сили.

В діях ОСОБА_4 існує причинний зв`язок між його діянням і наслідками.

Правопорушення, вчинене ОСОБА_4 є закінченим, оскільки настали наслідки – умисно невиконано постанови суду.

Окрім цього, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 є суб`єктом злочину, оскільки він є осудною особою, оскільки досяг відповідного віку, так як кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення правопорушення виповнилося 16 років, вчинив правопорушення у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, він є особою, на яку судовим актом покладений обов’ язок з його виконання і така особа має реальну можливість його виконати, є громадянином України, що відповідає вимогам ст.ст.18, 22 КК України.

Діями ОСОБА_4 відображена суб`єктивна сторона правопорушення у формі прямого умислу - особа усвідомлює, що постановою Турківського районного суду Львівської області визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП , та накладено на нього адміністративне стягнення у виді позбавленням права керування транспортним засобом, будучи ознайомленим з судовим рішенням про позбавлення його права керування транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати, - керував транспортним засобом.

Суб`єктивна сторона правопорушення проявляється у внутрішній стороні суспільно-небезпечного діяння, яка характеризує психічне ставлення особи до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Вона виражається у вині в формі умислу, а також у мотиві і цілі, які в сукупності відображають зв`язок волі і свідомості особи з суспільно небезпечним діянням, яке вона вчиняє, і його наслідками.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК України прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Таким чином, прямий умисел характеризується трьома ознаками: 1) усвідомленням суспільної небезпеки діяння; 2) передбаченням суспільно небезпечних наслідків цього діяння; 3) бажанням настання передбачуваних наслідків. Дві перших ознаки складають інтелектуальний момент умислу, остання вольовий. Вольовий момент прямого умислу згідно з ч.2 ст.24 КК України характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Під бажанням наслідків необхідно розуміти прагнення їх настання.

Вольовий момент прямого умислу згідно з ч.2 ст.24 КК характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Під бажанням наслідків необхідно розуміти прагнення їх настання.

Вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Мотивом може бути особисті неприязні стосунки; помста, ревнощі; хуліганські мотиви; корисливі мотиви тощо.

Зміст інтелектуального моменту прямого умислу при крадіжці полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного, а також передбачені нею настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії. Усвідомлюючи фактичну сторону вчинюваного, суб`єкт усвідомлює й соціальне значення свого діяння, його характер і суспільну небезпеку.

За таких обставин, суд вважає, що дії ОСОБА_4 кваліфіковано вірно за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними долученими доказами, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, під час розгляду кримінального провадження підтверджено умисне невиконанні постанови суду, що набрала законної сили при встановлених судом фактичних обставинах, поза розумним сумнівом, його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 382 КК України.

Відповідно до ст..65 КК України та п.1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд по даному кримінальному провадженню, вирішуючи питання призначення покарання ОСОБА_4 , вирішує питання призначення йому покарання у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 382 КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення карається штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, відповідно до положень Загальної частини кримінального кодексу, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також враховуючи те, що ОСОБА_4 має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з вирішенням підстав призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки відсутня сукупність кримінальних правопорушень, а також у відсутність угоди про примирення або угоди про визнання вини.

Разом з тим, судом враховується думка прокурора, який в судових дебатах не заперечував щодо призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України, негативного відношення обвинуваченого до скоєного, про можливість виправлення ОСОБА_4 , про можливість вирішення питання і прийняття рішення по справі із застосуванням вимог ст..75 КК України, з покладенням обов`язків, передбачених ст..76 КК України.

Згідно ст..50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, як законний захід особливої форми державного примусу, як одну з форм реалізації кримінальної відповідальності, індивідуалізації застосування примусу тільки до особи, визнаної винною у вчинені злочину і таке покарання має на меті не тільки кару, а й покарання необхідне й достатнє для її виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і не повинно мати на меті завдання фізичних страждань або принизити людську гідність.

Призначаючи покарання відносно обвинуваченого, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки вчинене ОСОБА_4 правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, оскільки згідно ч. ч. 1,3,4 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на проступки і злочини, а злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі, а нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Також приймається до уваги те, що згідно вимог ст.. 13 КК України правопорушення, вчинене ОСОБА_4 є закінченим правопорушенням, оскільки фактично настали суспільно небезпечні наслідки, передбачені ч. 1 ст. 382 КК України, як обов`язкова ознака об`єктивної сторони даного правопорушення.

Згідно вимог ст.. 19 КК України ОСОБА_4 є осудним, який під час вчинення кримінального правопорушення усвідомлював свої дії, правильно розумів фактичні об`єктивні ознаки злочину, а саме, що дії скеровані були на невиконання постанови суду, знав в якій обстановці вчиняє свої дії, знав і усвідомлював в якому місці вчиняє дії, передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, повинен був і міг їх передбачити.

