Вирок від 09 лютого 2026 р. у справі №199/1168/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/1168/26

(1-кп/199/535/26)

ВИРОК

іменем України

10 лютого 2026 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження №12026047220000019, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 січня 2026 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, із загальною середньою освітою, не одруженого, утриманців не маючий, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», судимого:

- 14.05.2025 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 2 cm. 190, 75, 76 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

В С Т А Н О В И В:

Суд уважає доведеним, що відповідно до витягу з наказу № 246 від 20 серпня 2024 року командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

Згідно ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про оборону та військову службу, захист Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України» є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, був зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Відповідно до ст. ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» (далі - Закон), аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року №770 (далі - Переліку), хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.

Також, відповідно до ст.13 Закону, на території України забороняється обіг аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин, за винятком їх використання в цілях, передбачених ст. 19 та ст.20 цього Закону.

Разом з цим, відповідно до ст. 25 Закону, зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у будь-яких кількостях в цілях, не передбачених Законом, забороняється.

Згідно з вимогами ст. ст. 25-28 Закону, придбання, виготовлення, зберігання та перевезення фізичними особами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у будь-яких кількостях в цілях, не передбачених зазначеним Законом, забороняється.

Згідно ст.1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» №62/95-ВР від 15.02.1995 (надалі - Закон № 62/95-ВР), незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.

Отже, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_3 , на підставі ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, не маючи спеціального дозволу, переслідуючи мету незаконного придбання та зберігання психотропних речовин для власного вживання без мети збуту, посягаючи на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, та суспільні відносини у сфері охорони здоров`я населення України, в порушення вимог ст. ст. 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 року № 60-95-ВР, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та зловживанню ними» від 15.02.1995 року, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 188 від 01.08.2000 року, постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року з наступними змінами та доповненнями до наведених нормативних актів, маючи не зняту та непогашену у встановленому порядку судимість, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та в період звільнення від відбування покарання з випробуванням за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2025, свідомо допустив порушення вищевказаного законодавства та вчинив кримінальний проступок у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходячи її в посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , 23 січня 2026 року у денний час доби, рухаючись пішки проспектом Слобожанським в місті Дніпрі, неподалік будинку № 7 знайшов на землі прозорий пакет із полімерного матеріалу з пазовим замком та полосою фіолетового кольору, в якому містилась кристалічна речовина білого кольору масою 0,4677 г, що містить особливо небезпечну психотропну речовину обіг якої заборонено - «PVP» (1-феніл-2-піролідін-1-іл-пентан-1-он), маса якої складає 0,3346 г, який підняв, вчинив тим самим незаконне придбання психотропної речовини шляхом привласнення знайденого без мети збуту, та поклав до лівої кишені одягненої на ньому куртки, після чого, тримаючи вказану психотропну речовину безпосередньо при собі, цілком усвідомлюючи суспільно небезпечний характер вчинених ним умисних дій, пов`язаних з фактичним незаконним перебуванням у своєму безпосередньому володінні вказаної психотропної речовини, продовжив рух пішки проспектом Слобожанським в місті Дніпрі, тим самим здійснюючи її незаконне переміщення з одного місця в інше, вчиняючи тим самим незаконне зберігання психотропної речовини без мети збуту, яке тривало до моменту його зупинки - 23 січня 2026 року о 23 годині 00 хвилин біля будинку № 1 по вулиці Придніпровській в місті Дніпрі, військовослужбовцями від 2-го патрульного батальйону військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, якими в ході поверхневої перевірки, відповідно до ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію», було виявлено, а по приїзду слідчо-оперативної групи ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області вилучено з лівої кишені куртки, надягненої на ОСОБА_3 , прозорий пакет із полімерного матеріалу з пазовим замком та полосою фіолетового кольору, в якому містилась кристалічна речовина білого кольору масою 0,4377 г, що містить особливо небезпечну психотропну речовину обіг якої заборонено - «РVР» (1-феніл-2- піролідін-1-іл-пентан-1-он), маса якої складає 0,3346 г, яку ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, незаконно придбав та зберігав без мети збуту.

Із долучених до обвинувального акту матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України, у зв`язку з чим, прокурором був скерований до суду обвинувальний акт, в якому зазначено клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 302 КПК України. Як наслідок обставини щодо учинення кримінального проступку, установлені органом досудового розслідування, сприймаються судом як дійсні.

До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:

- письмова заява підозрюваного ОСОБА_3 складена в присутності його захисника ОСОБА_4 щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,

- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 про отримання копій матеріалів дізнання;

- протокол роз`яснення права ОСОБА_3 , який складений в присутності його захисника ОСОБА_4 про можливість розгляду обвинувального акту в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч. 2 ст. 302 КПК України);

За результатами дослідження змісту вказаних відповідних клопотань, заяв, протоколів, розписок та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені клопотання та заяви обвинуваченого ОСОБА_3 є не усвідомленими ним, не відповідають його внутрішній волі, а його процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на нього або тиску.

Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.

Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:

1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;

2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.

Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.

Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).

Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.

Вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання, зберігання психотропної речовини без мети збуту.

При цьому, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Застосовуючи покарання ОСОБА_3 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.

Останній є громадянином України, із загальною середньою освітою, не одружений, утриманців не маючий, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», судимий, судимість не знята та непогашена.

Обставиною яка, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшує покарання ОСОБА_3 є щире каяття у скоєнні кримінального пправопорушення.

Обставиною яка, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, обтяжує покарання ОСОБА_3 є рецидив злочинів (рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення).

Кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п`яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

З огляду на викладене, суд вважає, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання для ОСОБА_3 у вигляді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Крім того, при призначенні остаточного покарання Суд враховує, що 14.05.2025 року ОСОБА_3 був засуджений вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду за ч. 2 ст. 190, 75, 76 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком.

Нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_3 вчинив після постановлення вироку від 14.05.2025 року але до повного відбуття покарання, тому Суд на підставі ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за попереднім вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 14.05.2025 року у вигляді 1 (одного) року 1 місяця позбавлення волі, остаточно обвинуваченому призначає покарання у вигляді 2 (двох) років 1 місяця позбавлення волі.

Суд вважає, що таке покарання у вигляді позбавлення волі, яке наближене до мінімального терміну, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).

За даним кримінальним провадженням запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не застосовувався.

До набрання вироку законної сили не застосовувати до ОСОБА_3 запобіжний захід.

Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.

На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта №СЕ-19/105-26/852-НЗПРАП від 27.01.2026 у загальному розмірі 2228 грн. 50 коп.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК Украйни.

Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 302, 368, 374, 381-382 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання 2 (два) роки обмеженням волі.

На підставіч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за попереднім вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 14.05.2025 року у вигляді 1 (одного) року 1 місяця позбавлення волі, остаточно ОСОБА_3 призначити покарання у вигляді 2 (двох) років 1 місяця позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання та затримання засудженого поліцією.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати на залучення експерта у загальному розмірі 2 228 грн. 50 коп.

На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили:

- дисковий носій (як додаток до протоколу огляду місця події від 23.01.2026 року) – зберігати в матеріалах кримінального провадження;

- дисковий носій (як додаток до протоколу перегляду відеозапису від 23.01.2026 року) – зберігати в матеріалах кримінального провадження;

- особливо небезпечну психотропну речовину обіг якої заборонено - «РVР» (1- феніл-2-піролідін-1-іл-пентан-1-он), маса якої складає 0,3346 г, вилучена у ОСОБА_3 - знищити.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок в іншій частині може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня наступного за днем його ухвалення надіслати учасникам судового провадження.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

10.02.2026