Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №460/21620/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2026 року м. Рівне№460/21620/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідачі) про визнання протиправним рішення щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця та рішення від 11.11.2025 №172550000133 про відмову в перерахунку пенсії, зобов`язання перевести з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію на умовах Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, здійснивши її перерахунок та виплату з урахуванням виплачених сум, починаючи з 04.11.2025, зобов`язання призначити й виплачувати з 04.11.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 04.11.2025 №7.13-22-13/65 та №7.13-22-13/64, виданих Рівненською митницею Держмитслужби та виплату з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позову зазначає, що звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про перехід на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Натомість останній відмовив у такому у зв`язку з відсутністю необхідного стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що позивачка вважає неправомірним.

Ухвалою суду від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що права на переведення на бажану пенсію позивач не має, оскільки періоди роботи в органах місцевого самоврядування не зараховуються до стажу державної служби. Вважає, що рішення про відмову у задоволенні заяви позивача вчинене відповідно до вимог закону.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач перебуває на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .

04.11.2025 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

За результатами розгляду такої заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.11.2025 №172550000 відмовлено у перерахунку пенсії.

Згідно з цим рішенням, вік заявниці становить 65 років, страховий стаж – 46 років 09 місяців 23 дні. Згідно поданих документів, зокрема, записів трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1977 та довідки №7.13-1/12/10-12/7923 від 16.10.2025, виданою Державною Митною Службою України Рівненської митниці встановлено, що спеціальний стаж станом на 01.05.2016 становить 19 років 03 місяці 25 днів. Зауважено, що період роботи з 01.08.2001 по 08.05.2002 віднесено до категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідних категорій посад державних службовців.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.

Пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених чинним на той час законодавством.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ (який діяв на момент роботи позивача в органах митної служби у період до 01 травня 2016 року).

Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Аналогічний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17.

Обчислення стажу державної служби за період роботи до 01.05.2016, тобто до моменту вступу в дію Закону №899-VIII, здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283).

Так, згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Частиною сімнадцятою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16 грудня 1993 року встановлено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Нормативно-правовим актом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції, правові основи діяльності та порядок її проходження є Митний кодекс України.

Стаття 154 Митного кодексу України №1970-ХІІ від 12 грудня 1991 року, чинного до 01 січня 2004 року, передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.

Статтею 430 Митного кодексу України №92-IV від 11 липня 2002 року, чинного до 01 червня 2012 року, було визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Статтею 569 Митного кодексу України №4495-VI від 13 березня 2012 року, який набрав чинності 01 червня 2012 року і діє на даний час, установлено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Відповідно до статті 588 Митного кодексу України №4495-VI від 13 березня 2012 року пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Частиною другою статті 588 Митного кодексу України №4495-VI від 13 березня 2012 року встановлено, що пенсійне забезпечення працівників митних органів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.

Оскільки законодавством визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такими особами служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Вказане також передбачено і положеннями діючого наразі Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року, згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 якого до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Крім цього суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів (далі - Порядок №306).

Додатком 6 до Порядку №306 визначене Співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників посадових осіб органів доходів і зборів, яким встановлено перелік посадових осіб митного органу, віднесених до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб митних органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Порядком №306.

Дослідженням наявних у справі матеріалів судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача, довідки від 16.10.2025 №7.13-1/12/10-12/7923, виданої Рівненською митницею, вона працювала у митних органах на таких посадах:

- з 15.01.1996 по 10.04.1997, з 11.04.1997 по 08.09.2000 на посаді інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці;

- з 22.04.2003 по 17.04.2005 на посаді інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці;

- з 18.04.2005 по 03.03.2008 на посаді старшого інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці;

- з 04.03.2008 по 08.11.2009, з 20.01.2012 по 19.07.2013 на посаді головного інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці;

- з 09.11.2009 по 06.07.2010 на посаді начальника сектора митного оформлення «Радивилів» митного поста «Дубно»;

- з 07.07.2010 по 19.01.2012 на посаді начальника сектора митного оформлення №2;

- з 20.07.2013 на посаді інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці Міндоходів;

- з 01.11.2013 на посаді державного інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці Міндоходів;

- з 10.12.2014 на посаді державного інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці ДФС;

- з 22.02.2016 на посаді головного державного інспектора митного поста «Дубно» Рівненської митниці ДФС;

- з 26.07.2018 на посаді головного державного інспектора митного поста «Удрицьк» Рівненської митниці ДФС;

- з 25.09.2018 по 09.12.2019 на посаді головного державного інспектора митного поста «Дубно-1» Рівненської митниці ДФС;

- з 10.12.2019 по 05.07.2021 на посаді головного державного інспектора митного поста «Дубно» Поліської митниці Держмитслужби;

- з 06.07.2021 по 20.12.2024 на посаді головного державного інспектора поста «Дубно» Рівненської митниці.

