Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №127/27733/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/27733/25

Провадження № 22-ц/801/267/2026

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 рокуСправа № 127/27733/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) Вінницька обласна прокуратура,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Венгрин О. О. в місті Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, -

встановив:

02.09.2025 року ОСОБА_1 , діючи через представника адвоката Кравчука М. О., звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що позивач засуджений вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011, який було змінено ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23.09.2015, за ч. 1 ст. 115, ч. 2 п.п. 1, 2, 9, 13 ст. 115, ч. 1 ст. 194, ч. 2 ст. 70 КК України до довічного позбавлення волі. Вирок набрав законної сили, ОСОБА_1 відбуває покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 (справа №120/7923/23) визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо направлення 14.12.2023 скарги засудженого ОСОБА_1 від 08.12.2023 на дії Вінницької окружної прокуратури щодо належної перевірки його звернення з приводу порушень його прав під час відбування покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для розгляду до Вінницької окружної прокуратури, тобто до органу або посадової особи, дії чи рішення яких оскаржуються. Рішення набрало законної сили 09.06.2025 року після його перегляду в апеляційному порядку.

Позивач стверджує, що протиправними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, розмір якої він оцінює в 2 000,00 грн. Душевні страждання полягали в тому, що позивач відчував психологічний дискомфорт, почуття приниження, несправедливості та втрати довіри до державних інституцій. Просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2025 року позов задоволено частково: стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сто грн у відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача Вінницької обласної прокуратури щодо направлення заяви позивача від 08.12.2023 до Вінницької окружної прокуратури для розгляду за належністю є протиправними, що встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №120/7923/24. В зв`язку з цим позивач зазнав певних страждань (занепокоєння, розчарування), тому з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд першої інстанції виснував, що відшкодування в розмірі 100 грн буде відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Не погодившись з таким рішенням, вінницька обласна прокуратура апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, в судовому рішенні не встановлено, в чому полягали психологічний дискомфорт позивача, джерело такого почуття як приниження, адже відповідь від обласної прокуратури не містила жодних некоректних висловлювань, образ, тощо. Суд не навів мотивів відхилення заперечень, наведених у відзиві на позовну заяву. При розгляді справи не було встановлено порушення жодного з прав громадянина при розгляді заяви чи скарги, передбаченого ст. 18 ЗУ «Про звернення громадян». Суд не зважив на судову практику: постанову ВС від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, в якій дано роз`яснення в чому полягає моральна шкода та акцентовано, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. При розгляді справи суд не встановив, чи переніс позивач саме страждань і приниження, а відтак в суду не було підстав стягувати моральну шкоду.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Справа, яка розглядається, не відноситься до справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), тому з урахуванням приписів частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд проводить розгляд без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вказаним вимогам.

По справі встановлено наступне:

-позивач ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» з 02.06.2010 року і дотепер (а.с.10);

-рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №120/7923/24 задоволено позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, та визнано, що дії відповідача Вінницької обласної прокуратури щодо направлення заяви позивача ОСОБА_1 від 08.12.2023 до Вінницької окружної прокуратури для розгляду за належністю є протиправними, адже відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» №393/96 від 02.10.1996 забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органом або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. (а. с. 52-55);

-постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 залишено без змін. (а. с. 4-5).

Між сторонами виник спір про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади (стаття 1173 ЦК України).

За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Для цього, позивач звертаючись до суду із позовом, згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, та з урахуванням вимог статті 175 ЦПК України (пункти 4, 5 частини 3), у поданій заяві має зазначити зміст заявлених вимог: спосіб захисту прав, передбачений законом; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

За правилами статей 12 та 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та подати докази. Доказування не ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України), допустимими – що свідчать про обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, що одержані із дотриманням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України); достовірними – на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України); достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, в якій зазначено, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 55). При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 сформулювала таку правову позицію: «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі»(пункт 32). При цьому обов`язковою умовою для можливості відшкодування моральної шкоди судом має бути доведення у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправності дій, що призвели до неї, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв`язку.

Такі ж правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2021 року у справі № 201/3997/18; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19); постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення, або які мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення (п. 26).

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Зокрема, суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Постанова Верховного Суду від 03.10.2018 по справі № 818/1391/17).

В позовній заяві позивач зазначав, що йому спричинена моральна шкода тим, що Вінницька обласна прокуратура діяла неправомірно, направивши заяву позивача ОСОБА_1 від 08.12.2023 до Вінницької окружної прокуратури для розгляду за належністю, адже відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» №393/96 від 02.10.1996 забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органом або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Неправомірність дій відповідача встановлена рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №120/7923/24, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Однак при цьому не наводить жодних переконливих доказів, які б вказували на те, в чому полягали його моральні страждання в зв`язку з неналежним направленням на розгляд його скарги, в якій він ініціював питання проведення службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності винних, оскільки він не погодився з тим, що на його скаргу щодо неналежних житлово-побутових умов та санітарно-гігієнічних умов утримання в камерному приміщенні № 133 Вінницька окружна прокуратура листом №50-20-21 від 01.12.2023 повідомила його, що питання додержання прав засуджених, умов тримання засуджених в УВП №1, стану усунення раніше виявлених порушень законодавства, перебуває на постійному контролі окружної прокуратури. Основною проблемою по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП №1 є відсутність належного державного фінансування установи, зокрема для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних приміщеннях, відсутність технічної можливості здійснити перепланування деяких таких приміщень у зв`язку із особливостями самої будівлі установи.

Позивачем окрім загальних висловів про моральні страждання не наведено жодного конкретного доводу який негативний вплив на його моральний стан мало направлення Вінницькою обласною прокуратурою його скарги на розгляд Вінницької окружної прокуратури і яким чином це спричинило негативні емоції до рівня страждання або приниження. Загальні твердження про «душевні страждання, психологічний дискомфорт і втрату довіри до державних органів», без їх конкретизації не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, віднісся до розгляду формально: встановив лише одну з обов`язкових умов для відшкодування моральної шкоди: наявність судового рішення про неправомірність дій відповідача та не зважив, що відсутні дві інші обов`язкові умови для відшкодування: настання моральної шкоди в результаті цих дій та наявність між неправомірністю дій і моральною шкодою причинно-наслідкового зв`язку.

У справі «Кудла проти Польщі» №30210/96 ЄСПЛ наголосив, що: погані умови утримання можуть порушувати ст. 3 Конвенції лише тоді, коли створюються реальні загрози для фізичного або психічного стану ув`язненого. Тривалість та інтенсивність впливу цих умов повинні бути значними.

У Постанові ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 зазначається, що позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок.

У рішенні від 20.05.2011 року ЄСПЛ у справі «Пелевін проти України» № 24402/02 зазначив, що моральна шкода повинна бути істотною та мати значний вплив на стан особи.

В справі що розглядається позивач не довів, що ситуація із направленням його скарги не за належністю завдала йому таких страждань, які можна було б кваліфікувати як підставу для компенсації.

Відтак апеляційний суд виснує, що немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини1 статті 374ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції є таким, що постановлене без повного з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2025 року підлягає скасуванню з постановленням нового: про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору (пункт 11 частини 2 статті 3 ЗУ «Про судовий збір»), то відповідно до частини 7 статті 141 ЦАК України. Судові витрати відповідача у виді судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн (а. с. 85), слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури, подану її представником Колівошко Світланою Миколаївною, задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.

Компенсувати Вінницькій обласній прокуратурі судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 80к) гривень на підставі платіжної інструкції № 2697 (внутрішній номер 468124918) від 04 грудня 2025 року, - за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 09 лютого 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук