Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №500/5588/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Баб`юк П.М.

10 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5588/25 пров. № А/857/809/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 500/5588/25 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча мережа "КАЛИНА+" про визнання договору недійсним та стягнення коштів в дохід держави,-

ВСТАНОВИВ :

26.09.2025р. позивач, Головне управління ДПС у Тернопільській області звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча мережа "КАЛИНА+" далі по тексту (ТзОВ Продовольча мережа "КАЛИНА+" ) в якому просив суд:

- Визнати договір купівлі-продажу №4529 від 15 липня 2021 року, укладений між ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА +" та ОСОБА_1 - недійсним.

- Стягнути з ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА +" в дохід держави все одержане ним згідно з Договором купівлі-продажу №4529 від 15 липня 2021 року в розмірі 6500000,00грн.

- Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави все одержане ним згідно Договором купівлі-продажу №4529 від 15 липня 2021 року в розмірі 6500000,00грн.27.08.2024р.

13.10.2025р. Ухвалою судді після усунення недоліків (сплата судового збору), позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Враховуючи положення ст.12 КАС України постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду від представника ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" 17.10.2025р. надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском Головним управлінням ДПС у Тернопільській області строку на звернення до суду з даним позовом.

11.11.2025р. Ухвалою суду позовну заяву Головного управління ДПС у Тернопільській області до ТзОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+", ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення коштів в дохід держави, - залишено без руху.

Суд першої інстанції встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду:

- належних доказів що підтверджують дотримання строку звернення до суду з даним позовом (в тому числі обґрунтовані пояснення коли саме та на якій підставі йому стало відомо про зазначені обставини та причини неможливості їх встановлення раніше),

-або заяви про поновлення у випадку пропуску такого строку;

- належним чином завіреної копії акта про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, на підставі наказу Головного управління ДПС у Тернопільській області "Про проведення документальної планової виїзної перевірки" від 25.08.2025р.№1840-п;

- належним чином завірені копії податкових накладних по господарських операціях купівлі-продажу вказаного нерухомого майна у 2021 році (ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" - ОСОБА_1 - ТОВ "АТБ-Маркет"), податкових декларацій що стосуються вказаних правовідносин (за наявності, якщо такі подавались).

24.11.2025р. до суду від Головного управління ДПС у Тернопільській області надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2025р. суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду наведені в заяві від 24.11.2025р.

Водночас, суд першої інстанції позовну заяву Головного управління ДПС у Тернопільській області до ТзОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+", ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення коштів в дохід держави, -залишив без розгляду з підстав передбачених п.8 ч.1 ст.240 КАС України.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2025р. скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

ст.5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

За змістом ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Із змісту ч.1, ч.3 ст.122 КАС України видно, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

В пп. 20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України видно, що контролюючі органи, визначені п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отже, нормами процесуального закону надано право контролюючому органу, суб`єкту владних повноважень, звернутися до суду з вказаним позовом.

При цьому, у позивача відсутній приватний інтерес у вказаному спорі, оскільки в даному випадку контролюючий орган діє виключно як уповноважений орган держави, який наділений повноваженнями щодо контролю правильності сплати податків та інших обов`язкових платежів до державного та місцевих бюджетів.

Згідно ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

В ст.257 ЦК України видно, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Поряд з цим, як уже зазначено, позивач, Головне управління ДПС в Тернопільській області, звернувся до суду як суб`єкт владних повноважень, на виконання владних управлінських функцій, а не щодо захисту свого цивільного права або інтересу.

ч.2 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.121 КАС України).

Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а у випадку звернення суб`єкта владних повноважень, з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, для вирішення питання щодо дотримання/пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, слід з`ясувати коли розпочався перебіг цього строку, чи дотримано позивачем строк звернення до суду, чи є підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення відповідних процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися тільки такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи або суб`єкта владних повноважень, що звернулися з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та підтверджені належним чином.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії чи правочини вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав і повноважень, або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття "поважних" причин пропуску процесуальних строків фактично є "оціночним", а його вирішення покладається виключно на розсуд судді або суду.

