Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №545/3495/25 — Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/3495/25

Провадження № 2/545/644/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2026 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Стрюк Л.І.,

з участю секретаря: Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтавіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 85,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та двокімнатну квартиру загальною площею 45,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Також просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на житловий будинок загальною площею 85,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 0,20 га кадастровий номер 5324085701:01:001:0499, земельна ділянка площею 0.15 кв.м. ( для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 53224085701:001:0724).

В обґрунтування позову зазначала, що шлюб між нею та відповідачем, укладений 15.09.1985, був розірваний 25.05.1999. Від шлюбу мають двох дітей, доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала, що у 1987 році, на склад сім`ї ( позивач і відповідач) як молодим спеціалістам було виділено двокімнатну квартиру в АДРЕСА_2 , загальною площею 45,4 кв.м, у тому числі жилою площею 29,3 кв.м, яку в 1994 році спільно з відповідачем приватизували та оформили на ім`я чоловіка – ОСОБА_2 .

Також 05.07.1994 року сторони спільно придбали домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці розміром 0,20 га, кадастровий номер 5324085701:01:001:0499 та земельна ділянка площею 0.15 кв.м( для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 53224085701:001:0724 який був оформлений на ім`я позивача згідно з Договором купівлі-продажу від 05 липня 1994 року.

Зазначала, що разом з відповідачем не проживають з 1995 року та за усною домовленістю вони вирішили добровільно поділити майно, яке придбане в період шлюбу, а саме квартиру – відповідачу, а будинок – позивачу.

Позивач здійснила зі свого боку всі необхідні дії та надала доручення на продаж 1/2 квартири відповідачу, проте ОСОБА_2 відповідні дії не вчинив відносно будинку, а тому позивач змушена звертатися до суду для поділу майна подружжя.

Посилаючись на те, що у період сумісного проживання та перебуваючи в шлюбі сторони спільно придбали вищезазначені квартиру та будинок, вважає вказані об`єкти спільною сумісною власністю подружжя, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, надавши пояснення, що за змістом аналогічні тим, що викладені у позовній заяві; проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав. Згідно з п. 2 ч.7, ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений належним чином.

За таких обставин, за згодою позивача, проводиться заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 15.09.1985 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (а.с. 15).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22.05.1999 шлюб, зареєстрований 15.09.1985 у Полтавському міському Палаці шлюбів між ОСОБА_2 , 1962 року народження, та ОСОБА_6 , 1963 року народження, розірвано (а.с. 22). Факт розірвання шлюбу між сторонами також підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 15.07.2002 серії НОМЕР_1 (а.с. 24).

Відповідно до «Договора на передачу квартиры в собственность граждан» від 18.08.1994 (а.с. 29), у власність ОСОБА_2 передано безоплатно двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 45,4 кв.м, у тому числі жилою площею 29, 3 кв.м.

Згідно з договором від 09.08.1999, ОСОБА_2 , який діяв від свого імені та за довіреністю від ОСОБА_6 , продав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначену двокімнатну квартиру загальною площею 45,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.30).

05.07.1994 ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу від 05 липня 1994 року, зареєстрований у реєстрі за №І-1065, відповідно до якого отримала у власність домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці розміром 0,20 га, кадастровий номер 5324085701:01:001:0499, і складається з: житлового будинку А-1а, загальною площею 85,4 кв.м, житловою площею 51.5 кв.м, який складається з тамбура І – площею 4,1 кв.м; коридору І – площею9,2 кв.м; кухні 2 – площею 7,9 кв.м; кімнати 3 – площею 10,7 кв.м; кімнати 4 – площею 11,9 кв.м; вітальні 5 - площею 19,2 кв.м; кімнати 6 – площею 9,7 кв.м; комори 7 - площею 6,3 кв.м; вбудованої шафи 8 – площею 1,0 кв.м; вбудованої шафи 9 - площею 0,6 кв.м; топочної 10 – площею 2,8 кв.м; ванни 11- площею 2,0 кв.м., та земельна ділянка площею 0.15 кв.м ( для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 53224085701:001:0724 ( (а.с. 28). Наведений склад об`єкта нерухомості підтверджується відомостями в технічному паспорті за ідентифікатором об`єкта нерухомого майна 01.3453492.4966549.20240730.17.0000.31(а.с. 45-49).

