Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №344/21728/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/21728/24

Провадження № 22-ц/4808/294/26

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Василишин Л.В.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року, постановлену судом у складі головуючої судді Пастернак І.А., у м. Івано-Франківськ, у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

у с т а н о в и в:

В провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області суду від 24.11.2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчук Р.Р. про витребування доказів.

11.12.2025 року до суду надійшов лист представника АТ «Сенс Банк» відповідно до якого ухвала суду від 24.11.2025 року, в порушенням норм процесуального права, підписана удосконаленим електронним підписом, а не кваліфікованим електронним підписом судді.

Відтак, на думку представника АТ «Сенс Банк» надіслана на адресу банку ухвала оформлена з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим у банку відсутні правові підстави для прийняття отриманої ухвали до виконання.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 12 грудня 2025 року застосував до АТ «Сенс Банк» заходи процесуального примусу у виді штрафу у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 028 гривень.

Суд також установив, що застосування заходу процесуального примусу відповідно до частини другої статті 144 ЦПК України не звільняє АТ «Сенс Банк» від обов`язку надати витребувану судом інформацію, а саме щодо наявності відкритих станом на 23.12.2024 року на ім`я ОСОБА_2 банківських рахунків (поточних, депозитних, карткових тощо); суми грошових коштів, які знаходились на вказаних рахунках станом на 23.12.2024 року.

Вимоги ухвали в частині подання доказів АТ «Сенс Банк» зобов`язано виконати до 10.02.2026 року. Витребувані судом докази подати безпосередньо суду.

Роз`яснив АТ «Сенс Банк», що у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуального обов`язку, суд відповідно до частини другої статті 148 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин, може стягнути з нього в дохід державного бюджету штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою у частині застосування заходів процесуального примусу, представник АТ «Сенс Банк» звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.АТ «Сенс Банк» вважає, що наявні підстави для скасування ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року в частині застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2025 року у банку витребувано докази. У відповідь на зазначену ухвалу суду 10.12.2025 року АТ «Сенс Банк» зазначив, що відсутні правові підстави для прийняття отриманої ухвали до виконання, оскільки в порушення положень нормативних актів вона була підписана удосконаленим електронним підписом, а не кваліфікованим електронним підписом судді. Надаючи відповідь Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області, АТ «Сенс Банк»обґрунтував свою відмову у наданні витребуваної інформації з посиланням на нормативні акти, які регулюють процедуру підписання судового рішення в електронній формі.

Представник апелянта вказує, що норми Закону «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» визначають різні поняття удосконаленого підпису та кваліфікованого електронного підпису.

Згідно з п.27 ч.1 ст.1 Закону, кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Згідно з п.59 ч.1 ст.1 Закону, удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, виданого кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг та не містить відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису.

При перевірці підпису кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг відповідно до протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 08.12.25р., встановлено: «Тип носія особистого ключа: Незахищений. Тип підпису: Удосконалений». Зазначене свідчить про те, що кваліфікований надавач електронних довірчих послуг підтвердив, що особистий ключ, який використовувався для створення кваліфікованого електронного підпису зберігається на незахищеному носії, тобто не зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису. Таким чином, ухвала підписана електронним підписом, який не є кваліфікованим електронним підписом, що створений з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису (відповідно до п. 27 ч.1 ст. 1 Закону), а є удосконаленим електронним підписом, що створений з використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, що в повній мірі відповідає визначенню удосконаленого електронного підпису, яке наведене в п.59 ч.1ст.1 Закону.

Враховуючи вищенаведене, вважає, що надіслана на адресу банку ухвала була оформлена з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим у останнього були відсутні правові підстави для прийняття отриманої ухвали до виконання. А тому заходи процесуального примусу у вигляді штрафу є такими, що суперечать вимогам ст. 148 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України, у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, пряма норма закону визначає, що для застосування штрафу необхідними кваліфікаційними ознаками є повторність чи систематичне неподання витребуваних судом доказів без поважних причин. Проте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області до накладення штрафу, інформація від апелянта випробовувалась лише один раз, ухвалою від 24 листопада 2025 року. Тобто в діях АТ «Сенс Банк»відсутні кваліфікаційні ознаки повторності чи систематичності неподання витребуваних судом доказів, що є підставою для скасування такого штрафу.

Таким чином, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року в частині застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Савчук Р.Р. подав клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивачки, заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника АТ «Сенс Банк» адвоката Кузовлева Р.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга на ухвалу суду стосується виключно частини про застосування заходів процесуального примусу, то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду ухвали в іншій частині.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

З наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області розглядається цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (а.с. 4-145).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області суду від 24.11.2025 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Савчука Р.Р. про витребування доказів (а.с. 179-180).

Витребувано у АТ «Сенс Банк» , ЄДРПОУ: 23494714, АТ «Акцент-Банк», ЄДРПОУ: 14360080, АТ «Райффайзен Банк», ЄДРПОУ: 14305909 інформацію щодо наявності відкритих станом на 23.12.2024 року на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 банківських рахунків (поточних, депозитних, карткових тощо); суми грошових коштів, які знаходились на вказаних рахунках станом на 23.12.2024 року.

10.12.2025 року банк листом №54584-09.4/2025 повідомив суд про неможливість виконання вимог ухвали, оскільки судовий документ підписаний удосконаленим електронним підписом, а не кваліфікованим електронним підписом судді (а.с. 186-187).

12.12.20205 року суд першої інстанції прийняв оскаржену ухвалу про застосування до банку заходів процесуального примусу у вигляді штрафу за невиконання вимог ухвали від 24.11.2025 року про витребування доказів.

Суд першої інстанції не визнав такі причини невиконання ухвали суду про витребування доказів поважними, дійшов висновку про наявність підстав для застосування заходу процесуального примусу у виді штрафу відповідно до пункту 3 частини першої статті 148 ЦПК України. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з норми п.27 ч.1 статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якою встановлено, що кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в апеляційному/касаційному порядку, та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина 2 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 1 частини другої статті 44 ЦПК України).

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц зазначено, що: «учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним».

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року в справі №910/2968/18 зазначено, що «процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам господарського судочинства, а отже зловживає ним».

Відповідно до статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Заходами процесуального примусу є, зокрема, штраф (пункт 5 частини першої статті 144 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Згідно з ч.6 ст.84 ЦПК України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Частинами 7, 8 ст. 84 ЦПК України встановлено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 148 ЦПК України).

Отже, за неподання витребуваних доказів судом може бути застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу виключно у випадку їх неподання без поважних причин.

Вирішуючи питання про застосування до АТ «Сенс Банк» заходів процесуального примусу у виді штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що останній ухилився від вчинення дій, які необхідно було виконати. Суд, зважаючи на порушення вимог процесуального закону, характер порушення, а також враховуючи тривалість невиконання процесуального обов`язку щодо надання витребуваних доказів, що впливає на порушення принципу рівності сторін, зокрема прав первісного позивача на отримання доказів для підтвердження своїх вимог, стягнув з АТ «Сенс Банк» штраф у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При визначенні розміру штрафу врахував, що банк є юридичною особою, має певний штат працівників, разом з тим не забезпечив належне виконання судового рішення про витребування доказів.

Колегія суддів встановила, що представником АТ «Сенс Банк» не було подано витребувані судом докази у встановлений строк, однак при цьому було своєчасно повідомлено суд про причини неподання таких доказів.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 258 ЦПК України ухвали є судовими рішеннями. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 259 ЦПК України усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).

Здійснення правосуддя з використанням КЕП вчиняється в порядку, установленому законом.

Відповідно до пункту 27 ч.1 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Частиною 1 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно з ч.6 ст.18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлено, що саме кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Згідно з Порядком ведення ЄДРСР, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 № 1200/0/15-18 зі змінами:

- електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний КЕП судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - КЕП всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі (підпункт 6 пункту 1 розділу І);

- електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування. Дата та час підписання КЕП, а також дата та час надсилання до Реєстру електронного примірника судового рішення або окремої думки судді автоматично зберігається в АСДС і не підлягає коригуванню (пункти 1, 2 розділу ІІ).