В п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод видно, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

В питаннях, пов`язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що "… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від суддів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."

Таким чином, право особи на звернення до суду не є необмеженим. Тим більше це стосується строків звернення до суду суб`єктів владних повноважень які виконують владні управлінські функції від імені держави, оскільки фізичні і юридичні особи приватного права є найменш захищеними в даному випадку.

Як в заяві про визнання причин пропуску строку звернення до суду так і в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що підстави для подання даного позову виникли у контролюючого органу лише під час проведення перевірки декларування від`ємного значення з податку на додану вартість ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" за липень 2025 року, оскільки виникла необхідність дослідження сформованого показника від`ємного значення, включаючи період 2021 року, оскільки такі дані вплинули на суми, відображені в декларації з податку на додану вартість за липень 2025 року, та відповідно, платник податку самостійно під час проведення перевірки, а саме з 25.08.2025р. - 02.09.2025р., надав договір купівлі-продажу №4529 від 15 липня 2021 року.

Однак, відповідач заперечує що такий договір взагалі надавався під час проведення вказаної перевірки, а належних доказів протилежного позивач, не надав.

Крім того, акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" від 09.09.2025р. №13354/19-00-07-01/41592159 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2025 року від`ємного значення з податку на додану вартість, не містить будь-яких покликань на правовідносини які є предметом розгляду у даній справі.

Як видно із вказаного акта, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2025 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ встановлено порушення ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА +":

- 44.1 ст. 44, п. 189.1, ст.189, п. 198.5 ст.198, Податкового кодексу України №2755-VJ від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення від`ємного значення з ПДВ за липень 2025року всього в сумі 20305 грн;

-п.201.1, п.201.10 ст.201, п.11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. не зареєстровано в ЄРПН податкову накладну на загальну суму ПДВ 20305 грн., в тому числі за липень 2025 року - 20305 грн.

Дані порушення стосуються списання товарно-матеріальних цінностей товариством 31.07.2025р.

Відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України, у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Так, в акті перевірки від 09.09.2025р. №13354/19-00-07-01/41592159 не встановлено порушень під час здійснення операції купівлі продажу нежитлового приміщення загальною площею 1249 кв.м. за адресою: Тернопільська область, місто Тернопіль, вул. Микулинецька, буд.116/1, за оспорюваним договором купівлі продажу №4529 від 15 липня 2021 року який укладений ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" та ОСОБА_1 .

Крім того, вказана операція взагалі не досліджувалась під час вказаної перевірки та не описана/не відображена у такому акті. Вказано лише, що загальна сума від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного періоду сформована за наслідками попередніх періодів становить 1479348грн. Однак, такий показник як "сума від`ємного значення" відображається у всіх деклараціях, що подавались позивачем, в тому числі з 2021 року.

Таким чином, доводи контролюючого органу про те, що він дізнався про господарську операцію купівлі-продажу нерухомого майна (15.07.2021р.) під час здійснення вказаної перевірки (25.08.2025р. - 02.09.2025р.) не підтверджено належними та допустимими доказами

Також апелянт зазначає, що з 01.01.2021р. контролюючий орган не здійснював документальні перевірки ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+", що виключає можливість ознайомитись із первинними документами раніше.

п.78.1.8. ст.78 ПК України, встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Звітним (податковим) періодом з податку на додану вартість є один календарний місяць. (абз.1 п.202.1 ст.202 ПК України)

Таким чином, право на проведення документальної позапланової перевірки позивача щодо формування від`ємного значення з податку на додану вартість внаслідок спірної господарської операції виникло у контролюючого органу ще у серпні-вересні 2021 року.

При цьому, слід зазначити, що мораторій на проведення перевірок, який встановлений Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, - не поширювався на проведення документальних позапланових перевірок з підстав, визначених п.п.78.1.7, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України. (абз.3 п.52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України станом на 01.08.2021р.)

Крім того, під час воєнного стану, право контролюючого органу на проведення документальних позапланових перевірок з підстав, визначених п.п.78.1.7, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України відновлено з червня 2022 року. (п.69.2 підрозділу 10 розділу XX ПК України станом на 17.06.2022р.).

Отже, в даному випадку покликання апелянта, що з 01.01.2021р. контролюючий орган не здійснював документальні перевірки ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" свідчить лише про відсутність належного контролю з боку позивача за дотриманням податкового законодавства впродовж 2021-2025 років.

При цьому, як видно з долученого витягу з реєстру бюджетного відшкодування, контролюючий орган 13.08.2021р. та 11.02.2022р. узгоджував ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" бюджетні відшкодування, в тому числі на суму, що становить більше 100 тис. гривень, однак правом на проведення перевірки не скористався.

Також слід зазначити, що ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+" 15.07.2021р. склав податкову накладну №1 по господарській операції купівлі-продажу спірного нерухомого майна та направив контролюючому органу на реєстрацію.

Реєстрація податкової накладної не зупинена, а отже від платника податків не вимагалися документи для підтвердження реальності господарської операції, зокрема договір купівлі-продажу №4529 від 15 липня 2021 року, тому, Головне управління ДПС у Тернопільській області не ознайомлений із вказаним договором в 2021 році.

Однак, це не свідчить про неможливість контролюючого органу дізнатись про укладений договір купівлі-продажу, а лише про те, що йому було відомо про таку господарську операцію та жодних зауважень щодо її здійснення не виникало.

Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує, що про операції купівлі-продажу спірного нерухомого майна між ТОВ "Продовольча мережа "КАЛИНА+", ОСОБА_1 та в подальшому ТОВ "АТБ-Маркет", контролюючому органу відомо щонайменше з 2022 року в силу виконання повноважень щодо адміністрування податку на нерухоме майно та, відповідно, наявності у нього доступу до Реєстрів.

Враховуючи наведене, у позивача з 2021 року наявна інформація про вказані господарські операції та можливість контролюючого органу отримати такі договори купівлі-продажу вказаного майна та здійснити їх оцінку залежала лише безпосередньо від нього самого, а наведені обставини пропуску строку свідчать лише про відсутність належного податкового контролю.

Апеляційний суд звертає увагу, що з моменту здійснення спірної господарської операції, про яку відомо контролюючому органу ще у 2021 році, до моменту звернення з позовом до суду (26.09.2025р.) пройшло більше трьох років.

Отже, оспорюваний договір датований 15 липня 2021 року, тобто в цей день у податкового органу виникли підстави для звернення з позовом до суду. Однак, позовна до суду надійшла 26.09.2025р. Тобто, поза межами тримісячного строку звернення з позовом до суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта і на те, що Верховний Суд у постанові від 31.03.2021р. (справа №240/12017/19, адміністративне провадження №К/9901/15971/20) дійшов до таких висновків.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише покликатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”.

Так, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

В обумовленому аспекті “день, коли особа дізналася про порушення свого права” - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Також порівняльний аналіз словоформ “дізналася” і “повинна була дізнатися” дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

За змістом ч.1 ст.121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У цьому контексті під “поважними причинами” слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Тобто, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020р. у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020р. у справі № 360/1870/19.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивач суду не навів

Також в постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що “реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача”.

Колегія судді зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто , поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Проте, позивач не навів будь-яких конкретних обґрунтувань неможливості звернення до суду із вказаним позовом у встановлені законом строки, які могли б свідчити про поважність пропуску позивачем такого строку.

Колегія суддів вважає, що не реалізація позивачем права на своєчасне звернення у суд в даному випадку зумовлена його власною поведінкою та зазначає, що виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг процесуальних прав, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45).

У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п. 33).

Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Тобто, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов`язаний повернути позовну заяву позивачу.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції надано позивачу можливість та час для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску строку та надання доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому, апеляційний суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судом першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строків звернення з позовом до суду в порядку ч.3, ч.4 ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області – залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 500/5588/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель