Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №817/3460/15 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 817/3460/15 пров. № А/857/47391/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року (судді Дудар О.М., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 16 год. 09 хв. в м. Рівне повний текст рішення складено 07.10.2025) у справі №817/3460/15 за позовом Державного підприємства «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ДП «Радивилівський КХП» звернулося з позовом до Дубенської об`єднаної державна податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2015 №0000982200 та від 18.08.2015 №0001002200.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 позов задоволено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 задоволено частково апеляційну скаргу Дубенської ОДПІ, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 – скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.08.2015 №0001002200.

Постановою Верховного Суду від 02.08.2024 касаційні скарги Державного підприємства "Радивилівський КХП" та Дубенської ОДПІ задоволено частково: рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Оскаржуваним рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року задоволено позов повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Звертає увагу, що суд першої інстанцій не дотримавсь обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ТзОВ «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» подало до апеляційного суду додаткові пояснення у справі.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Юхименко Т.В. в режимі відеоконференції апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Микита Т.В. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» зареєстроване як юридична особа Радивилівською районною державною адміністрацією 27.12.1991, взяте на облік як платник податків Радивилівським відділенням Дубенської ОДПІ 03.01.1992, зареєстроване платником податку на додану вартість згідно із свідоцтвом серії НБ №005098 від 16.06.2011. Основним видом економічної діяльності підприємства за КВЕД є 10.61 Ввиробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (т.1 - а.а.с.100-101).

Посадові особи Дубенської ОДПІ на підставі направлень на перевірку №177 від 10.06.2015, №178 від 10.06.2015, №193 від 25.06.2015, №179 від 10.06.2015 в порядку п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.4 ст.77, п.81.1 ст.81, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України проведено планову документальну виїзну перевірку ДП "Радивилівський КХП" (ідентифікаційний код юридичної особи 00955791) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.07.2015 №158/22/00955791 (т.1 - а.а.с.9-53, далі – Акт перевірки), в якому зроблено висновки про порушення ДП "Радивилівський КХП", зокрема: 1) пп.14.1.27, п.14.1 ст.14, п.138.4, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 349650,00грн, у тому числі за 4 квартал 2012 року - 349650,00грн; 2) абз.2 п.1 Порядку відрахування до Державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138, що призвело до заниження частини чистого прибутку, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 2073150,00 грн за 2014 рік.

06.08.2015 позивач подав до податкового органу заперечення №306/10/1-15 до Акта перевірки, у яких частково заперечував допущення ним порушень податкового законодавства і просив: виключити із Акта перевірки висновки щодо донарахування податку на прибуток в сумі 349650,00грн; виключити із Акта перевірки висновки щодо донарахування частини чистого прибутку, що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами в сумі 2073150,00 грн (т.1 - а.с.57).

Листом від 18.08.2018 за №7455/22-217 відповідач повідомив ДП "Радивилівський КХП", що наведені в запереченнях до Акта перевірки пояснення та надані первинні документи не спростовують висновків акта перевірки (т.1 - а.с.70).

18 серпня 2015 року Дубенська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: - №0001002200, яким ДП "Радивилівський КХП" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 437262,50 грн, в тому числі: за основним платежем - 349650,00грн, за штрафними санкціями - 87612,50 грн (т.1 - а.с.55); - №0000982200, яким ДП "Радивилівський КХП" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Частина чистого прибутку до спец фонду ДП" на загальну суму 2591437,50 грн, в тому числі: за основним платежем - 2073150,00грн, за штрафними санкціями - 518287,50 грн (т.1 - а.с.56).

Зазначені податкові повідомлення-рішення ДП "Радивилівський КХП" оскаржив в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарг позивача рішеннями Головного управління ДФС у Рівненській області від 22.10.2015 №347/10с/17-00-10-04-04/182 та Державної фіскальної служби України від 14.12.2015 №26510/6/99-99-10-01-01-25 податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 18.08.2015 №0001002200 та від 18.08.2015 №0000982200 були залишені без змін, а скарги – без задоволення (т.1 – а.а.с.93-99).

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 позов задоволено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 задоволено частково апеляційну скаргу Дубенської ОДПІ, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 – скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.08.2015 №0001002200.

