Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №204/9960/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/9960/25

Провадження № 2/204/674/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 лютого 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участі секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

У С Т А Н О В И В:

25 червня 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із нього заборгованість за договором позики № 3458005730-615581 у сумі 20 869 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 7 000 гривень та заборгованості по відсоткам - 13 869 гривень 80 копійок (а. с. 1-5 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 14 лютого 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 3458005730-615581, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7 000 гривень, строком позики - на 14 днів зі сплатою процентів у розмірі 0,01 % в день (дисконтна), який було продовжено на 90 днів, зі сплатою базової відсоткової ставки у розмірі 2,2 % на день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 7160, який був надісланий на його номер телефону НОМЕР_1 у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання умов договору позики № 3458005730-615581 від 14 лютого 2022 року передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 7 000 гривень шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 . Натомість відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього за ним утворилася заборгованість у розмірі 20 869 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 7 000 гривень та заборгованості по відсоткам - 13 869 гривень 80 копійок, яку позивач прохає суд стягнути з відповідача разом із судовим збором у сумі 2 422 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 10 000 гривень.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 46), копія якої надіслана учасникам справи 22 жовтня 2025 року за вихідним № 25511/25-вих/2/204/4634/25 (а. с. 47).

Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року у справі здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13 годину 30 хвилин 26 січня 2026 року (а. с. 61).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові (а. с. 5) прохав про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 70), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 14 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір позики № 3458005730-615581 (а. с. 9 на звороті - 14), відповідно до умов якого відповідачу надано у позику 7 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору.

Відповідно до вимог п. 2.1 вказаного договору, кредит надається строком на 14 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Нарахування відсотків здійснюється відповідно до вимог п. п. 1.4.2-1.5.

Згідно з вимогами п. 2.5 вказаного договору кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 або іншого платіжного засобу, реквізити якої надані/зазначені позичальником з метою отримання кредиту.

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (7160) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом направлення його на телефон відповідача НОМЕР_1 (а. с. 14).

З довідки про підтвердження платежу АТ «Таскомбанк» № 28802/47.1 від 16 липня 2025 року (а. с. 20) вбачається, що за вищевказаним кредитним договором, банком було здійснено переказ грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, зокрема на картку отримувача НОМЕР_3 , відправник ТОВ «Кошельок», у сумі 7 000 гривень.

З відповіді АТ «Універсал Банк» від 30 листопада 2025 року № БТ/Е-19575 (а. с. 55) вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) банком було емітовано картку № НОМЕР_2 та відкрито під неї відповідний банківський рахунок (а. с. 55).

З виписки по банківській картці відповідача у АТ «Універсал Банк» (а. с. 56 та на звороті) вбачається, що 14 лютого 2022 року йому було здійснено зарахування коштів від «KOSHEL OK» у сумі 7 000 гривень.

Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом 28 травня 2022 року, за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 20 869 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 7 000 гривень та заборгованості по відсоткам - 13 869 гривень 80 копійок (а. с. 16-17).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, та ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Так, судом встановлено, що 14 лютого 2022 року відповідач уклав договір позики з ТОВ «Кошельок», відповідно до умов якого йому було надано у позику 7 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору.

Як вбачається з п. 9.1 вказаного договору позики, сторони між собою узгодили, що цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній систему Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Таким чином, сторони визнають правочин у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для Сторін та такими, що не потребують додаткових підтверджень.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис - власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом;

Отже, як встановлено судом, сторони узгодили те, що підписання договору позики буде в електронному вигляді, в даному випадку він був підписаний відповідачем одноразового ідентифікатора (7160) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом направлення його на телефон відповідача.

Так, умовами договору позики № 3458005730-615581 від 14 лютого 2022 року (а. с. 9 на звороті - 14) та паспорту споживчого кредиту до нього (а. с. 8 - 9 та на звороті), визначено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 7 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що, підписавши вказаний договір та паспорт споживчого кредитку до нього (а. с. 8 - 9 та на звороті), відповідач погодився зі всіма умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пеню, відсотками за користування кредитними коштами.

Так, позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором про надання коштів у позиву, в тому числі на умовах фінансового кредиту № 3458005730-615581 від 14 лютого 2022 року та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за простроченими відсотками, надано суду виписку по картковому рахунку відповідача (а. с. 56 та на звороті) та довідку підтвердження платежу № 28802/47.1 від 16 липня 2025 року (а. с. 20) про перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 7 000 гривень.

Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому є належним доказом у справі.

З указаної виписки по картковому рахунку відповідача у АТ «Універсал Банк» (а. с. 56 та на звороті) вбачається, що 14 лютого 2022 року йому було здійснено зарахування коштів від «KOSHEL OK» у сумі 7 000 гривень, які він використав на власний розсуд.

Отже, вказаною випискою підтверджено, що відповідач користувався вказаними кредитними коштами позивача, але не повернув, тому за ним утворилася заборгованість у розмірі 20 869 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 7 000 гривень та заборгованості по відсоткам - 13 869 гривень 80 копійок (а. с. 16-17).

Оскільки, що відповідачем отримано грошові кошти від позивача, однак не виконано взятого на себе обов`язку щодо їх повернення на умовах визначених договором, суд доходить висновку, що право позивача на отримання власних коштів порушено, а тому підлягає захисту, а відтак останній має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 реалізував це право, звернувшись до суду, натомість, відповідач жодних заперечень на предмет позову до суду не надав, заявлені позивачем вимоги не спростував.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики № 3458005730-615581 від 14 лютого 2022 року, у сумі 20 869 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 13 869 гривень 80 копійок.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу ТОВ «Кошельок» у даній справі на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року (а. с. 36 та на звороті) надавало адвокатське бюро «Герман Гурський та Партнери», в особі адвоката Гурського Германа Юрійовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29 травня 2019 року) (а. с. 38).

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано додаток до договору про надання правничої допомоги від 12 лютого 2025 року про наданий ним перелік послуг (а. с. 37 та на звороті), на загальну суму 10 000 гривень.

Слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, а тому суд вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 3000 гривень.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором позики № 3458005730-615581 від 14 лютого 2022 року у сумі 20 869 гривень 80 копійок, яка складається із заборгованості по тілу позики - 7 000 гривень та заборгованості по відсоткам - 13 869 гривень 80 копійок.

Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8А; ЄДРПОУ 40842831) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за договором позики № 3458005730-615581 від 14 лютого 2022 року у сумі 20 869 (двадцять тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок, яка складається із заборгованості по тілу позики - 7 000 (сім тисяч) гривень та заборгованості по відсоткам - 13 869 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати по сплаті судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати на правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна