Рішення від 11 грудня 2025 р. у справі №175/15511/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/15511/25

Провадження № 2/175/3167/25

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

12 грудня 2025 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.

при секретареві судового засідання Кальченко Ю.О.

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про стягнення додаткових витрат та встановлення факту, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про стягнення додаткових витрат.

Згідно автоматизованого розподілу справ між суддями, матеріали позовної заяви розподілено до провадження судді Бойка О.М.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд:

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 7279,50 грн.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Свій позов обґрунтовує тим, що 08 липня 2006 року ОСОБА_1 , уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_3 , зареєстрований Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровській області, актовий запис № 388, який рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 29 квітня 2025 року по справі №204/3026/25 було розірвано.

Позивач з ОСОБА_3 мають спільного сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 , виданого Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідний актовий запис №239. Син проживає із батьком.

Згідно Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5984/25 відділення №2 КП «ДБКЛПД» ДОР» вбачається, що ОСОБА_3 перебувала у стаціонарі з 09.05.2025 по 06.06.2025, поставлено діагноз (основне захворювання): шозоафектившні розлад, депресивний F25.1. Психічний стан змінився з 2015 року. Лікувалася в ДКПЛ з 20.04.2016 по 20.05.2016 з діагнозом шозоафективний розлад, змішаний тип F25.2.

Також із анамнезу вбачається, що відповідач у подальшому неодноразово проходила лікування як приватно у психіатра, так і в ДКПЛ.

Із Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №12640 Відділення виписки: Відділення по лікуванню гострих отруєнь КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР ОСОБА_3 перебувала у стаціонарі з 01.04.2025 по 03.04.2025 із заключним діагнозом: Т43.8 - Іншими психотропними препаратами, не класифікованими в інших рубриках (згідно Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) Т43.8 - це отруєння іншими психотропними препаратами...).

Після розірвання шлюбу спільна дитина сторін, через психічний стан матері, проживає разом із батьком та знаходиться на його повному утриманні, мати сина ОСОБА_3 матеріальної допомоги на утримання дитини добровільно не надає.

Таким чином, позивач стверджує, що проживає із сином удвох, самостійно займається його вихованням, утриманням, піклується про стан його здоров`я, виявляє інтерес до його внутрішнього світу, забезпечує належні умови для його розвитку, мати з урахуванням її стану здоров`я посильної участі у житті сина не приймає.

ОСОБА_1 несе додаткові витрати на дитину, пов`язані із навчанням сина, необхідністю здійснення додаткових внесків, так, було здійснено платежі на загальну суму у розмірі 14 556,00 грн. у вересні та жовтні 2025 року, а тому у позові просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 7279,50 грн., що становить половину понесених ним витрат, оскільки батьки мають рівні як права, так і обов`язки щодо дитини.

Відповідачка ОСОБА_3 надала заяву, в якій вона частково визнає позовні вимоги, а саме вимогу щодо встановлення факту утримання спільної дитини позивачем самостійно та заперечує проти позовної вимоги про стягнення додаткових витрат, оскільки потребує коштів на власне забезпечення та лікування, утримувати сина не може, через те, що ніде не працює, а влаштуватись на роботу немає можливості.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав частково та просить суд їх задовольнити.

У судовому засіданні також був допитаний син ОСОБА_2 , який пояснив, що тривалий час проживає із батьком. На питання, чому не проживає із матір`ю пояснює, що мати тривалий час поводиться дивно та він не розуміє її вчинки, його турбує її психічний стан. Батько повністю доглядає та утримує його.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась. Була належним чином повідомлена. Клопотань не надавала.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Про час та місце були належним чином повідомленні. Надали до суду пояснення Служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області в яких вказали, що найкращим забезпеченням інтересів дитини є її подальше проживання з батьком. Батько фактично самостійно утримує сина. Мати, через стан здоров`я не може належним чином забезпечити належне виховання та забезпечення дитини.

У відповідності до норми ч.7 ст.7 ЦПК України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, або за клопотанням учасників справи з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і гідність, а також в інших випадках, установлених законом.

Враховуючи той факт, що суду були надані докази щодо здоров`я відповідача, що не підлягає оприлюдненню, тому суд вважає за доцільне здійснювати розгляд цивільної справи у закритому судовому засіданні.

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тому зі згоди позивача суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

08 липня 2006 року ОСОБА_1 , уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_3 , зареєстрований Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровській області, актовий запис № 388.

Шлюб сторін розірвано рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 29 квітня 2025 року по справі №204/3026/25.

Сторони мають спільного сипа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 , виданого Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідний актовий запис №239.

До розірвання шлюбу сторонами та після цього син сторін ОСОБА_2 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , зазначені обставини підтверджуються поясненнями позивача та дитини, квитанціями про сплату за навчання дитини, письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 . Та ОСОБА_5 , письмовими поясненнями представника служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

Як убачається із виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5984/25 відділення №2 КП «ДБКЛПД» ДОР» вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 перебувала у стаціонарі з 09.05.2025 по 06.06.2025, поставлено діагноз (основне захворювання): шозоафектившні розлад, депресивний F25.1. Психічний стан змінився з 2015 року. Лікувалася в ДКПЛ з 20.04.2016 по 20.05.2016 з діагнозом шозоафективний розлад, змішаний тип F25.2.

Також із анамнезу вбачається, що відповідач у подальшому неодноразово проходила лікування як приватно у психіатра, так і в ДКПЛ.

Із Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №12640 Відділення виписки: Відділення по лікуванню гострих отруєнь КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР ОСОБА_3 перебувала у стаціонарі з 01.04.2025 по 03.04.2025 із заключним діагнозом: Т43.8 - Іншими психотропними препаратами, не класифікованими в інших рубриках (згідно Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) Т43.8 - це отруєння іншими психотропними препаратами...).