Постановою Верховного Суду від 02.08.2024 касаційні скарги Державного підприємства "Радивилівський КХП" та Дубенської ОДПІ задоволено частково: рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду. Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи суду необхідно всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності.

Задовольняючи повністю позов суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина 1 статті 5 КАС України).

Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За приписами статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Водночас, слід ураховувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником податків необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого балансу.

Отже враховуючи зазначене, позивач непозбавлений можливості подати будь-які належні та допустимі докази безпосередньо в судове засідання.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Стаття 139 ПК України визначає різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень).

Аналіз положень цієї статті вказує на те, що визначальним чинником, що впливає на фінансовий результат діяльності підприємства є суми витрат, на які такий результат може збільшуватися чи зменшуватися.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капітал) за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно Акту перевірки судом встановлено, що підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про те, що позивач в порушення вимог пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.138.4, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України завищив інші витрати в сумі 1665000,00 грн за 4 квартал 2012 року, адже податок на додану вартість не може включатися до складу інших витрат звичайної діяльності.

Проведеною вибірковою перевіркою відображеного показника за період з 01.04.2012 по 31.12.2014 у загальній сумі 2852644,00 грн на підставі таких документів: - журналу головної по рахунках: 64 "Розрахунки за податками", меморіальних-ордерів №10-24, видаткових касових ордерів, виписок банку з поточних рахунків, прихідних накладних, актів виконаних робіт, рахунків-фактур, договорів встановлено завищення задекларованих суб`єктом господарювання показників у рядку 06.4 Декларації "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" в сумі 1665000,00грн, в т.ч. за 4 квартал 2012 року – 1665000,00грн.

Цей висновок контролюючим органом зроблено також на підставі пояснень, викладених ДП "Радивилівський КХП" у відповіді від 21.07.2015 №288/10/1-15 (т.1 – а.а.с.61-63) на запит Дубенської ОДПІ №6158/17-00-22-28 від 21.07.2015 (т.1 – а.с.71), у яких зазначено, зокрема, що сума збитку від реалізації продукції тваринництва в попередні роки на 01.01.2012 становила 1665000,00грн за рахунок сплати ПДВ, яка рахувалася на балансовому рахунку 390 (Витрати майбутніх періодів) та включена в інші витрати декларації з податку на прибуток за 2-4 квартал 2012 року (т.1 – а.с.63).

Як встановлено судом, у додатку IB до рядка 06.4 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік ДП "Радивилівський КХП" у рядку 06.4.21 "Витрати, пов`язані з довготривалим (більше 1 року) технологічним циклом виробництва відповідно до пункту 138.2 статті 138 розділу III Податкового кодексу України" зазначено суму 1665000,00грн (т.1 - а.с.135).

Висновки відповідача про включення позивачем до складу витрат за 4 квартал 2012 року податку на додану вартість, як вбачається з Акта перевірки, базуються на поясненнях посадових осіб ДП "Радивилівський КХП", викладених у листі від 21.07.2025 №288/10/1-15, згідно з якими: "Сума збитку від реалізації продукції тваринництва в попередні роки на 01.01.2012 року становила 1665000,0грн за рахунок сплати ПДВ, яка рахувалась на балансовому рахунку 390 (Витрати майбутніх періодів) та включена в інші витрати декларації з податку на прибуток за 2-4 квартал 2012 року" (т.1 – а.с.63).

Однак представник позивача під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції стверджував, що витрати в сумі 1665000,0грн утворилися у зв`язку з нерентабельністю тваринницьких ферм, а виникнення збитків пов`язане із обов`язком позивача сплачувати податок на додану вартість до бюджету, на відміну від сільськогосподарських підприємств, що підтвердилося документально під час судового розгляду.