ОСОБА_4 не вчинив правопорушення за обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння – не вчиняв правопорушення при необхідній обороні, не вчиняв дії стосовно особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, його правопорушення не здійснено у стані крайньої необхідності, внаслідок фізичного або психічного примусу, або при виконанні незаконного наказу чи розпорядження, а також в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Судом в повному об`ємі вивчена особа обвинуваченого ОСОБА_4 – враховано позитивні і негативні соціальні, фізичні, психічні і правові елементи характеристики особи.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер і класифікацію вчиненого ним кримінального правопорушення.

Судом враховано психічні ознаки, оскільки на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, і відсутність психічного розладу, що вбачається з довідки виданої комунальним некомерційним підприємством «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області

Згідно вимоги УІТ (ВІТ) до кримінальної відповідальності не притягувався.

Під час судового розгляду мав належну процесуальну поведінку, оскільки до нього не застосовувалися заходи приводу.

Судом встановлено, що наявні обставини, які пом`якшують покарання - каяття у скоєному, повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого правопорушення. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Саме по собі висловлення «визнання» ОСОБА_4 своєї провини вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться у провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.

Формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Зважаючи на вказане, в діях ОСОБА_4 проявилося щире каяття.

Враховано наявність сім`ї, оскільки є не одружений, в склад його сім`ї входять малолітні діти, проживає в с. Комарники Самбірського району Львівської області. Судом враховане те, що має постійне місце проживання та реєстрації, не є депутатом, за місцем проживання характеризується з позитивної строни, скарг не надходило.

Разом з тим, суд враховує, що обвинувачений відповідно до ст..12 КК України вчинив нетяжкий злочин, на протязі всього судового розгляду вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнавав, відомості про працевлаштування в справі відсутні, у скоєному покаявся, вину визнав.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

Призначаючи покарання за ч. 1 ст. 382 КК України суд враховує наслідки, що настали, характер та мотиви допущених особою порушення невиконанням постанови суду, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Обвинувачений ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України може бути звільнений від покарання з випробуванням за наявності формальних даних, що позитивно характеризують особу винуватого, зменшують його суспільної небезпеки та вчиненого ним кримінального правопорушення.

Враховуючи, що особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання необхідне для попередження нових злочинів, ставлення обвинуваченого до скоєного правопорушення, його наслідки, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 повинно бути призначено покарання, у виді позбавлення волі.

Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових правопорушень.

Покарання яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_4 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Призначаючи покарання суд стверджує принцип невідворотності покарання.

Відтак загалом суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно судовою дискрецією у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Таким чином, згідно зі ст.6 Конвенції виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. У зв`язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Дубенко проти України» від 11.01.2005 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та інші).

Питання про судові витрати суд вирішує на підставі ст.124 КПК України.

У відповідності до положень ч.2 ст.124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, здійснені документально підтверджені процесуальні витрати.

У кримінальному провадженні відсутні витрати на залучення експерта.

Оскільки по справі відсутні процесуальні витрати, суд в такому випадку не вирішує дане питання.

Згідно ст..374 ч.4 п.2 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення про цивільний позов.

Відповідно до ч.1 ст.129, абз.7 п.2 ч.3 ст.374 КПК України при ухваленні обвинувального вироку, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.

В рамках кримінального провадження прокурором в порядку ст.128 КПК України не було пред`явлено цивільного позову.

В рамках кримінального провадження потерпілою сторона відсутня.

Оскільки по справі відсутній цивільний позов, суд в такому випадку не вирішує дане питання.

Питання про долю речових доказів і документів вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження і таке питання потрібно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

У зв`язку з наявністю речових доказів, дане питання вирішується наступним чином – диск із записом відеозапису, на якому зафіксовано керування ОСОБА_4 транспортним засобом – зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вимогами ч.4 ст.174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

При вчиненні правопорушення ОСОБА_4 було судом встановлено, що ОСОБА_4 не було використано сторонні знаряддя і засоби, а тому питання спеціальної конфіскації суд не вирішує.

Інші письмові докази і характеризуючі особу матеріали, які були долучені до матеріалів кримінального провадження, у подальшому слід зберігати при матеріалах справи.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_4 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м`якості.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Керуючись ст.ст.7,8,9,22,30-33,84-86,110,124,129,318,319,349,369-371,373,374,376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

Застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом цього терміну не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно з п.п. 1,2 ч.1 ст. 76, ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи засудженої особи.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 на даній стадії не обирати і не змінювати.

Докази, які підтверджують вину в скоєному і які були долучені до матеріалів кримінального провадження - витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні, а також докази, які характеризують обвинувачену особу - зберігати при кримінальній справі.

Вирок суду першої інстанції може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Роз`яснити учасникам кримінального провадження право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1