Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №638/16715/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/16715/25 Головуючий суддя І інстанції Щепіхіна В. В.

Провадження № 33/818/326/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Антоненка І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Антоненка І.М. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за ч.5 ст. 126 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,

- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що згідно протоколу, 02.08.2025 року о 00 год. 30 хв. у м. Харкові по вул. Отакара Яроша, буд. 7, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ДЕУ», державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи обмеженим в праві керування таким транспортним засобом, правопорушення вчинено повторно протягом року, чим порушив ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух», п. 2.1а Правил дорожнього руху.

В своїй апеляційній скарзі захисник Антоненко І.М. просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про існування тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом, що на думку захисника, виключає наявність прямого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП. Крім того, вказував, що ОСОБА_1 не отримував копію постанови судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2025 року, в судовому засіданні участі не приймав, а тому об`єктивно не знав, що стосовно нього була ухвалено така постанова. Посилався на порушення працівниками поліції чинного законодавства щодо строків складення протоколу, а також на те, що протокол складали без участі ОСОБА_1 .

В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Антоненко І.М. повідомив, що ОСОБА_1 дійсно повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, однак він є військовослужбовцем та виконує бойові завдання, а тому не має фактичної можливості у будь-який спосіб приймати участь в судовому засіданні та просив розглянути апеляційну скаргу без участі ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268, 271 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглянути апеляційну скаргу без участі ОСОБА_1 , за обов`язковою участю його захисника – адвоката Антоненка І.М.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши доводи захисника Антоненка І.М., який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд не дотримався всіх вказаних вимог закону, що обумовило ухвалення передчасного рішення.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом встановлено об`єктивні відомості, які спростовують висновки суду першої інстанції щодо необхідності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до положень ч.5 ст. 126 КУпАП вбачається, що правопорушенням є повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті.

Тобто, ця стаття встановлює відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка вже позбавлена права керування транспортними засобами (наприклад, судом за попереднє порушення), або щодо якої встановлено тимчасове обмеження права керування, що карається значним штрафом, а іноді можливе навіть тимчасове затримання транспортного засобу, оскільки це є серйозним повторним порушенням, що стосується всіх категорій посвідчення водія.

Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах цієї справи вбачається, що 17 січня 2025 року постановою Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення прав керування транспортними засобами на строк 3 місяці.

Проте, в судовому засіданні в Межівському районному суді Дніпропетровської області ОСОБА_1 участі не приймав.

Зі змісту постанови Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17.01.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується довідкою про доставку СМС-повідомлення. Поважність причин неявки до суду не надано.

Однак, відповідно до вимог ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Антоненко І.М. повідомив, що ОСОБА_1 не отримував СМС-повідомлень та будь-яких інших повідомлень від Межівського районного суду Дніпропетровської області про дату, час та місце розгляду справи стосовно нього, тобто не знав, що стосовно нього буде розглядатись справа в суді.

Отже, суд апеляційної інстанції, оцінюючи положення цієї статті, дійшов висновку, що законодавцем встановлено єдиний процесуально можливий порядок сповіщення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а саме направлення судової повстки.

Оцінюючи відомості постанови судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2025 року у справі стосовно ОСОБА_1 , за ч.3 ст. 126 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду цієї справи, а тому доводи захисника Антоненка І.М. про те, що ОСОБА_1 не знав, що стосовно нього розглядається ця справа – заслуговують на увагу.

Поряд з цим, відповідно до відомостей повідомлення голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 року за № 05-05/185/25 вбачається, що 20.01.2025 року документ в електронному вигляді «Постанова про адміністративне правопорушення» від 17.01.2025 року надіслано правопорушнику ОСОБА_1 на його електронну адресу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Проте, у цьому повідомленні не зазначено конкретно, на яку саме адресу електронної пошти було направлено ОСОБА_1 копію судової постанови.

При цьому, з відомостей матеріалів цієї справи вочевидь вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на час розгляду справи виконував бойові завдання безпосередньо на лінії ведення бойових дій, а тому у суду апеляційної інстанції виникають сумніви щодо можливості ОСОБА_1 отримання копії судової постанови саме електронною поштою.

Крім того, відповідно до відомостей відповіді старшого державного виконавця Петропавлівського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області вбачається, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження № 66018653 з примусового виконання виконавчого листа 181/431/20 виданого Межівським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь його сина. В матеріалах цього виконавчого провадження № 66018653 відсутня інформація про те, чи був боржник офіційно повідомлений про позбавлення права керування транспортними засобами.

Отже, враховуючи такі відомості, у суду апеляційної інстанції виникають сумніви щодо обізнаності ОСОБА_1 про позбавлення його права керування транспортними засобами, оскільки відсутні будь-які фактичні відомості щодо належного сповіщення останнього про позбавлення його права керування транспортними засобами.

Належить врахувати, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП є у формі прямого та не прямого умислу.

Однак, прямим умислом вважається усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння та передбачення його наслідків. Тобто бажання настання цих наслідків.

