Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №185/6386/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2679/26 Справа № 185/6386/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Красвітної Т.П., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпровської області від 03 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

05.06.2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому позивачка просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- частину житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 110, 5 кв.м., ганок з навісом літ. а загальною площею 2, 5 кв.м., сарай літ. В загальною площею 3, 7 кв.м., навіс літ. Д загальною площею 7, 3 кв.м., споруди літ. № 1- 3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- частину земельної ділянки площею 0, 0987 га, кадастровий номер 4434010100:24:112:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпровської області від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено.

Визнано житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 110,5 кв.м., ганок з навісом літ.а загальною площею 2,5 кв.м., сарай літ. В загальною площею 3,7 кв.м., навіс літ. Д загальною площею 7,3 кв.м., споруди літ. №1 – 3, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 110,5 кв.м., ганок з навісом літ.а загальною площею 2,5 кв.м., сарай літ. В загальною площею 3,7 кв.м., навіс літ. Д загальною площею 7,3 кв.м., споруди літ. №1 – 3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0987 га, кадастровий номер 4424010100:24:112:0024, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши у вказаних частинах право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

05.12.2025 рокувід ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпровської області від 03 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що спірний житловий будинок був набутий відповідачем за договором дарування 10.09.1996 року, а тому цей будинок є особистою приватною власністю. Той й земельна ділянка є особистою приватною власністю.

Суд безпідставно застосував ст.62 СК України, в частині сумісної власності на майно, вартість якого істотно збільшилась за період шлюбу, без відповідних доказів, оскільки Сватове є окупованою територією України, де проведення технічної інвентаризації технічно не можливо.

Позивач не коректно посилається на збільшення площі будинку, порівнюючи загальну та житлову площу будинку.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги придбання квартири, право власності на яку було зареєстроване за позивачкою та доньками.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бакуліна Марія Сергіївна надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що 10.09.1996 року нею та відповідачем за сумісні кошти було придбано житловий будинок, який було реконструйовано та капітально відремонтовано, та 23.02.1998 року земельну ділянку. Вона лише згодом узнала, що придбання будинку було оформлено договором дарування на чоловіка. Після реконструкції будинку, його площа збільшилась до 110, 5 кв.м., всередині було все змінено, встановлені нові вікна, виповнено капітальний ремонт всіх приміщень, після чого сторони стали разом проживати у цьому будинку.

За час шлюбу, з 1996 року по 2024 рік були зроблені такі роботи в будинку, які фактично перетворили його на новий, за характеристиками, об`єкт.

Земельна ділянка була приватизована відповідачем у 1998 році, тож відповідно до ст.120 ЗК України слідує за правом на будівлю.

Тож підстав для задоволення вимог апеляційної скарги не має. Просить стягнути з відповідача 18 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

СУДОВІ ВИКЛИКИ

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.108-109).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

21.07.1989 року між сторонами по справі було зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 року у справі №185/14478/23.

В період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було набуте у власність наступне нерухоме майно.

10 вересня 1996 року державним нотаріусом Сватівської державної нотаріальної контори Власовою В.А. посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №1-2478 договір дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 33,7 кв.м., та надвірних господарчих споруд. Згідно реєстраційного напису на вказаному договорі житловий будинок зареєстровано 10 вересня 1996 року Рубіжанським бюро технічної інвентаризації за відповідачем та записаний в реєстрову книгу №31 стор. 267, реєстр №5398.

Позивачка з чоловіком після набуття будинку у власність весь час проживали у зазначеному будинку, де з 13.02.1998 року зареєстровано їх місце проживання.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 23.03.1998 року серія ЛГ №4130100150 на підставі рішення Сватівської міської Ради народних депутатів від 04 березня 1998 року №156 ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0978 гектарів в межах згідно з планом, розташована на території АДРЕСА_1 , Сватівської міськради, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Житловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4424010100:24:112:0024 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.0987 га, що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та державного акту на право приватної власності на землю від 23.03.1998 року серія ЛГ №4130100150.

