Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №440/16303/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/16303/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області щодо не здійснення ОСОБА_1 одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року при виплаті грошового забезпечення;

- зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, нарахованого згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року по справі №440/15107/24 в розмірі 44 847,78 грн. (сорок чотири тисячі вісімсот сорок сім грн. 78 коп.);

- визнати протиправними дії Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору в розмірі 5 відсотків;

- стягнути з Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 8720,41 грн. (вісім тисяч сімсот двадцять грн. 41 грн.) надмірно утриманого військового збору;

- визнати протиправною бездіяльність Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів із суми 245417,12 грн., у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.11.2022 року по 21.11.2025 року;

- зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму 245417,12 грн. невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.11.2022 року по 21.11.2025 року включно, за весь час затримки виплати;

- визнати протиправною бездіяльність Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 338 201,20 грн. (триста тридцять вісім тисяч двісті одну грн. 20 копійок).

В обґрунтування позову зазначено, що 21 листопада 2025 року Відповідач перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24 кошти в сумі 191848,83 грн. Відповідач листом від 25.11.2025 № 956 01.4-464/956 02 повідомив про перерахування коштів в сумі 191848,83 грн., на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року надав перерахунок розміру грошового забезпечення відповідно до рішення суду за позовом ОСОБА_1 за період з 17.10.2022 по 19.05.2023 року на загальну суму 249154,33 грн., з якої утримано податок з доходів фізичних осіб 18% в сумі 44847,78 грн. та військовий збір 5% в сумі 12457,72 грн. Внаслідок проведених відрахувань сума до виплати склала 191848,83 грн.

Відповідачем при виплаті заборгованості по грошовому забезпеченню не було здійснено одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі- Постанова №44), а також в супереч нормам пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" надмірно утримано 5% військового збору замість 1,5%. Одночасно з виплатою заборгованого грошового забезпечення за період з 17.10.2022 року по 19.05.2023 року Відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.11.2022 по 21.11.2025 року згідно Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ), а також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з розрахунку за шість місяців згідно ст.117 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що прохає врахувати, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення виникла саме внаслідок протиправних дій Відповідача і тривалість терміну затримки виплати грошового забезпечення залежить лише від тривалих протиправних дій Відповідача.

Стислий зміст заперечень відповідача.

Відповідач у відзиві просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач вказав, що Відповідачем за платіжною інструкцією від 19.11.2025 № 358 було сплачено суму несвоєчасного розрахунку при звільненні, тобто відновлено майнову сферу потерпілого, то компенсація у вигляді середнього заробітку в сумі 265569,04 грн за час затримки розрахунку при звільненні є ні розумною, ні справедливою.

Заяви, клопотання учасників справи.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

23.12.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24, зокрема, ухвалено 1) зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань щомісячної та разової премії), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 за період з 29.01.2020 по 16.10.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; за період з 01.01.2022 по 16.10.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів; 2) зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, щомісячної та разової премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань щомісячної та разової премії), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 за період з 17.10.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів.

Відповідно до довідки про перерахунок розміру грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24 за період з 17.10.2022 по 19.05.2023, загальна перерахована сума складає 249154,33 грн., 5% військового збору - 12457,72 грн., 18% ПДФО - 44847,78 грн.

До виконання рішення суду позивачу було виплачено 487 325, 54 грн грошового забезпечення, після виконання рішення суду - 733 845,56 грн, різниця - 246 520, 03 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 358 від 19.11.2025 відповідачем було виконано рішення суду, в ході чого здійснено зарахування грошових коштів в сумі 191 848,83 грн, які позивач отримав 21.11.2025, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

Тобто, 21.11.2025 відповідачем фактично виконано рішення суду та проведено з позивачем повний розрахунок.

Позивач вважає, що відповідачем при виплаті заборгованості грошового забезпечення не було здійснено одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, і утримано 5% військового збору замість 1,5%, а також не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до наказу від 08.11.2024 "Про кадрові питання" позивача 08.11.2024 виключено з кадрів ДСНС, зі списків особового складу відповідача.

Відповідно до довідки № 4 від 14.11.2024 за період роботи позивача з 01.01.2024 по 08.11.2024, грошове забезпечення позивача за вересень 2024 складало 60 022,33 грн. (без врахування матеріальної допомоги ВС соц. ; за жовтень 2024 – 52098,53 грн.

Відповідно до довідки відповідача від 16.12.2025 № 30 про середньоденне грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2024, останнє становить 1443,21 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (надалі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно з пунктами 4-5 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Тож, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних поліцейськими, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою поліцейським грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують поліцейських за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.2 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Зокрема, відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану № 4015-IX від 10.10.2024 збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону України від 10.10.2024 №4015-ІХ визначено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Статтями 3 та 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 1 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

За змістом статей 1, 3 та 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (у відповідній редакції), Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України в постанові від 17 лютого 2015 року (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства стосовно службовців цивільного захисту не врегульований порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України), в редакції, що діяла на дату звільнення позивача зі служби, визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду 26.06.2019 прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Разом з тим, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.

За обставин цієї справи, позивачу на виконання рішення суду виплачена сума, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд у пунктах 53-55 вказав, що стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

До 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

У період з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Процедуру проведення вказаного розрахунку визначає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У відповідності до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо нездійснення відповідачем позивачу одночасної компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до довідки про перерахунок розміру грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24 за період з 17.10.2022 по 19.05.2023, загальна перерахована сума складає 249154,33 грн., 18% ПДФО - 44847,78 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 358 від 19.11.2025 відповідачем було виконано рішення суду, в ході чого здійснено зарахування грошових коштів в сумі 191 848,83 грн., які позивач отримав 21.11.2025, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

Дані суми зазначені відповідачем у відзиві.

Відтак, при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу всіх присуджених рішенням від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24 сум грошового забезпечення, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою йому грошового забезпечення.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, від 25.06.2020 у справі № 825/761/17.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне щодо даної позовної вимоги позивача, визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у непроведенні виплати позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24 та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб на суму, що виплачена на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24, у сумі 44 847,78 грн.

Щодо утримання відповідачем з грошового забезпечення позивача військового збору в розмірі 5% замість утримання військового збору в розмірі 1,5%.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану № 4015-IX від 10.10.2024 збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні № 4113 від 04.12.2024 уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Як встановлено судом, відповідно до довідки про перерахунок розміру грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24 за період з 17.10.2022 по 19.05.2023, загальна перерахована сума складає 249154,33 грн., 5% військового збору - 12457,72 грн.

Однак, до такого доходу позивача в силу положень Податкового кодексу повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, оскільки п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ визначено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Таким чином, відповідач не виплатив позивачу 3,5% (5%-1,5%) внаслідок надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% із суми, виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24, що становить 8720,40 грн.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем протиправно утриманий військовий збір у розмірі 5% замість належного розміру - 1,5%, то обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись ст. 9, 245 КАС України, дана позовна вимога підлягає задоволенню судом шляхом виззнання протиправними дій відповідача щодо виплатити позивачу недоотриманого грошового забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору 5% із суми, виплаченого позивача грошового забезпечення на виконання рішення суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24, та зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення у вигляді різниці надмірно утриманого військового збору між ставкою військового збору 5% та 1,5% із суми, виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду від 24.02.2025 у справі №440/15107/24, у сумі 8720,40 грн.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Суд констатує, що загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та порядок проведення переказу коштів у межах України регулюються Законом України від 5 квітня 2001 року №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон №2346).

Дата валютування - це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача банку або в установі - учасників платіжної системи (пункт 1.3 статті 1 Закону №2346).

Порядок застосування дати валютування для банків установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.

Сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об`єктом примусового списання, що застосовується до отримувача (пункт 22.11 статті 22 Закону N 2346).

Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача (пункт 23.4 статті 23 Закону №2346).

Загальний порядок завершення переказу встановлено статтею 30 Закону №2346.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі суми індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18 та від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а.

Беручи до уваги те, що сума індексації грошового забезпечення, яка нарахована на виконання судового рішення, вчасно не виплачена, суд доходить висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати такої індексації.

При цьому суд враховує, що питання щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення законодавством віднесено до компетенції роботодавця, а отже, у разі несвоєчасної виплати суми індексації грошових доходів обов`язок щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу покладається також на роботодавця.

Компенсація втрати частини доходу є спеціальним видом юридичної відповідальності, який застосовується до органу, що здійснює нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з метою захисту майнових інтересів працівника та є прямим правовим наслідком невиконання обов`язку своєчасно нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення. При цьому основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення).

Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була їй нарахована та виплачена на підставі рішення суду, є протиправною.

Таким чином ст. ст. 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 встановлено, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, а відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.

Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі 560/8194/20.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача у невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати суми перерахованого грошового забезпечення - за період з 17.10.2022 по день фактичної виплати - 21.11.2025.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму 245417,12 грн., то суд звертає увагу, що достатнім для захисту прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати суми перерахованого грошового забезпечення - за період з 17.10.2022 по день фактичної виплати - 21.11.2025.

Щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 08.11.2024 "Про кадрові питання" позивача 08.11.2024 виключено з кадрів ДСНС, зі списків особового складу відповідача.

Суд констатує, що загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та порядок проведення переказу коштів у межах України регулюються Законом України від 5 квітня 2001 року №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон №2346).

Дата валютування - це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача банку або в установі - учасників платіжної системи (пункт 1.3 статті 1 Закону №2346).

Порядок застосування дати валютування для банків установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.

Сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об`єктом примусового списання, що застосовується до отримувача (пункт 22.11 статті 22 Закону N 2346).

Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача (пункт 23.4 статті 23 Закону №2346).

Загальний порядок завершення переказу встановлено статтею 30 Закону №2346.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 21.11.2025 - відповідно до довідки про перерахунок розміру грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24 за період з 17.10.2022 по 19.05.2023, загальна перерахована сума складає 249154,33 грн, відповідно до платіжної інструкції № 358 від 19.11.2025 відповідачем було виконано рішення суду, в ході чого здійснено зарахування грошових коштів в сумі 191 848,83 грн, які позивач отримав 21.11.2025, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

Відтак, повний розрахунок при звільненні позивача зі служби відповідач здійснив майже через більше ніж рік з моменту звільнення 08.11.2024 - 21.11.2025.

Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати позивачу грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Враховуючи, що на дату виключення 08.11.2024 позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише 21.11.2025, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абзацу 3 пункту 6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623 одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 21.11.2025, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 09.11.2024 (з дня, наступного за датою звільнення) по 20.11.2025 включно.

Для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 09.11.2024 до 20.11.2025 включно при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 08.11.2024, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2024 року та листопад 2024 року.

Відповідно до довідки № 4 від 14.11.2024 за період роботи позивача з 01.01.2024 по 08.11.2024, грошове забезпечення позивача за вересень 2024 складало 60 022,33 грн.; за жовтень 2024 – 52098,53 грн.

Відповідно до довідки відповідача від 16.12.2025 № 30 про середньоденне грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2024, останнє становить 1443,21 грн., проте суд не враховує дану довідку, оскільки в ній відсутні суми індексації та суми ПДФО, а також така довідка обрахована не із 30 днів (60 днів за два місяці, що передували звільненню) на місяць, відповідно до Інструкції №623, а не виходячи із 61 дня.

Відповідно до Порядку №100, Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача за 2 місяці перед звільненням становила 1868,68 грн. (104043,43 - 44021,10 (мат. допомога) вересень 2024 року + 52098,53 жовтень 2024 року/60

Період затримки розрахунку при звільненні з 09.11.2024 по 20.11.2025 становить 376 днів, враховуючи приписи ст. 117 КЗпП України - 185 дні (6 місяців, 20.05.2025-20.11.2025).

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 27.12.2024 по 20.03.2025, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Відповідно до довідки про перерахунок розміру грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24 за період з 17.10.2022 по 19.05.2023, загальна перерахована сума складає 249154,33 грн., 5% військового збору - 12457,72 грн., 18% ПДФО - 44847,78 грн.

До виконання рішення суду позивачу було виплачено 487 325,54 грн. грошового забезпечення, після виконання рішення суду - 733 845,56 грн, різниця - 246520, 03 грн.

Тобто, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 733 845,56 грн.

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 246520,03 грн у процентному виразі дорівнює 33,59% від 733 845,56 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 185 дні затримки виплати грошового забезпечення склав 345705,98 грн., враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 09.11.2024 по 20.11.2025 підлягають кошти у сумі 116122,64 грн. (33,59% від 345705,98 грн.).

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду у справі 200/3661/24 від 19.11.2025: "Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачці такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала їй при звільненні."

Отже, відповідачем допущена протиправна бездільність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2024 по 20.11.2025, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2024 за останні 6 місяців (185 днів) 20.05.2025 по 20.11.2025 у сумі 116122,64 грн.

Щодо застосування статті 117 КЗпП України за кожне окреме порушення.

Позивачу на виконання рішення суду виплачене грошове забезпечення у новому розмірі. Верховний Суд у постанові від 17 липня 2025 року у справі № 160/18656/22 зазначив, що відповідальність за ст. 117 КЗпП України застосовується щодо кожного окремого порушення несвоєчасної виплати працівнику сум під час звільнення:

"Суд звертає увагу, що кожне з наведених порушень (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення на суму 84 638,95 грн та несвоєчасна виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2020 рік на суму 127 724,15 грн) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

У зв`язку з наведеним Суд погоджується з доводами скаржника, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо періоду затримки остаточного розрахунку з позивачем та розміру середнього грошового забезпечення, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача, є помилковими.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 117 КЗпП України, а саме без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 знайшли своє підтвердження за результатами касаційного перегляду."

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі 560/10053/24 від 17.04.2025, перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права - дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Додатково суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025, визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Позивач звернувся до суду в межах строку визначеного законом, оскільки остаточний розрахунок із позивачем здійснений 21.11.2025, що стало підставою для заявлення вимог визначених у предметі позову, а із позовом позивач звернувся 04.12.2025.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, позов слід задовольнити частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс, то відсутні й підстави для розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області (25009, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул Ольги Княгині, 2, код ЄДРПОУ 26144085) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області, яка полягає у непроведенні виплати ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24.

Зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб на суму, що була виплачена на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24, у сумі 44 847,78 грн. (сорок чотири тисячі вісімсот сорок сім гривень та 78 коп).

Визнати протиправними дії Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області щодо утримання військового збору у розмірі 5% із суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24.

Зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді різниці надмірно утриманого військового збору між ставкою військового збору 5% та 1,5% із суми, виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24, у сумі 8720,40 грн. (вісім тисяч сімсот двадцять гривень та 40 коп).

Визнати протиправною бездіяльність Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду від 24.02.2025 року у справі №440/15107/24.

Зобов`язати Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати суми перерахованого грошового забезпечення - за період з 17.10.2022 по день фактичної виплати - 21.11.2025.

Визнати протиправною бездіяльність Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2024 по 20.11.2025 (185 днів - шість місяців).

Стягнути з Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 116122,64 грн. (сто шістнадцять тисяч сто двадцять дві гривні та 64 коп).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.

Головуючий суддя В.І. Бевза