Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №953/2550/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2550/25

н/п 2/953/207/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Кіндера В.А., за участі секретаря судового засідання Сергієнко К.В., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ямполець І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1523355 від 28 лютого 2020 року у сумі 28808,38 грн, з яких: 9953,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 17415,38 грн – заборгованість за відсотками, 1440,00 грн – заборгованість за комісією.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1523355. Позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1523355 від 28 лютого 2020 року відповідно до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», яке набуло право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року, укладеного із первісним позикодавцем.

Представник відповідача через систему «Електронний суд» 14 травня 2025 року подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень стверджує, що позивач не надав доказів укладення спірного кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять доказів підписання відповідачкою кредитного договору одноразовим ідентифікатором. Не надано також належних доказів на підтвердження факту надання первісним позикодавцем ТОВ «Мілоан» та отримання відповідачем коштів за кредитним договором від 28 лютого 2020 року. Відсутні первинні документи, що підтверджували розрахунок заборгованості відповідачки за спірним кредитним договором. Нарахування відсотків здійснено позивачем поза межами строку кредитування. Окрім того, матеріали справи не містять платіжних документів, з яких би убачався факт оплати позивачем на користь ТОВ «Діджи фінанс» грошових коштів за відступлення права за договором факторингу № 1/15.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 березня 2025 року прийнято цю позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Відповідно до заяви від 19 листопада 2025 року, поданої через систему «Електронний суд», просив проводити судові засідання у справі за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилася. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ямполець І.С. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини.

28 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1523355, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12000,00 грн (п.1.2 договору), строк користування кредитом 18 днів з 28 лютого 2020 року (п.1.3 договору), термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 17 березня 2020 року (п.1.4 договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua (п. 2.1 договору).

За змістом п. 1.5.2., п. 1.6. Договору, проценти за користування кредитом та стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту.

Можливість пролонгації кредиту передбачена в п. 2.3 кредитного договору № 1523355 від 28 лютого 2020 року.

Відповідно до п. 2.3.1, укладеного договору, позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості за кредитом.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.14 правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу (п. 2.3.2 договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.

У відповідності до п. 6.5. Договору, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до відомостей платіжного доручення № 15886026 від 28 лютого 2020 року ТОВ «Мілоан» здійснив платіж на користь ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 , номер рахунку: НОМЕР_2 (остання цифра є нечіткою) із призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» відповідно до договору 1523355.

Зі змісту листа АТ КБ «Приватбанк» від 30 грудня 2025 року № 20.1.0.0/7-251229/66146-БТ вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 28 лютого 2020 року здійснено зарахування коштів в сумі 12000,00, що підтверджується випискою за період 28.02.2020 – 01.03.2020.

09 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (фактор) укладено Договір факторингу № 03/10, відповідно до п.2.1 якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги.

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить до фактора в день підписання цього договору.

Згідно із відомостями витягу з додатку до договору факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 1523355 в загальному розмірі становить 28808,38 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 9953,00 грн, заборгованості за відсотками – 17415,38 грн, заборгованість за комісією - 1440,00 грн.

24 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пінг-Понг» (фактор) укладено Договір факторингу № 1/15, відповідно до п.2.1 якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 цього договору факторингу права вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання відповідного реєстру. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права вимоги. Таке відступлення не потребує вчинення будь-яких додаткових дій з боку фактора або клієнта.

Згідно із відомостями витягу з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, сформованого 26 лютого 2025 року, заборгованість відповідача за кредитним договором № 1523355 в загальному розмірі становить 28808,38 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 9953,00 грн, заборгованості за відсотками – 17415,38 грн, заборгованість за комісією - 1440,00 грн.

Рішенням єдиного учасника ТОВ «ФК Пінг-понг» від 01 липня 2025 року №1778 найменування товариства змінено на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Положеннями частини 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Укладення зазначеного кредитного договору № 1523355 та перерахування позичальнику на його платіжну картку коштів у сумі 12000,00 грн підтверджується відомостями викладеними в листі АТ КБ «Приватбанк» від 30 грудня 2025 року № 20.1.0.0/7-251229/66146-БТ, відповідно до яких на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 28 лютого 2020 року здійснено зарахування коштів в сумі 12000,00, що підтверджується випискою за період 28.02.2020 – 01.03.2020. Зарахування 28 лютого 2020 року коштів в сумі 12000,00 грн узгоджується з даними платіжного доручення № 15886026 від 28 лютого 2020 року, згідно із яким ТОВ «Мілоан» здійснив платіж на користь ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 , номер рахунку: НОМЕР_2 (остання цифра є нечіткою) із призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» відповідно до договору 1523355.

Відсутність зазначення алфавітно-цифрового ідентифікатора на копії спірного кредитного договору не є спростуванням висновків суду щодо укладення цього договору.