Відповідно до Інформаційної довідки №403369629 від 12.11.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 08.10.2018 року на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер ЛГ 4130100150, виданий 23.03.1998 року Сватівською міською радою Луганської області, зареєстрував право на земельну ділянку кадастровий номер 4424010100:24:112:0024, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0987 га.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 24.02.2025 року об`єкт нерухомості, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , набув наступних характеристик: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 110,5 кв.м., ганок з навісом літ.а загальною площею 2,5 кв.м., сарай літ. В загальною площею 3,7 кв.м., навіс літ. Д загальною площею 7,3 кв.м., споруди літ. №1 – 3.

Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Але колегія суддів апеляційного суду з таким висновком погодитись не може з огляду на таке.

Щодо земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 зазначено, що відповідно до статті 61 СК в редакції, чинній станом на 2 жовтня 2007 року, приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об`єктів права спільної сумісної власності.

Відповідно до Закону «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною 5 такого змісту: «об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».

Вказана норма набула чинності з 8 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Тобто, до 08.02.2011 р приватизована ділянка або квартира вважалися особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Тобто, земля, приватизована до цієї дати не підлягає поділу при розірванні шлюбу.

З 08.02.2011 р до 13.06.2012 р діяла редакція частини 5 статті 61 Сімейного кодексу України, відповідно до якої, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації. Це означає, що якщо земельна ділянка була приватизована в цьому часовому проміжку, то її можна розділити подружжю, оскільки вона буде спільним сумісним майном.

Але вже редакція з 13.06.2012 року передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки. Іншими словами, приватизована земля з 13.06.12 року є особистою власністю чоловіка (дружини) і поділу не підлягає.

Таким чином, із урахуванням вказаних змін до СК правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 8 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року включно приватизована земельна ділянка визнавалась спільної сумісною власністю подружжя; до 8 лютого 2011 року та після 13 червня 2012 року така земельна ділянка належить до особистої приватної власності чоловіка або дружини та розділу при розірванні шлюбу не підлягає.

Тож враховуючи, що відповідач приватизував земельну ділянку 23.02.1998 року, то в силу вище наведеного правового обґрунтування зазначена земельна ділянка належить до його особистої власності та розподілу не підлягає.

Щодо житлового будинку.

Задовольняючи позовні вимоги щодо розподілу житлового будинку суд першої інстанції виходив із даних технічного паспорту на житловий будинок від 24.02.2025 року, з якого вбачається, що об`єкт нерухомості, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , набув наступних характеристик: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 110,5 кв.м., ганок з навісом літ.а загальною площею 2,5 кв.м., сарай літ. В загальною площею 3,7 кв.м., навіс літ. Д загальною площею 7,3 кв.м., споруди літ. №1 – 3 (а.с.16-20).

Але цей технічний паспорт не можна брати до уваги як належний доказ через наступні обставини.

Проведення технічної інвентаризації регламентоване Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 488 від 12 травня 2023 року.

Відповідно до положень зазначеного Порядку:

8. Технічна інвентаризація об`єкта нерухомого майна проводиться у такій послідовності:

підготовка до обстеження об`єкта нерухомого майна (далі - підготовка до обстеження);

обстеження об`єкта нерухомого майна (далі - обстеження);

проведення вимірювальних робіт;

визначення конструктивних елементів об`єктів нерухомого майна;

оформлення результатів технічної інвентаризації.

Вимірювання на об`єкті проводиться засобами вимірювальної техніки. Регульовані на законодавчому рівні засоби вимірювальної техніки, що застосовуються під час проведення технічної інвентаризації, повинні відповідати положенням Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів.

Не дозволяється проводити обстеження об`єкта нерухомого майна виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями тощо.

14. Замовник забезпечує:

надання документів (у паперовій або електронній формі), що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, документів, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна (у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту); документів, які надають замовнику право на виконання будівельних робіт; запиту нотаріуса (у разі оформлення спадщини на об`єкт нерухомого майна); документів, що підтверджують право підприємства, установи, організації управляти відповідним об`єктом нерухомого майна, а також установчих документів житлово-будівельних, дачних, садових, гаражних кооперативів/товариств тощо;

надання інших документів (в електронній формі), якщо їх немає у Реєстрі будівельної діяльності, які характеризують об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку (у разі їх наявності у замовника), а саме: документи про присвоєння адреси; документи про зміну функціонального призначення об`єкта; документи про прийняття об`єкта в експлуатацію; інформація про рік будівництва; результати експертиз, висновки; наявна проектна документація, будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження тощо;

