Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №635/10984/24 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10984/24

Провадження № 2/635/422/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Лук`яненко С.А.,

за участі:

представника позивача – Максимова М.І. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача – Ключенкової Х.В. (в режимі відеоконференції),

секретар судового засідання – Пальчук Е.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат – Максимов Микола Ігорович, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та трьох відсотків річних,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат – Максимов Микола Ігорович, звернувся до Харківського районного суду Харківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 24.01.2022 року в сумі 1607,54 доларів США (еквівалентно 66633,89 грн., виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на дату 19.09.2024 року, відповідно до курсу НБУ – 41,4508), з яких: заборгованість за зобов`язанням – 1500,00 доларів США (еквівалентно 62176,20 грн., виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на дату 19.09.2024 року, відповідно до курсу НБУ – 41,4508) та 3% річних - 107,54 доларів США (еквівалентно 4457,69 грн., виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на дату 19.09.2024 року, відповідно до курсу НБУ – 41,4508), в також просить стягнути витрати на професійну правову допомогу в сумі 18000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, зо 24.01.2022 року між позивачем – ОСОБА_1 та відповідачем – ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в розмірі 1500,00 доларів США, які мали бути повернені позивачу в строк до 30.04.2022 року. Факт укладення договору позики та отримання відповідачем грошових коштів підтверджується копією розписки, складеною особисто ОСОБА_2 . В свою чергу відповідач грошові кошти в сумі 1500,00 доларів США позивачу у встановлений строк не повернула, неодноразові звернення з проханням повернути борг ігнорує та ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань. Таким чином за відповідачем існує заборгованість за договором позики перед відповідачем в сумі 1500,00 доларів США, що еквівалентно 62176,20 грн., виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на дату 19.09.2024 року, відповідно до курсу НБУ – 41,4508. Разом з тим в позові зазначено, що між сторонами розмір процентів не встановлено, а тому з відповідача також підлягає стягненню на користь позивача 3% річних від простроченої суми, а саме в сумі 107,54 доларів США, що еквівалентно 4457,69 грн., виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на дату 19.09.2024 року, відповідно до курсу НБУ – 41,4508. Вказані обставини змусили ОСОБА_1 звернутись до суду для захисту своїх законних прав та інтересів.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14.10.2024 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25.10.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та викликано сторін по справі.

22.11.2024 року від представника відповідача – адвоката Ключенкової Х.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного. Так згідно з розписки від 24.01.2022 року ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_1 суму боргу 1500 (одна тисяча п`ятсот доларів США) у строк до 30.04.2022 року. Однак, розписка від 24.01.2022 року не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 24.01.2022 року або у будь-який інший день. Разом з цим, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Отже, розписка, надана позивачем не підтверджує боргове зобов`язання та отримання відповідачем коштів у борг, оскільки по-перше, не містить дати отримання коштів, по-друге, з її змісту неможливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Також ОСОБА_1 (позивач) є співзасновником та керівником ТОВ «Контракт Нерухомість», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, в якому ОСОБА_2 була неофіційно працевлаштована до січня 2022 року. 24.01.2022 року відповідачу подзвонив позивач, однак ОСОБА_2 не відповіла на цей дзвінок, оскільки на той момент вже не працювала в ТОВ «Контракт Нерухомість». Одразу після цього відповідачу подзвонила її колишня колега - ОСОБА_4 , з якою вона перебувала в гарних стосунках, і попрохала прийти до офісу на деякий час. ОСОБА_2 прийшла до офісу, тоді ж позивач і змусив відповідача написати дану розписку, при цьому ніяких грошових коштів ОСОБА_1 в руки ОСОБА_2 не передавав, а розписка від 24.01.2022 року, яка надана до суду, була складена під тиском з боку позивача. Викладені вище обставини підтверджує свідок - ОСОБА_4 , яка працювала разом з ОСОБА_2 в ТОВ «Контракт Нерухомість». Разом з тим, адвокатом Ключенковою Х.В. було опитано світка ОСОБА_4 за її згодою, про що складено відповідний протокол опитування, який додано до матеріалів справи. Згідно з протоколом опитування ОСОБА_4 надала інформацію в якості пояснень про те, що вона дійсно неофіційно працювала з ОСОБА_2 протягом двох років в ТОВ «Контракт Нерухомість», директором якого є ОСОБА_1 . Крім цього, ОСОБА_4 була свідком складання відповідачем розписки, про що надала наступні пояснення: «Я сиділа на своєму робочому місці, зі мною був директор, який змусив Лізу прийти на роботу. Вона не повинна була приходити, але він змусив її прийти і підписати ось цей якийсь документ. Його я не читала, я не знаю, що в ньому написано, тому що вони це робили спільно, я до цього не має ніякого відношення, я робила свою роботу». На питання: «Чи виникли у вас думки, що ОСОБА_5 робить це під примусом чи вона писала розписку добровільно? Який емоційний стан був у ОСОБА_5 під час написання цього документу?» ОСОБА_4 відповіла: « ОСОБА_6 чесно на той момент ОСОБА_7 не повинна була приходити на роботу, але через те, що ми з нею були в гарних контактах були, і він побачив, що вона мені телефонувала, я не пам`ятаю чому вона мені телефонувала, бо це було дуже давно, і він змусив її прийти, в той момент щоб вона прийшла, і одразу впхнув їй той документ, щоб вона підписала. На яких підставах і що там було я не знаю, і як що вони обговорювали я також не знаю. Але я можу сказати, що мені здається це було неохотно, вона не хотіла і приходити на роботу, але вона прийшла туди по причині того, що я там сиджу». На запитання: «Чи бачила ви, що ОСОБА_8 передавав ОСОБА_9 якісь грошові кошти в момент підписання документу?» ОСОБА_4 відповіла: «Ні, не бачила». Після чого адвокатом ОСОБА_10 було поставлено останнє запитання: «Але це відбувалося у вас на очах, тобто ви бачили, вони сиділи якось поряд?», на що свідок відповіла: «Так, на той момент було три людини в офісі: я, ОСОБА_8 і ОСОБА_11 ». Отже, ОСОБА_4 була присутня при складанні відповідачем розписки й не бачила, щоб ОСОБА_1 передавав грошові кошти ОСОБА_2 . За твердження, вказаними у відзиві на позовну заяву пояснення даного свідка також підтверджують, що розписка від 24.01.2022 року була складена відповідачем недобровільно, під тиском з боку позивача. За вказаних обставин представник відповідача просить суд у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 15000,00 грн.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 31.07.2025 року підготовче провадження по даній справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач та відповідач не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлялись своєчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Максимов М.І. зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Також в заперечення твердження представника відповідача, яке міститься у відзиві на позовну заяву, про наявність тиску з боку позивача на відповідача під час написання розписки вказав, що даний факт нічим не підтверджується та не може бути прийнятий до уваги під час розгляду даної позовної заяви. Також вказує, що з боку відповідача звернення до правоохоронних органів стосовно застосування тиску з бору ОСОБА_1 відсутні, матеріали справи не містять доказів інших правовідносин між позивачем та відповідачем.

Представник відповідача – адвокат Ключенкова Х.В. в судовому засідання проти даної позовної заяви заперечувала та просила відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з підставі, вказаних у відзиві на позовну заяву, а також просила стягнути з позивача на користь відповідача витрати, пов`язані з отриманням професійної правової допомоги в розмірі 15000,00 грн.

Суд, вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до наданої розписки від 24.01.2022 року ОСОБА_2 , паспорт № НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язується повернути ОСОБА_1 суму боргу 1500,00 доларів США в строк до 30.04.2022 року.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Відповідач не заперечує, що розписка написана саме нею, але заперечує факт отримання нею грошових коштів від позивача у розмірі 1500 доларів США, а також зазначає, що розписка написана нею під примусом.

Суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними, оскільки в розписці вказано, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 суму боргу 1500 доларів США, тобто вказаною розпискою підтверджується, що між сторонами виникли боргові зобов`язання за договором позики, а не будь-які інші зобов`язання.

Відповідачка не надала доказів того, що вона зверталась до правоохоронних органів щодо неправомірних дій позивача відносно неї. Протокол опитування свідка ОСОБА_4 , який наданий представником відповідача, суд оцінює критично, оскільки суд особу свідка не встановлював, свідок не допитувалась у судовому засіданні і не попереджалась про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, не приводилась до присяги. Крім того, як вбачається із її пояснень, вона фактично не бачила, який документ підписувався відповідачем, його зміст, а також те, що до відповідача з боку позивача здійснювався будь-який примус.

Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавала, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо повернення боргу за договором позики у розмірі 1500 доларів США підлягають задоволенню.

За ч.2, ч.3 ст.533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 373/2054/16 у постанові від 16 січня 2019 року, вказала, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на норми ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Стосовно стягнення з відповідача 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

У зв`язку із зазначеним суд дійшов висновку про те, що позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок 3% річних, оскільки позичальника звільнено від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, за заявлений позивачем період.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову-на відповідача, у разі відмови в позові-на позивача, у разі часткового задоволення позову-на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1130,17 грн. (93,31% від задоволених позовних вимог)

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до договору про надання правової допомоги б/н від 15.09.2024 року розмір та порядок сплати гонорару і додаткових витрат визначається і узгоджується Клієнтом та Адвокатом у додатковій угоді.

Додатковою угодою №1 до Договору про надання правової допомоги №б/н від 15.09.2024 року визначено, що сторони погодили наступний деталізований перелік правової допомоги: правовий аналіз справи, збирання доказів, складання і подання адвокатських запитів, звернень, складання та подання до суду позовної заяви та інших процесуальних догкументів, участь у судових засіданнях та вчинення всіх необхідних дій у суді першої інстанції. Вартість години роботи адвоката коштує 2000 грн., запланована тривалість надання правової допомоги -9 годин. Сторони погодили наступний порядок сплати гонорару за надання правової допомоги-платіж у розмірі 18000 гривень, що сплачується Клієнтом у момент укладення цього договору.

Велика Палата Верховного Суду, у справі № 910/12876/19, звернула увагу на те, що при зверненні з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, адвокатом повинно бути надано детальний опис витраченого часу на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо).

Отже, стороною, яка просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу, має бути надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази здійснення стороною таких витрат.

У порушення вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України представником позивача не надано детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги, не зазначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Ураховуючи те, що представником позивача не надано суду обґрунтованого розрахунку суми витрат, понесених на правову допомогу, не зазначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу немає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат – Максимов Микола Ігорович, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та три відсотки річних – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.01.2022 року в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) доларів США, що еквівалентно 62176 (шістдесят дві тисячі сто сімдесят шість) грн. 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1130 (одна тисяча сто тридцять) гривень 17 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , орган, що видав 6351 від 20.10.2016 року, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 .

Суддя С.А.Лук`яненко