Також згідно з даними вказаної вище трудової книжки 14.08.1988 позивачу було присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 2 рангу», 05.09.2003 позивачу було присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 3 рангу», 01.04.2004 позивачу було присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 4 рангу», 25.06.2005 позивачу присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу», 20.10.2005 позивачу присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби 2 рангу», 23.04.2008 позивачу присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби 1 рангу», 19.06.2009 позивачу присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу», 20.07.2013 присвоєно 12 ранг державного службовця, 25.12.2013 позивачу присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи 3 рангу, 10.12.2019 присвоєно 6 ранг державного службовця, 25.06.2020 присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби ІІІ рангу».

23.01.1996 позивач прийняла присягу державного службовця Рівненської митниці.

Отже, матеріалами справи підтверджуються обставини прийняття ОСОБА_2 присяги державного службовця, присвоєння їй рангів державного службовця та спеціальних звань як працівнику митного органу.

Окрім цього, за даними трудової книжки позивача НОМЕР_2 , 24.11.2000 позивач призначена на посаду державного інспектора праці в Дубенське міське управління праці та соціального захисту населення та присвоєно 13 ранг державного службовця, 24.11.2000 прийняла присягу державного службовця, 01.08.2001 присвоєно 13 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування та прийнято присягу посадової особи органу місцевого самоврядування, 09.05.2001 звільнена з посади спеціаліста ІІ категорії, державного інспектора праці, 10.05.2001 призначена на посаду головного спеціаліста – державного інспектора праці у Територіальну державну інспекцію праці у Рівненській області, 01.12.2002 присвоєно 13 ранг державного службовця, 02.01.2003 призначена на посаду головного спеціаліста – державного інспектора праці, 21.04.2003 звільнена із займаної посади.

Натомість у рішенні від 11.11.2025 №172550000 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вказало, що період роботи з 01.08.2001 по 08.05.2002 віднесено до категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідних категорій посад державних службовців.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком № 283(чинним до 01.05.2016) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Так, п. 2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Постанови Кабінетом Міністрів України «Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад» від 26.10.2001 N 1441 (чинної станом 01.05.2016) посади заступників керівників відділів у складі управлінь міських (міст - обласних центрів та м. Сімферополя) рад, спеціалістів управлінь, відділів віднесено до шостої категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Отже, періоди роботи позивачки з 01.08.2001 по 08.05.2002 підлягають зарахуванню до стажу державної служби при вирішенні питання про призначення пенсії за віком згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 №3723-XII.

З огляду на викладене, суд вважає, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Закону №889-VІІІ 01.05.2016, становить більше 20 років, при цьому позивач працювала на посадах державної служби станом на день набрання чинності Законом №889-VIII та мала у тому числі й стаж державної служби не менш як 10 років.

Відповідно, позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

З огляду на це, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є необґрунтованим. Під час розгляду справи відповідач не довів відсутність у позивачки права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ"Про державну службу".

Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести позивача з 04.11.2025 на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Суд зазначає, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Тож дії зобов`язального характеру щодо переведення позивача на пенсію державного службовця за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Таким чином, необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області.

Щодо вимог про нарахування і виплату пенсії з врахуванням довідок про складові заробітної плати, то суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню як передчасні, оскільки позивача ще не переведено на пенсію державного службовця, а отже, відсутні підстави вважати, що відповідач не проведе нарахування та виплату позивачу пенсії з урахуванням відповідних довідок.

Суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у разі незгоди з діями відповідача щодо перерахунку пенсії в подальшому позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду, якщо такі права по своїй суті і будуть порушені.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ГУ ПФУ у Вінницькій області судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 484,48 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №172550000133 від 11.11.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити переведення ОСОБА_1 з 04.11.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п.п. 10, 12 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судовий збір у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд.22,м. Вінниця,Вінницька обл.,21005. ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403)

Повний текст рішення складений 10.02.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО