Вирок від 09 лютого 2026 р. у справі №229/7450/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/437/26 Справа № 229/7450/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю

секретаря: ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції)

прокурора: ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду міста Кривого Рогу в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12024052260000407 від 27.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Обставини встановлені судом першої інстанції:

Вироком Довгинцівського районого суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця у м. Оріхів, Оріхівського району Запорізької області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не працює, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей та інших утриманців, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України не судимий-

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на один рік із покладенням на обвинуваченого обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Вироком суду встановлено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/22 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався, останній раз, на дату вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 , Указом Президента України №271/2024 від 06.05.2024 затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.05.2024 №3684-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб.

Водночас, Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради Національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини Першої статті 106 Конституції України оголошено проведення загальної мобілізації протягом 90 діб, зокрема, на території Донецької області. Відповідно до вказаного Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Служби Безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених з мобілізаційними планами.

Разом з цим, Указом Президента України №272/2024 від 06.05.2024, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації"» від 08.05.2024 №3685-ІХ, продовжено строк проведення загальної мобілізації строком на 90 діб.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Положеннями статті 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у термін, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших формувань, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Так, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є військовозобов`язаним та зарахований у запас Збройних Сил України 27.03.2019 р. Згідно облікової картки до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , має військове звання: солдат, склад: рядовий, військово-облікова спеціальність ВОС 795664А – електрозварник.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Таким чином, ОСОБА_6 , відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - є військовозобов`язаним, тобто особою, яка перебуває у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, винні у порушенні правил військового обліку громадян України, приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки тa мобілізаційної готовності, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

03 червня 2024 військовозобов`язаний ОСОБА_6 з`явився для проходження медичного огляду до КНП «ЦМКЛ» Дружківської міської ради в Донецькій області, розташованого за адресою: Донецька область, м. Дружківка, вул. Машинобудівників, 56, де отримав картку обстеження та медичного огляду №14/115. В подальшому, рішенням військово-лікарської комісії №14/115 від 03.06.2024 його було визнано придатним за станом здоров`я для проходження військової служби.

Після цього, 03 червня 2024 вдень (конкретний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_6 співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_3 було роз`яснено про його подальший призов до Збройних Сил України, а також наслідки ухилення від призову на військову службу під час мобілізації та вручена під особистий розпис мобілізаційне розпорядження про необхідність явки 10 червня 2024 о 07:00 ранку до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 для подальшого відправлення для проходження військової служби.

ОСОБА_6 не бажаючи виконувати загальний обов`язок проходити військову службу, покладений на громадянина України, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення вимог, зазначених у ст.17, 65 Конституції України, ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022 та Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №272/2024 від 06.05.2024, діючи умисно, протиправно, маючі на меті ухилитися від призову за мобілізацією, достовірно знаючи про свій обов`язок щодо призову за мобілізацією, будучи військовозобов`язаним, без правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених у ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухилився від призову на військову службу за мобілізацією та проходження військової служби, та умисно не з`явився 10 червня 2024 у зазначений у повістці пункт, а саме, до ІНФОРМАЦІЯ_4 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , для подальшого відправлення для проходження військової служби.

Вимоги та узагальнені доводи апеляційної скарги особи, яка її подала

З таким судовим рішення не погодився прокурор та оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення, просить вирок суду скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ст. 336 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці.

В іншій частині вирок залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання, яке в даному випадку не буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вказує, що суд першої інстанції призначаючи покарання не врахував особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також характер та ступінь суспільної небезпеки.

Зазначає, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, у зв`язку з чим призначення законного та достатнього покарання за ст.336 КК України, є актуальним питанням в період воєнного стану країни, тому виправлення ОСОБА_6 неможливе без ізоляції від суспільства. Крім того вказує, що покарання пов`язане зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності, створить в очах громадян безладдя та безкарність, а також сформує негативну думку військовослужбовців, щодо своєї діяльності.