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини. Вказував, що ОСОБА_3 неодноразово вчиняла спроби до самогубства, зазначені обставини сильно впливали на розвиток дитини та її емоційний стан. Через психічний стан відповідача, вона не в змозі виховувати дитини. Вихованням дитини він займається самостійно. Враховуючи, що відповідач через психічний стан не може влаштуватись на роботу та не має самостійного доходу, а стягнення додаткових витрат на дитину буде для неї надмірним тягарем, позивач не підтримав позовні вимоги в частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Як убачається із виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5984/25 Відділення №2 КП «ДБКЛПД» ДОР» судом встановлено, що у відповідачки ОСОБА_3 перша госпіталізація обумовлена погіршенням стану здоров`я: відчувала омани сприйняття, чула «голоси» чоловіків усередині голови: «щось повинно трапитися» висловлювала маячні ідеї відносин, переслідування, турбувала тривога, неадекватно поводилася. Лікувалася в ДКПЛ з 20.04.2016 по 20.05.2016 з діагнозом Шизоафективний розлад, змішаний тип. F 25.2.

В анамнезі суїцидальна спроба у грудні 2016 року (випила велику кількість таблеток) лікувалася у токсикологічному відділенні МКЛ №4.

3 початку 2018 року психічний стан погіршився: знизився настрій, відчувала обмани сприйняття, турбувала тривога, уходила з дому, неадекватно поводилася. Самостійно звернулася до терапевта зі скаргами на болі у серці та з 16.02.2018 по 19.02.2018 знаходилася на лікуванні у терапевтичному відділенні МКЛ №7, самовільно покинула його, була виявлена поліцейським на мосту, під час спроби стрибнути з нього (вчинити самогубство). Викликана бригада КЗ ОЦМД та МК.

Лікувалася в ДКПЛ з 19.02.2018 по 18.05.2018.

Остання госпіталізація 10.07.2020 по 28.09.2020р. через погіршення стану протягом 3х тижнів: порушився сон, уходила з дому, стала роздратованою, відчувала обмани сприйняття, скоювала неадекватні вчинки, намагалася нанести самопорізи на ліве передпліччя. Після виписки стан приймати підтримуюче лікування. На фоні психо-травмуючої ситуації (розлучення з чоловіком) випила флакон клазепіна.

У зв?язку з отруєнням була госпіталізована у відділення по лікуванню гострих отруєнь МКЛ №4, де знаходилась з 01.04.2025 по 03.04.2025 з д-з: Т43.8 Суїцидальна спроба ситуативно обумовлена.

Після виписки з МКЛ №4 відповідач ОСОБА_3 підтримуючого лікування не приймала, заявляла, що вона здорова та лікування не потребує. Поступово психічний стан погіршився, перестала розмовляти з родиною, стала розмовляти сама з собою, а також з уявними співрозмовниками, не спала по ночам, стала висловлювати суїцидальні думки. Відмовлялася від їжі. Госпіталізована в ДКПЛ до 2 відділення.

Враховуючи вищезазначені обставини, психічний стан відповідача, інші докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що найкращим забезпеченням прав та інтересів дитини є проживання дитини із позивачем - батьком. На момент розгляду справи спільна дитина сторін проживає разом із батьком та знаходиться на його повному утриманні. Судом встановлено, що мати сина ОСОБА_3 матеріальної допомоги на утримання дитини добровільно не надає.

Таким чином, судом встановлено, що позивач проживає із сином удвох, самостійно займається його вихованням, утриманням, піклується про стан його здоров`я, виявляє інтерес до його внутрішнього світу, забезпечує належні умови для його розвитку. Мати дитини, з урахуванням її стану здоров`я участі у вихованні та утриманні сина не приймає.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. ч. 1.2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 XІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини па рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

А відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини па рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно досі. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 1.2.3.4.5 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначаються за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати па дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Так, поряд із аліментами на утримання дитини батьки повинні сплачувати кошти на покриття додаткових витрат на дитину.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Враховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одного із батьків у твердій грошовій сумі.

Проте, суд не може задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення додаткових витрат з відповідачки, оскільки, беручи до уваги психіатричний діагноз та необхідність лікування ОСОБА_3 , стягувати додаткові витрати на утримання дитини буде для неї надмірним тягарем, а тому суд відмовляє у задоволенні цієї вимоги.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Згідно пояснень представника Служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, найкращим забезпеченням інтересів дитини є її подальше залишення дитини проживати разом із батьком. Батько фактично самостійно утримує сина. Мати, через стан здоров`я не може належним чином забезпечити дитину та виховувати її.

Згідно ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільною судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та і інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Факт самостійного виховання дитини, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації особистих прав.

Тому, встановлення факту перебування дитини на одноособовому вихованні та утриманні батька, необхідно з метою захисту його прав та інтересів як батька так і дитини, у тому числі, переміщення разом з дитиною без нотаріальної згоди матері, влаштування до закладів освіти тощо, враховуючи нестійкий психічний стан матері.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У суду не має підстав сумніватись в достовірності письмових доказів, а тому суд вважає що позивачем доведений факт самостійного виховання та самостійного утримання дитини.

Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що вимоги ОСОБА_1 є підставними в повній мірі та такими, що підтверджуються належними доказами і відповідають інтересам дитини, а тому підлягають до часткового задоволення.

Факт, який просить встановити позивач, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника як батька малолітньої дитини, і таке потрібне з метою захисту прав та інтересів дитини.

Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.

Встановлення даного факту не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Відомості, які б спростовували даний висновок суду - відсутні.

При цьому, суд вважає за доцільне роз`яснити позивачу, що відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 142, 259, 260, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про стягнення додаткових витрат - задовольнити частково.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.М. Бойко