Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №205/8789/13-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/924/26 Справа № 205/8789/13-ц Головуючий у першій інстанції: Мовчан Д. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра у складі судді Мовчана Д.В. від 15 серпня 2025 року по справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зняття арешту з нерухомого майна,–

В С Т А Н О В И Л А:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на бездіяльність посадових осіб відділу державної виконавчої служби, в якій просив зобов`язати посадових осіб Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт із всього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного згідно з постанови про арешт майна боржника №44127539 від 22.07.2014 року, на підставі виконавчого листа №2/205/214/14 від 29.05.2014 року, що був виданий Ленінським районним судом м.Дніпропетровська.

Існування такої вимоги скаржник пов`язував із тим, що його представник ОСОБА_2 звернувся до Другого Правобережного ВДВС у Чечелівськомута Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із запитом про надання інформації відносно виконавчого провадження №44127539 від 22.07.2014 року, в межах якого був накладений арешт на все майно скаржника (постанова про арешт №44127539 від 22.07.2014 року), про надання інформації щодо стадії виконавчого провадження та із заявою про зняття вказаного арешту. Скаржником отримана відповідь, в якій зазначено, що постановою державного виконавця від 25.12.2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.5 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання або місцезнаходження боржника) та матеріали виконавчого провадження були передані до архіву відділу. До скарги ОСОБА_1 надав копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої 23.07.2014 було зареєстроване обтяження - арешт нерухомого майна скаржника, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №44127539 від 22.07.2014 року, виданої Ленінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ. Отже, станом на дату звернення із скаргою до суду, виконавче провадження, в межах якого накладений арешт, завершене та знищене, а тому існування арешту є безпідставним та невиправданим, оскільки арешт не забезпечує жодну процедуру виконання і є застарілим та таким, що безпідставно обмежує права скаржника і зняти його можливо виключно у судовому порядку.

У скарзі посилається на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997 року, відповідно до якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також ОСОБА_1 вказує, що увідповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (ВП), заява №31107/96,п.58, ЕСНR 1999-ІІ.) «вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції»,від 22 вересня 1994 року, Series A №296-А,п.42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99.пп.49-62, від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статі 1 Першого Протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»,пп.69 та 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п.50, Series A №98)».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Новокодацького районного суду м.Дніпра у складі судді Мовчана Д.В. від 15 серпня 2025 рокускаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано посадових осіб Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт із всього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного згідно з постанови про арешт майна боржника №44127539 від 22.07.2014 року на підставі виконавчого листа №2/205/214/14 від 29.05.2014 року, що був виданий Ленінським районним судом м. Дніпропетровська.

Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу, виходив з того, що незняття протягом тривалого часу арешту з майна боржника порушує право скаржника на мирне володіння його майном, а державний виконавець не повинен був обмежуватись доводами щодо знищення виконавчого провадження, у зв`язку із закінченням терміну його зберігання, а роз`яснити прийнятний та допустимий механізм усунення відповідного порушення, а також сприяти відновленню права боржника, порушеного внаслідок саме бездіяльності державного виконавця.

Суд зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

04 вересня 2025 року Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 серпня 2025 року.

В апеляційній скарзі Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра висловив вимогу про скасування ухвали місцевого суду та ухвалення нового судового рішення, яким скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду апелянт пов`язує з тим, що суд першої інстанції не врахував, що законодавством не передбачено обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Апелянт стверджував про те, що боржником не було надано до суду належних і допустимих доказів сплати основного боргу, витрат виконавчого провадження та виконавчого збору у виконавчому провадженні №44127539.

12 вересня 2025 року ТОВ «Вердикт капітал» також подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 серпня 2025 року.

В апеляційній скарзі ТОВ «Вердикт капітал» висловило вимогу про скасування ухвали місцевого суду, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду апелянт пов`язує з тим, що скаржником не надано суду доказів виконання судового рішення по справі №205/8789/13-ц, а повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до пункту 5 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», не передбачає зняття арештів з майна боржника. Зазначає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційні скарги не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 серпня 2025 року.

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду на 19 листопада 2025 року.

Згідно довідки Дніпровського апеляційного суду від 19.11.2025, судове засідання 19 листопада 2025 року не відбулось, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Красвітної Т.П. у відрядженні; наступне судове засідання призначене на 28 січня 2026 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документа (судової повістки).