Непрямим умислом є усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння та передбачення лише можливості настання наслідків. Тобто не бажання, але свідоме допущення настання цих наслідків, байдуже ставлення до них.

Оцінюючи відомості, які містяться в матеріалах цієї справи вочевидь вбачається, що ОСОБА_1 , не знав, що він був позбавлений права керування транспортним засобом, а тому в його діях відсутній будь-який умисел, оскільки він, не знав, що позбавлений права керування транспортними засобами, що обумовлює відсутність бажання настання, а також можливості передбачити настання негативних наслідків того, що він керував транспортним засобом.

Отже. суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять будь-яких фактичних відомостей про те, що ОСОБА_2 знав, що він був позбавлений права керування транспортними засобами, а тому існує сумнів, що ОСОБА_1 мав умисел сісти за кермо автомобіля та керував ним, нехтуючи тим, що існує заборона керування ним транспортними засобами.

Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 не знав, що керує транспортним засобом без такого права, отже відсутній умисел свідомого ігнорування ПДР України, що, поза розумним сумнівом, свідчить про відсутність умисного характеру вчиненого ним правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім того, відповідно до відомостей довідки командира військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .

Такі відомості довідки, поза розумним сумнівом, свідчать про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник повідомив, що 02.08.2025 року ОСОБА_1 був викликаний для виконання бойового завдання, а тому він був вимушений невідкладно сісти за кермо та слідував до військової частини для виконання бойового завдання. Вказував, що ОСОБА_1 не знав, що стосовно нього розглядалась справа в Межівському районному суді Дніпропетровської області, а тому не знав, що стосовно нього встановлено обмеження щодо керування транспортними засобами. Також зазначав, що державний виконавець не повідомляв ОСОБА_3 про існування виконавчого провадження стосовно нього, а тому ОСОБА_1 свідомо не знав що він був позбавлений права керування транспортними засобами. Поряд з цим ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції був позбавлений можливості повідомити останнім куди він слідує, оскільки ця інформація містила військову таємницю.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник ОСОБА_4 надав довідку командира взводу 2 1 РБпАК 1 Батальйону, з відомостей якої вбачається, що ОСОБА_1 був задіяний шляхом оповіщення через мобільний телефон до негайного виконання бойового завдання з обов`язковою явкою та мав прибути в район АДРЕСА_1 02.08.2025 року до 02 год. 00 хв. Також у довідці зазначено, що ОСОБА_1 прибув у вищезазначене місце вчасно.

За загально доступною інформацією м. Куп`янськ Харківської області – є лінією зіткнення бойових підрозділів ЗСУ з ворогом.

З відомостей, які містяться в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції 02.08.2025 року об 00:30 год.

На місці зупинки стосовно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення не складався, що свідчить про те, що ОСОБА_1 дійсно мав невідкладну необхідність вчасно прибути до місця виконання бойового завдання.

Поряд з цим. захисник повідомив, що ОСОБА_1 , будучі військовослужбовцем та виконуючи наказ командира був позбавлений фактичної можливості повідомити працівників поліції куди він рухався та з якою метою, оскільки наказ командира мав військову таємницю, тобто до виконання бойового завдання розголошення будь-яких відомостей є неприпустимим.

Оцінюючи відомості наданої довідки, відомості, які містяться в матеріалах цієї справи, а також пояснення захисника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що існування виклику на бойове завдання, куди саме рухався ОСОБА_1 , мав невідкладний характер, оскільки його участь у виконанні цих завдань, була пов`язана з забезпеченням боєздатності військового підрозділу на лінії бойового зіткнення з ворогом, а деталі виконання цих завдань, в тому числі щодо часу та місця здійснення цих завдань, внаслідок чого ОСОБА_5 не мав права повідомити працівникам поліції ці відомості, оскільки вони містили та містять військову таємницю.

Належить врахувати, що відомості, які зазначені в довідці командира не спростовані будь-якими фактичними відомостями, а також підтверджують посилання захисника про те, що ОСОБА_1 рухався саме за наказом командира на бойове завдання у місце проведення бойових дій та, як військовослужбовець, не мав можливості проігнорувати цей наказ та не прибути до виконання бойового завдання, а також не мав можливості розголошувати інформацію щодо наказу командира.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Відповідно до приписів ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Приписами ст. 27 Конституції України встановлено обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Таким чином Конституція України встановлює, що жодні правовідносини не можуть вважатися ціннішими за життя людини. Поза розумним сумнівом, питання рятування життя військовослужбовців, в умовах воєнного стану є пріоритетним.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 будучі позбавленим права керування транспортними засобами, дійсно керував транспортним засобом, проте виконуючи наказ командира не міг будь-яким іншим чином дістатися до місця виконання бойового завдання, пов`язаного з відсічем збройної агресії російської федерації, що вочевидь свідчить про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою та належить скасувати, а провадження у даній справі закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із вчиненням дій ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Антоненка І.М. задовольнити.

Постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.4 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з вчиненням дій ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков