Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №127/18081/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/18081/25

Провадження № 22-ц/801/89/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 рокуСправа № 127/18081/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на час навчання,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 10 жовтня 2025 року у м. Вінниці під головуванням судді цього суду Горбатюка В.В., дата складання повного судового рішення не відома,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період навчання, який обґрунтований тим, що 30.04.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб. У цьому шлюбі у них народився син – позивач у справі ОСОБА_1 . На теперішній час подружні відносини між батьками позивача припинені, а шлюб між ними розірвано.

Після фактичного припинення подружніх відносин батьків позивач залишився проживати разом зі своєю матір`ю.

19.09.2022 року ОСОБА_1 вступив на навчання до Вінницького національного технічного університету на факультет інформаційних електронних систем, та на теперішній час є студентом 3 курсу гр. КОІС-226 денної форми навчання, термін навчання позивача становить з 19.09.2022 року по 30.06.2026 року. Оскільки позивач навчається на денній формі навчання, самостійно працювати та отримувати заробітну плату на теперішній час він не має можливості, тому матеріальне утримання на сьогодні забезпечує його матір. Однак, витрати, пов`язані із навчанням, матір самостійно покривати не може, оскільки на її утриманні перебуває ще одна дитина.

Позивач стверджував, що його батько ОСОБА_2 має реальну змогу надавати допомогу під час його навчання, оскільки він офіційно працює, отримує достатню для життя та утримання сина заробітну платню, і тому має реальну змогу сплачувати аліменти сину, як такому, що продовжує навчання.

З огляду на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача аліменти на своє утримання, як такого що продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно до закінчення навчання, або до досягнення 23 років, за умови що він буде продовжувати и навчання.

10.10.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини від усіх його видів заробітку (доходів) щомісяця, починаючи з 11.06.2025 року до закінчення ним навчання, але не більше, ніж до досягнення ОСОБА_1 23 років. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, фактично просить оскаржуване судове рішення змінити в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з нього, з 1/6 до 1/8 частини усіх видів його заробітку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність у відповідача обов`язку утримувати повнолітнього сина, не встановив реальний рівень його матеріального забезпечення.

Також вказує, що суд не врахував того, що відповідач має на своєму утриманні батьків, які є особами з інвалідністю, а також сплачує аліменти на утримання неповнолітньої доньки. До того ж, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав оцінки наданим відповідачем доказам, що, на його думку, теж свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

19.01.2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін.

Також просить продовжити строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу, обґрунтовуючи це тим, що копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію апеляційної скарги він отримав лише 09.01.2026 року засобами поштового зв`язку.

Так, 10.12.2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду відкрито провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та надано позивачу строк для подачі відзиву до 24.12.2025 року включно.

Відповідно до положень ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Апеляційним судом встановлено, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у цій справі та копію апеляційної скарги з додатками ОСОБА_1 дійсно отримав 09.01.2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача, та, як результат, продовжує строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та приймає його до розгляду.

В заперечення проти апеляційної скарги позивач зазначає, що матеріали справи та апеляційна скарга не містять жодних належних та достатніх доказів, які б підтверджували доводи ОСОБА_2 про те, що він не може сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку.

Враховуючи ціну пред`явленого позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданим 18.07.2019 року Бердичівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Житомирській області (а.с. 8)

12.05.2025 року рішенням Баранівського районного суду Житомирської області у справі №273/666/25 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 11-12).

Відповідно до довідки № 57 від 22.05.2025 року, що видана факультетом Інформаційних електронних систем Вінницького національного технічного університету, ОСОБА_1 є студентом 3-го курсу гр. КІОС-22б денної форми навчання Факультету Інформаційних електронних систем Вінницького національного технічного університету, навчається за кошти державного бюджету. Термін навчання за ОПП «бакалавр» з 19.09.2022 року по 30.06.2026 року (а.с. 14).

Із довідки Департаменту адміністративних послуг ВМР № 46485 від 04.10.2022 року вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 04.10.2022 року є АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно з довідкою № 04-01-05-22/03 від 13.05.2025 року ОСОБА_1 проживає в гуртожитку АДРЕСА_2 по Договору найму житлового приміщення № 390 від 14.09.2022 року (а.с. 15).

До позовної заяви позивач долучив копію Договору найму житлового приміщення № 390 від 14.09.2022 року, який містить термін дії цього договору із відмітками про його щорічні пролонгації, права та обов`язки сторін цього договору, зокрема обов`язок замовника сплачувати за послугу з проживання та комунальні послуги (а.с. 16).

Згідно із довідкою № 14-765 від 22.05.2025 року позивач, проживаючи у вказаному гуртожитку, сплатив комунальні послуги: 528,29 грн - 16.10.2024 року, 1940,28 грн – 22.11.2024 року, 1150 грн – 19.12.2024 року, 1208 грн – 17.02.2025, 2000 грн – 24.03.2025 року (а.с. 17).

Відповідно до платіжної інструкції 0.0.4400397696.1 від 09.06.2025 року ОСОБА_3 здійснила оплату в розмірі 2500 грн на рахунок ВНТУ, призначення платежу – за гуртожиток № 5, кімната НОМЕР_2 , ОСОБА_1 (а.с. 53).

Із платіжної інструкції 0.0.4401585767.1 від 09.06.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснив оплату в розмірі 2800 грн на рахунок ВНТУ, призначення платежу – за гуртожиток № 5, кімната НОМЕР_2 , ОСОБА_1 (а.с. 54).

Як вбачається із судового наказу Баранівського районного суду Житомирської області у справі № 273/896/25 від 10.06.2025 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (а.с. 32).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Бердичівським міським управлінням Пенсійного фонду України 09.07.2008 року, батьку відповідача - ОСОБА_5 , 1958 р.н., по другій групі інвалідності призначались пенсійні виплати (а.с. 33)

Згідно із пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 від 29.04.2014 року матір відповідача - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримує пенсію по інвалідності 2 групи. Термін дії – довічно (а.с. 34).

Із відповіді № 1479825 від 16.06.2025 року з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою і податковій декларації про майновий стан і доходи, сума доходу ОСОБА_2 за період із жовтня 2024 року по квітень 2025 року складає 487 415 ,92 грн (а.с. 27).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є повнолітнім, але не досяг 23 річного віку, продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчання, а відповідач може надавати таку допомогу в певній мірі.

Визначаючись щодо розміру аліментів, які необхідно стягувати із відповідача, суд враховував взаємний обов`язок батьків по утриманню сина, а також те, що відповідач доказів надання допомоги сину та доказів повної неможливості утримувати його суду не надав. Зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, витрати пов`язані з навчанням (проїзд до навчального закладу, харчування, проживання у гуртожитку, що поруч із місцем навчання, забезпечення базовими організаційними речами та приладдям), суд вважав справедливим встановлення аліментів у розмірі 1/6 частки доходу відповідача щомісячно.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Правовідносини батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів, необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України.

Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, при розгляді справ даної категорії позивач повинен довести факт продовження навчання, вік, який не перевищує двадцяти трьох років, потреби в матеріальній допомозі та її розмір, а відповідач неможливість надання такої допомоги або можливість надання у меншому розмірі, ніж вимагає позивач.

Встановивши, що ОСОБА_1 досяг віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, навчається на денній формі навчання, що об`єктивно позбавляє його можливості працевлаштуватися та отримувати певний дохід, отже він є таким, що потребує матеріальної допомоги, у зв`язку із навчанням, суд дійшов правильного висновку про те, що його батько ОСОБА_2 , будучи працездатною особою, отримуючим дохід, зобов`язаний забезпечувати сина шляхом сплати аліментів на його утримання на період навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність у відповідача обов`язку утримувати повнолітнього сина, не встановив реальний рівень його матеріального забезпечення, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки в силу закону син має право отримувати від батьків матеріальну допомогу, як повнолітня дитина, що продовжує навчання, так як потребує такої допомоги і відповідач у змозі її надавати, про що вірно вказано судом першої інстанції.

Разом з тим, доводам скаржника про те, що відповідач має на своєму утриманні батьків, які є особами з інвалідністю, а також сплачує аліменти на утримання неповнолітньої доньки, суд першої інстанції вже надав належну оцінку, врахувавши їх та визначивши розмір аліментів у меншому розмірі, ніж вимагав позивач, з чим погоджується й апеляційний суд, що в свою чергу спростовує посилання скаржника на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав відповідь на його заперечення та взяв до уваги надані докази.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про незаконність та необґрунтованість судового рішення, невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2025 року - без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. Ю. Береговий