Крім того сторона обвинувачення зазначає, що суд помилково прийшов висновку, про наявність обставини, яка пом`якшує покарання, а саме щирого каяття. Оскільки обвинувачений визнав свою винну частково, що вказує на те що обвинувачений не надав критичної оцінки своїй поведінці.

До початку судового розгляду від прокурора ОСОБА_8 надійшли зміни до апеляційної скарги. В яких останній просить вирок суду скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ст. 336 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці.

Крім того просить виключити з мотивувальної частини вироку пом`якшуючу обставину – щире каяття, оскільки вона суперечить поведінці бвинуваченого ОСОБА_6 ..

Позиції сторін в суді :

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Прокурор ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав зазначених в ній.

Висновки суду:

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

З огляду на ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду, щодо доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 336 КК України прокурором не оскаржується, тому апеляційним судом не перевіряється.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_6 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів поданої апеляційної скарги прокурора, конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, не в повній мірі виконав вимоги ст.65 КК України.

У відповідності до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Обов`язковою умовою застосування цього кримінально-правового інституту, що належить до дискреційних повноважень суду, є сукупність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості.

Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

Призначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, а також відомості про особу обвинуваченого, який не одружений, на утриманні не має неповнолітніх дітей, не працює на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, характеризується посередньо, раніше не судимий.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.66 КК України, суд врахував визнання вини, щире каяття у вчиненому.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги досудову доповідь відділу № 11 філії державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях від 30 квітня 2024 року № 29/23/6/1331-25, згідно з якою виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 , можливе без позбавлення без позбавлення волі на певний строк та не становить високої небезпеки суспільства.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією ст.336 КК України, та вважав можливим звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства з огляду на наступне.

Такий підхід при призначенні покарання, з урахуванням насамперед фактичних обставин справи та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає таким, що не відповідає вимогам процесуального закону і тим критеріям які наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Зокрема, суд першої інстанції недостатньо врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, оскільки в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації умисно проігнорував свій конституційний обов`язок по захисту Батьківщини, а також те, що на території України введений воєнний стан, у зв`язку з чим, дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, тому призначене судом покарання із застосуванням ст.75 КК України не сприятиме його меті щодо виправлення та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Судом першої інстанції не у повному обсязі враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 , вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, нівелює важливість виконання конституційного обов`язку іншими співгромадянами. Обвинувачений не виправдовує свою поведінку, а повідомляє, що свідомо не з`явився до територіального центру комплектації, розуміючи, ступінь суспільно небезпечного діяння тим самим нівелюючи свій обовязок із захисту Вітчизни, порушуючи тим самим принцип рівності прав та обов`язків.

При цьому відповідно до ст.65 Конституції України та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Умисне ухилення від такого обов`язку під час воєнного стану створює негативні наслідки та тенденції в суспільстві, підриває обороноздатність держави.

Таким чином, на переконання колегії суддів, покарання за вчинене кримінальне правопорушення повинно бути співмірним спричиненим наслідкам та таким, що гарантує адекватне реагування на загрозу національної безпеки держави.

Колегія суддів також бере до уваги те, що ОСОБА_6 , будучи військовозобов`язаним, повідомленим у передбаченому законом порядку про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час загальної мобілізації, достовірно знаючи про загальну мобілізацію, визнаний придатним до військової служби, 03 червня 2024 року отримав мобілізаційне розпорядження про необхідність явки 10 червня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , для подальшого відправлення для проходження військової служби, проте для направлення для проходження військової служби у зазначений день не з`явився, чим порушив порядок комплектування ЗСУ та вимоги ст.65 Конституції України, ст.1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Тобто, з урахуванням вищенаведеної мети покарання, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Крім того, суд першої інстанції визнав обставиною, що відповідно до ч.1 ст.66 КК України пом`якшує покарання – щире каяття обвинуваченого.

Як правильно зазначає прокурор у своїх доповненнях до апеляційної скарги, обвинувачений визнав свою вину частково та не запечечував обставин викладених у обвинувальному акті, проте, як вбачається з його пояснень, останній намагався виправдати свої дії, знаходженням у м. Києві в день, коли він повинен був їхати для проходження військової служби, згідно мобілізаційного розпорядження при цьому жодним чином не повідомив про вказані обставини РТЦК та СП.

