Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №182/4523/25 — Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/4523/25

2/0187/83/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2026 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Караул О.А., за участю секретаря судового засідання Джунь І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

До Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 95952,77 грн.

Також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що Між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 3.09.2012 укладено кредитний договір №26253018960518, за яким Позичальнику видано кредитну карту з лімітом овердрафту в 1000 грн., який пізніше було підвищено до 19200,00 грн.

19.07.2016 р. Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК».

Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» є правонаступником усіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Банк «Ренесанс Капітал».

Пізніше між сторонами укладено кредитний договір від 25.06.2019 №1001341582401, за яким Позичальнику надано у сумі 40000 грн.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03.03.2025 склала:

1)По кредитному договору від 23.09.2012 № 26253018960518 - 35616.4 (тридцять п`ять тисяч шістсот шістнадцять гривень 40 копійок) грн., з яких: 24185.55 грн. – заборгованість за кредитом; 11430.85 грн. – заборгованість процентами; 0 грн. – заборгованість за комісією;

2)По кредитному договору від 25.06.2019 № 1001341582401- 60336.37 (шістдесят тисяч триста тридцять шість гривень 37 копійок) грн., з яких: 34987.9 грн. – заборгованість за кредитом; 18.51 грн. – заборгованість процентами; 25329.96 грн. – заборгованість за комісією.

Тобто загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 03.03.2025 склала 95952.77 (Дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві грн 77 коп.) гривень.

Ухвалою суду від 13.11.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

На офіційну адресу відповідача, тобто на зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно наявного поштового повідомлення ухвала суду не була вручена відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата.

Суд зазначає, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема з метою створення умов для реалізації прав особи, ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою (ч.1 ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).

Згідно п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

З аналізу пунктів 99, 99-1, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270) слідує, що у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику з відповідною відміткою.

Водночас до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи, що судом вчинено всі необхідні та достатні дії для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, наявні підстави вважати, що відповідач вважається таким, що повідомлений про судовий розгляд належним чином.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що 23.09.2012 року Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та відповідачем підписано заяву пропозицію укласти Договір карткового рахунку та договір страхування (оферта), згідно якого ліміт овердрафту 1000 грн., строк користування 36 місяців, розмір комісії за обслуговування овердрафтом 2%, процентна ставка за користування овердрафтом 0,01 % річних.

Згідно розписки відповідача від 23.09.2012 останній отримав платіжну картку № НОМЕР_1 .

19.07.2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк». Зазначена обставина підтверджується випискою з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником усіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Банк «Ренесанс Капітал», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом.

Відповідно до Довідки про збільшення кредитного ліміту по кредитному договору від 23.09.2012 № 26253018960518 року відповідачу встановлено кредитний ліміт 26.08.2011 року 1 000 грн., який поступово збільшувався і станом на 13.04.2018 складав 24 185,55 грн..

25.06.2019 Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та відповідачем підписано заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №1001341582401, згідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 40000 гривень, строком на 24 місяці, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 3,99%, розмір процентної ставки річних 0,01%.

Факт отримання та користування кредитними коштами підтверджується виписками по особовому рахунку, де вбачається рух коштів по рахунку відповідача та платіжною інструкцією від 25.06.2019 про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості по кредитному договору від 23.09.2012 № 26253018960518 сума заборгованості складає 35616.4 (тридцять п`ять тисяч шістсот шістнадцять гривень 40 копійок) грн., з яких: 24185.55 грн. – заборгованість за кредитом; 11430.85 грн. – заборгованість процентами; 0 грн. – заборгованість за комісією; по кредитному договору від 25.06.2019 № 1001341582401 сума заборгованості складає 60336.37 (шістдесят тисяч триста тридцять шість гривень 37 копійок) грн., з яких: 34987.9 грн. – заборгованість за кредитом; 18.51 грн. – заборгованість процентами; 25329.96 грн. – заборгованість за комісією.

03.03.2025 року № вих.КНО-44.2.2/80 на адресу відповідача надіслано письмову вимогу (повідомлення), відповідно до змісту якої Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» вимагає виконати зобов`язання перед ним за кредитним договором, а саме: негайно погасити заборгованість по кредитному договору в загальному розмірі 95952,77 грн.

Відповідач погодився із умовами Кредитного договору, адже після отримання кредитної картки, за умовами укладеного з банком договору, здійснював дії щодо її активації, користувався карткою (отримував готівку, сплачував карткою товари та послуги), що підтверджується випискою з рахунку.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.

Суд звертає увагу, на той факт, що виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, оскільки містить детальний розпис нарахованої заборгованості, зокрема, дати здійснення платежів боржником, залишок заборгованості за наданим кредитом.

Відтак, відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором про приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.2.5 Розділу І публічної пропозиції банку на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб передбачено, що підписанням Заяви на приєднання до Договору, Клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення Договору Клієнт ознайомився з повним текстом Договору (в тому числі Тарифами), повністю зрозумів його зміст та погоджується зі всіма умовами Договору.

Згідно п.5.1.7. Розділу І публічної пропозиції банку на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов`язаний сплачувати заборгованість по договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов`язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені цим договором.

Банк надав відповідачу кредитні кошти, які останній повинен був повернути. Проте, відповідач, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується розрахунком наданим позивачем.

Відповідач будь-яких належних та допустимих доказів на спростування розміру заборгованості за кредитним договором, суду не надав.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «ПУМБ» не повернуті, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісіями в розмірі 25329.96 грн. за кредитним договором від 25.06.2019 № 1001341582401 суд зазначає наступне.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

ВП ВС у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зробила висновок про нікчемність умов кредитного договору щодо оплатності послуги з надання інформації. А в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 визначила, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного до 13 січня 2006 року, стосовно встановлення додаткової плати (комісії) за обслуговування споживчого кредиту є оспорюваною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умов, якими встановлено плату щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути проінформований про строки і суми належних платежів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 вирішувала питання (а) чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування»; (б) чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала на те, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з пунктом 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.

Враховуючи наведені правові висновки, банк не мав права встановлювати до кредитного договору комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яка включає в себе моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Отже, оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частини перша та друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Як уже зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, умови щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості 3,99%, є нікчемними.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями частини 1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами частини 3 статті 55 вказаного Закону.

Як визначено положеннями частини 3 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

За таких обставин, банком без належних на те правових підстав нарахована комісія за обслуговування кредитної заборгованості на суму 25329.96 грн., а відтак, позовні вимоги ТОВ «АТ «ПУМБ» про стягнення з відповідача заборгованості в цій частині є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, враховуючи наявність у відповідача непогашеної заборгованості за кредитними договорами, суд вважає за необхідне задовольнити частково вимоги позивача, а саме: по кредитному договору від 23.09.2012 № 26253018960518 у розмірі 35616 гривень 40 копійок, з яких: 24185,55 грн. – заборгованість за кредитом; 11430,85 грн. – заборгованість процентами; по кредитному договору від 25.06.2019 № 1001341582401 у розмірі 35006 гривень 41 копійка, з яких: 34987,9 грн. – заборгованість за кредитом; 18,51 грн. – заборгованість процентами.

Відповідач заперечень щодо правильності наданого позивачем розрахунку сум заборгованості не заявляв; належних та допустимих доказів того, що заборгованість розрахована невірно та має інших розмір, ніж зазначено позивачем, не надав; власний розрахунок не надав.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 та статтею 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме у зв`язку з частковим задоволенням позову, понесені витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Інших витрат учасниками судового провадження не заявлялися. Так само, відповідної заяви в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України про подання доказів сторони не подавали, тому підстави для вирішення питання розподілу інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 44, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829; вул. Андріївська, буд.4, м. Київ, 04070) заборгованість по кредитному договору від 23.09.2012 № 26253018960518 у розмірі 35616 гривень 40 копійок, з яких: 24185,55 грн. – заборгованість за кредитом; 11430,85 грн. – заборгованість процентами; по кредитному договору від 25.06.2019 № 1001341582401 у розмірі 35006 гривень 41 копійка, з яких: 34987,9 грн. – заборгованість за кредитом; 18,51 грн. – заборгованість процентами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829, вул. Андріївська, буд.4, м. Київ, 04070) витрати зі сплати судового збору у сумі 2422.4 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.А. Караул