Доводи представника відповідача щодо відсутності доказів укладення кредитного договору та перерахунку коштів не беруться судом до уваги, розцінюються як спосіб захисту з метою уникнення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 1523355.

Як регламентовано ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.1080 ЦК України).

За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Оскільки сторонами дотримані умови договорів факторингу, що встановлюють порядок та процедуру відступлення права вимоги за кредитними договорами, то суд дійшов висновку, що позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1523355 від 28 лютого 2020 року.

Положеннями статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання щодо повернення кредиту, а тому вимога щодо стягнення простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 9953,00 грн підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 17415,38 грн, суд зазначає.

Велика Палата Верховного Суду 28 березня 2018 року у постанові у справі №444/9519/12 зробила висновок, відповідно до якого припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За умовами кредитного договору № 1523355 від 28 лютого 2022 року сторони встановили строк кредитування 18 днів, тобто до 17 березня 2020 року. З відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 1523355 вбачається, що нарахування відсотків здійснювалось до 11 червня 2024 року.

Відповідно до умов пролонгації кредиту, визначених положеннями п.п. 2.3.1, п.п. 2.3.2. кредитного договору, позичальник має право на продовження строку користування кредитом за наявності відповідної пропозиції позикодавця та вчинення позичальником дій, передбачених розділом 6 правил, зокрема, сплати комісії за продовження кредиту та певної частки заборгованості по кредиту (п.п.2.3.1.). Волевиявлення позичальника продовжити строк користування кредитом та укладення угоди про це, згідно п. 6.14 Правил, підтверджується здійснення позичальником відповідного платежу (п. 2.3.2.).

Зважаючи на те, що представник відповідача заперечує факт продовження строку кредиту, водночас, матеріали справи не містять доказів, що позикодавець ініціював продовження строку користування кредитом, а виконавець вчинив всі необхідні дії передбачені розділом 6 правил, при цьому, сторони уклали угоду про це, згідно п. 6.14 Правил, то суд дійшов висновку, що позивач не довів продовження строку кредитування, а тому нарахування відсотків після 17 березня 2020 року здійснене поза межами строку кредитування, визначеного договором.

Суд зауважує, що відповідно до абзацу другого п.п. 2.2.3 кредитного договору в період прострочення позичальника проценти можуть нараховуватися за вибором позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів, передбачених ст. 625 ЦК України. Зважаючи на те, що матеріали справи містять один розрахунок заборгованості нарахованих відсотків, що включає як строк кредиту так і період після його закінчення, водночас, позивач в поданих матеріалах не зазначає про різну підставу нарахування, то суд дійшов висновку, що нарахування відсотків здійснено саме в якості процентів за користування кредитом.

Відтак, вимога про стягнення заборгованості за відсотками підлягає частковому задоволенню в розмірі 4320,00 грн (240 грн х 18). В іншій частині необхідно відмовити.

Щодо вимоги про стягнення комісії за кредитним договором.

Положеннями п.1.5.1 кредитного договору встановлена комісія за надання кредиту в сумі 1440,00 грн, яка нараховується за ставкою 12 відсотків від суми кредиту одноразово.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Між тим, оскільки товариством не було зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які була встановлена комісія за видачу кредиту, відповідна умова кредиту є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548св23) щодо оцінки правомірності встановлення у кредитному договорі умови про щомісячну плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Отже, вказані витрати у сумі 1440,00 грн стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача не підлягають.

Щодо витрат позивача суд зазначає наступне.

Представником позивача заявлене клопотання щодо стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що становить 6000,00 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

На підтвердження обсягу наданих послуг, здійснених позивачем, надана копія договору про надання правової допомоги № 43657029 від 01 листопада 2024 року, додаткова угода від 03 березня 2025 року до зазначеного договору щодо здійснення представництва у справі зі стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , акт №1523355 від 03 березня 2025 року про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

- метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (постанови Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд вважає, що з огляду на обставини справи, предмет якої становить стягнення кредитної заборгованості, а, отже, справа не є досить складною, розгляд здійснювався в спрощеному провадженні, і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль, часткове задоволення позову, а тому заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не є співмірними з складністю наданих послуг. Відтак, суд дійшов висновку щодо зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу до трьох тисяч гривень.

Щодо розподілу судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Рішенням суду стягнуто на корить позивача 14273,00 грн (9953,00 грн + 4320,00 грн), що становить 49,54 % від ціни позову, а тому з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1200,06 грн (2422,40 грн х 45,9278 %).

Керуючись ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором № 1523355 від 28 лютого 2020 року в сумі 14273,00 грн, з яких: 9953,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 4320,00 грн – сума заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1200,06 грн, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Повний текст рішення складено 10 лютого 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», місцезнаходження: 07046, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, буд. 21/1 код ЄДРПОУ 43657029;

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Кіндер В.А.