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року у цивільній справі №205/8789/13 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ТОВ «Кредекс Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) №11391725000 від 05 вересня 2008 року у розмірі 401889,25 грн, що складається із заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі - 294248,76 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 29941,42 грн, пені за порушення термінів погашення грошових зобов`язань у розмірі 64749,22 грн, процентів за користування коштами (3%) у розмірі 12949,84 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане вище заочне рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження, спецрозділу та архівних виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні у відділі перебувало зведене виконавче провадження №44745361, до складу якого входило три виконавчих проваджень - №44127107, №44127376 та №441277539 з примусового виконання виконавчих листів №2/205/214/14 від 29.05.2014 року, виданих Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» боргу на загальну суму 403840,75 грн.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) у ВП №44127539 разом із постановою про відкриття виконавчого провадження 22.07.2014 року була винесена постанова про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено запис про обтяження.

Керуючись ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» 30.07.2014 року державним виконавцем була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, тобто 40384,08 грн. (в редакції, чинній на момент прийняття рішення).

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» 30.07.2014 року державним виконавцем була винесена постанова про авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій у розмірі 384,00 грн. (в редакції, чинній на момент прийняття рішення).

Матеріалами справи також підтверджено, що державним виконавцем 25.12.2018 року, на підставі п. 5 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», були винесені постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а матеріали виконавчих проваджень №44111551, №44111628, №4411885, №44127107, №44127376, та №44127539 були передані до архіву відділу.

Зазначені вище факти підтверджується копією листа Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.05.2025 №147959 (а.с. 11-12), який зазначає про відсутність підстав для скасування арешту з нерухомого майна скаржника.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №425393673 від 05.05.2025, 23.07.2014 було зареєстроване обтяження - арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , на підставі постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управляння юстиції Кузнецова О.В. про арешт майна боржника №44127539 від 22.07.2014, та оголошена заборона на його відчуження (номер запису про обтяження - 6424737) (а.с. 8-10).

Згідно із письмових пояснень Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), станом на день розгляду скарги матеріали виконавчого провадження № 44127539 були знищені за закінченням терміну його зберігання, будь-яких заходів примусового характеру по відношенню до стягувача, як боржника, вказаним органом ДВС не здійснюється.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року у справі №205/8789/2013-ц відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал», заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу дублікату виконавчого листа №2/205/214/14 (205/8789/13-ц), виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) №11391725000 від 05.09.2008 року у загальному розмірі 401889,25 грн. Вказана ухвала не оскаржувалась на набрала законної сили 13.06.2019, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень.

17 вересня 2019 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал», заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу дублікату виконавчого листа №2/205/214/14 (205/8789/13-ц), виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) № 11391725000 від 05.09.2008 року у загальному розмірі 401889,25 грн. Вказана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили 30.09.2019, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції, яка є загальнодоступною, відкриті виконавчі провадження щодо стягнення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості - відсутні.

Суду не надано докази наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року у справі №205/8789/13, доказів видачі дублікатів виконавчих листів щодо боржника ОСОБА_1 , поновлення строків для пред`явлення виконавчих листів №205/8789/13; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційних скарг та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що незняття протягом тривалого часу арешту з майна боржника порушує право скаржника на мирне володіння його майном.

Виснував, що державний виконавець не повинен був обмежуватись доводами щодо знищення виконавчого провадження, у зв`язку із закінченням терміну його зберігання, а роз`яснити прийнятний та допустимий механізм усунення відповідного порушення, а також сприяти відновленню права боржника, порушеного внаслідок саме бездіяльності державного виконавця.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити так як судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи є наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном за встановлених обставин у справі.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 вказав, що за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Так у даній справі встановлено, що постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження прийнято 22 липня 2014року відповідно до Закону України від 21 квітня 1999року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), а постанову про повернення виконавчого документу стягувачу виконавець прийняв 25 грудня 2018року відповідно до Закону України від 02 червня 2016року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХVІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 606-ХІV виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (частина друга статті 11 Закону № 606-ХІV).

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Водночас, закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 ЗУ “Про виконавче провадження”, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 ЗУ “Про виконавче провадження”).

Так, частиною п`ятою статті 37 ЗУ “Про виконавче провадження” визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Водночас повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 ЗУ “Про виконавче провадження”).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 ЗУ “Про виконавче провадження”).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025року у справі №2/1522/11652/11.

У даній справі встановлено, що державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , на підставі постанови про арешт майна боржника №44127539 від 22 липня 2014року.

Та в подальшому державним виконавцем 25 грудня 2018року було винесено постанову про повернення виконавчого документу №2/205/214/14 виданого 29 травня 2014року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Кредекс Фінанс” 401 889,25грн стягувачу. Підставою повернення була неможливість встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання або місцезнаходження боржника, згідно п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки в конструкції згаданої правової норми поверненням виконавчого документа стягувачу з огляду на його означення не свідчить про закінчення виконавчого провадження, можна виснувати, що відсутні правові передумови для зняття арешту. Та вказана норма вважається застосованою правильно, з огляду на те, що рішення суду яке набрало законної сили боржником не виконується та жодного погашення за цим рішенням скаржник ОСОБА_1 на користь стягувача не здійснив - уникав виконання рішення не даючи можливості встановити його особу чи з`ясувати місце проживання або місцезнаходження.

Тим не менш, суд першої інстанції не розглядав аргументів стягувача з приводу того, що останній звертався до суду за захистом своїх прав як стягувач, ставив питання про повернення рішення суду до виконання, зокрема ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019року у справі №205/8789/2013-ц відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал», заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу дублікату виконавчого листа №2/205/214/14 (205/8789/13-ц), виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) №11391725000 від 05 вересня 2008року у загальному розмірі 401889,25грн.

17 вересня 2019року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал», заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу дублікату виконавчого листа №2/205/214/14 (205/8789/13-ц), виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) № 11391725000 від 05 вересня 2008року у загальному розмірі 401889,25грн.

Зазначене свідчить про збереження у стягувача інтересу до виконавчого провадження та стягнення з боржника відповідних коштів.

Колегія суддів наголошує, що в Україні з 12 березня 2020року було введено карантин через COVID-19 і його неодноразово продовжували. Скасували карантин на всій території України з 01 липня 2023року.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022, з 24 лютого 2022року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який наразі продовжується.

Також в рамках даного судового провадження, стягувач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду якою було зобов`язано зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , в якій скаржник заперечував проти такого скасування арешту запевнивши суд що ним вживаються заходи направлені на виконання рішення суду, що не може свідчити про втрату ним інтересу до стягнення з боржника визначених у судовому рішенні коштів та про відсутність майнових претензій з боку стягувача, як передумови визначеної Верховним Судом для скасування арешту майна боржника.

Тож законодавцем здійснено внормування тієї ситуації, коли боржник рішення суду не виконує та не вчиняє жодних дій направлених на виконання взятого на себе зобов`язання. В межах предмету спору в цьому провадженні ніщо не вказує на те, що стягувач остаточно втратив можливість реалізувати своє право на виконання рішення і отримання стягнення за ним. Закон гарантує стягувачу право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Визначальним у даній справі є те, що зняття арешту з майна боржника не може бути дозволено без детальної оцінки його індивідуальної ситуації та положень наведених норм права України.

Скаржник ОСОБА_1 порушення свого права власності в скарзі обґрунтовував тим, що його майно наразі залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 22 липня 2014року, та посилався при цьому на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Водночас стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягарю останній не навів в своїй скарзі жодного факту щодо конкретного порушення його права чи щодо якої його власності таке порушення здійснено.

Дійсно, застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У численних постановах Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Одночасно, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим «відповідно до загальних інтересів» і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.

За недоведеності заявлених в скарзі фактів щодо порушеного права, дії скаржника ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Тож за умов що склалися чинне законодавство України та положення Конвенції вимагають від національних органів влади забезпечення справедливого балансу між інтересами стягувача, який домігся в суді відновлення його порушеного права і ухвалення рішення яке набрало законної сили і не виконано зовсім, та боржника який ухиляється від виконання такого рішення суду і стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягарю жодних фактів цього не навів, а обмежився тільки підставами або аргументами на які робиться посилання в скарзі– без встановлення відповідних фактів.

Апеляційний суд не знаходить нічого свавільного чи явно нерозумного в тому що зберігаються негативні наслідки для боржника який порушив взяті на себе зобов`язання і відмовляється виконувати рішення суду, та виходить з того, що за обставин, які встановлені в ході цього судового розгляду втручання в право власності було «передбачено законом» у розумінні Конвенції.

Тож колегія суддів вважає, що за встановлених обставин у справі відсутні підстави вважати, що існування впродовж тривалого часу після завершення у грудні 2018року виконавчого провадження та повернення стягувачу виконавчого документа обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, а у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для зняття накладеного у виконавчому провадженні арешту на майно боржника.

Задовольняючи вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , суд першої інстанції на вищенаведені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув та помилково дійшов висновку про існування невиправданого втручання у право боржника на мирне володіння майном тому судом не було забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

За наведених підстав колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність судового рішення та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційні скарги, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги щодо зняття арешту з нерухомого майна.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»– задовольнити.

Ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 15 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зняття арешту з нерухомого майна – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 09 лютого 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

Л.П. Никифоряк