Так, згідно з довідкою ДП "Радивилівський КХП" від 26.01.2016 №30/05-16 про причини утворення збитків від реалізації продукції тваринництва в 2011 році, віднесених у 2012 році на інші витрати в декларації з прибутку підприємства, збитки станом на 01.01.2012 в сумі 1665000,00грн утворилися внаслідок недоодержання прибутку в сумі 1975872,00грн у зв`язку із сплатою податку на додану вартість від реалізації продукції тваринництва. У зв`язку з тим, що на 01.01.2012 на комбінаті рахувалося поголів`я ВРХ та свиней у кількості 489 голів, комбінат хлібопродуктів збитки в сумі 1665000,00грн відніс на витрати майбутніх періодів, оскільки залишок чистого прибутку станом на 31.12.2011 становив 12000,00грн, що підтверджується фінансовою звітністю (т.1 - а.а.с.194-196). Також позивачем долучено листи, адресовані упродовж 2007 - 2008 років Міністерству аграрної політики України та Державному комітету України з державного матеріального резерву, щодо вирішення питання надання дотації підприємству як сільськогосподарському виробнику та надання дозволу на відокремлення певних збиткових виробничих підрозділів в окремі виробничі підприємства (т.1 - а.а.с.197-209).

Одночасно з листом від 21.07.2025 №288/10/1-15 позивачем контролюючому органу було надано копії документів згідно з переліком (т.1 – а.а.с.64-85).

Також, під час розгляду справи позивач надав суду реєстр актів на списання падежу тварин на тваринницькій фермі за 2011 рік на суму 18726,82 грн (т.1 - а.с.150), реєстр розшифровок реалізації продукції тваринництва за 2011 рік на фермі с.Гаї-Лев`ятинські - сума збитків (різниця між собівартістю та виручкою від реалізації), становить – 1646273,74грн (т.1 - а.с.162).

Крім того, позивачем було надано до суду первинні документи бухгалтерського обліку - оригінали реєстру розшифровок реалізації продукції тваринництва за 2011 рік на фермі с. Гаї-Лев`ятинські та актів падежу у кількості 11 шт, реєстру приймальних квитанцій заготівельно-переробних підприємств за 2011 рік та приймальних квитанцій на закупку худоби у кількості 16 шт, розшифровок по реалізації тваринництва за період січень-грудень 2011 року (усі оригінали містяться в окремій папці, долученій до матеріалів справи).

Інформація, наведена у таких документах узгоджується з інформацією, що міститься у документах, наданих позивачем під час проведення перевірки, та підтверджує суму збитків позивача за 2011 рік – 1646273,74грн.

При цьому на думку суду, включення позивачем до складу витрат податку на додану вартість в сумі 1665000,0грн не підтвердилося документально під час розгляду справи, що не доведено і апелянтом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом під час проведення перевірки неправильно трактовано пояснення позивача, які викладені у листі від 21.07.2025 №288/10/1-15, витлумачивши їх як пряме визнання позивачем факту віднесення сум податку на додану вартість до витрат, пов`язаних з довготривалим технологічним циклом виробництва.

Натомість, всупереч вимогам п.5.2 розд. ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за №34/18772 (що діяв на момент проведення перевірки, далі – Порядок №984), в Акті перевірки відповідач не описав суті встановленого порушення, механізму його виникнення, не послався на первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків бухгалтерського обліку та інші докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Крім того, судом встановлено, що запис щодо залишку витрат на утримання тваринницької ферми ДП "Радивилівський КХП" станом на 01.01.2012 в сумі 1665000,56грн по шифру рахунку 390 міститься на бланку типової форми №281 (т.2 - а.с.5)

Згідно з меморіальним ордером №27 за грудень 2011 року відображено бухгалтерську проводку Дт390 - Кт441 на суму 1665000,56грн (т.2 - а.с.6).

Таким чином, витрати позивача в сумі 1665000,00грн, які були включені до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік, були сформовані позивачем у 2011 році.

З матеріалів справи вбачається, що Дубенською ОДПІ було проведено планову документальну виїзну перевірку ДП "Радивилівський КХП" з питань дотримання вимог, зокрема, податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, за наслідками якої складено акт від 05.09.2012 №216/22/00955791 (т.2 – а.а.с.8-9).

Результати зазначеної перевірки було оскаржено позивачем в судовому порядку.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.12.2014 у справі №817/65/13-а, яка набрала законної сили 03.03.2015 визнано протиправним та скасовано, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 24.09.2012 №000192350, яким ДП "Радивилівський КХП" було збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 518288,00 грн (т.2 – а.а.с.20-26).

Зазначеною постановою, серед іншого, визнано такими, що не підтвердилися документально, висновки податкового органу щодо заниження позивачем у періоді, що підлягав перевірці, податку на прибуток.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що правомірність формування позивачем витрат у 2011 році підтверджена в судовому порядку у справі №817/65/13-а, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.09.2012 №000192350, про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 518288,00 грн. Зазначеною постановою, серед іншого, визнано такими, що не підтвердилися документально, висновки податкового органу щодо заниження позивачем у періоді, що підлягав перевірці, податку на прибуток, тобто витрати позивача були сформовані у попередньому періоді станом до 01.01.2012. В свою чергу, попередньою перевіркою (обревізований період) не встановлено заниження позивачем податку на прибуток, в тому числі, не встановлено віднесення до витрат сум ПДВ.

Аналізуючи доводи апелянта щодо податкового повідомлення-рішення від 18.08.2015 №0000982200, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення стали встановлені контролюючим органом обставини щодо збільшення позивачем у 2012 році додаткового капіталу на суму дооцінки основних засобів 13821000,00грн, про що свідчить подана фінансова звітність підприємства - форма №1 "Баланс", рядок №330 "Додатковий капітал". Однак, в порушення абз.2 п.1 Порядку №138 підприємство не віднесло до розрахунку частини чистого прибутку зазначену суму дооцінки (збільшення вартості) необоротних активів (основних засобів), внаслідок чого занижено частину чистого прибутку за 2014 рік на суму 2073150,00грн (13821000,00грн х 15% = 2073150,00грн).

За приписами п.17 ст.29 Бюджетного кодексу України, частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність, належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Згідно із п.1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.02.2011 №138 ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Порядок №138), згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, а також державних підприємств "Міжнародний державний центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у розмірі: 30 відсотків - державними підприємствами, що є суб`єктами природних монополій, та державними підприємствами, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень; 15 відсотків - іншими державними унітарними підприємствами.

Під час розрахунку чистого прибутку (доходу) за 2014 рік його розмір збільшується на суму дооцінки необоротних активів, яка підлягала перенесенню до нерозподіленого прибутку у звітні періоди 2010 - 2013 років, але не менше суми дооцінки необоротних активів, включеної до складу витрат у звітному періоді, які включають у тому числі амортизацію.

Згідно з довідкою Відділу статистики у Радивилівському районі Головного управління статистики у Рівненській області від 06.02.2014 №01-21/52, ДП "Радивилівський КХП" за організаційно-правовою формою є державним підприємством, орган державного управління – Міністерство аграрної політики та продовольства України (код 11064) (т.1 - а.с.24).

На виконання вимог Порядку №138 ДП "Радивилівський КХП", як державне унітарне підприємство, відраховувало частину чистого прибутку (доходу) до державного бюджету. Розмір платежів визначався залежно від обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що у спірному періоді ДП "Радивилівський КХП" мало у постійному користуванні земельні ділянки, власником яких була Радивилівська міська рада Радивилівського району – державні акти на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №269850, серії ЯЯ №269852, серії ЯЯ №269855, серії ЯЯ №269854, серії ЯЯ №269853, серії ЯЯ №269883 (т.1 – а.с.87-92).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Верховний Суд направляючи справу на новий судовий розгляд в постанові від 02.08.2024 вказав встановити: «чи були правові підстави для збільшення додаткового капіталу на суму дооцінки земельних ділянок як основних засобів і проведення індексації вартості земельних ділянок як власного майна, як наслідок, чи мало місце заниження частини чистого прибутку за 2014 рік в сумі 2073150,00 грн».

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що вказані земельні ділянки не були власним майном ДП «Радивилівський КХП», а належали на праві власності Радивилівській міській раді, а тому колегія суддів погоджується із доводами позивача про відсутність заниження частини чистого прибутку за 2014 рік в сумі 2073150,00 грн. та як наслідок, протиправність оскаржуваного рішення і викладених доводів контролюючого органу.

Відповідно до п.1 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, зареєстровано в Міністерстві юстиції 18.05.2000 за №288/4509 (далі – Положення №7), положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Норми Положення №7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) (п.2 Положення №7).

Згідно з п.4 Положення №7, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

За приписами п.5 Положення №7, земельні ділянки належать до окремої групи основних засобів.

Відповідно до п.п.1, 2 розд. І Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 122 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2010 №1202, зареєстровано в Міністерстві юстиції 01.11.2010 за №1018/18313 (далі – Положення №122), це Національне положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи (далі - нематеріальні активи) та розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Норми цього Національного положення (стандарту) застосовуються суб`єктами бухгалтерського обліку в державному секторі.

Згідно з п.2 розд.ІІ Положення №122, для цілей бухгалтерського обліку нематеріальні активи включають, зокрема, права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки, що перебувають у користуванні державного підприємства на праві постійного користування обліковуються у бухгалтерському обліку як об`єкти основних засобів.

При цьому, за змістом Положення №7, основні засоби - це необоротні активи, залишкова вартість яких підлягає уцінці або дооцінці із включенням відповідних сум до витрат або нерозподіленого прибутку звітного періоду.

Так, відповідно до п.21 Положення №7, при вибутті об`єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об`єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. Перевищення сум попередніх дооцінок об`єкта основних засобів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об`єкта основних засобів може щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації, включатися до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. При цьому до складу нерозподіленого прибутку при вибутті цього об`єкта включається залишок перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок такого об`єкта, що відображений у складі додаткового капіталу. Відомості про суму перевищення попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок об`єкта, що включені до складу нерозподіленого прибутку, заносяться до регістрів аналітичного обліку основних засобів.

Таким чином, ДП "Радивилівський КХП" в силу наведених положень стандартів бухгалтерського обліку зобов`язане було обліковувати вищезазначені земельні ділянки як основні засоби, а суму дооцінки таких земельних ділянок включати до нерозподіленого прибутку за відповідні періоди.

Як зазначено в акті перевірки, ДП "Радивилівський КХП" відповідно до звіту про фінансові результати за 2014 рік відобразило в рядку 2350 звіту "чистий прибуток" суму 46,1тис.грн. Документальною перевіркою встановлено, що ДП "Радивилівський КХП" у 2012 році було збільшено додатковий капітал на суму дооцінки основних засобів, про що свідчить подана до Дубенської ОДПІ фінансова звітність підприємства, а саме форми №1 "Баланс" в рядку №330 "Додатковий капітал", на суму 13821000,00грн (с.25 акта, т.1 – а.с.с.33-34).

У порушення вимог абз.2 п.1 Порядку №138 ДП "Радивилівський КХП" не віднесено до Розрахунку частини чистого прибутку суму дооцінки (збільшення вартості) необоротних активів (основних засобів) - 13821000,00грн, однак зазначений висновок відповідача під час розгляду справи судом не підтвердився належними та допустимими доказами, адже у рядку 2350 "Прибуток (Чистий фінансовий результат)" звіту ДП "Радивилівський КХП" "Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)" за 2014 рік відображена сума 46000грн (т.1 – а.с.143-144).

У рядку 330 "Інший додатковий капітал" звіту ДП "Радивилівський КХП" "Баланс" (форма №1) станом на 31.12.2012 містяться дані про збільшення додаткового капіталу упродовж звітного періоду на 13821000,00грн (22410000,00грн (сума на кінець звітного періоду) мінус 8589000,00грн (сума на початок звітного періоду) (т.1 – а.а.с.112-113).

Відповідач у Акті перевірки зазначає про те, що 13821000,00грн – це сума дооцінки основних засобів, яка у 2014 році не була взята до уваги під час розрахунку частини чистого прибутку, не підтверджуючи при цьому такий висновок наведенням бухгалтерських проводок, документів первинного, зведеного бухгалтерського обліку чи податкового обліку позивача.

Згідно з п.6 розд. І Порядку №984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення платника до податкової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника; факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

В порушення наведеного, в Акті перевірки в частині щодо описаного порушення зазначається лише спосіб, у який платнику необхідно відображати у своєму бухгалтерському обліку суму дооцінки основних засобів. На сторінках 25-26 Акта перевірки зазначено: "Згідно з П(С)БО7 одиницею обліку основних засобів є окремий об`єкт основних засобів. Відповідно сума дооцінки розраховується на кожний окремий об`єкт основних засобів. Відомості про суму перевищення попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок об`єкта основних засобів (дані рахунків бухгалтерського обліку 41 "Капітал у дооцінках" або 42 "Додатковий капітал", якщо залишок рахунку 42 не було перенесено до рахунку 41 заносяться до регістрів аналітичного обліку основних засобів (інвентарна картка обліку основних засобів, книга обліку основних засобів, відомість обліку необоротних активів і зносу). Перенесення суми капіталу в дооцінках до нерозподіленого прибутку відображається за дебетом рахунку 41 "Капітал у дооцінках" (42 "Додатковий капітал" з кредитом рахунку №44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" (т.1 – а.а.с.33-34).

На підставі яких саме документів первинного обліку було зроблено вказаний висновок щодо позивача, що підтверджують відповідні дані рядка 2350 звіту "Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)" за 2014 рік та рядка 330 звіту "Баланс" (форма №1) станом на 31.12.2012 відповідачем в Акті перевірки не зазначено. Відтак, суд позбавлений можливості встановити, чи було допущено позивачем податкове порушення, відображене в Акті перевірки, чи дійсно ДП "Радивилівський КХП" занизило частину чистого прибутку за 2014 рік на суму 2073150,00грн.

При цьому, досліджені судом меморіальний ордер №17 за липень 2015 року, у якому задокументовано "виправлення проводок за 2012-2015" у зв`язку із помилковим оприбуткуванням хлібкомбінатом земельних ділянок, власником яких є Радивилівська міська рада (т.1 – а.с.137), та лист ДП "Радивилівський КХП" від 21.07.2015 №288/10-1-15 (т.1 – а.а.с.61-63) підтверджують помилкове, як вказує позивач, оприбуткування земельних ділянок, власником яких є територіальна громада, та наступне виправлення такої "помилки", і жодним чином не підтверджують вчинення позивачем такого порушення, як "не віднесено до Розрахунку чистого прибутку суми дооцінки (збільшення вартості) необоротних активів (основних засобів) - 13821000,00грн, в результаті чого занижено частину чистого прибутку за 2014 рік в сумі 2073150,00грн за 2014 рік".

Суд звертає увагу на те, що всупереч вимогам п.5.2 розд. ІІ Порядку №984, в Акті перевірки відповідач не описав суті встановленого порушення, механізму його виникнення, не послався на первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків бухгалтерського обліку та інші докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Крім того, висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.02.2018 №596 судово-економічної експертизи в адміністративній справі №817/3460/15 (т.2 – а.с.75-81) вказано наступне:

1. Відповідно до поданих документів та матеріалів справи не надається за можливе підтвердити документально висновок Дубенської ОДПІ, викладений в розділі 3.1.2 "Валові витрати" Акта від 29.07.2015 №158/22/00955791 "Про результати планової документальної виїзної перевірки Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів", код за ЄДРПОУ 00955791, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.14", про завищення задекларованих показників у рядку 06.4 Декларації "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" в сумі 1665000,00грн, в т.ч. за 4 квартал 2012 року – 1665000,00грн.

2. Висновок Дубенської ОДПІ, викладений в розділі 3.6 "Частина чистого прибутку, що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями" Акта від 29.07.2015 №158/22/00955791 "Про результати планової документальної виїзної перевірки Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів", код за ЄДРПОУ 00955791, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.14", про невіднесення до Розрахунку частини чистого прибутку суми дооцінки (збільшення вартості) необоротних активів (основних засобів) – 13821000,00грн, в результаті чого занижено частину чистого прибутку за 2014 рік в сумі 2073150,00грн за 2014 рік (113821000,00 * 15% = 2073150,00грн) документально не підтверджується.

Колегія суддів вважає, що висновки судової експертизи від 28.02.2018 №596 відповідають вимогам закону, є обґрунтованими, кореспондують зі встановленими судом фактичними обставинами справи, а тому прийняті судом першої інстанції правильно, що не спростовано апеляційною скаргою контролюючого органу.

Відповідно до статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає до задоволення, а відповідач не довів правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.08.2015 №0001002200, від 18.08.2015 №0000982200, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та його рішення, яке є законним та обґрунтованим.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги стосовно суті спору зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у названій вище частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі №817/3460/15– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повний текст постанови складено і підписано 09.02.2026