для захисних споруд та споруд подвійного призначення, що експлуатуються, надання паспорта захисної споруди цивільного захисту/споруди подвійного призначення (далі - паспорт захисної споруди) та акта огляду об`єкта (будівлі, споруди, приміщення) щодо можливості його використання для укриття населення або акта обстеження об`єкта фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - акти обстеження), форми яких затверджуються МВС;

{Абзац четвертий пункту 14 в редакції Постанови КМ № 1074 від 20.09.2024}

доступ на об`єкт нерухомого майна для виконання робіт із технічної інвентаризації та забезпечення безпечних умов праці;

супроводження на об`єкті нерухомого майна або надання представника для здійснення супроводження.

22. Фотофіксація проводиться з метою підтвердження наявності об`єкта нерухомого майна та/або фіксації наявних дефектів або пошкоджень (руйнувань).

Фотофіксація об`єкта нерухомого майна здійснюється шляхом фотографування головних, бічних та задніх фасадів об`єкта нерухомого майна, земельної ділянки, на якій він розташований, а також складових елементів та приналежностей, що входять до складу об`єкта нерухомого майна, доступних для візуального огляду конструктивних елементів. Наявні дефекти, пошкодження або руйнування підлягають обов`язковій фотофіксації.

35. Споруди вимірюються по периметру першого надземного поверху для подальшого розрахунку забудованої площі земельної ділянки та загальної площі зазначених споруд відповідно.

Обміру підлягають вентиляційні шахти та повітрозабори (за умови можливості доступу до них), а також захищені входи та виходи (в`їзди). У разі неможливості здійснення їх обмірів такі елементи наносяться на план об`єкта схематично.

Місто Сватове Луганської області розташоване на тимчасово окупованій території України з 2022 року, що є загально відомим фактом.

Тож очевидно, що технік, який робив технічний паспорт не був у спірному будинку, не робив жодного заміру, не зробив фото будинку та пошкоджень, які зазнав будинок в результаті військових дій.

У плану будинку (а.с.17 оборот) не зазначені вентиляційні шахти та повітрозабори, а з матеріалів справи відомо, що будинок має газове опалення, тож вентиляційні шахти та повітрозабори повинні бути, але технік, що виробляв технічний паспорт там не був, а тому вони не відображені.

З фотографій наданих відповідачем (а.с.49-53) вбачається, що будинок зазнав пошкоджень, але вони не сфотографовані та не зафіксовані у інший спосіб особою, що виготовила технічний паспорт на будинок.

Тобто технічний паспорт на будинок не відповідає нормативним вимогам, а тому не є належним доказом та може бути прийнятий до уваги судом.

Інших доказів, що будинок з моменту його отримання відповідачем за договором дарування, зазнав значних змін, матеріали цивільної справи не містять.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Об`єктивно, в матеріалах цивільної справи є копія договору дарування житлового будинку (а.с.36-37) та фото його пошкоджень (а.с.49-53).

На час виникнення правовідносин (у 1996 році) діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі Кодекс).

Відповідно до ч.1 ст.24 Кодексу, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є

власністю кожного з них.

Тож будинок, отриманий відповідачем в дар у 1998 році є його власністю та розподілу не підлягає.

При таких обставинах, позивачка не має право на отримання у власність частини зазначеного будинку.

Але відповідачка має право на частину поліпшень, яки були вчинені у цьому будинку.

Встановити ці поліпшення можливо лише призначивши відповідну будівельно-технічну експертизу, але провести зазначену експертизу є неможливим, оскільки місто Сватове Луганської області не контролюється урядом України, є тимчасово окупованою територією.

Тож позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

При таким обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з винесенням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції на а.с.93 відповідачем сплачений за апеляційний розгляд справи судовий збір у розмірі 1 849 (одна тисяча вісімсот сорок дев`ять) гривень 20 коп. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, сплачений судовий збір підлягає стягненню з позивачки на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпровської області від 03 листопада 2025 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 1 849 (одна тисяча вісімсот сорок дев`ять) гривень 20 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 10.02.2026 року.

Судді: