Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №204/13369/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/352/26 Справа № 204/13369/23 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі відділу №6 у м.Дніпрі ГУ Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2025 року у складі судді Самсонової В.В. по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про встановлення юридичного факту постійного проживання в Україні станом на 24.08.1991 року,–

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання в Україні станом на 24.08.1991 року (а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні у м.Дніпро (м.Дніпропетровськ), батьки є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим 02.08.2023 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокадацькому та Чечелівському районах у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). Актовий запис про народження №14 внесений 25.09.2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. Актові записи внесені та поновлені на підставі судових рішень. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні у м.Дніпро (м.Дніпропетровськ), батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були громадянами України. З батьками проживав з народження з 1974 року в будинку за адресою АДРЕСА_1 , що є будинком батьків. Після народження весь час проживав та проживає в Україні. Паспортом громадянина України ОСОБА_1 не документувався через те, що з самого початку було допущено помилку у свідоцтві про народження. Батьки за життя це питання не вирішували. Факт народження ОСОБА_1 встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2012 року у справі №419/7117/12. Після цього ОСОБА_1 намагався отримати паспорт, йому Красногвардійським РВ у м.Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 27.08.2015 року було видано тимчасову посвідку № НОМЕР_2 . Збирав документи на отримання паспорту. При цьому 25.09.2015 року отримав поновлене свідоцтво про народження НОМЕР_3 , у якому зазначена дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не зазначені дані про батьків. Факт родинних відносин з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.08.2017 року у справі №204/2242/17. Після цього рішення ОСОБА_1 25.09.2015 року здав в органи державної реєстрації цивільного стану поновлене свідоцтво про народження НОМЕР_1 , видане 02.08.2023 року у якому дані про батьків. Після вирішення судами зазначених питань ОСОБА_1 здав в орган державної реєстрації цивільного стану поновлене свідоцтво про народження НОМЕР_3 , та отримав натомість 02.08.2023 року повторне поновлене свідоцтво про народження НОМЕР_1 за актовим записом №14 внесеним 25.09.2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського міського управління юстиції. Заявник ОСОБА_1 у 1989 році закінчив 8 класів в КЗО «СЗОШ №6» ДМР, що підтверджується довідкою №915 від 25.11.2020 року надалі у 1990 році поступив до ПТУ №11. У 1995-1996 роки проходив стаціонарне лікування у Челюсно-лицьової хірургії Міськлікарні № 4. Весь час проживав у м.Дніпрі за адресою будинку батьків АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, видану державним реєстратором відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління - Реєстраційної служби Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР з питань реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб за № 19238 від 16.12.2020 року ОСОБА_1 проживає у м. Дніпро без реєстрації. Будинок АДРЕСА_1 батьками проданий у 2007 році. Тривалий час ОСОБА_1 проживає однією сім`єю з ОСОБА_4 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, з народження ІНФОРМАЦІЯ_1 і до цього часу (в тому числі і станом на 24.08.1991 року) заявник ОСОБА_1 постійно проживає на території України, та з України не виїжджав. Працює тривалий час на підприємстві ТОВ «АЛАН».

На підставі вищевикладеного, заявник просив суд встановити факт його постійного проживання на території України, станом на 24 серпня 1991 року в неповнолітньому віці разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про встановлення юридичного факту постійного проживання в Україні станом на 24.08.1991 року - задоволено повністю.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України, станом на 24 серпня 1991 року в неповнолітньому віці разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі ГУ ДМС України у Дніпропетровській області в особі відділу №6 у м.Дніпрі ГУ ДМС України у Дніпропетровській області посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні заяви (а.с. 131-136).

ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року по справі №419/7117/12 встановлено факт того, що ОСОБА_1 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Дніпропетровську.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження до статей 126, 133, 135 СК України від 24 червня 2009 року №00000724825, є актовий запис №2218 від 16 червня 1977 року про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в 1989 році закінчив 8 класів і отримав свідоцтво про неповну середню освіту, що підтверджуються довідкою вих. №915 від 25.11.2020 року КЗО «Середня загальноосвітня школа №6» ДМР.

Згідно довідки ТОВ «АЛАН» №297 від 26.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 працює у ТОВ «АЛАН» оператором коптильної установки ковбасних виробів дільниці сирокопчених ковбас виробництва з 01.05.2015 року по теперішній час.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не є зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку, відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання/перебування особи.

Відповідно до листа від 02.09.2023 року №1215-1025/1215-23 Гу ДМС вбачається, що в ході перевірки встановлено відсутність відомостей Єдиного державного демографічного реєстру ДМС України та ГУ ДМС у Дніпропетровській області стосовно документування паспортом громадянина України ОСОБА_1 , паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року та паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Крім того, в судовому засіданні надано пояснення свідками ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 .

Так, ОСОБА_1 вказав, що родився в ОСОБА_11 , паспорт не отримував. Вказав, що закінчив школу №6 в 1989 році. Проживав АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 вказала, що була сусідкою. У родині було 3 дитини, ОСОБА_12 проживав в будинку батьків до смерті матері.

ОСОБА_7 вказала, що була однокласницею ОСОБА_1 , проживав у ОСОБА_13 , виховував сина.

ОСОБА_8 вказала, що вона є однокласницею ОСОБА_1 , з 1 по 8 клас навчався в СШ №6. Проживав з матір`ю, батьком, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Будинок продали після смерті матері. Проживав в ОСОБА_16 , є син ОСОБА_17 .

ОСОБА_10 пояснила, що проживає з ОСОБА_18 в цивільному шлюбі 3,5 роки.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що станом на час проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, а також станом на 13 листопада 1991 року заявник дійсно постійно проживав та був зареєстрований на території, яка є територією України, а тому його заява підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети – ні.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1,2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1,2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, – із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

У даній справі заявник ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 3 Закону України «Про громадянство України», просив суд встановити факт його постійного проживання на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року, в неповнолітньому віці разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Цей факт має значення для встановлення належності заявника до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України.

Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.

Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.

Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі №756/16751/21 (провадження №61-5793св23).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одним із принципів цивільного судочинства,є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України), за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заявником не надано жодних доказів на підтвердження свого проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, в неповнолітньому віці разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що є її процесуальним обов`язком.

Надані заявником докази, а саме: довідка №915 від 25.11.2020 року згідно якої ОСОБА_1 в 1989 році закінчив 8 класів і отримав свідоцтво про неповну середню освіту (а.с. 8); алфавітна книга запису учнів (а.с. 9); книга обліку бланків і видачі свідоцтв про восьмірічну освіту (а.с. 10-11), а також довідка №297 від 26.03.2020 року згідно якої ОСОБА_1 працює у ТОВ «Алан» оператором коптильної установки ковбасних виробів дільниця сирокопчених ковбас служби виробництва з 01.05.2015 року по теперішній час не є належними та достатніми доказами, оскільки не підтверджують факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, що є предметом розгляду у даній справі.

Посилання заявника на те, що він у 1990 році поступив до ПТУ №11 не підтверджуються будь-якими доказами, окрім показів свідків, та також не стосуються предмету розгляду справи.

Доводи заявника про те, що у 1995-1996 роках він проходив стаціонарне лікування челюсно-лицьової хірургії міськлікарні №4, а також факт постійного його проживання за адресою: АДРЕСА_1 взагалі не підтверджуються будь-якими доказами.

Рішення Красногвардійського районного суду від 19.11.2012 року, яким встановлено факт того, що ОСОБА_1 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Дніпропетровську, а також рішення Красногвардійського районного суду від 31.08.2017 року, яким встановлено факт родинних відносин, а саме:, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також не свідчать про постійне проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, а лише підтверджують дату його народження та рідство з його батьками, однак, не є підтвердженням факту його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.

Також, заявником взагалі не надано будь яких доказів на підтвердження того, що його мати ОСОБА_3 , разом із якою він просив встановити факт проживання в неповнолітньому віці станом на 24 серпня 1991 року, постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 .

Покази свідків самі по собі не можуть бути достатніми доказами для підтвердження факту, який заявник просить встановити.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі відділу №6 у м.Дніпрі ГУ Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області — задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2025 року — скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «28» січня 2026 року.

Повний текст постанови складено «09» лютого 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: Т.П. Красвітна

М.О. Макаров