Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №712/1731/23 — Соснівський районний суд м. Черкаси

712/1731/23

2-др/712/17/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

судді Борєйко О.М.

за участю секретаря судового засідання Чорнуцької І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дон Віктора Олександровича про ухвалення додаткового рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, стягнення компенсації.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, стягнення компенсації, – відмовлено.

23 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дон Віктор Олександрович через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу, яка зареєстрована Соснівським районним судом м. Черкаси 29 січня 2026 року за вх. №4448.

В обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення зазначає, що за час розгляду цивільної справи № 712/1731/23 відповідачем ОСОБА_1 понесені судові витрати в загальній сумі 80 000 гривень, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, що підтверджується договором № 642 від 22 травня 2025 року про надання правничої допомоги, додатковою угодою від 22 травня 2025 року до договору № 642 22 травня 2025 року, актом виконаних робіт (наданих послуг) від 21 січня 2026 року до договору № 642 від 22 травня 2025 року, квитанціями до прибуткових касових ордерів від 22 травня 2025 року на суму 40 000 гривень та від 21 січня 2026 року на суму 40 000 гривень.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, позивач звернувся до суду з заявою про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення суду без його участі та без участі представника позивача; надіслав до суду заперечення на клопотання (заяву.

В обґрунтування заперечень проти задоволення заявлених вимог зазначив, що відповідачем та її представником під час розгляду справи не зазначено причин неможливості подання доказів понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

Заявлений розмір понесених витрат, пов`язаних з наданням відповідачу ОСОБА_1 професійної правничої допомоги адвокатом Дон В.О. є явно завищеним не відповідає вимогам співмірності характеру та обсягу наданих послуг, визначеним у ч.4 ст.137 ЦПК України.

У відзиві на позов від 18 грудня 2024 року, підписаному адвокатом Атамась І.М., яка діяла від імені та в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , зокрема, зазначено: «Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи становлять 15 000 гривень та 1000 гривень за кожне судове засідання».|

Також, у відзиві на позов (на заяву про зміну предмета позову) від 20 березня 2023 року, підписаному адвокатом Атамась І.М., яка діяла від імені та в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , зазначено: «Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи становлять 15 000 гривень та 1500 гривень за кожне судове засідання».

У заяві адвоката Дон В.О. про ухвалення додаткового рішення суду заявлено вимогу про стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 80 000 гривень.

Таким чином, сума заявлених до відшкодування судових витрат істотно перевищує суму, визначену у попередньому (орієнтовному) розрахунку.

Після зміни відповідачем ОСОБА_1 представника у справі, ні від останньої, ні від її представника не надходило до суду заяв про зміну чи уточнення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Згідно доданих до заяви про ухвалення додаткового рішення суду документів, 22 травня 2025 року року було укладено договір та додаткову угоду, в якій відповідач ОСОБА_1 та адвокат Дон В.О. узгодили розмір витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, та визначили його в сумі 80 000 грн.

В матеріалах справи відсутні документи, в яких міститься детальний опис фактично виконаних адвокатом Дон В.О. робіт та наданих послуг у цивільній справі №712/1731/23 відповідно до умов договору та додаткової угоди від 22 травня 2025 року.

В акті виконаних робіт (наданих послуг) від 21 січня 2026 року адвокатом Дон В.О. не конкретизовано зміст наданих адвокатських послуг у цивільній справі №712/1731/23, вартість кожної юридичної послуги, витрачений час, підготовлені процесуальні документи, а лише вказано дві оплати на загальну суму 80 000 гривень, підтверджені квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; представник відповідача – адвокат Дон В.О. звернувся до суду з заявою про розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення без його участі та без участі відповідачки.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи докази, дослідивши їх всебічно, повно, об`єктивно, безпосередньо у судовому засіданні, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26 вересня 2017 року, позивач є особою інвалідністю ІІ групи, загальне захворювання, термін дії: довічно.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До закінчення судових дебатів у справі № 712/1731/23 представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Дон В.В. було роблено відповідну заяву про подання доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи № 712/1731/23, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рішення суду у справі № 712/1731/ц було постановлено 21 січня 2026 року та проголошено його вступну і резолютивну частину, повний текст рішення суду був складений 30 січня 2026 року.

З заявою про ухвалення додаткового рішення суду у справі № 712/1731/23 та доданими до неї доказами на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Дон В.О. звернувся 23 січня 2026 року, тобто в межах процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України в рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, в рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц:

«На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані:

договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

розрахунок наданих послуг;

документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.»

На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу представником відповідача – адвокатом Дон В.О. надано:

- копію договору про надання правничої допомоги №642 від 22 травня 2025 року;

- копію додаткової угоди від 22 травня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №642 від 22 травня 2025 року;

- копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 21 січня 2026 року;

- копії квитанцій до прибуткового касового ордера від 22 травня 2025 року та від 21 січня 2026 року.

- копію ордеру серії АР №1241600 від 22 травня 2025 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема. у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При встановленні розміру гонорару, відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI, врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право, у розумних межах, визначати розмір гонорару, виходячи з власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

В рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

В додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим.

Законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи законних інтересів.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Оскільки розмір сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, ґрунтується на положеннях договору про надання правничої допомоги, слід чітко визначити вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи. В іншому випадку усі послуги, які були надані, але не зазначені в договорі, відшкодуванню не підлягатимуть. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові у справі №826/856/18 від 22.12.2018 р.: «Акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 19.04.2018 №19/03/18 містить вид послуг (зібрання необхідних доказів), що не були передбачені договором… Наведене спростовує доводи позивача у касаційній скарзі щодо обґрунтування вимог щодо безпідставності зменшення судом апеляційної інстанції розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції».

Таким чином суд дійшов висновку, що не зазначені у договорі послуги не підлягають відшкодуванню. Навіть за умови, що такі послуги були фактично надані, та зазначені в акті прийому-передачі.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».

Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі № 55/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Таким чином, суд зазначив, що у питанні визначення розподілу судових витрат судді мають виступати виключно як арбітри та надавати оцінку доказам та доводам, що наводяться сторонами. Вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зазначеній вище постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Верховним Судом сформовано підхід, який є усталеним та відповідає критеріям ЄСПЛ, про те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Тому відмова у розподілі витрат на правову допомогу з підстав надання неналежного доказу фактичної оплати, є необґрунтованою (постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №757/29103/20-ц).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення закону, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

В акті виконаних робіт від 21 січня 2026 року в графі «Найменування послуги» зазначено наступне: «Ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 712/1731/23, опрацювання таких матеріалів. Підготовка правової позиції по справі.

Участь у судовому розгляді справи № 712/1731/23 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, стягнення компенсації, незалежно від кількості судових засідань.

Підготовка необхідних клопотань та заяв під час розгляду справи № 712/1731/23 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, стягнення компенсації».

В акті виконаних робіт від 21 січня 2026 року в графі «вартість послуги, грн.» зазначено наступне: «80 000 грн.».

Таким чином, в акті виконаних робіт (наданих послуг) від 21 січня 2026 року адвокатом Дон В.О. не містить деталізованого переліку та опису виконаних адвокатом Дон В.О. робіт, наданих останнім послуг у цивільній справі №712/1731/23, вартості кожної фактично наданої послуги ( виконаної роботи) та часу, витраченого на їх надання, кількості судових засідань, у яких брав участь адвокат Дон В.О. як представник відповідача, переліку підготовлених та поданих до суду документів (клопотань заяв по суті справи тощо).

Згідно ч.5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Дон В.О. заявлено вимоги про стягнення судових витрат пов`язаних з наданням ним професійної правничої допомоги в ході судового розгляду справи на підставі договору про надання правничої допомоги № 642, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Дон В.О. 22 травня 2025 року.

Ухвалою від 02 квітня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

За період, починаючи з 22 травня 2025 року (з моменту укладення договору про надання правничої допомоги від 22 травня 2025 року №642), представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Дон В.О. подано до суду лише дві заяви (про виклик свідків та про долучення доказів у справі, які було подано в ході судового розгляду, тобто з порушенням встановленого процесуального строку для звернення до суду з такою заявою).

Крім того, за період з 22 травня 2025 року по 21 січня 2026 року адвокат Дон В.О прийняв участь у 8 (восьми) судових засіданнях під час судового розгляду справи по суті, а саме: 11 червня 2025 року, 13 червня 2025 року, 22 серпня 2025 року, 26 вересня 2025 року, 17 жовтня 2025 року, 19 листопада 2025 року, 05 грудня 2025 року, 21 січня 2026 року.

Враховуючи викладене, з огляду на характер виконаної адвокатом роботи, враховуючи активну участь адвоката в судових засіданнях, зокрема, під час допиту свідків, а також оскільки, в акті виконаних робіт (наданих послуг) від 21 січня 2026 року адвокатом Дон В.О. відсутній деталізований опис виконаних адвокатом робіт, наданих останнім послуг; не зазначений час, витрачений адвокатом на надання кожної послуги та вартості кожної з наданих послуг (виконаних робіт); заявлено вимоги про відшкодування вартості судових витрат, пов`язаних з наданням адвокатом Дон В.О. правничої допомоги в ході судового розгляду справи № 712/1731/23 на підставі договору про надання правничої допомоги №642, укладеного 22 травня 2025 року, вимоги про стягнення з позивача судових витрат, пов`язаних з наданням відповідачу ОСОБА_1 професійної правничої допомоги, підлягають задоволенню частково в розмірі 10 000 гривень 00 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 133, 137, 141, 263, 270, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дон Віктора Олександровича про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, стягнення компенсації, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги, додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Суддя О.М. Борєйко