Пунктом 59 ч.1 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» визначено, що удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, виданого кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг та не містить відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису.

Таким чином, Закон України «Про електронні довірчі послуги» розрізняє кваліфікований (КЕП) та удосконалений (УЕП) електронні підписи за рівнем безпеки та юридичної сили. КЕП вважається найвищим рівнем захисту, що прирівнюється до власноручного підпису, використовує захищені носії та базується на кваліфікованому сертифікаті, тоді як УЕП є менш захищеним варіантом.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з постановою КМУ від 17 березня 2022 р. № 300 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 24 травня 2022 р. № 617) було передбачено можливість використання електронних підписів та печаток, що базуються на сертифікатах відкритого ключа, виданих кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг без відомостей про те, що особистий ключ зберігається на засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Однак відповідно до постанови КМУ від 26 січня 2024 р. № 88 втратили чинність постанови КМУ від 17 березня 2022 р. № 300 “Деякі питання забезпечення безперебійного функціонування системи надання електронних довірчих послуг» та постанова КМУ від 24 травня 2022 р. № 617 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 березня 2022 р. № 300”.

Нормою ч. 8 ст. 259 ЦПК України однозначно встановлено, що на судове рішення, викладене в електронній формі, накладається саме кваліфікований електронний підпис судді.

З наданого до апеляційної скарги протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису вбачається, що ухвала суду першої інстанції від 24 листопада 2025 року про витребування доказів підписана удосконаленим електронним підписом судді, що є порушенням норм процесуального права та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Доказів надсилання ухвали суду від 24 листопада 2025 року про витребування доказів у письмовому вигляді на поштову адресу банку матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про необхідність застосування до АТ «Сенс Банк» заходів процесуального примусу у вигляді штрафу за невиконання ухвалу суду про витребування доказів передчасними, адже банк обґрунтовано повідомив суд про причини неможливості надання витребуваних доказів.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції не дотримані норми процесуального права, а підстави для застосування заходу процесуального примусу у вигляді штрафу відсутні, оскільки в даному випадку дії чи бездіяльність АТ «Сенс Банк» не свідчать, що вони суперечать завданням цивільного судочинства, а обставини, які б вказували на те, що дії банку спрямовані на затягування та перешкоджання розгляду справи, відсутні.

Вжиття заходів процесуального примусу є правом суду за конкретні цивільні процесуальні правопорушення. При цьому, такі заходи, у тому числі штраф, мають бути застосовані, якщо заявник знав про необхідність вчинення певних процесуальних дій, проте їх не вчиняв. Застосовуючи до певної особи заходи процесуального примусу, суд повинен сам діяти у чіткій відповідності до вимог закону.

У статті 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено нею.

У Цивільному процесуальному кодексі України не наведено вичерпний перелік дій, які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням правами чи обов`язками. Конкретизовано лише те, що такі дії мають здійснювати протиправне перешкоджання у здійсненні судочинства.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 у справі "Шульга проти України"). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі завдання саме державних органів (рішення від 20 січня 2011 року у справі "Мусієнко проти України").

Тим більше, заходи процесуального примусу не можна розглядати як вид відповідальності, а тим паче як покарання, оскільки вони покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто вони повинні спонукати особу припинити протиправні дії, спрямовані особою на перешкоджання судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Колегія суддів вважає переконливими доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Сенс Банк» належно обґрунтувало свою відмову у наданні витребуваної інформації з посиланням на нормативні акти, які регулюють процедуру підписання судового рішення в електронній формі. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, тому ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» необхідно задовольнити, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року у частині застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу скасувати.

Керуючись ст.ст. 148, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року в частині застосування до Акціонерного товариства «Сенс Банк» заходів процесуального примусу у виді штрафу скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали складено 09 лютого 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

Л.В. Василишин