Згідно зі звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,15 кв.м для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5324085701:01:001:0724, становить 51600 грн (а.с.57-58).

Відповідно до звіту про оцінку майна на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 650700 грн (а.с. 59-60).

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі – СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У пункті 9 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Вищевказане положення закону також кореспондується зі статтею 60 СК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17 (провадження №61-46638св18) та підтверджена у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 369/14186/17 (провадження № 61-10496св23), від 29 травня 2024 року у справі № 756/11904/19 (провадження № 61-8235св22).

Відтак, суд вважає доведеним та встановленим той факт, що домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , котре придбане подружжям за час шлюбу, належить на праві спільної сумісної власності сторонам та підлягає поділу між ними.

При вирішенні питання щодо визнання за позивачем права власності на будинок у порядку поділу майна подружжя, суд бере до уваги ту обставину, що після розірвання шлюбу фактично між сторонами було досягнуто згоди про такий спосіб поділу спільного майна, відповідно до якого ОСОБА_2 виділялась квартира АДРЕСА_3 , а ОСОБА_6 - домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте через те, що місцеперебування ОСОБА_2 на теперішній час невідомо, оформити в нотаріальному порядку такий поділ неможливо. Зазначену обставину підтверджують і допитані судом свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтвердили ту обставину, що між подружжям ОСОБА_12 існувала домовленість щодо поділу майна, згідно з якою чоловіку залишалась квартира у с-щі Преображення, а дружині – будинок у с. Тахтаулове. ОСОБА_2 виїхав до РФ на постійне місце проживання і після 2005 року в Україну не повертався.

Отже, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується вимог щодо визнання об`єктом спільної сумісної власності квартири, що знаходиться у АДРЕСА_2 , суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається зі ст. 44 цього ж закону, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону. Однак, правом, з яким договір найбільш тісно пов`язаний, вважається щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація.

Отже, враховуючи те, що квартира, яку позивач просить визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, знаходиться поза юрисдикцією держави Україна, суд позбавлений можливості вирішувати правову долю зазначеного об`єкта нерухомості, оскільки в цьому випадку має застосовуватися право держави, на території якої знаходиться нерухомість.

Також суд звертає увагу, що, відповідно до договору купівлі-продажу від 09.08.1999 спірна квартира була продана, отже, зазначене майно не може бути визнане спільною сумісною власністю, оскільки відчужене обома з подружжя за спільною згодою та домовленістю іншим особам і на теперішній час перебуває у власності інших осіб.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог визнання спільною сумісною власністю подружжя двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 76, 141, 263, 265, 279, 280-282 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) житловий будинок загальною площею 85,4 кв.м, житловою площею 51,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 право власності на житловий будинок загальною площею 85,4 кв.м, житловою площею 51,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається: з житлового будинку А-1а, загальною площею 85,4 кв.м, житловою площею 51.5 кв.м, який складається з тамбура І – площею 4,1 кв.м; коридору І – площею9,2 кв.м; кухні 2 – площею 7,9 кв.м; кімнати 3 – площею 10,7 кв.м; кімнати 4 – площею 11,9 кв.м; вітальні 5 - площею 19,2 кв.м; кімнати 6 – площею 9,7 кв.м; комори 7 - площею 6,3 кв.м; вбудованої шафи 8 – площею 1,0 кв.м; вбудованої шафи 9 - площею 0,6 кв.м; топочної 10 – площею 2,8 кв.м; ванни 11- площею 2,0 кв.м., і розташований на земельній ділянці розміром 0,20 га кадастровий номер 5324085701:01:001:0499, земельна ділянка площею 0.15 кв.м ( для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 53224085701:001:0724).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошенняшляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Л. І. Стрюк