Крім того згідно пояснень обвинуваченого, перебуваючи в м. Києві, останньому повторно було вручено повістку, однак до ТЦК в м. Києві ОСОБА_6 також не з`явився, мотивуючи свої дії тим, що не знає де він знаходиться. Однак повернувшись до м. Дружківки, також не пішов до ТЦК, що говорить про те що обвинувачений умисно вчинив кримінальне правопорушення в особливий період, яке виражене в невиконанні громадянином свого обов`язку та бажав його настання при цьому не здійснивши будь яких, дій які б свідчили про його щире каяття у чиненні вказаного кримінального правопорушення.

Таким чином, висновок місцевого суду про щире каяття обвинуваченого є невмотивованим та підлягає виключенню з тексту вироку.

Згідно п.п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, необхідність застосування більш суворого покарання та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції і ухвалення свого вироку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ст.336 КК України, а саме у виді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України.

Дослідженням відомостей про особу обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_6 раніше не судимий, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, не працює, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є військовозобов`язаним, придатним до проходження військової служби у Збройних Силах України та не містить відстрочку від проходження військової служби.

Вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, є умисним, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів.

Відповідно до ст. 66, 67 КК України, обставиною, що пом`якшує чи обтяжує покарання ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено.

Крім того, колегія суддів враховує відомості про особу обвинуваченого, відсутність відстрочки для проходження військової служби, також враховуючи досудову доповідь відділу № 11 філії державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях від 30 квітня 2024 року № 29/23/6/1331-25, згідно якої, ймовірність вчинення повторного правопорушення та ймовірність небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб, оцінюється як середня, однак, у цьому випадку, це жодним чином не зменшує суспільно небезпеку вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Крім того, колегія суддів враховує підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, яке хоча є і нетяжким злочином, але яке полягає у відмові від захисту Батьківщини, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимою.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.

Колегія суддів враховує характер та значний ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_6 діяння, що обумовлено нагальними потребами держави в захисті її суверенітету і територіальної цілісності у зв`язку відкритою військовою агресією, неможливістю боротьби з подальшим вчиненням таких кримінальних правопорушень іншими особами у випадку м`якості призначеного покарання, що призведе до свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби, що негативно вплине на стан укомплектованості військових частин, а отже і обороноздатності всієї країни.

Суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, наведені вище дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що помякшують та обтяжують покарання, і вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання в мінімальних межах санкції, передбаченої ст.336 КК України.

Отже, аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора про необґрунтоване застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, колегія суддів знаходить їх слушними, оскільки злочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина, ОСОБА_6 вчинив умисний нетяжкий злочин, але який створює в очах громадян та суспільства в цілому, негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що свідчить про значну суспільну небезпечність такого кримінального правопорушення.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства.

Тобто, з урахуванням вищенаведеної мети покарання, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 15 листопада 2023 року (справа№641/1067/23, провадження №51-5308км23), від 19 березня 2024 року (справа №676/4559/22, провадження №51-5696км23), від 03 грудня 2024 року (справа №591/6556/23, провадження №51-2412км24), в яких зазначено про недопустимість призначення покарання із застосуванням ст.75 КК України обвинуваченим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст.336 КК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні вироку судом першої інстанції, з урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_6 необґрунтовано було звільнено від відбування покарання з випробуванням, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого, що згідно з п.п.2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, є підставою для його скасування та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку.

У зв`язку з наведеним, змінена апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок районного суду скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.

Будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки у кримінальному провадженні не встановлено наявність таких пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - задовольнити.

Вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого рогу від 05 червня 2025 року, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ст. 336 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3(три) роки 2(два) місяці.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.

Виключити з вироку Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 червня 2025 року, стосовно ОСОБА_6 посилання на обставину, що пом`якшує покарання – щире каяття.

В решті вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 червня 2025 року, стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді: