Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №175/9965/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/9965/25

Провадження № 2/175/2077/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" лютого 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Войтуха О.М.,

з участю секретаря Радонського М.М.,

за участі:

відповідача-2 ОСОБА_1 ,

відповідача-3 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, в якому просила суд усунути їй перешкоди у користуванні 1/2 частиною домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення її до вказаного домоволодіння, а також просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідачі продовжують проживати в усьому будинку, в тому числі в належній позивачці 1/2 його частині, чинять перешкоди позивачці в користуванні її законною власністю, не пускаючи її до оселі. Позивачка зазначає, що в позасудовому порядку вирішити дане питання вона не може, у зв`язку з чим вимушена була звернутись до суду.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилась, її представник – ОСОБА_5 надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі та без участі позивачки, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідачі 2-3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання з`явились, позовні вимоги в частині вселення позивачки до їх домоволодіння визнали, однак заперечили вимоги позивачки про стягнення з відповідачів надмірної та необгрунтованої суми витрат на правову допомогу.

Відповідач-1 ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань до суду не подавав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 .

У грудні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Кобрусева Л.В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання права власності.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «ВАЗ 2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 38203,50 грн. та залишено автомобіль «ВАЗ 2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у власності ОСОБА_4 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у справі №175/2653/19 (провадження №22-ц/803/8296/24) рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року в оскаржуваній частині скасоване та ухвалене нове рішення про задоволення позову в цій частині, а саме, за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Дана постанова набрала законної сили 11 грудня 2024 року та оскаржена не була.

Згідно акту про вселення від 07 червня 2025 року та заяви начальнику ВП №2 ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області Джамгарян Ю.В. намагалась вселитись в домоволодіння, 1/2 частини якого належить їй на підставі права власності, а саме, за адресою: АДРЕСА_1

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України).

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року в справі Powell and Rayner v. the U. K.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року в справі Gillow v. the U.K.), так і на наймача (рішення від 18 лютого 1999 року в справі Larkos v. Cyprus).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі №582/18/21.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. ч. 1 3 ст. 358 ЦК України).

За вимогами ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У частині 1 статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, співвласника, у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї правової норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі №759/26865/21.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

Наведене також узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі №522/17789/22 від 16 грудня 2025 року у справі №686/4274/24 від 13 жовтня 2021 року у справі №759/23652/19 від 28 квітня 2022 року у справі №334/815/21.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі №522/13307/16-ц (провадження № 61-1831св21).

В той же час, відповідачі беззаперечно створювали позивачці об`єктивні перешкоди в доступі, володінні та користуванні домоволодінням. При цьому зазначені дії вчиненні відповідачем без погодження з позивачкою, як співвласником домоволодіння.

Згідно з ч. ч. 1 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані докази, суд доходить висновку, що діями відповідачів порушується право власності позивачки на 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , складовими якого є право користування та володіння, а відтак порушене право підлягає судовому захисту в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України.

За приписами пунктів 3, 4 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі №441/667/17 Верховний Суд виснував, що усунення перешкод в здійсненні права власності у спосіб вселення та зобов`язання не чинити перешкоди є належним способом захисту порушеного права.

Отже позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн., суд виходить з наступного.

Як передбачено статтею 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до суду надано: договір про надання правничої допомоги від 05 червня 2025 року, додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 05 червня 2025 року, довідку від 21 липня 2025 року відповідно до якої ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 гонорар у сумі 20000,00 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку що розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню, оскільки такі є неспівмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають задоволення в розмірі 3000,00 грн.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, з відповідачів солідарно на користь позивача повинен бути стягнений сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні – задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 1/2 частиною домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_3 до вказаного домоволодіння.

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

Реквізити сторін:

Позивач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач-1 – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач-2 – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач-3 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – невідомий, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Войтух