Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №462/4805/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4805/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року Залізничний районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Кирилюка А. І.,

за участю секретаря судового засідання Ковбаси К. П.,

представника позивача Дегтяренка О. О.,

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визначення часток, що є у спільній сумісній власності,

встановив:

Позовні вимоги.

Уповноважений представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Дегтяренко О. О., 30.06.2025 року звернувся до Залізничного районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» (вх. № 14424) з позовною заявою у якій просить суд: визнати за ОСОБА_2 1/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 та покласти судові витрати на відповідачів.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру від 27.01.1997 року, виданого Виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів та зареєстрованого у Львівському міжміському БТІ, ОСОБА_5 , разом із відповідачами є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності. Загальна площа квартири становить 82,5 кв.м., житлова площа квартири – 47,6 кв.м.

На даний час між сторонами виник цивільно-правовий спір щодо визначення розміру часток із спільного майна, для вирішення якого я вимушена звернутися з даним позовом до суду. За таких обставин просять суд задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Залізничного районного суду м. Львова від 30.06.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Кирилюка А. І. (а.с. 15)

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.07.2025 року зазначену позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з її істотними недоліками. (а.с. 18-19)

02.07.2025 року від представника позивача ОСОБА_2 – адвокат Дегтяренка О. О., через систему «Електронний суд» (вх. № 14729) у справі надійшла письмова заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій останній виконав умови ухвали суду. (а.с. 21-24)

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.07.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку загального позовного провадження. З метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. (а.с. 25-26)

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.09.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 46-47)

Позиція сторін по справі.

Уповноважений представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Дегтяренко О. О., вимоги позовної заяви підтримав, просив суд такі задовольнити у повному обсязі.

Уповноважений представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Вошик В. Б. у судовому засідання просив відмовити у задоволені позову, покликаючись на те, що у справі відсутній предмет позову. Разом з тим зазначив, що частки співласників квартири є рівними.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

13.11.2025 року(вх. № 25798) від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява, у якій останній визнав позов у повному обсязі.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи за позовом, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлені судом фактичні обставини справи за первісним та зустрічними позовами.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру від 27.01.1997 року, виданого Виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів та зареєстрованого у Львівському міжміському БТІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , яка приватизована згідно ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 9).

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7067798 від 26.03.2025 року форма власності квартири АДРЕСА_1 - спільна сумісна, частка 1/1, власниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 11).

Окрім цього, судом досліджено план квартири, довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості та інші наявні докази у матеріалах справи.

Застосоване судом законодавство при розгляді справи.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено вимогами ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Поняття спільної часткової власності визначено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Частиною 3 ст. 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Зі змісту ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

У ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Частинами 1, 2 ст. 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Підсумки.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Судом встановлено, що частки в квартирі АДРЕСА_1 , учасниками спільної сумісної власності не визначено.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, стосовно відсутності предмета спору, оскільки з матеріалів справи вбачається протележне, суд також бере до уваги що представником відповідача ОСОБА_4 – адвокатом Вошиком В. Б. у судовому засіданні було зазначено, що часки у спільній власності є ідеальними.

Звертаючись з даним позовом повивач просить визначити частки співвласників майна у спільній сумісній власності.

Враховуючи наведене, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов висновку що такі слід задовольнити в цілому.

Судові витрати по справі.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визначення часток, що є у спільній сумісній власності – задовольнити.

Визначити, що розмір частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 співвласника ОСОБА_2 , становить 1/3 частки, припинивши право спільної сумісної власності.

Стягнути порівно з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі – 7 586 (сім тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 54 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 );

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 );

Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 );

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: